- •Тема 3: Спеціалізовані служби соціальної підтримки сім’ї
- •1. Основні напрями діяльності соціальних служб підтримки сім’ ї
- •2. Організаційні принципи, функції та методи підтримки сім'ї соціальними службами
- •3.Типове положення про службу соціальної підтримки сім’ї
- •4. Роль соціальних служб в організації діяльності дитячих будинків сімейного типу та прийомних сімей
- •5.Організація діяльності соціальних служб із неблагополучними сім’ями
- •6. Нормативно-правове регулювання діяльності спеціалізованих закладів соціального спрямування щодо соціального супроводу сімей, які опинилися в складних життєвих обставинах
- •Питання та завдання для самоконтролю:
- •Список використаних джерел та літератури
4. Роль соціальних служб в організації діяльності дитячих будинків сімейного типу та прийомних сімей
Для будь-якого суспільства характерно, що зі зниженням потенціалу загальнолюдських і духовних цінностей у ньому активно проявляється феномен розвитку сирітства - зростає кількість дітей, які залишилися без батьківського піклування. Ця риса, на жаль, не обминула і нашу країну.
Становище дітей, які втратили опіку біологічних батьків, нині дуже складне.
Серед дітей, які залишились без батьківського піклування переважну більшість складають соціальні сироти, і лише невеликий відсоток - це діти, які втратили батьків. Отже, причина бездоглядності дітей здебільшого полягає не у фізичній втраті батьків, а у втраті батьками здатності повноцінно виконувати функцію піклування про дітей.
Діти, які залишилися без батьківського піклування, переважно потрапляють в інтернатні заклади, перебування в яких призводить до появи різних видів деривації - позбавлення або обмеження життєво важливих потреб людини.
Історичний розвиток суспільства підтверджує, що родина - найкраще місце для повноцінного життя та становлення дитини. Саме сім'я має максимальні, порівняно з іншими соціальними інститутами, можливості для поступового залучення особистості до світу соціальних та емоційних цінностей, до виконання соціально значущих ролей, до оволодіння знаннями, вміннями та навичками, необхідними дитині для становлення її соціальної та емоційної компетентності. Влаштування у прийомну сім’ю або дитячий будинок сімейного типу дитини, позбавленої можливості виховуватися в біологічній родині, спрямовано на реалізацію права дитини зростати в сімейному оточенні.
Дитячий будинок сімейного типу як інститут виховання дітей-сиріт є не дитячим закладом особливого типу, тобто дитячим будинком, а є багатодітною сім’єю, що забезпечує вихованцям сімейне оточення та виховання. Виховний потенціал дитячого будинку сімейного типу як форми сімейного виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, має об’єктивні переваги перед іншими соціальними інститутами, перш за все інтернатного типу, виходячи із таких міркувань:
- природність процесу виховання;
- основою виховного впливу у сім’ї є емоційний контакт дитини з батьками-вихователями, який базується на довірі дітей до дорослих;
- виховання в малій групі найповніше відповідає вимозі поступового залучення дитини до соціального життя,
- забезпечення тривалості виховного впливу батьків-вихователів на прийомних дітей;
- здійснення комплексного та індивідуального підходу до кожної дитини;
- взаємозацікавлений характер стосунків вихователів і вихованців;
- контроль за негативними проявами та негативними впливами їх серед дітей, так і зовнішніх факторів (однолітки, засоби масової інформації, літератури тощо).
У дитячому будинку сімейного типу формування особистості дитини відбувається в природних умовах, вплив батьків-вихователів на світогляд і самоусвідомлення дитини виконує домінуючу роль. Сімейне оточення формує у дитини морально-етичні ідеали і смаки, норми поведінки, трудові навички, ціннісні орієнтації, тобто усі ті якості, які формують особисту індивідуальність. На становлення особистості вихованця впливають характер стосунків між батьками та між батьками і дітьми, іншими членами родини, ставлення батьків до праці, їх участь у суспільному житті, інтереси, ціннісні орієнтири, загальний культурний рівень тощо.
