7.Відображення ознак складу злочину у законі. Склад злочину та кваліфікація злочинів.

Всі ознаки складу злочину за їх особливостями поділя­ють на чотири групи, які характеризують злочин з чотирьох його боків:

а) ознаки, які характеризують об'єкт злочину, його су­спільну спрямованість на заподіяння певної суспільне не­безпечної шкоди;

б) ознаки, які характеризують зовнішній прояв злочину -дію чи бездіяльність, а також обставини їх вчинення (місце, час, знаряддя і т. ін.);

в) ознаки, які характеризують діяча- його вік, осудність, громадянство, посадовий стан тощо;

г) ознаки, які характеризують злочин з внутрішнього бо­ку - психічне ставлення злочинця до своїх дій та їх наслід­ків, спонукання до вчинення цих дій, а також його емоцій­ний стан тощо.

Ознаки, які характеризують злочин з якогось одного бо­ку, називаються елементом складу злочину. Такими є:

1. Об'єкт злочину - ті ознаки, які характеризують злочин з боку його суспільної спрямованості на заподіяння шкоди в сфері відповідних суспільних відносин, що охороняються кримінальним законом. Ознаками об'єкту злочину є;

а) важливість та цінність суспільних відносин, постав­лених під охорону кримінального закону;

б) тяжкість заподіюваної злочином шкоди у сфері цих суспільних відносин - пошкодження, вразливість об'єкта;

в) предмет - матеріальна річ, злочинним впливом на яку заподіюється суспільне небезпечна шкода в сфері тих суспільних відносин, що існують з приводу цієї речі.

Ознаки, зазначені у пп. а) і б), є обов'язковими ознаками об'єкту злочину.

2. Об'єктивна сторона злочину - це ознаки, які харак­теризують зовнішній прояв злочину, ті зміни в оточуючому суспільному середовищі, які призводять до вчинення зло­чину, а також саме діяння, подію вчинення злочину. Таки­ми ознаками є:

а) дія - тобто суспільно значима поведінка особи, яка складається з рухів, а також використання машин, механізмів, властивостей речовин (отрути, зброї та ін.), температу­ри, фізіологічних процесів і т. ін.;

б) бездіяльність - тобто невиконання особою своїх юри­дичних обов'язків;

в) злочинні наслідки - ті наслідки, які мають характер суспільно небезпечної шкоди і мають вид порушення чи знищення суспільних відносин, що охороняються криміналь­ним законом;

г) причинний зв'язок - між дією чи бездіяльністю і ти­ми злочинними наслідками, які настали;

д) місце, час, спосіб, обстановка вчинення злочину та використані для вчинення злочину знаряддя.

Ознаки, зазначені у пп. а) і б), є обов'язковими ознаками об'єктивної сторони злочину.

3. Суб'єкт злочину – це фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до цього Кодексу може наставати кримінальна відповідальність.

а) фізична особа - тільки фізичні особи визнаються суб'єктами злочину, оскільки лише вони є кримінально-відповідальними;

б) вік особи - досягнення встановленого кримінальним законом віку, з якого починається кримінальна відповіда­льність:

- загальна дієздатність - з 16 років;

- виключна дієздатність - з 14 років;

в) осудність - здатність особи усвідомлювати та оціню­вати суспільне значення своєї дії чи бездіяльності або ке­рувати ними;

г) спеціальні ознаки суб'єкта (спеціальний суб'єкт):

- громадянство;

- посадова особа;

- військовослужбовець;

- фах;

- особа, що відбуває покарання у виді позбавлення волі;

- особа, що підлягає призову на строкову військову службу;

- працівник транспорту;

- член виборчої комісії;

- родинні відносини (батьки, діти).

Ознаки, зазначені у пунктах а), б) і в), є обов'язковими ознаками суб'єкта злочину.

4. Суб'єктивна сторона - це ознаки, які характеризу­ють злочин з його внутрішнього боку:

а) вина. Відповідно до ст. 23 ККУ виною є „ психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченого цих Кодексом, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності”.

б) умисел . Умисел поділяється на прямиф та непрямий.Прямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння ( дії чи бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання. Непрямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії чи бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала , але свідомо припускала  їх настання.

в) необережність. Необережність поділяється на злочинну самовпевненність та злочинну недбалість.

