4. Принципи організації

Принципи організації – загальні правила формування (чи самоформування) систем у природі і суспільстві, що забезпечують упорядкованість і доцільність функціонування систем.

До числа основних універсальних принципів організації, що діють у природі і суспільстві, сформульованих А. Богдановим, можна віднести: принцип ланцюгового зв’язку, принцип інгресії, принцип добору, принцип рухомої рівноваги, принцип слабкої ланки.

Принцип ланцюгового зв’язку

Принцип ланцюгового зв’язку означає, що будь-яке з’єднання комплексів відбувається через загальні ланки, що утворюють ланцюговий зв’язок. Принцип підбору

Принцип підбору полягає в тому, що всяка подія в організації може розглядатися як збереження чи множення одних активностей, зміцнення або посилення одних зв’язків, усунення, зменшення або ослаблення інших. Принцип рухомої рівноваги виражається в тому, що всяке збереження форм розглядається як їх рухлива рівновага, а будь-яке рухоме рівновага - як практична відносна рівність асиміляції і дезассіміляціі.

Принцип слабкої ланки

Принцип слабкої ланки означає, що система відтворена в належній якості, якщо забезпечується стійкість відносно слабкої ланки. Принципи динамічного або статичного стану, характерні для певної організації.

Класифікація принципів

У літературі наводиться різна класифікація принципів. А.А. Бєляєв та Е.М. Коротков поділяють їх на загальні, приватні і ситуаційні. Е.А. Смирнов виділяє принципи статичного та динамічного стану, а також загальні принципи організації. Об’єднуючи ці підходи, можна підрозділити всі принципи на:

Загальні – для всіх організацій і ситуацій;

П риватні та ситуаційні – характерні тільки для даної сфери або ситуації в діяльності організації;

Принципи то

Рис. 15. Принципи теорії організації

Загальні принципи.

Принцип зворотного зв’язку: соціально-економічні системи - це відкриті і нерівноважні системи.

Принцип розвитку (необоротна спрямована зміна системи): рух нерівноважної системи до стійкості, яка забезпечується завдяки відхиленню значень величин від їхніх середніх значень на кожному з етапів життєвого циклу організації.

Принцип конкурентності: життєздатність організації залежить від ступеня змагальних начал, які виявляють найбільш ефективні шляхи розвитку.

Принцип додатковості: амбівалентний підхід (Амбівале́нтність від лат. ambo — «обоє» і лат. valentia — «сила» — подвійність відносин до чого-небудь, особливо подвійність переживання, що виражається в тому, що один об’єкт викликає в людини одночасно два протилежних почуття.) до розкриття функціонування і розвитку організацій - це поєднання в організації, з одного боку, об’єктивних, стійких тенденцій, рівноважних, організованих, прогнозованого початку, а з іншого боку – випадкових, нестійких, стихійних, самовільних, ймовірнісних, непрогнозованих початків.

Три принципа відповідності:

1. цілей та ресурсів: ключові цілі прийняті в організації, повинні своєчасно забезпечуватися ресурсами.

2) розпорядження і підпорядкування: у кожного працівника повинен бути один лінійний (виконує адміністративну, технологічну або патронажну функцію) і будь-яку кількість функціональних керівників при виконанні конкретної роботи;

3) ефективності виробництва до економічності: для кожної організації має бути знайдено відповідність між ефективністю і витратами [ефект (результат) визначається зменшенням витрат].

Принцип оптимального поєднання централізації і децентралізації виробництва і управління: необхідно, щоб було знайдено найкраще поєднання обсягів адміністративних, технологічних і патронажних функцій виробництва і управління.

Принцип ритмічності і синхронізації: виробничі та інформаційні процеси повинні йти із заданим рівнем рівномірності протягом заданих тимчасових інтервалів для забезпечення узгодженості продуктивності праці на різних ділянках єдиного технологічного процесу.

Принцип прямоточності: виробничі та інформаційні процеси повинні йти по найкоротшому шляху.

Принципи динамічного стану організації

Принцип пріоритету персоналу: найвищий пріоритет персоналу в системі «персонал-структура-функції-завдання-мета».

Принцип пріоритету структури над функціями: найвищий пріоритет має структура в системі «функція-структура».

Принцип пріоритету об’єкта управління над суб’єктом: і діючої організації при заміні керівника або реорганізації підрозділів пріоритет повинен віддаватися колективу підрозділу щодо майбутнього керівника, тобто він повинен підбиратися під конкретні діючі структурні підрозділи з урахуванням його сумісності з колективом підлеглих, причому керівник не повинен зменшувати потенціал колективу або бути гірше за свого попередника.

Порівняльний аналіз принципів дії статичної і динамічної організацій. Суть протиріччя принципів дії статичної організації полягає в тому, що, з одного боку, досягнення стабільного режиму роботи є однією з цілей її існування, з іншого, неминучі нововведення, необхідні організації для її успішного розвитку і виживання. Ці нововведення визначають перехід організації в динамічний режим роботи.

