Розділ 1 Огляд літератури
1.1. Загальна характеристика потенційно небезпечних астероїдів
Астероїди
вважають залишками протопланетного
диска, що залишилися після формування
Сонячної системи. Загальна їх кількість
— більше 575 тис., а їх загальну масу
оцінюють у 4,2 ×
кг, що становить менше одного відсотка
від маси Землі. Орбіти більшості відомих
астероїдів розташовані між орбітами
Марса й Юпітера (так званий головний
пояс астероїдів). Найвідоміші астероїди:
Паллада, Юнона, Веста, Ерос, Амур, Гідальго,
Ікар. Розмір є одним із основних
параметрів, за якими класифікують
астероїди.
На
рис 1.1 показано розташування основних
груп астероїдів у Сонячній системі
Рис.1.1. Розташування основних груп астероїдів у Сонячній системі.
У 1975 році було розроблено таксономічну систему для астероїдів. Вона базується на кольорі, альбедо та спектрах астероїдів. Ці властивості пов'язані зі складом поверхні астероїдів. Виділено три класи:
астероїди C-типу — темні, багаті на вуглець, вони становлять 75% усіх відомих астероїдів;
астероїди S-типу — кам'янисті, багаті на кремній, становлять 17% всіх астероїдів;
до астероїдів U-типу (від англ. Unknow) належать усі інші, що не потрапляють до перших двох категорій.
Також, астероїди об'єднані в 3 групи – металеві, світлі і темні. До останньої групи відносяться астероїди, поверхня яких здатна відображати не більше 5% падаючого світла Сонця. Їх поверхню утворюють породи, схожі на вуглисті і чорні базальтові. Саме тому, темні астероїди отримали назву вуглистих. Найбільш висока відображає здатність світлих астероїдів (10-25%). Ці небесні тіла мають поверхню схожу на кремнієві сполуки. Вони отримали назву кам'яних астероїдів. Найрідше зустрічаються металеві астероїди. Вони подібні світлим, поверхня цих тіл більш нагадує сплави із заліза і нікелю. Процентне співвідношення 3 наведених груп астероїдів наступне: темні (тип С) – 75%, світлі (тип S) – 15% і 10% металеві (тип М).[5]
Всі астероїди, які наближаються до Землі (АНЗ) (див рис.1.2) прийнято підрозділяти на кілька типів, або груп, в залежності від величини їх перигелія або афелія. Кожна така група іменується по імені астероїда — її характерного представника. Ряд дослідників поділяють астероїди на типи за слідуючим значенням параметрів орбіти [7]
Астероїди типу Амура ((1221) Amor). Перигелійна відстань q більше, ніж афелійна відстань Землі (1,0167 < q ≤ 1,3 а.е.). Астероїди цього типу можуть наближатися до Землі ззовні, але не заходять всередину орбіти Землі.
Астероїди типу Аполлона ((1862) Apollo). Перигелійні відстані менше, ніж афелійна відстань Землі, великі півосі більше, ніж у Землі (a > 1 а.е., q ≤ 1,0167 а.е.). Астероїди цього типу можуть проникати в середину орбіти Землі.
Астероїди типу Атона ((2062) Aten). Великі півосі менше, ніж у Землі, афелійні відстані більше перигелійної відстані Землі (a < 1 a.e., Q ≥ 0,983 а.е.). Орбіти астероїдів цього типу лежать в основному усередині орбіти Землі і тільки в околиці афелієм виходять за її межі.
Астероїди типу Атиры ((163693) Atira). Орбіти астероїдів цього типу цілком лежать у межах земної орбіти; Q < 0, 983 а.е. Подібні малі тіла важко виявити, оскільки вони можуть спостерігатися тільки в ранковий або вечірній час, на елонгаціях від Сонця, що не перевищують 90°. Поки пронумеровано тільки два достовірних представника цього типу астероїдів. .(Див. рис.1.2)
Рис.1.2 Типи орбіт астероїдів АААА
В таблиці 1.1 указано кількість анебезпечних астероїдів у кожній групі.
Таблиця 1.1