- •Курсова робота Створення ортофотоплану з використанням програми Digitals
- •Розділ 1 . Аналітична фототріангуляція
- •Фототріангуляція
- •Аналітична фототріангуляція
- •1.2.1. Класифікація способів аналітичної фототріангуляції
- •Класифікація способів фототріангуляції
- •1.2.2. Фототріангуляція методом в'язок
- •1.2.4. Фототріангуляція методом моделей
- •1.2.5. Фототріангуляція за відомих координат центрів проекцій
- •1.2.6. Маршрутна фототріангуляція
- •1.2.7. Спосіб частково залежних моделей
- •1.2.8. Спосіб повністю залежних моделей
- •1.2.9. Спосіб незалежних моделей
- •1.3. Фототріангуляція із самокалібруванням
- •Кількість зон на знімку при калібруванні
- •1.4. Деформація фототріангуляційної мережі. Точність фототріангуляції
- •Список літературних джерел:
Кількість зон на знімку при калібруванні
Аналіз показав, що для фототріангуляції достатньо знімок ділити на 9 зон. Для кожної зони визначають поправки Δх і Δу, вважаючи, що вони в межах однієї зони є незмінними величинами. Тоді функції ψχ I ψγ мають вигляд:
(1.34)
де i - номер зони.
Точка вважається належною до і -зони, якщо
(1.35)
де xi, yі - координати центра і -ї зони; εχ, εу- допуск на відхилення, який дорівнює половині розміру зони.
Ефективність фототріангуляції з самокалібруванням перевіряли у різних
експериментальних умовах. За даними В. Дубиновського, побудова фото- тріангуляції з самокалібруванням є в 1,3-3,1 раза точнішою від фототріангуляції без самокалібрування. Точність побудови не залежить від кількості опорних точок у блоці фототріангуляції, а їхня кількість може бути мінімальною (для розв'язання задачі геодезичного орієнтування блочної моделі та усунення залишковоїдеформаціїмережі).
1.4. Деформація фототріангуляційної мережі. Точність фототріангуляції
Точність побудови мережі фототріангуляції залежить від багатьох чинників, серед яких головними є геометрична та фотографічна якість фотозображення, параметри аерофотознімання, точність вимірювання знімків, кількість та розташування опорних точок, математична модель фототріангуляції тощо.
Основні похибки фотокоординат спричиняють дисторсія об'єктива, деформація фотоматеріалу, невирівнювання фотоемульсійного шару у площину, рефракція атмосфери, клиновидність світлофільтра, похибки ототожнення таї розпізнавання точок на знімках. Всі ці фактори можна поділити на систематичні та випадкові; вони добре описуються адитивною моделлю .
Сумарний вплив похибок під час фототріангуляційних побудов є доволі
складним. Найлегше він простежується на побудові висотної фототріангуляційної мережі способом моделей. Якщо кожна наступна ланка під'єднується до попередньої, побудованої з окремої стереопари, то елементарні похибки кожної моделі α1 , α 2 , … αn нагромаджуються за законом подвійного підсумовування:
(1.36)
Графічно це подається ламаною, подібною до параболи (рис.7).
Рис.7. Деформація висот у фототріангуляційній мережі під впливом похибок поздовжнього кута нахилу моделей
Похибки в азимутальному напрямку (кут κ) спричиняють аналогічну до
рис.7 деформацію мережі у плановому положенні. Нагромадження похибок в
кутах ԝi спричиняють деформацію мережі у вигляді кручення.
Усунення деформації просторової мережі виконується, як правило, із використанням опорних точок, розміщених за певною схемою, та відповідних
апроксимувальних функцій.
Для маршрутної фототріангуляції найпоширенішими є схеми, подані на рис.8
Δ - опорна точка.
Рис.8. Схеми розміщення опорних точок у маршруті фототріангуляції
Для блочної фототріангуляції опорні точки розташовують по периметру для фототріангуляційного блока (рис.9).
Рис.9. Схема розміщення опорних точок
Апроксимувальними функціями найчастіше є степеневі поліноми, в яких кількість членів залежить від «-кількості опорних точок, наприклад:
(1.37)
Очікувану точність фототріангуляції можна заздалегідь підрахувати, використовуючи відповідні формули (їхнє виведення подано в курсі фотограмметрії).
Для вільної маршрутної мережі середні квадратичні похибки координат
точки, що розміщена у кінці маршруту, будуть такими:
(1.38)
Для схеми прив'язки маршруту з чотирьох точок (рис.8) найбільша похибка виникає всередині маршруту, а середні квадратичні похибки обчислюють так:
(1.39)
де n - кількість знімків; f - фокусна віддаль, b - базис в масштабі знімка; mq - середня квадратична похибка вимірювання паралакса, m - знаменник масштабу
знімка.
Для блочної фототріангуляції можна скористатись формулами Ф. Лисенка:
(1.40)
де n - кількість знімків у блоці; s - кількість знімків, на яких зобразилась точка
(залежить від поздовжнього та поперечного перекриття); к - кількість точок мережі на кожному знімку, r -кількість опорних точок у блоці; H - висота фотографування, p - середнє значення поздовжнього паралакса.
Аналіз формули (1.40) приводить до таких висновків.
Збільшення кількості знімків у блоці від 10 до 100 знижує точність побудови тільки на 6-7 %. Якщо кількість точок на знімку збільшити з 5 до 12, то точність підвищиться в 1,5 раза. Збільшення поперечного перекриття з 20 % до 60 % підвищує точність побудов у 1,8 раза.
Детальні дослідження реальної точності фототріангуляції були доволі масштабними в 1975-1985 pp. і опубліковані в матеріалах конгресів та конференцій Міжнародного фотограмметричного товариства.
