4. Нормативно-правове регулювання діяльності спеціалізованих закладів соціального спрямування щодо роботи з дітьми та молоддю з функціональними обмеженнями

Сучасна політика держави щодо людей з обмеженими функціональними можливостями - це результат розвитку протягом останніх 200 років. Значною мірою вона відображає загальні умов життя, а також соціальні й економічну політику в різні періоди часу. Протягом багатьох років політика стосовно інвалідів розвивалася від елементарного догляду у спеціальних закладах до навчання та до реабілітації людей, які стали інвалідами у дорослому віці.

Важливим завданням держави є забезпечення соціальної захищеності інвалідів, створення ним необхідних умов для індивідуаль­ного розвитку, реалізації інтелектуального чи творчого потенціалу.

Це здійснюється завдяки участі інвалідів у відповідних державних програмах, розроблених на основі врахування виявлених потреб і регулювання надання соціальної допомоги у передбачених законодавством видах для усунення наявних перешкод. З цією метою держава визначає для дітей з обмеженими функціональними можливостями додаткові гарантії для реалізації їхніх прав і законних інтересів, проявляючи при цьому особливу турботу про дітей. Хоча на даний момент ці діти відносяться до найбільш незахищеної категорії населення.

Протягом останніх років було розроблено низку документів, згід­но з якими державні структури, громадські об’єднання, залучаючи до нього приватні ініціативи, покликані здійснювати заходи, спрямовані не лише на охорону здоров’я і профілактику інвалідності, але й на створення умов для реабілітації інвалідів, задоволення їх інтересів, інтеграцій у суспільство і професійну діяльність.

В Україні протягом тривалого часу сформовано державну си­стему соціальної підтримки дітей-інвалідів і дітей з вадами психічного і фізичного розвитку, яка організаційно розподілилася між Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України, Міністерством охоро­ни здоров’я України, Державним комітетом України з фізичної культу­ри та спорту.

Правові засади щодо задоволення особливих потреб дітей з обмеженими функціональними можливостями у соціальному захисті, навчанні, лікуванні, соціальній опіці та громадській діяльності відображені у Законах України:

- “Про освіту”;

- “Про державну допомогу сім’ям з дітьми”;

- “Про фізичну культуру і спорт”;

- “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”;

- “Про пенсійне забезпечення”,

- “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”;

- “Про благодійництво та благодійні організації”;

- “Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні".

А також в основах законодавства України про культуру та охо­рону здоров’я.

Основні положення соціальної політики держави щодо дітей-інвалідів визначені у Законі України “Про основи соціальної захи­щеності інвалідів України”, який був прийнятий у березні 1991 р.

Даний закон відповідає міжнародним документам та передбачає медичну, соціально-трудову реабілітацію та адаптацію інвалідів, гарантує здобуття освіти на рівні, що відповідає їх здібностям і можливостям. Законом також передбачаються пільги у наданні житла.

Реалізація державної політики у вирішенні проблем інвалідів в Україні здійснюється також загальнодержавними і регіональними програмами. Особливе місце серед яких посідає цільова “Концепція ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів”, схвалена постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2000 р. № 1545 за Законом України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 05.07.2001 року.

На допомогу соціальній реабілітації дітей з обмеженими функціональними можливостями використовуються такі базові документи світового співтовариства:

- Всесвітня декларація прав людини (1948 р.);

- Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права (1966 р.);

- Декларація соціального прогресу і розвитку (1969 р.);

- Декларація про права розумово відсталих осіб (1971 р.);

- Конвенція про права дитини (1989 р.);

- Всесвітня декларація про особливості впливу, захисту і розвитку дітей (1990 р.);

- Конвенція і Рекомендації про професійну реабілітацію та зайнятість інвалідів (1983 р.).

Головним серед цих документів є Декларація про права інвалідів, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН у грудні 1971 р., в якій говориться, що:

- Держави-учасниці визначають, що неповноцінна в розумовому чи фізичному плані дитина має вести повноцінне і достойне життя в умовах, які забезпечують її гідність, сприяють її впевненості в собі полегшують її активну участь у житті суспільства;

- Держави-учасниці визначають право неповноцінної дитини на особливу турботу, заохочують та забезпечують надання, за умов наявності ресурсів дитини, яка має на це право, і відповідальному за турботу про неї, допомогу, про яку подано прохання і яка відповідає стану дитини та становищу її батьків чи інших осіб, що забезпечують турботу про дитину;

- Держави-учасниці мають право на обмін інформацією, включаючи й інформації про методи реабілітації, що дозволяють всім державам і Україні в тому числі, поліпшити свої можливості і знання, а також розширити свій досвід у цій галузі.

Головним міжнародним документом, що забезпечує концептуальний підхід до роботи з людьми, що мають психофізичні вади, є прийняті Генеральною Асамблеєю ООН у грудні 1993 року “Стандартні правила забезпечення рівних можливостей для інвалідів’’. тому особлива увага приділяється таким групам населення, як діти, жінки, люди похилого віку, бідні прошарки населення, особи з кількома видами інвалідності, біженці-інваліди.

Таким чином, в Україні сьогодні ратифіковано низку документів, які захищають права та інтереси дітей та молоді з особливими потребами.

Збільшується кількість спеціалізованих інституцій, метою яких є побудова взаємозв’язків дитини з мікро- і макросередовищем, розвиток її збережених психофізичних можливостей шляхом розширення сфери спілкування, організації дозвілля, творчої та ігрової діяльності, допомоги у самообслуговуванні і пересуванні, забезпечення ліками і продуктами харчування, організації оздоровлення.

Методичні рекомендації:для більш глибокого усвідомлення су­часних аспектів соціальної роботи із дітьми та молоддю з функціональ­ними обмеженнями необхідно вивчити функції спеціалізованих служб соціальної підтримки сімей; завдання та напрями соціально-педагогіч­ній роботи із сім’ями, які опинилися у складних життєвих обставинах.