45. Загальні положення управління фінансами.

В управлінні фінансами виділяють декілька функціональних елементів:планування, оперативне управління, контроль. Планування займає важливе місце в системі управління фінансами. Саме під час планування будь-який суб'єкт господарювання різнобічно оцінює стан своїх фінансів, виявляє можливості збільшення фінансових ресурсів, напрямки їх найбільш ефективного використання. Управлінські рішення приймаються на основі аналізу фінансової інформації, яка повинна бути достатньо повною та достовірною. Вона базується на бухгалтерській, статистичній та оперативній звітності. Оперативне управління - це комплекс дій, які розробляються на основі аналізу фінансової ситуації, що склалася, та переслідуючих ціль отримання максимального ефекту при мінімальних витратах за допомогою перерозподілу фінансових ресурсів. Основний зміст оперативного управління зводиться до маневрування фінансовими ресурсами з ціллю ліквідації "вузьких місць",вирішення знову виникаючих задач. Контроль здійснюється й в процесі планування, й на стадії оперативного управління. Він дозволяє порівняти фактичні результати від використання фінансових ресурсів із плановими, виявити резерви росту фінансових ресурсів, намітити шляхи найбільш ефективного господарювання. Розрізняють стратегічне (загальне) управління фінансами та оперативне. Стратегічне управління виражається у визначенні фінансових ресурсів через прогнозування на перспективу,встановленні об'єму фінансових ресурсів на реалізацію цільових програм і т. д. Воно здійснюється Міністерством економіки, Міністерством фінансів, державним казначейством. Оперативне управління - головна функція апарату фінансової системи: фін управлінь місцевих Рад, дирекцій позабюджетних фондів, страхових організацій, фінансових служб підприємств та організацій.

БІЛЕТ 16

46. Форми і методи реалізації фінансової політики.

Монетарна політика являє собою комплекс дій та заходів у сфері грошового ринку. Її механізм засновується на пропозиції грошей та їх вартості як фінансових ресурсів. Розвиток грошово-кредитної політики в Україні починається із розпадом СРСР та прийняттям Закону України «Про банки та банківську діяльність». Виділяють чотири основні етапи формування грошово-кредитної політики в Україні:перший етап (1991 − 1995 роки); другий етап (1996 − 1999 роки); третій етап (2000 − 2007 роки); четвертий етап (2008 − поточний час). Фіскальна політика характеризує дії держави щодо централізації частини виробленого ВВП та її суспільного використання. Вона здійснюється шляхом упровадження різноманітних методів мобілізації державних доходів та розподілу цих коштів за окремими напрямами державних видатків. Фіскальну політику дещо умовно можна поділити за двома напрямами — на податкову і бюджетну.

Фінансова політика залежно від тривалості періоду, на який вона розрахована, і характеру завдань, що вирішуються, включає: фінансову стратегію, фінансову тактику.

Регламентування фінансових відносин характеризує стратегію фінансової політики, а поточна фінансова діяльність — її тактику.

Розрізняють три типи фінансової політики: Жорстка регламентація полягає у тому, що переважна частина фінансових відносин регулюється державою. Помірна регламентація здійснюється у законодавчій формі та охоплює обмежену частину фінансових відносин — взаємовідносини з державою, окремі елементи взаємовідносин на кредитному, фондовому, валютному та страховому ринках. Політика мінімальних обмежень спрямована на формування максимальної заінтересованості суб’єктів підприємницької діяльності та громадян в ефективному господарюванні.

Залежно від завдань, на розв’язання яких спрямована фінансова політика, вона поділяється на такі види: Політика стабілізації спрямована на підтримання макроекономічної рівноваги на основі сталих обсягів виробництва при стабільності цін. Політика економічного зростання спрямована на досягнення необхідного для країни рівня щорічного збільшення обсягів ВВП з урахуванням її потенціалу. Політика стримування ділової активності використовується для регулювання економічного циклу з метою запобігання кризи надвиробництва чи недопущення виснаження економіки внаслідок надмірних темпів економічного зростання. За характером реалізації фінансова політика поділяється на дискреційну та недискреційну. Дискреційна політика передбачає здійснення державою певних заходів, спрямованих на реалізацію фінансової стратегії і тактики. Недискреційна політика полягає у використанні певних фінансових інструментів — «умонтованих стабілізаторів», які автоматично регулюють ситуацію в економіці.