1) Щорічні відпустки:

— основна відпустка;

— додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці;

— додаткова відпустка за особливий характер праці;

2) додаткові відпустки у зв'язку з навчанням;

3) творчі відпустки;

4) Соціальні відпустки:

— відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами;

— відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;

додаткова відпустка працівникам, які мають дітей;

5) Відпустки без збереження заробітної плати.

Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.

Наприклад, Закон України «Про статус і соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» передбачає відпустки працівникам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення. Колективним договором можуть передбачатися додаткові відпустки за тривалий стаж роботи на підприємстві та інші.

Відповідно до статті 2 Закону України „Про відпустки” право на відпустку мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також ті, які працюють за трудовим договором у фізичної особи. Нарівні з громадянами України право на відпустки мають іноземні громадяни та особи без громадянства. Це право належить як особам, що працюють за сумісництвом, так і тим, які працюють на умовах неповного чи скороченого робочого часу.

Не мають права на відпустку особи, які працюють на умовах цивільно-правового договору, а також особи, засуджені до позбавлення волі або до виправних робіт без позбавлення волі.

Право громадян України на відпустки забезпечується:

1) гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості зі збереженням при цьому місця роботи, заробітної плати у випадках, передбачених Законом України «Про відпустки»;

2) забороною замінювати відпустку грошовою компенсацією, крім випадків виплати такої компенсації за всі невикористані дні відпустки при звільненні, а також у випадках виплати грошової компенсації за бажанням працівника.³

2. Щорічні відпустки

Щорічна основна відпустка надається всім працівникам зі збереженням місця роботи і середнього заробітку. Право працівників на щорічну основну відпустку не залежить від місця роботи, від виконуваної ними трудової функції, а також від умов праці. Для надання щорічної основної відпустки необхідний лише один юридичний факт — перебування з роботодавцем у трудових відносинах протягом передбаченого законодавством часу. За цими ознаками, власне, і відрізняється щорічна основна відпустка від усіх інших видів відпусток.

Щорічна основна відпустка залежно від її тривалості поділяється на мінімальну і подовжену.

Стаття 6 Закону України «Про відпустки» встановила мінімальну тривалість щорічної основної відпустки 24 календарних дні за відпрацьований повний робочий рік. Робочий рік відрізняється від календарного тим, що він рахується з дня укладення трудового договору тим чи іншим працівником, а тому кожному працівнику відповідає тільки для нього визначений робочий рік. При умові відпрацювання працівником повного робочого року його відпустка не може бути менше за встановлену законом мінімальну відпустку. Щодо відпустки сезонним і тимчасовим працівникам, то вона надається їм тривалістю, пропорційною відпрацьованому часу, тобто така відпустка може бути меншою ніж 24 календарні дні.

Для деяких категорій працівників законом встановлені щорічні основні відпустки подовженої тривалості. Зокрема, для неповнолітніх передбачено надання відпустки тривалістю 31 календарний день, інвалідам І і II груп незалежно від причин інвалідності — 30 календарних днів, інвалідам III групи — 28 календарних днів. Працівникам вугільної, сланцевої, металургійної, електроенергетичної промисловості, а також особам, зайнятим на відкритих гірничих роботах, на роботах на поверхні шахт, розрізів, кар'єрів і рудників, на будівельно-монтажних роботах у шахтному будівництві, на транспортуванні та збагаченні корисних копалин, надається щорічна основна відпустка тривалістю 24 календарні дні, але при цьому за кожних два відпрацьованих роки на зазначених роботах відпустка їм збільшується на 2 календарні дні. Максимальна тривалість відпустки для цих працівників не може перевищувати 28 календарних днів. Закон передбачає також надання відпустки більшої тривалості працівникам, зайнятим на підземних гірничих роботах та в розрізах, кар'єрах і рудниках глибиною 150 м і нижче, тривалістю не менше 28 календарних днів незалежно від стажу роботи. Якщо ж працівники зайняті на роботах в розрізах, кар'єрах і рудниках глибиною до 150 м, то відпустка надається їм тривалістю 24 календарних дні. При наявності стажу на цих роботах 2 роки і більше відпустка збільшується на 4 календарні дні.

Відпустки більшої тривалості надаються також воєнізованому особовому складу гірничорятувальних частин. Передбачається, що їх щорічна основна відпустка не може бути меншою 30 календарних днів. Невоєнізованим працівникам гірничорятувальних частин відпустка надається тривалістю 24 календарні дні, але за кожних два роки стажу на зазначених роботах відпустка збільшується на 2 календарні дні. Максимальна тривалість відпустки цим категоріям працівників не може перевищувати 28 календарних днів.

Існують подовжені відпустки також для працівників лісозаготівельних, лісогосподарських, лісозахисних, лісовпорядних підприємств і виробничих об'єднань, що займаються заготівлею воску і добуванням живиці, а також для працівників підприємств агролісомеліорації, міжгосподарських лісгоспів, постійних лісозаготівельних і лісогосподарських підрозділів інших підприємств, лісопунктів, лісництв і лісозаготівельних дільниць, а також лісництв, які входять до складу підприємств інших галузей народного господарства, державних заповідників, національних парків, що мають лісові площі, лісомисливських господарств, для яких щорічна основна відпустка надається тривалістю 28 календарних днів, при умові, що вони зайняті на роботах, посадах і за професіями, зазначеними у Списку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 9 червня 1997 р. № 570.

У лісовпорядних підприємствах правом на цю відпустку користуються працівники лісовпорядних експедицій та партій, які виїжджають на місце лісовпорядних робіт на польовий період, але не менше ніж на З місяці протягом року.