Метою створення дитячого будинку сімейного типу є забезпечення належних умов для виховання в сімейному оточенні дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Особи, які беруть на себе зобов’язання щодо дітей, набувають статусу батьків-вихователів. Діти, які влаштовуються до дитячого будинку сімейного типу, є вихованцями і не втрачають статусу дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування.
Сім’я може отримати статус дитячого будинку сімейного типу лише за умови прийому на виховання п’яти та більше дітей, позбавлених батьківського піклування, що, безперечно, є досить доброю умовою для влаштування у родину більшої кількості осиротілих дітей. Але, згідно із Положенням про дитячий будинок сімейного типу, кількість дітей у сім’ї, як рідних, так і прийомних, не повинна перевищувати десяти осіб, зважаючи на необхідність створення оптимальних умов для їх повноцінного виховання та розвитку.
Підбір вихованців здійснюється поступово, протягом дванадцяти місяців, у першу чергу влаштовуються діти, які перебувають між собою у родинних стосунках, за винятком випадків, коли за медичними показниками або з інших причин вони не можуть виховуватися разом. Допомогу та контроль за влаштуванням дітей здійснює служба у справах неповнолітніх.
Досвід функціонування дитячих будинків сімейного типу в Україні засвідчує, що їхні соціальні функції як соціального інституту не відрізняються від функціонування звичайної біологічної сім’ї. Водночас є ряд особливостей, притаманних лише дитячому будинку сімейного типу:
- батьки біологічно не пов’язані з прийомними дітьми;
- батьки-вихователі повинні виконувати обов’язки не тільки вихователів, а й господарів великої родини;
- перед сім’єю постають завдання щодо корекції та компенсації вад розвитку вихованців, відставання та занедбаності здоров’я, а також подолання наслідків психічних травм.
Усі ці обставини визначають необхідність матеріальної та соціальної підтримки такої сім’ї. Це гарантується державою.
При влаштуванні дітей до дитячого будинку сімейного типу сімейних правовідносин не виникає - вихованці мають право підтримувати особисті контакти з батьками й іншими родичами, якщо це на суперечить їх інтересам і не заборонено рішенням суду. Доцільність підтримки стосунків з біологічними родичами ґрунтується на підстави аналізу родинних взаємин і причин, через які дитина втратила батьківське піклування. Рішення та форма стосунків визначається органами опіки та піклування за погодженням з батьками-вихователями та за участю соціального працівника, який здійснює соціальний супровід дитячого будинку сімейного типу.
Створення в Україні прийомних сімей як соціального інституту сімейного виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, розпочато у 1998 р.
Позитивним моментом у запровадженні цього нового соціального інституту стало проведення соціального експерименту в окремих регіонах, що мало на меті:
- вивчення юридичного та соціального підґрунтя запровадження прийомних сімей в Україні;
- створення юридичної бази функціонування прийомних сімей;
- розробка наукових методик і технологій роботи з кандидатами на створення прийомної сім’ї та спеціалістами, які з ними працюють;
- створення прийомних сімей в окремих регіонах України.
На законодавчому рівні можливість проведення соціального експерименту була визначена постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.1998 р. № 241 “Про проведення експерименту з утворення прийомних сімей у Запорізькій області та затвердження Положення про прийомну сім’ю”. Це створило правову базу для впровадження в Україні інституту прийомної сім'ї як такої, що всебічно відповідає потребам виховання та утримання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківської опіки та піклування, що й розпочалося на практиці 1998 р. на території Запорізької області.