висновки

Теорія організації – це наука про основні закономірності, що регламентують життєдіяльність організацій, як реально існуючих об'єктів навколишньої дійсності.

Організація (підприємство), з одного боку, є середовищем діяльності менеджера, з іншого, – організація (організування) виступає однією з основних функцій управління.

Теорія організації є однією з управлінських наук, тісно пов’язана з науками. Теорія організації спирається на дослідження у різних областях.

Теорію організації варто розглядати як комплексну наукову дисципліну, що увібрала в себе досягнення суміжних суспільних наук, у результаті розвитку якої в науці сформувався широкий комплекс організаційних дисциплін: організація підприємництва, організація наукових досліджень, організація праці, організація виробництва, організація управління.

Теорія організації як наукова дисципліна вивчає загальні властивості, закони й закономірності створення, розвитку, функціонування й ліквідації організації як єдиного цілого.

Теорія організації як самостійна область знань має свій понятійний апарат, об’єкт і предмет дослідження.

Об’єкт (явище, що досліджує наука) теорії. Предмет (визначає те, чим займається дана наука, що вона вивчає) теорії організації: організаційні відносини між працівниками з приводу спільної праці, що виражають форми об’єднання людей і речовинних факторів виробництва, забезпечують зв’язки між технічною стороною діяльності організацій і відносинами власності, що складаються в організаціях різного типу.

Методи науки теорії організації – це впорядкована діяльність по досягненню певної мети.

Теорія організації (як наука й навчальна дисципліна) виконує найбільш важливі функції.

Організація – це утворення групи або окремих осіб, взаємодіючих між собою, управляних керівництвом організації й працюючих на постійній основі для досягнення загальних цілей.

З управлінської точки зору під організацією розумілася група осіб, взаємодіючих одна з одною заради досягнення загальної мети за допомогою різних речовинних, правових, економічних та інших умов.

Організація як структура характеризується низкою основних ознак. Кожна організація визначає свою місію (призначення). Здійснюючи свою місію, організація домагається досягнення певних цілей. У життєвому циклі організації виділяють п’ять етапів.

Для будь-якої організації характерний вертикальний (за рівнем управління) і горизонтальний (за виконуваними функціями) поділ праці.

Закономірність розвитку організації слід враховувати при розробці стратегічних і тактичних планів розвитку організації, удосконалювання її структури та системи управління. Упорядкування організаційних процесів відповідає певним законам організації, заснованим на закономірностях і залежностях.

Існують різні точки зору на класифікацію законів організації, які близькі за своїм призначенням, але мають різночитання у назвах.

Загальні закони: Закон синергії. Закон найменших. Закон самозбереження. Закон інформованості-впорядкованості. Закон пропорційності-композиції. Закон єдності аналізу та синтезу.

Специфічні закони соціальної організації: Закон розвитку. Закон своєрідності. Закон соціальної гармонії. Закон соціальної завантаження. Закон ефективного сприйняття і запам’ятовування інформації. Закон ефективного осмислення. Закон установки. Закон стійкості інформації. Закон дохідливості інформації.

Приватні закони організації. Закон відповідності різноманітності управляючої підсистеми різноманітності управленої підсистеми. Закон пріоритету цілого над частиною. Закон обліку системи потреб. Закон заможності кадрів управління. Закон диференціації й універсалізації функцій. Закон безперервності й ритмічності в русі виробничих фондів.

Принципи організації – загальні правила формування (чи самоформування) систем у природі і суспільстві, що забезпечують упорядкованість і доцільність функціонування систем.

Основні універсальні принципи організації, що діють у природі і суспільстві, сформульовані А. Богдановим: принцип ланцюгового зв’язку, принцип інгресії, принцип добору, принцип рухомої рівноваги, принцип слабкої ланки.

У літературі наводиться різна класифікація принципів, виділяють принципи статичного та динамічного стану, а також загальні принципи організації, об’єднуючи ці підходи, можна підрозділити всі принципи на: загальні – для всіх організацій і ситуацій; приватні та ситуаційні – характерні тільки для даної сфери або ситуації в діяльності організації.

Список літератури:

1. Керженцев П. М. Принципи організації/ Корженцев П. М. – М.: Економіка, 2000.

2. Бай С.І., Самокиш О.В., Пащенко І.Н. Теорія організаціі. Навч. посіб. /; Київ. нац. торг.-екон. ун-т. – К.: 2008. – 93 с.

3. Жуковська Л. Е. Теорія організації: Навчальний посібник / Жуковська Л. Е., Борисевич Є. Г., Стрельчук Є. М. – Одеса: ОНАЗ ім. О.С. Попова, 2011.

4. Іванова Т. Ю., Приходько В. І. Теорія організації: навч. посіб./ Іванова Т.Ю., Приходько В. І. – СПб.: Пітер, 2004.

5. Колокнева М. В. Теорія організації в питаннях і відповідях: навч. посіб./ Колокнева М. В. – М.: ТК „Велбі”: „Проспект”, 2004.

6. Монастирський ГЛ. Теорія організації: навч. посіб. / Г.Л. Монастирський. – К.: Знання, 2008. – 319 с. .