Необережність є злочинною самовпевненістю, якщо особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії чи бездіяльності), але легковажно розраховувала на їх відвернення. Необережність є злочинною недбалістю, якщо особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії чи бездіяльності), хоча повинна і могла їх передбачити.

г) мотив злочину - внутрішні спонукання, які є усвідом­леною дійсною чи гаданою потребою;

д) мета злочину - ідеальні зміни в оточенні суб'єкта, яких він намагається досягнути вчиненням злочину;

Суд, виходячи із сукупності об'єктивних та суб'єктив­них підстав кримінальної відповідальності, засуджує особу не тому, що вона здається суду небезпечною, а тому, що в її діях є склад передбаченого законом злочину.

Залежно від юридичного значення ознак для кожного окремого складу злочину ці ознаки поділяються на:

1) Обов'язкові (необхідні), тобто такі, які притаманні всім без винятку злочинам — без жодної такої ознаки не може бути жодного складу злочину.

Необхідними, обов'язковими для всіх і кожного складу злочину є такі ознаки:

а) ознаки об'єкта;

б) дія чи бездіяльність;

в) вік та осудність;

г) вина — умисел чи необережність.

Обов'язкові ознаки - це мінімум ознак, які характери­зують всі елементи складу кожного окремого злочину. 

Практичне значення обов'язкових ознак для складу зло­чину полягає в тому, що відсутність будь-якої з них у будь-якому випадку виключає склад будь-якого злочину, а отже, виключає і кримінальну відповідальність.

Наприклад, заподіяння суспільне небезпечної шкоди (знищення майна вогнем) неосудною особою означає, що такі дії не мають суб'єкта як обов'язкової ознаки складу злочину, а отже, і немає підстав притягати таку особу до кримінальної відповідальності.

2) Факультативні, тобто такі ознаки, які притаманні тільки деяким складам злочину, вони є не в усіх, а лише в тих складах, де вони вказані законодавцем.

Ці ознаки необов'язкові для всіх злочинів, але для тих, у законодавчому визначенні яких вони зазначені, вони є обов'язковими.

Наприклад, фізіологічний афект у складі злочину вбив­ства - ст. 116 ККУ, мета отримання наживи в складі злочину проституції - ст. 303 ККУ і т. ін.

Такими ознаками є:

1) предмет злочину;

2) місце, час, знаряддя, спосіб;

3) мотив, мета, емоції.

Отже, факультативні ознаки складу злочину теж обо­в'язкові, але обов'язкові не для всіх, а лише для деяких складів злочинів, в яких ці ознаки позначені в законі.

Склад злочину як підстава кримінальної відповідальності.

Слово «підстава» має багатий семантичний зміст. Воно, зокрема, означає вихідні, головні положення. Діяти на підставі чого-небудь - означає спиратися на щось, мати щось за основу, відштовхуватися від чогось, мати щось як виправдання, достат­ній привід для діяльності.

Встановлення складу злочину в конкретному випадку не ви­рішує наперед питання про кримінальну відповідальність особи. Встановлення у вчиненому діянні складу злочину означає, що є юридична підстава для притягнення особи до кримінальної від­повідальності.

Відповідно до змісту ч. 1 ст. 2 КК, підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом. У цій нормі відбито найважливіше значення складу злочину для законності й обґрунтованості кримінальної відповідальності: тільки сукупність усіх передбачених законом ознак складу зло­чину (і жодні інші обставини) може бути підставою криміналь­ної відповідальності. Тому склад злочину є єдиною і достатньою підставою кримінальної відповідальності: встановлення його ознак у конкретному суспільно небезпечному діянні особи озна­чає, що є все необхідне для кримінальної відповідальності. Тим самим склад злочину визначає і межі розслідування, оскільки основним завданням слідства саме і є встановлення об'єктивних і суб'єктивних ознак складу злочину.

Взагалі, у теорії кримінального права виділяють дві підстави кримінальної відповідальності - правову і фактичну.

Правовою підставою кримінальної відповідальності КК ви­значає наявність у вчиненому особою суспільно небезпечному діянні складу злочину, передбаченого КК (ст. 2 КК). Це означає, що до кримінальної відповідальності може бути притягнута ли­ше та особа, яка є суб'єктом злочину і є винуватою у вчиненні за­бороненого КК діяння проти охоронюваних законом про кримі­нальну відповідальність об'єктів.