З метою визначення регіональних особливостей функціонування прийомних сімей в Україні, відпрацювання механізмів соціального супроводу та контролю за вихованням дітей у сім’ях, удосконалення правових аспектів роботи прийомної сім’ї щодо соціального захисту дітей у контексті законодавства України досвід Запорізької області постановою Кабінету Міністрів України від 15.09.1999 р. № 1713 “Про проведення експерименту з утворення прийомних сімей у деяких регіонах України” соціальний експеримент було поширено на шість регіонів України: Харківську, Одеську, Львівську, Запорізьку області, Автономну Республіку Крим та місто Київ.
Практична діяльність щодо створення прийомних сімей у ході соціального експерименту здійснювалася спеціалістами управлінь (відділів) у справах сім’ї та молоді (з 2005 р. - відділи у справах сім’ї, дітей та молоді) та центрів соціальних служб для молоді (з 2004 р. - центри соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді) Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту. Науково-методичний супровід Реалізації експерименту забезпечував Державний інститут проблем сім’ї та молоді.
Інститут прийомної сім’ї як форма влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, в Україні набув законодавчого закріплення у Законі України від 26.04.2001 р. № 2402-ІІІ "Про охорону дитинства”. Позитивні результати соціального експерименту і рекомендації щодо поширення практики створення прийомних сімей на всій території України у 2002 р. закріплені постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2002 р. № 565 “Про затвердженим положення про прийомну сім’ю”.
Проведена робота довела життєздатність альтернативної форми влаштування дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, її наслідком стало створення прийомних сімей у регіонах.
Прийомна сім’я - сім’я або окрема особа, яка не перебуває у шлюбі, яка добровільно за плату взяла на виховання та спільне проживання від одного до чотирьох дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Наведене визначення сформульоване в Положенні про прийомну сім’ю, потребує внесення змін до Закону України “Про охорону дитинства", оскільки в ньому дається інше визначення: “прийомна сім’я - сім’я, яка добровільно взяла із закладів для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, від 1 до 4 дітей на виховання та спільне проживання”. Функціонування прийомних сімей регулюється Положенням про прийомну сім’ю, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України (2002 р.).
Метою створення прийомних сімей є забезпечення належних умов для виховання в сімейному оточенні дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.
У прийомну сім’ю може бути влаштовано від однієї дитини до чотирьох прийомних дітей. Між батьками та прийомними дітьми сімейних правовідносин не виникає. За вихованцями зберігається статус дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування, що передбачає збереження раніше призначених аліментів, пенсій, інших виплат державної допомоги. Суми коштів, що належать прийомним дітям, переходять у розпорядження прийомних батьків і витрачаються ними на утримання прийомних дітей.
Створення прийомних сімей дозволяє вирішувати питання тимчасового влаштування долі дитини, батьки якої за певних обставин (хвороба, засудження тощо), певний проміжок часу не можуть займатися вихованням. У такому випадку дитина влаштовується у прийомну сім’ю на той проміжок часу, поки родина не справиться з проблемами, які не дозволяють біологічним батькам займатися дитиною, забезпечувати необхідний рівень життя та розвитку.
Особливістю прийомної сім’ї як альтернативної форми сімейного влаштування дітей, які залишилися без батьківського піклування, є те, що:
- дитина, яка виховується в прийомній сім’ї, не позбавляється статусу дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування, за нею залишаються всі пільги, передбачені законодавством для таких категорій дітей;
- кандидати в прийомні батьки обов’язково проходять курс підготовки, розрахований на осмислення батьками проблем, пов’язаних з приходом у сім’ю нового вихованця, опанування нового соціального статусу - вихователя прийомної дитини;
- прийомні батьки у вирішенні проблем прийомної дитини співпрацюють із соціальним працівником, який здійснює соціальний супровід прийомної сім’ї. Соціальний працівник виступає посередником між прийомною сім’єю і державними структурами, які опікуються проблемами дітей;
- утримання прийомної дитини в сім’ї фінансується державою, одному із прийомних батьків виплачується грошове забезпечення;
- сім’я отримує статус «прийомної» на підставі рішення місцевого органу виконавчої влади, між прийомними батьками та органом, який приймає рішення про створення прийомної сім’ї, укладається договір про влаштування дітей до прийомної сім’ї на виховання та спільне проживання, який визначає права та обов’язки обох сторін.
