1.2. Об’єкт, предмет і методи теорії організації

Теорія організації як самостійна область знань має свій понятійний апарат, об’єкт і предмет дослідження (рис. 1.5).

Об’єкт (явище, що досліджує наука) теорії організації: соціальні організації, тобто організації, що поєднують людей.

Предмет (визначає те, чим займається дана наука, що вона вивчає) теорії організації: організаційні відносини між працівниками з приводу спільної праці, що виражають форми об’єднання людей і речовинних факторів виробництва, забезпечують зв’язки між технічною стороною діяльності організацій і відносинами власності, що складаються в організаціях різного типу.

Рис. 1.5 – Об’єкт і предмет ТО

Методи дослідження.

Застосування будь-якого метода передбачає володіння загальними принципами наукового мислення (рис. 6).

• Індукція – виносок до від фактів до певної гіпотези.

• Дедукція – висновок за правила логіки, ланцюжок висновків, ланки якого пов’язані логічною послідовністю.

• Аналіз – розчленування об’єкта явища на елементи.

• Синтез – поєднання, з’єднання різних елементів об’єкта, явища в єдине ціле.

• Аналогія – відповідність, подібність об’єктів, явищ в яких-небудь властивостях; висновок про менш знаний об’єкт, явище за більш знаним. Якщо вони входять в однорідну групу.

• Експеримент – дослідне відтворення об’єкта пізнання, перевірка гіпотез.

• Спостереження – ціле направлене вивчення, сприйняття, зумовлене поставленою задачею, системний збір даний про об’єкт, явище.

• Порівняння – співвідношення між двома об’єктами, явищами, яке дає змогу виявити загальне та особливе.

Індукція

Рис. 6. Загальні принципи наукового мислення

Методи науки теорії організації – це впорядкована діяльність по досягненню певної мети (рис. 7). До основних методів теорії організації відносяться:

- індуктивний (від одиничного до загального);

- статистичний (кількісний облік факторів і частота їхньої повторюваності: дослідження явищ із використанням методів теорії ймовірностей, угруповань, середніх величин, індексів, графічних зображень, що сприяє знаходженню стійких зв’язків між організаційними відносинами);

- абстрактно-аналітичний (уявне виділення суттєвих властивостей предмета, відволікання від частковостей, що дозволяє скласти узагальнену картину досліджуваного явища);

- порівняльний метод (підбір подібних організацій як об’єктів дослідження для з’ясування процесів зміни, динаміки досліджуваного явища).

Рис. 7 – Методи теорії організації

1.3 Функції теорії організації

Рис. 8 – Функції теорії організації

2. Поняття й сутність організації

2.1. Визначення поняття організації

Слово «організація» походить від латинського «organize» – робити спільно, стрункий вид, влаштовую. Слово «організація», що походить згрецької «органон», – «інструмент» або «знаряддя»., з французької, це перекладається «устрій».

Б.З. Мільнер: «Організація являє собою свідомо координоване, соціальне утворення з певними межами, що функціонує на відносно постійній основі для досягнення загальної мети».

Організація – це утворення групи або окремих осіб, взаємодіючих між собою, управляючих керівництвом організації й працюючих на постійній основі для досягнення загальних цілей. (рис.9)

Як явище організація (підприємство) – це фізичне об’єднання реальних елементів для виконання програми або мети.

Як процес організовуння – сукупність дій, які ведуть до утворення й удосконалювання взаємозв’язків між частинами цілого (процесс організовування), наприклад, процес створення працездатного колективу; виступає однією з основних функцій управління (планування, організація, мотивація, контроль).

Рис. 9 – Визначення поняття організації

З управлінської точки зору під організацією розумілася група осіб, взаємодіючих одна з одною заради досягнення загальної мети за допомогою різних речовинних, правових, економічних та інших умов.

Рис. 10 – Поняття організації

Організація як структура характеризується низкою основних ознак:

• наявність мети, що надає зміст існуванню організації, визначеність і спрямованість діям її членів, згуртовує й поєднує їх у повсякденному житті;

• наявність у ній деякого числа учасників, які, доповнюючи один одного, об’єднуючи свої зусилля, допомагаючи один одному, забезпечують реалізацію її мети;

• внутрішній координуючий центр, що надає стабільність організації, рівновагу внутрішнім і зовнішнім процесам;

• саморегулювання, суть якого полягає в тому, що організаційний u1094 центр на основі наявної інформації самостійно приймає рішення, що стосуються внутрішнього життя організації, і координує дії її членів.

• відособленість організації, наявність границь, що відокремлюють її від зовнішнього оточення, у тому числі від інших організацій;

• організаційна культура, що представляє собою сукупність норм поведінки, традицій, символів – усього того, що відрізняє дану організацію від інших.