Фактична підстава кримінальної відповідальності - це вчи­нення особою діяння, передбаченого в КК, яке містить склад зло­чину. Наприклад, особа вчинила крадіжку, тому саме факт вчинення особою крадіжки і буде підставою кримінальної відпові­дальності.

Злочин як реальний факт не може бути підставою криміналь­ної відповідальності, оскільки містить у собі деякі ознаки, що не впливають на відповідальність. Тому тільки сукупність зазначених у законі ознак, суттєвих для визначення суспільної небезпеки та характеру певного виду злочину, утворює склад злочину, факт встановлення якого і є підставою для криміналь­ної відповідальності та кваліфікації злочину за певною статтею КК.

Без наявності в суспільно небезпечному діянні складу злочи­ну, передбаченого кримінальним законом, кримінальна відпові­дальність неможлива. Встановлення підстави кримінальної від­повідальності вимагає виявлення двох моментів: вчинення осо­бою певного суспільно небезпечного діяння і наявності в цьому діянні передбаченого кримінальним законом складу злочину. Перш за все, повинна бути встановлена подія злочину як факт дійсності. Але встановлення однієї лише події злочину ще не може бути підставою кримінальної відповідальності поки не бу­де виявлено, який саме злочин вчинено, під ознаки якого, перед­баченого кримінальним законом, складу злочину підпадає вчи­нений злочин. Лише з цього моменту виникає підстава кримі­нальної відповідальності в повному обсязі. Вчинення суспільно небезпечного діяння стає підставою кримінальної відповідаль­ності лише в тому разі, коли у вчиненому діянні є склад злочи­ну, тобто сукупність ознак, зазначених у кримінальному законі.

Правильно кваліфікувати злочин і тим самим виявити юри­дичну підставу кримінальної відповідальності можна лише тоді, коли виявлено всі обставини, які свідчать про вчинення злочину саме даною особою і про наявність у діях цієї особи складу зло­чину, передбаченого кримінальним законом.

Питання про наявність у діях обвинувачуваного складу зло­чину, тобто про наявність підстави кримінальної відповідаль­ності, стоїть на всіх етапах руху кримінальної справи, навіть при винесенні вироку. Серед питань, що їх вирішує суд у дорадчій кімнаті, одним з найголовніших є питання про те, чи містить вчинене діяння склад злочину і яким саме законом він передба­чений.

Відсутність у діянні особи складу злочину означає відсутність підстави кримінальної відповідальності. Законодавче визначення підстави кримінальної відповідаль­ності відповідно до чинного кримінального закону надає можли­вість виділити такі характерні риси складу злочину:

1. відомо, що кожне суспільно небезпечне діяння має різнома­нітні ознаки об'єктивного й суб'єктивного характеру, але при цьому кримінальним законом повинні бути закріплені, насам­перед, стійкі, постійні й типові для більшості діянь ознаки; оскільки поняття складу злочину як підстави кримінальної від­повідальності тісно пов'язане з поняттям злочину як суспільно небезпечного діяння, ці ознаки повинні у своїй сукупності ви­значати рівень суспільної небезпеки діяння взагалі, а кожна з них окремо - впливати на ступінь суспільної небезпеки зокрема;

2. склад злочину - це законодавче поняття про злочин і за­значає лише ті його ознаки, що закріплені в законі про криміналь­ну відповідальність.

Я. І. Соловій стверджує, що в правовій системі України особа має нести кримінальну відповідальність за наявності правової (юридичної), фактичної (матеріальної) та формальної (процесу­альної) підстав. Тому вчинення злочину є фактичною (матеріальною) підставою відповідальності, а склад злочину, передбачений Особливою частиною КК,- основною правовою (юридичною) підставою кримінальної відповідальності. Тому, на думку автора, ст. 2 КК України необхідно доповнити частиною 4 такого змісту: «Кримінальна відповідальність виникає з моменту вчинення осо­бою суспільно небезпечного діяння, що містить фактичний склад конкретного злочину, передбаченого Особливою частиною цього Кодексу. Притягненням до кримінальної відповідальності є факт пред'явлення особі обвинувачення у вчиненні конкретного зло­чину. Кримінальна відповідальність настає з моменту набрання законної сили обвинувальним вироком суду і припиняється з мо­менту зняття чи погашення судимості».

