27. Загальна характеристика міксобактерій.

Міксобактерії (Myxococcales) — бактерії, які живуть переважно в ґрунті. Міксобактерії мають дуже великі геноми порівняно з іншими бактеріями, досягаючи 9 — 10 мільйонів пар нуклеотидів. Міксобактерії відносіться до типу протеобактерій (Proteobacteria), великої групи грам-негативних бактерій. Найвідоміший член цієї групи — міксобактерія Myxococcusxanthus. Міксобактерії активно рухаються за допомогою ковзання, яке включає в себе два незалежні механізми: A-рух та S-рух. A-рух дозволяє кожній бактерії пересуватися ізольовано від інших бактерій та потребує виділення слизу, хоча його точний механізм ще не відомий. S-рух ефективно використовується для пересування у великих групах та потребує використання ворсинок IV типу.

Міксобактерії живляться за рахунок полювання на інших бактерій. Вони звичайно подорожують у великих групах, складених із багатьох бактерій, що утримуються разом міжклітинними молекулярними сигналами та ворсинками. Така висока концентрація бактерій необхідна, щоб забезпечити високу концентрацію позаклітинних ферментів для того, щоб убивати та перетравлювати здобич. Міксобактерії виробляють та виділяють цілу низку хімічних речовин корисних для біомедичної промисловості, наприклад деякі антибіотики.

Коли їжі не вистачає, міксобактерії створюють фруктові тіла, складені з сотень тисяч бактерій, де вони перетворюються на мікроспори, здатні витримувати періоди посухи та інших несприятливих умов. Цей процес контролюється багатьма хімічними сигналами, які вони виділяють. Ці фруктові тіла можуть набувати різних форм і кольорів, залежно від різновиду міксобактерій. Коли умови стають сприятливішими, ці спори перетворюються назад на паличкоподібних бактерій, які з одного фруктового тіла можуть уже сформувати велику групу, здатну для полювання. Подібні життєві цикли розвинуті серед певних амеб.

28. Властивості збудника дифтерії. Джерела інфекції, механізм передачі.

Дифтерія- гостре інфекційне захворювання переважно дітей, що проявляється у глибокій інтоксикації організму дифтерійним токсином і характерним фібринозним запаленням у місці потрапляння збудника.

Збудником захворювання є Corynebacterium diphtheria – лізогенний штам, який містить профаг β. Втрата клітиною профага β веде до втрати патогенності. Клітини C. Diphtheria- ПОЛІМОРФНІ ПРЯМІ АБО ТРОХИ ВИГНУТІ ПАЛИЧКИ, ІНОДІ З БУЛАВОПОДІБНИМИ КІНЦЯМИ. На полюсах клітини спостерігаються зерна волютину,які зафарбовуються метиленовим синім або за методом Нейссера і інший колір, ніж цитоплазма. Мають мікрокапсулу. Нерухомі.

Єдиним джерелом зараження є хвора людина або бактерієносій. Зараження відбувається повітряно-крапельним, повітряно-пиловим шляхом, а також через різні предмети, що були у користуванні хворих: посуд,книги,іграшки.

Збудник може проникнути в організм крізь слизові оболонки різних органів або через ушкоджену шкіру. Ефективним лікуванням є використання протидифтерійної антитоксичної сироватки(пеніцилін, тетрациклін,еритроміцин), сульфамідних препаратів.