Розділ II. Боротьба за свободу, полум`яне ствердження віри в могутні сили народу, захист гідності простої людини(«послание до князя василия острожского»)

1596-1616 рр. були особливо плідними в творчості І. Вкшевського. Кращі з його творів своєю тематикою тісно зв'язані з тодішнім суспільно-політичним життям і спрямо­вані проти реакційних явищ дійсності. Письменник був гли­боко вражений подіями 1596 р. Брестська унія викликала у нього велике обурення і гнів, і він пише ряд творів, в яких ще більше посилились і викривальна сатира, і тенденції до правдивого змалювання життя. Вони є найвищим досягненням української бонової полемічної літератури, а разом з тим — найбільшим подвигом Вишенського — письменника, борця, гуманіста, патріота. Особли­во цінними є: «Послание до князя Василия Острожского», «Порада о очищеню церкви», «Послание в утькшим от православное вьры епископом», «Обличение диявола­-миродержца», «Краткословный отвьт Феоду ла», «Посла­ние к стариць Домникии» та ін.

Пафос антиуніатських творів Вяшенсьського — в нещад­ному бичуванні різних форм дуковиого і соціального гніту, в полум’яному ствердженні віри в могутні сили народу, в пристрасній проповіді соціальної рівності, в захисті гід­ності простої людини. Письменник відкрито заявляв, що він бореться за свободу «Малої Росії» проти короля, рим­ського папи, уніатів і панів.

Першим відгуком І. Вишенського на Брестську унію було «Послание до князя Василия Острож­ского». написане приблизно в 1598—1599 рр. Адресуючи свій твір князю Острозькому, письменник сподівався від нього допомоги в боротьбі проти католицизму, бо це був один з найвпливовіших світських магнатів, який виступав, хоч і не послідовно, на захист православ’я і української культури.

3 перших рядків Вишенський надає своїй розповіді сатиричного спрямування.

«Проходилемся мыслию, вмьсто прохажки,— сказано на початку «Послания»,— во отповьдной книжце, от вас, православных, на со­бор выданную книжку противко вас в Берестию через того то помененого дьеписа, и вьдьлем почрьпало мысли разума его, от котрого источника или студнь, тот вынальзок чръплючи, зас в воздух, тщегласие тое (мни маючи вас ухватили тыми словы и безсильними вымыслы) отрыгнул»

Тут мова йде про відомого єзуїта Петра Скаргу, який в 1596 р. видав книгу «Synod brzeski», спрямовану на захист унії. Першим сильним ударом по ній був вихід у світ 1597—1598 рр. «Апокрисиса» Христофора Філалета, що викликало велике задоволення у Вишенського. Він вирі­шує гострим сатиричним словом розгромити цього «дьеписа», «езуиту, иисусоругателя блюзнячого». Книга Скарги — «гнилаа сьть гнилых словес», яка не може оплутати укра­їнський народ. Це — «источник скудный и толико нищий», звідки б’є «смрад вонь тое нечистое воды».

Різко осуджуючи витвір Скарги, Вишенський справляє сатиричний похорон рапсака (посланця, глашатая) папезького «гласа» і закликає православних подивитись на його бездиханний труп:

«Прийдете ж тепер всь православныи християне на видьние рапсака папежского гласа! Час бовьм приспьл, да его среду вытягнем и плакати над ним, як по нагле здохлом, будем, и учиньм всь едногласно, елици истинными християны ся зовете и спасение всьх любите, тому трупови невьрия папежекого погреб и плачмося всь по нем...»

Глузливо закликаючи православних показати «любов сердечную» «нагле здохлому» рапсаку, Вишенський створює оригінальну сатиричну картину «поминок» єзуїт. Тут сатирик вдало використовує форму народних голосінь-примовлянь, але подає їх у комедійному плані. Цим засобом письменник досягає великої сили викриття єзуїта — рапсака папи римського. «Голосіння те,— писав Іван Шранко — належить до найкращих витворів, нашої старої літератури і є правдивою перлою між творами Вишенського».

«Послание» було сміливим викликом агресивному католицизму. Вишенський тут дав перший бій П. Скарзі, що твердив про занепад православ’я. Палке слово письменника-борця розкривало суть подій, що відбувалися тоді в кра­їні. Воно давало натхнення і силу православним в їх бороть­бі проти Ватікану і унії, пробуджувало в них політичну свідомість, виховувало стійкість і волю до опору, незважаючи на жорстокий терор і переслідування ворогів.

РОЗДІЛ IIІ. СМІЛИВЕ УТВЕРДЖЕННЯ ІДЕЇ ПРИРОДНОЇ РІВНОСТІ ВСІХ ЛЮДЕЙ («ПОРАДА КАКО ДА СЯ ОЧИСТИТ ЦЕРКОВЬ ХРИСТОВА»)

Другим визначним твором І. Вишенського цього періоду є «Порада, како да ся очистит церков христова», що була ніби частиною «Послания до князя Васи­лия Острожского», але становила окремий трактат.