Таким чином, викладені вище доводи і факти свідчать, що склад злочину є єдиною, необхідною, законною і достатньою під­ставою кримінальної відповідальності.

Єдиність складу злочину як підстави кримінальної відпові­дальності полягає в тому, що інших підстав кримінальної відпо­відальності немає.

Необхідність складу злочину як підстави кримінальної відпо­відальності в тому, що без наявності складу злочину кримінальна відповідальність згідно з законом не може настати, неможлива.

Законність складу злочину як підстави кримінальної відпові­дальності в тому, що вона встановлена законом (ст. 2 КК) і ви­ключає сваволю при вирішенні питання про притягнення особи до кримінальної відповідальності, дає можливість доказувати обгрунтованість притягнення до кримінальної відповідальності або спростувати її.

Достатність складу злочину як підстави кримінальної відпо­відальності в тому, що інших підстав для кримінальної відпові­дальності законом не передбачено, а тому шукати їх та доказува­ти не потрібно. Наявність у діях особи певного складу злочину достатньо для притягнення її до кримінальної відповідальності за вчинення цього злочину.

Основу правозастосовницької діяльності органів правосуд­дя у боротьбі зі злочинністю складає кваліфікація злочинів.

Кваліфікацією злочинів називається застосування тієї правової норми, яка найбільш повно містить в собі ознаки вчиненого особою злочину.

Кваліфікацію злочинів А.А. Герцензон визначав як встановлення відповідності конкретного діяння ознакам то­го чи іншого складу злочину, передбаченого кримінальним законом. Таке визначення поняття кваліфікації злочинів взагалі можна визнати правильним. Воно відображає ос­новну сутність кваліфікації — встановлення відповідності ознак вчиненого діяння ознакам складу злочину, описаного в законі. Але воно правильне лише як загальне і орієн­товне. Головний недолік цього визначення в тому, що воно не вказує на ту кримінально-правову норму, яка є єдиною, що повинна бути застосована у цьому випадку саме до цього діяння. Цей недолік робить поняття кваліфікації злочинів малопридатними для прак­тики.

У подальшому найбільший внесок у розвиток теорії ква­ліфікації злочинів зробив академік В.М. Кудрявцев. Квалі­фікація злочинів, на думку В.М. Кудрявцева, є встанов­лення та юридичне закріплення точної відповідності між ознаками вчиненого діяння та ознаками складу злочину, передбаченого кримінальним законом.

Глибинною сутністю кваліфікації злочинів є встановлен­ня всіх ознак певних злочинів і додатково ще однієї ознаки цього певного, конкретного діяння і .складу злочину, що його передбачає. З цього випливає, що необхідна і єдина для кваліфікації норма відрізняється від інших подібних більшістю ознак, вона повніше описує ознаки певного зло­чину.

Для кваліфікації мають значення не всі ознаки конк­ретного діяння, а лише ті з них, які визначають його кри­мінально-правовий зміст, тобто є ознаками складу злочину. Перелік ознак діяння, які враховуються при кваліфікації, обмежений законом, рамками складу злочину. Але за ме­жами складу злочину перебуває чимало інших ознак, об­ставин, які мають кримінально-правове значення – со­ціальна характеристика особи – суб'єкта злочину, склад його сім'ї, стан здоров'я, професія, певні обставини вчи­нення злочинного діяння тощо. Згідно з цим у кожному злочині можна виділити такі групи ознак:

1) вся сукупність ознак і властивостей злочину;

2) ознаки і властивості, які мають значення для вирі­шення кримінальної справи по суті;

3) кримінально-правові ознаки – ознаки складу зло­чину.

Аналіз кримінально-правових особливостей усіх ознак вчиненого діяння свідчить, що для його кваліфікації вирі­шальне значення мають не всі, а лише деякі ознаки зло­чину. При відмежуванні, наприклад, викрадення зовсім не використовуються ознаки суб'єктивної сторони, оскільки цими ознаками викрадення не відрізняються від суміжних складів злочину. Всі відомі способи викрадення чужого майна вчинюються лише навмисно і з корисливих мотивів. Причому умисел усіх викрадачів лише прямий, оскільки викрасти чуже майно, без бажання заволодіти ним немож­ливо.

