5.Історичні закономірності розвитку українського суспільства.
Історіософія – наука про закономірності історичного розвитку окремої країни в контексті світового історичного розвитку.
Представники української історіософії розглядають українську історію в контексті світової, намагаючись описати основні закономірності її розвитку.
Української історіософія тісно пов’язана з поняттям «нація» - критерії визначення поняття «нація», основні закономірності розвитку української нації, історична роль особистості в українській нації.
Україна відноситься до «нових» націй через тривалу відсутність державності. На відміну від більшості націй, де історично сформована еліта (як правило, дворяни) виступали носіями національної ідеї та національних традицій, в Україні через ополячення, а згодом зросійщення дворянства була присутня ситуативна еліта ( вихідці з народу - козацтво, згодом, інтелігенція), що не могло забезпечити передавання національної ідеї та національних традицій із покоління в покоління.
Згідно класифікації Ф.Майнеке, нації поділяються на:
етнічна нація («нація-народ», «нація-етнос») – спільнота людей, об’єднана спільним історичним минулим та культурнио-мистецькими надбаннями;
політична нація («нація-держава») – об’єднання громадян в межах однієї держави на засадах почуття солідарності та патріотизму.
Українська нація визнана такою, що сформувалася на основі українського народу, який веде своє походження від ряду східнослов’янських племен в основному Київського та Галицько-Волинського князівств (на відміну від Володимиро-Суздальського та Полоцького князівств, які дали початок білоруському та російському народу).
Проте сучасність доводить неефективність визначення української нації лише як етнічної, а висуває вимогу формування українців як політичної нації. Соціальні події 2004 та 2013-2014 років показали відсутність єдиної української нації в межах єдиної української держави. Саме тому перед українцями постала необхідність відмовитись виключно від етнічного тлумачення української нації, але розробляти комплекс заходів, спрямований на визначення української нації як політичної спільноти.
Історично сформувалися дві позиції щодо ролі нації в українській історії. Вчені ХІХ ст. відстоюють «народництво» (М.Грушевський, М.Костомаров, М.Драгоманов і т.д.), згідно якому українці існують лише як народ та культурна спільнота, а політично та економічно повинні бути пов’язані з іншими державами на правах автономії.
Позиція «антинародників» поділяється на представників «державництва» (В.Липинський, С.Томашківський, Д.Дорошенко і т.д.) та «радикального націоналізму» (М.Міхновський, Д.Донцов, М.Сціборський, Ю.Вассиян і т.д.), одні з яких говорили про єдність всіх етносів в межах монархічної держави, а другі обгрунтовували ідею нації як щось наперед дане особисто кожній людині, і яка повинна це усвідомити та всіма вольовими зусиллями боротися за повноцінне функціонування своєї нації.
Позиція антинародників не підлягала вивченню в радянській історіографії, які розвивали лінію «народництва», що ми спостерігаємо і з боку Росії в сучасності.
На сучасному етапі українським історіософам потрібно відмовитись від абсолютизації позиції «народництва» та радикалізації позиції «антинародництва», а створити єдину позицію, яка дозволить українському народу залишатися «титульним етносом» української нації, проте дасть можливість асимілювати представників інших етносів в межах об’єднаної політично зміцнілої та економічно розвиненої держави.
Велику роль українська історіософія відводить «внутрішньому світу» українця – ментальності, національному характеру. Менталітет – це емоційні та ціннісні орієнтації, колективна психологія, спосіб мислення і людини і нації
Менталітет українського народу визначається розташуванням між Сходом і Заходом, тривалим бездержавним існуванням, розчленованістю народу у минулому. Одна ж із головних причин української бездержавності – це соціальна пасивність (згадаймо “моя хата з краю...”), правовий нігілізм (відоме “закон як дишло...”), комплекс меншовартості (малоросійства, “меншого брата” тощо), необов’язковості, ненадійності (“у кожному українцю дрімає Мазепа” – найбільш осудлива характеристика, яка свідчить про нашу ненадійність).
М.Костомаров констатував “два лиха у слов’ян: одне з них – незгода між собою”. Отже, відмічаються такі негативні риси українського менталітету, як відсутність згуртованості, єдності, взаємопідтримки (сумновідомий ментальний вислів “де два українці – там три гетьмани”), терпимість, заздрість, байдужість. Також М.Костомаров відзначає й такі риси українців, як гумор, працьовитість, миролюбність, добродушність
Д.Чижевський виділяє особливості українського менталітету: емоційність, сентиментальність, чутливість, ліризм, індивідуалізм, прагнення до свободи та інші.
Ю.Вассиян називає основні риси українського національного характеру: місцевість, оборонність, непорушність, інтелектуальне лінивство, надмірна чутливість, соціальна нерозвиненість. Дані риси сформувалися, на думку Ю.Вассияна, через психологію «осілого гречкосія – хлібороба». Через неможливість подолання цих рис всі соціальні протести та державотворницькі заходи українців носять часто неорганізований, або нетривалий характер.
Головною «зовнішньою» проблемою України українські історіософи вважають геополітичне положення України «між Заходом та Сходом», що зумовлює вику кількість впливів на територію українських земель, починаючи від прадавніх скіфів, закінчуючи сучасною Росією та країнами Європейського Союзу.
Відсутність чітко сформованої еліту обумовлює підвищену увагу історіософів до історичних осіб, які часто визначали шлях розвитку української нації (Б.Хмельницький, І.Мазепа, Т.Шевченко, С.Петлюра, Є.Коновалець, С.Бандера і т.д.)
Отже, закономірності розвитку українського історичного процесу визначають нестійкість української ментальності та стихійність в розбудові основ політичної нації. Для подолання кризи української історії необхідно розробити єдиний підхід до вирішення економічних, політичних та світоглядних проблем, що дасть можливість сформувати стійку українську політичну націю.
Контрольні запитання.
6.Дати визначення філософії історії. Охарактеризувати лінійні та циклічні моделі історії.
7. Дати визначення історіософії. Пояснити механізм формування української еліти.
8. За допомогою прикладів розкрити поняття «етнічна нація» та «політична нація».
9. Які основні погляди «народництва» та антинародництва»?
10.Використовуючи дані українських мислителів, назвати основні риси української ментальності. Якою є роль історичної особи в українській історії