Вишенський висуває принцип непорушності слов'янської мови в письмі і проповідях. «Латинский смрад пьсней из церкви изжденьте,— радить автор на початку свого твору,— простою же нашею пьснию рускою поюще бога благодарьте»; «Книги церковные всь и уставы словенским языком друкуйте». Однак, ставлячи ці вимоги, І. Вишенський, як відомо, у своїй власній мовній практиці вдавався до вира­жальних засобів «простого языка». Саме тому що полеміст прагнув підтримати православних у боротьбі з римсько-католицькою церквою, він і дає високу оцінку слов'янській мові, яку переслідують і хочуть знищити єзуїти, бо «сло­венский язык» «ест плодоносньйший от всьх языков и богу любимший: понеж без поганских хитростей и руководств».

Зважаючи на те, що і "керівники православної церкви, зрадивши свій народ, прийняли унію, І. Вишенський поряд з бичуванням католицького духовенства піддає різній кри­тиці і верхівку православної церкви на Україні, і ця кри­тика має соціальний характер. Полеміст вважав, що україн­ський народ може обійтись і без продажного духовенства:

«Льпше бо вам без владык и без попов, от диавола поставлених, до церкви ходити и православие храньти, нежели с владыками и по­пами, не от бога званными, у церкви быти и с тое ся ругати, и пра­вославие попирати. Не попы бо нас спасут, или владыки, или митро­политы, але вьры нашее таинство православное».

Отже, він допускав навіть «безпастирську церкву», яка «сторицею лучша», ніж з владиками й попами, «не от бога званными». Джерелом усіх земних пороків, бід людських Вишенський вважав великі маєтки, багатство, називаючи їх диявольською спокусою. Тільки бідних людей вважав він чесними християнами, відданими «старій вірі».

Тут Вишенський солідаризувався з багатьма проводи­рями єретичного руху в тогочасній Європі, ніби переносив їх ідеї на український грунт. Ян Гус та інші вожді рефор­мації теж починали з боротьби за істинно християнську церкву в дусі первісного християнства, а по суті руйнували католицьку церкву — опору феодального гніту.

Вимоги Вишенського демократизувати церкву, звільни­ти її від згубної феодальної ієрархії відбивали в певній мірі народне розуміння релігії. Адже селянські маси часто по-своєму тлумачили релігійні повчання, заявляючи, що «перед богом усі люди рівні», «вся земля божеська», «всі люди брати». Поділяючи ці твердження, Вишенський і спрямував вістря своєї критики проти папи, короля та поміщиків. «Не в папежа бо вы крестилися,— писав він, звертаючись до православних,— н не в королеву власт, да вам дает волки и злодьи, разбойники и антихристовы таинники»

В «Порадь» привертають увагу яскраві контрастні об­рази українського «бьдняка» — ченця і польського шлях­тича. Православний чернець — живе втілення найдорож­чого для письменника — істини, простоти й справедливості.

Портрет ченця змальовано в побутовому плані. Інок носить грубий одяг, довгу бороду, на ногах чоботища або черевичища невнтерті, підперізується звичайною сирицею. Іноді він забреде в корчму і «глощет» все, що попадається «горкое ли или квасное», «толко бы тую поганку-утробу насытити и утьшити». І все ж в цьому образі, незважаючи на його гумористичне забарвлення, знайшли художнє вті­лення деякі демократичні погляди автора, який підносив ченця як позитивний ідеал людини, вбачав у монахах «за­ступників» перед богом за всіх «грішників»

«Порада» сильна сміливим утвердженням ідеї природної рівності всіх людей, з якої виводилась і соціальна рівність. Письменник доводить, що у пана і хлопа однакові голови, очі, руки, ноги і т. д., тому нема ніяких підстав для пануван­ня одних над іншими. Вишенський уїдливо запитував пана:

«А што ж ты болшей над других человьк о собь розумьеши или что ты болше от других в собь въмьстити мнимаеши? Не земля ли ты от земль, яко и сирамах убогий и голый? Не дух ли в тобь оживлячий того трупа, яко и убогого? Не голова ли в тебе на том же мьстцю стоит, што и убогого? Не очи ли, слух, вкус, ноздри, руки, ногы в том же порядку розсажены, што и убогого?.. Что о собь велемудруеши? Что ся възносиши? Что ся хвалиши? Что ся, як пор­хавка, надымаеши?»

В «Порадь» трапляються і консервативні думки. Так, у кінці твору автор з позицій християнської моралі крити­кує цілий ряд стародавніх обрядів, зокрема засуджує літні розваги молоді, народне свято Купала, традиційні звичаї колядування і щедрування, які є, на його думку, «квасом поганським» і повинні бути ліквідовані: «Коляды з мьст и з сьл учением выженьте... Щедрый вечер з мьст и з сьл в болота заженьте, нехай з диаволом сьдит... Купала на Крестителя утопите и огненне скаканя отсьчьте».