Так само і умисне вбивство, відповідальність за яке пе­редбачають статті 115 і 116 ККУ, відрізняються одне від од­ного лише однією ознакою – наявністю чи відсутність сильного душевного хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства або тяжкої образи з боку потерпілого. Неналежне дослідження цієї ознаки при­зводить до того, що вбивство у стані сильного душевного хвилювання кваліфікується за ст. 115КК, а діяння, пере­дбачене ст. 115 ККУ, – за ст. 116 ККУ.

Аналіз практики кваліфікації злочинів свідчить, що чим загальніше визначені окремі ознаки злочину, чим важче їх конкретизувати, тим більше помилок припускається при виявленні, оцінці і використанні цих ознак.

Взагалі весь процес кваліфікації злочинів, як вважає академік В.М. Кудрявцев, за своєю сутністю полягає в по­слідовному відмежуванні кожної ознаки вчиненого діяння від ознак інших, суміжних злочинів. Всі ознаки складу злочину виконують відмежувальну роль і призначені го­ловним чином для цього. Кожна ознака злочину, описаного в законі, відокремлює певний злочин від інших або від­межовує злочин від інших правопорушень.

Кваліфікація злочинів полягає у встановленні зв'язку між ознаками вчиненого діяння і ознаками, викладеними у законі як ознаками певного складу злочину. Це зв'язок між окремим (вчинене діяння) і загальним (кримінально-право­ва норма). Сутність кваліфікації полягає в правильному ви­значенні і встановленні цього зв'язку. У процесі квалі­фікації злочину ознаки складу злочину, передбаченого за­коном, порівнюються з ознаками діяння, вчиненого певною особою. При повній ідентичності цих ознак можна зробити висновок про правильне застосування певної кримінально-правової норми, про правильну кваліфікацію діяння.

У літературі визнається, що основою кваліфікації є склад злочину, тобто сутність встановлених кримінальним законом ознак окремого, певного виду діяння (вбивства, грабежу, зґвалтування, хуліганства тощо).

Головним у кваліфікації злочину є завдання і резуль­тат — встановити наявність складу злочину у вчиненому діянні, тобто визначити підставу кримінальної відповідаль­ності.Але кваліфікація злочину не є кримінальною від­повідальністю і не є її підставою. Кримінально-правова кваліфікація — це засіб реалізації кримінальної відпові­дальності. Кваліфікація злочину конкретизує кримінальну відповідальність, встановлює її межі, визначає сутність. Кваліфікація злочину є конкретною та єдиною формою реалізацї кримінальної відповідальності.

Конкретність кваліфікації діяння полягає у застосуванні конкретної кримінально-правової норми — частини чи пункту певної статті кримінального закону. Кваліфікація злочину має вигляд посилання на конкретну кримінально-правову норму Конкретність кваліфікації діяння полягає також у тому, що кваліфікація не може бути загальною. Кримінальна відповідальність не тільки особиста (персоніфікована), але вона завжди конкретна, чітко визначена.

Найбільшою мірою кримінальна відповідальність конкретизується саме кваліфікацією злочину, яка значною мірою визначає сутність, зміст і обсяг обвинувачення.

В.М.Кудрявцев ще в 1963 р. запропонував виділяти офіційну танеофіційну кваліфікацію. Тобто, залежно від того , хто здійснює кваліфікацію.

Офіційна (легальна) кваліфікація – це кваліфікація, що здійснюється у кримінальних справах уповноваженими на те державними особами. Результати такої кваліфікації закріплюються в процесуальних документах (постановах, ухвалах, вироках) і мають обов’язковий характер.

 Неофіційна кваліфікація – це відповідна правова оцінка, що дається науковцями у наукових статтях, монографіяхз, навчальних посібниках тощо. Така кваліфікація не має обов’язкового характеру, відображає лише позицію автора, але може враховуватись суб’єктами офіційної кваліфікації.

 У правозастосовчій діяльності правильна кваліфікація виступає необхідною умовою дотримання законності, забезпечення конституційних прав і свобод людини і громадянина, законних інтересів юридичних осіб, відправлення справедливого правосуддя у кримінальних справах.Щодо закріплення результатів кваліфікації злочинів у процесуальних документах правозастосовчих органів, то вони потребують докладнішого розгляду.

Основні форми закріплення кваліфікації злочинів у процесуальних документах. Форм три:

а) виклад фактичного складу злочину; б) формула кваліфікації; в) юридичне формулювання звинувачення. До них додається ще один елемент процесуальних доку­ментів, що має відношення до кваліфікації злочинів — її обгрунтування.