Постійними лісозаготівельними дільницями, які входять до складу підприємств інших галузей народного господарства, праця в яких дає право на зазначену відпустку, є виробничі підрозділи щорічної дії, які мають плановий обсяг заготівлі і вивезення деревини не менше ніж 4 тис. куб. метрів на рік.

Правом на відпустку тривалістю 28 календарних днів не користуються працівники деревообробних підприємств, цехів (крім шпалорізних цехів і цехів з виробництвом технологічної дранки), житлово-комунального господарства, торгівлі та громадського харчування, які діють як самостійне виробництво, так і в складі лісогосподарських підприємств і об'єднань.

Керівним, педагогічним, науково-педагогічним працівникам освіти та науковим працівникам щорічна основна відпустка надається тривалістю до 56 календарних днів. Порядок надання відпустки зазначеним категоріям працівників затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 14 квітня 1997 р. № 346.

Тривалість такої відпустки диференціюється залежно від посади, яку займає працівник, від 28 до 56 календарних днів. Право на таку відпустку мають працівники дошкільних закладів освіти, позашкільних закладів освіти, середніх закладів освіти, закладів освіти для громадян, які потребують соціальної допомоги та реабілітації, вищих закладів освіти, закладів післядипломної освіти, навчально-методичних центрів і кабінетів, науково-дослідних та інших наукових установ і організацій, науково-дослідних та наукових підрозділів установ, організацій, підприємств, якщо їхня посада передбачена у названій постанові Кабінету Міністрів України від 14 квітня 1997 р.

Законом України «Про відпустки» тривалість щорічної відпустки не ставиться у залежність від тривалості стажу роботи працівника, за винятком окремих категорій працівників, що передбачено статтею 6 цього Закону.

Відповідно до статті 21 Закону України «Про відпустки» заробітна плата працівникам за час відпустки виплачується не пізніше ніж за три дні до її початку.

Порядок обчислення заробітної плати працівникам за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, та компенсації за невикористані відпустки, встановлено Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. N 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати». Відповідно до положень вказаної Постанови обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Щорічні додаткові відпустки за роботу із шкідливими та важкими умовами праці:

Така відпустка передбачена статтею 7 Закону України «Про відпустки» для працівників, які зайняті на роботах, пов'язаних із негативним впливом на здоров'я шкідливих виробничих факторів. «Списки виробництв, робіт, цехів, професій і посад, зайнятість працівників в яких дає право на щорічні додаткові ⁴відпустки за роботу із шкідливими і важкими умовами праці та за особливий характер праці» затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 17 листопада 1997 р. № 1290 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 13 травня 2003 р. № 679).

Законом встановлена загальна тривалість цієї відпустки до 35 календарних днів. Конкретна тривалість відпустки визначається колективним чи трудовим договором залежно від результатів атестації робочих місць за умови праці та часу зайнятості працівника в цих умовах. Проте цією ж постановою від 13 травня 2003 р. передбачено максимальну тривалість такої відпустки для кожного виробництва, професії і посади, що очевидно суперечить пункту 2 статті 7 Закону України «Про відпустки» і обмежує права роботодавця та трудового колективу на встановлення конкретної тривалості щорічної додаткової відпустки за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці. Право на цю щорічну додаткову відпустку мають лише ті працівники, які виконують роботи, передбачені вищезгаданим Списком. Зазначений Список складається з п'яти книг. Кожна книга поділена на розділи за галузями економіки.

У тому випадку, коли виробництво зазначене без переліку конкретних професій чи посад, то правом на вказану додаткову відпустку користуються всі працівники, які там працюють.

Зазначена додаткова відпустка надається працівникам, які працюють у цих умовах не менше половини робочого дня. Тривалість вказаної відпустки встановлюється пропорційно фактично відпрацьованому часу в цих умовах і зазначається в колективному договорі.

Конкретна тривалість щорічної додаткової відпустки за роботу зі шкідливими і важкими умовами праці для працівників відповідного підприємства встановлюється колективним договором залежно від результатів атестації робочих місць за умовами праці. Така атестація робочих місць за умовами праці відбувається відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок проведення атестації робочих місць за умовами праці» від 1 серпня 1992 р. № 442. При її проведенні враховується гігієнічна оцінка умов праці відповідно до «Показників та критеріїв умов праці, за якими надаватимуться щорічні додаткові відпустки працівникам, зайнятим на роботах, пов'язаних з негативним впливом на здоров'я шкідливих виробничих факторів», затверджених наказом Міністерства охорони здоров'я України і Міністерства праці та соціальної політики України від 31 грудня 1997 р. № 383/55.

Міністерство праці та соціальної політики України роз'яснило, що у випадках, коли тривалість додаткової відпустки за результатами атестації робочих місць перевищує максимальну тривалість, вказану у Списку, відпустка може бути продовжена на кількість днів цієї різниці за рахунок власних коштів підприємства. Оскільки максимальна тривалість такої відпустки для конкретного виробництва чи професії визначена вже згадуваною постановою Кабінету Міністрів України від 13 травня 2003 р., то Міністерство праці та соціальної політики України не мало достатніх підстав, аби передбачати тривалість відпустки більшу ніж передбачено цією Постановою. Проте, з огляду на ч. 2 статті 7 Закону України «Про відпустки», можна вважати правомірним надання додаткової відпустки більшої тривалості за результатами атестації ніж це встановлено Списком лише в тому випадку, якщо її тривалість визначено у колективному договорі⁵