Прийомна сім'я є одним з видів сімейної форми влаштування дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, яка поєднує в собі ознаки сімейної форми влаштування таких дітей із збереженням державної підтримки осіб, які взяли дітей на виховання у власну сім’ю. В Україні з 1989 р. впроваджуються альтернативні форми сімейної опіки дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, шляхом створення дитячих будинків сімейного типу та прийомних сімей. Ст. 24 Закону України "Про охорону дитинства" від 26.04.2001 р. закріплює ці форми сімейного влаштування дітей-сиріт і а дітей, позбавлених батьківського піклування. Влаштування у прийомну сім’ю або дитячий будинок сімейного типу (ДБСТ) дитини спрямоване на реалізацію права її зростати у сімейному оточенні. Проблеми, які виникають у випускників інтернатних закладів у самостійному житті, стверджують перевагу сімейних форм влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. На етапі створення, а потім і подальшого функціонування дитячого будинку сімейного типу та прийомної сім'ї виникає багато питань юридичного, медичного, матеріального, педагогічного та психологічного характеру. Вирішення цих питань покладено на місцеві адміністрації, органи опіки і піклування, відділи освіти, охорони здоров’я, відділи у справах сім’ї та молоді, центри соціальних служб для молоді тощо.
Працівники Центру соціальних служб для молоді при здійсненні соціального супроводу виконують такі функції: беруть участь у відборі кандидатів у потенційні батьки-вихователі ДБСТ та прийомні сім’ї; вивчають особові справи батьків, проводять індивідуальні бесіди, консультації, залучають психолога для проведення психологічного обстеження, вивчають характеристики батьків на роботі, за місцем проживання, надають свій висновок до відділу у справах сім’ї та молоді; беруть участь у відборі дітей у ДБСТ і прийомні сім’ї; вивчають особову справу дитини, наявність біологічних батьків, їх взаємостосунки з дитиною, проводять індивідуальні бесіди та консультації, залучають психолога для проведення психологічного обстеження, надають свій висновок з відповідними рекомендаціями до відділу у справах сім’ї та молоді. В ході соціального супроводу спеціалісти контролюють умови виховання та проживання дітей у ДБСТ та прийомних сім’ях, при виявленні порушень прав дітей складають акт та надають його у відділ у справах сім’ї та молоді. Фахівці здійснюють соціальний супровід ДБСТ і прийомних сімей на підставі наказу ЦССМ, де визначається соціальний працівник, який закріплюється з сім’єю, затверджується індивідуальний план соціального супроводу, який коректується в ході роботи та інші.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 03.10.2001 р. № 1291 “Про розвиток центрів соціальних служб для молоді”, на центри соціальних служб для молоді покладено здійснення соціального супроводу дитячих будинків сімейного типу та прийомних сімей. Соціальний супровід - робота, спрямована на здійснення соціальної опіки, допомоги та патронажу дитячих будинків сімейного типу та прийомних сімей з метою подолання життєвих труднощів, збереження, підвищення їх соціального статусу соціального супроводження дитячого будинку сімейного типу. Здійснюється постійне соціальне супроводження за дитячим будинком сімейного типу, закріплюється соціальний працівник відповідного центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, який пройшов спеціальну підготовку за програмою, затвердженою наказом центрального органу виконавчої влади з питань сім’ї, дітей та молоді. У разі відсутності центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді за місцем розташування дитячого будинку сімейного типу соціальне супроводження здійснює міський або обласний центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді.
Отже, соціальні служби у діяльності будинку сімейного типу та у роботі з прийомними сім’ями, відіграють визначальну роль. Їх діяльність з цими соціальними інституціями починається з часу створення ДБСТ та прийомних сімей і продовжується під час їх становлення та педагогічного супроводу сім’ї.