Виклад фактичного складу злочину — обов'язковий атрибут будь-якого процесуального документа. Особливе значення він має в таких процесуальних документах, як постанова про притягнення як обвинуваченого, обвинувальний висновок, вирок. Такий виклад обов'язково має містити конкретне описання поведінки особи та інших юридичних фактів, які в системному поєднанні утворюють фактичний склад злочину. При цьому конкретне описання не повинно зводитися до натуралістичного відтворення окремих деталей, особливо, в справах про статеві злочини. Водночас воно не повинно містити абстрактних юридичних формулювань, безпосередньо вжитих у кримінальному законі, бо в такому разі це буде не виклад фактичного складу злочину, а юридичне формулювання звинувачення.

Формула кваліфікації — друга обов'язкова форма закріплення кваліфікації злочинів у процесуальному доку­менті. По суті, вона є відповіддю на запитання, поставлене перед судом чи має (це) діяння склад злочину, і якою саме статтею кримінального закону він передбачений? Щоб формула кваліфікації була "правильною відповіддю" на це запитання — з урахуванням зроблених раніше теоретичних висновків — вона мас включати:

1. Обов'язкове посилання на статтю (частину, пункт статті) Особливої частини кримінального закону, що містить основну ("специфічну") частину того юридичного складу злочину, який відповідає встановленим фактичним обставинам.

2. Обов'язкове посилання на конкретні частини від­повідних статей Загальної частини КК та на статтю (час­тину, пункт статті) Особливої частини кримінального закону — якщо в межах кваліфікації злочинів встановлена відповідність фактичних обставин "особливим" юридичним складам злочинів, тобто юридичним складам попередньої злочинної діяльності та окремих видів співучасті у злочині.

3. Обов'язкове окреме посилання на статті (частини, пункти статей) Особливої частини КК — якщо в межах кваліфікації злочинів встановлена відповідність фактичних обставин кільком різним юридичним складам злочинів і при цьому, принаймні, два з них мають інкримінуватись особі (це має місце при такій формі множинності злочинів, як їх сукупність).

4. Поєднання другого і третього випадків.

Таким чином, формула кваліфікації завжди передбачає посилання на статтю (частину, пункт статті) Особливої частини кримінального закону. В окремих випадках це посилання доповнюється посиланням на статті Загальної частини КК — таке поєднання статей Загальної і Особли­вої частин кримінального закону у формулі кваліфікації відображає факт вчинення особою готування до злочину, замаху на злочин та (або) факт вчинення злочину в якості підмовника, організатора чи пособника.    Нарешті, у випадку сукупності злочинів формула кваліфікації передбачає окреме посилання на статті (частини, пункти статей) Особ­ливої частини кримінального закону — таке посилання відображає факт вчинення особою кількох злочинів, що мають різні юридичні склади.

Зміст кримінально-правової кваліфікації полягає у визначен­ні кримінально-правової норми, яка передбачає скоєне діяння. У свою чергу, це передбачає:

- оцінку фактичних обставин, виділення з них тих, які мають кримінально-правове значення;

- «вибір» статті (статей, їхніх частин або пунктів) КК, яка містить відповідну кримінально-правову норму;

- обґрунтування необхідності застосування саме даної статті (статей, їх частин або пунктів) КК. Це здійснюється шляхом до­ведення того, що фактичні ознаки діяння, яке кваліфікується, повністю відповідають ознакам злочину, передбаченого КК;

- процесуальне закріплення висновку про те, що діяння пе­редбачене певною статтею КК та відповідно, що воно є/не є зло­чином чи іншим діянням, передбаченим КК.

У складі злочину, як і в кваліфікації, можуть бути помилки. Про наявність помилки в кваліфікації можна стверджувати, якщо:

- порушення закон)' допущено ненавмисно, поза або всупе­реч волі особи, яка її допустила (орган дізнання, слідчий, проку­рор, суддя);

- вона полягає в інкримінуванні особі порушення кримі­нальних норм, які вона насправді не допустила, або, навпаки, в незастосуванні норм, які передбачають фактично вчинене по­сягання;

- наявність помилки зафіксовано в установленому кримінально-процесуальним законом порядку, про що свідчить на­самперед зміна кваліфікації вищими інстанціями.