5). Психоаналіз.

Виникнення психоаналітичних теорій в соціології пов’язане з іменем видатного австрійського психолога Зігмунда Фрейда (1856-1939), який структуру особистості представляє як єдність трьох частин психіки людини – “Воно” (“Лібідо”, або “Передсвідоме”), “Я” (“Его”, або “Свідоме”) та “Над-Я” (“Супер-Его”, або “Надсвідоме”). Останній рівень психіки складається на рівні суспільства та виконує оцінну й моральну функцію, функцію цензури, він диктує та нав’язує людині норми, правила поведінки, заборони, стереотипи.

Структурний елемент особистості, що становить дві третини психіки людини, - це “Воно” (“Id”, або “Півдсвідоме”) – джерело енергії, котре спрямоване на отримання задоволення. Фрейд висунув гіпотезу про домінуючу роль у людському житті підсвідомих імпульсів, переважно сексуального характеру. Згідно з Фрейдом, розв’язання сексуальних протиріч має вирішальне значення не тільки в індивідуальному розвитку кожної людини, а й в історичному процесі. Фрейд наголошував, що розвинута особистість має навчитися переводити вимоги підсвідомої частини психіки людини під контроль розумного, розсудливого “Я”.

Теорія міжособистісного спілкування З.Фрейда заснована на переконанні, що в процесі взаємодії людей відтворюється їх дитячий досвід. Будучи дорослими, вони застосовують у різних життєвих ситуаціях поняття, засвоєні у ранньому дитинстві. Схильність з повагою ставитися до особистості, наділеної владою, наприклад до керівника, зумовлена тим, що він нагадує когось з батьків. З.Фрейд вважав, що люди належать до різних соціальних груп і залишаються у них здебільшого тому, що переживають почуття відданості та покірності лідерам груп.

Послідовники Фрейда, часто не погоджуючись з основними його твердженнями щодо ролі сексуального чинника у соціальному житті, все ж таки застосовували психоаналітичний метод у вивченні підсвідомих, неусвідомлених процесів, їх ролі у формуванні поведінки людини. Так американська дослідниця Карен Хорні (1885-1952) займалась вивченням соціальних аспектів появи неврозів. Хорні вважала рушійною силою неврозу стан “основного страху”, породженого ворожим середовищем. Як реакція на страх, у людини виникають різні захисні механізми – пряма “наркотизація” страху – через алкогольні засоби, або переносна – у вигляді бурхливої зовнішньої діяльності тощо; втеча від ситуацій, що породжують страх. Ці засоби захисту і породжують чотири основних неврози сучасності – невроз прихильності – пошуки любові, кохання і схвалення; невроз влади – гонитва за владою, престижем; невроз покірності; невроізоляція – втеча від суспільства.

Помітною постаттю в соціології ХХ ст. став німецький соціолог і психолог Еріх Фромм (1900-1980). В 50-70-их рр. він створив оригінальну соціологічну теорію, використовуючи і критично оцінюючи при цьому різні соціологічні течії. Сам Фромм виділив три концептуальні підходи до вивчення суспільства, які відрізняються від його власного:

• перший – “психологічний”, характерний для мислення З.Фрейда, згідно з яким культурні явища зумовлені психологічними чинниками, що виростають з інстинктивних стимулів, на які суспільство впливає тільки шляхом повного або часткового придушення;

• другий – “економічний” – бере початок із “спотвореного” розуміння історії, яке розробив К.Маркс. Тому вважалося, що такі явища культури, як релігія, політичні ідеї породжені об’єктивними економічними інтересами;

• третій – “ідеалістичний” – належить М.Веберу, який стверджує, що новий тип економічної поведінки і новий дух культури зумовлені появою нових релігійних течій, хоч і підкреслюється, що цю поведінку ніколи не визначали лише релігійні доктрини.

На відміну від названих концепцій, Е.Фромм вважав, що ідеологія і культура взагалі ґрунтуються на соціальному характері. Соціальний характер – це сукупність рис характеру, що властива більшості членів певної соціальної групи, яка формується способом життя даного суспільства. Домінантні риси цього характеру, в свою чергу, стають творчими силами, що формують соціальний процес.

Е.Фромм змоделював механізм взаємодії економічних, психологічних та ідеологічних чинників: людина реагує на зміни зовнішньої обстановки тим, що змінюється сама, а ці психологічні чинники, в свою чергу, сприяють розвитку економічного і соціального процесу. Зміни соціальних умов призводять до зміни соціального характеру, тобто до появи нових потреб і тривог. Ці нові потреби породжують нові ідеї, водночас готуючи людей до їх сприйняття. Нові ідеї зміцнюють та посилюють новий соціальний характер і спрямовують людську діяльність у нове русло. Іншими словами, соціальні умови впливають на ідеологічні явища через соціальний характер, але цей характер не є наслідком пасивного пристосування до соціальних умов. Соціальний характер – це наслідок динамічної адаптації на основі невід’ємних властивостей людської природи, закладених біологічно або сформованих у ході історії.

Фроммові належить авторство теорії радикального гуманізму, яка спирається на “типологію соціальних характерів” і на вивчення відносин між особистістю та суспільством. Її основні положення зводяться до того, що виробництво повинно служити людині, а не економіці; відносини між людиною і природою мають будуватися не на експлуатації, а на кооперації; суперечності повинні бути замінені відносинами солідарності; вищою метою всіх соціальних заходів мають бути людське благо і запобігання людським стражданням.