58Принципи права

Принципи права — це його основні засади, вихідні ідеї, що характеризуються універсальністю, загальною значимістю, вищою імперативністю і відбивають суттєві положення об'єктивного юридичного права. 

Правові принципи у формально-юридичному аспекті знаходять своє відображення в нормах права. Призначення правових принципів полягає у тому, що вони: 

1) здійснюють універсальне і узагальнене закріплення основ правової системи;

2) забезпечують однотипне формулювання норм права і їхній вплив на суспільні відносини у формі правового регулювання та інші види правового впливу, такі як інформаційний, ціннісно-орієнтаційний, психологічний, системоутворюючий. 

Дія принципів права не обмежується тільки правовою системою чи механізмом правового регулювання, вони, крім цього, безпосередньо впливають на виникнення і стале існування конкретних правових відносин, прав і обов'язків суб'єктів суспільного життя. 

Залежно від функціонального призначення і об'єкту відображення принципи права поділяються на соціально-правові та спеціально-правові.

Соціально-правові принципи втілюють систему цінностей, що притаманні суспільству, і мають чи повинні мати правову форму виразу і забезпечення. Це такі принципи, як пріоритет загальнолюдських цінностей над класовими, єдність суспільних і особистих інтересів та ін.

Спеціально-правові принципи узагальнюють засади формування та функціонування власне права, як специфічного соціального явища, і поділяються на загальноправові, міжгалузеві, галузеві принципи та принципи окремих інститутів.

 

До загальноправових принципів належать: 

принцип гуманізму — домінування у формуванні і функціонуванні правової системи прав і свобод людини;

принцип рівності перед законом — всі одноіменні суб'єкти повинні мати однакові права і обов'язки згідно з законом. Наприклад, всі громадяни, незалежно від національності, статі, релігійної чи расової приналежності, соціального чи майнового стану, походження і т.д., мають рівні права і обов'язки, несуть рівну відповідальність перед законом;

принцип демократизму — право повинно виражати і захищати інтереси народу, народ повинен мати визначальний вплив на формування права за допомогою відповідних демократичних інститутів;

принцип законності — здійснення діяльності державних та громадських органів та організацій, діяльність громадян, яка торкається прав та інтересів інших суб'єктів, повинна проходити у рамках, визначених законом, або не порушувати рамок, визначених законом.

Міжгалузеві принципи, на відміну від загальноправових, діють не у всіх галузях права, а у певних їхніх групах. Наприклад, відомий ще з римського права принцип: “договори повинні виконуватися” належить до галузей приватного права, принцип здійснення правосуддя тільки судом — до державного та процесуального права. 

Галузеві принципи — це принципи, які характерні для певної галузі права. Наприклад, принцип презумпції невинності діє тільки у кримінальному праві.

59.Конкретно-істор. Принцип права в суч. У

60.Типологія права.

Неодмінною умовою пізнання соціальної сут­ності об'єктивного юридичного права (як і сутності держави) є історична типологізація численних най­різноманітніших правових (юридичних) систем — тих, що існували колись, і тих, що існують зараз.

Історичний тип права — це сукупність сут­тєвих рис, притаманних усім правовим системам, які спираються на певний тип виробничих відно­син і відповідний тип держави та виражають соціальну сутність і спрямованість правового регу­лювання у соціальна неоднорідному суспільстві.

Поділяти право, правові системи на ті або інші різновиди (класи, групи, типи) можливо й за інши­ми критеріями, зокрема за характером домінуючих джерел (зовнішніх форм права), за Історичною послідовністю формування («за хронологією»), за особливостями, методів, засобів забезпечення, за

співвідношенням типів правового регулювання (співвідношення дозволів, обов'язків, заборон) та ін. Усі зазначені класифікації, відображаючи певні реальні аспекти, грані, сторони права, правового регулювання, мають істотне пізнавальне й практич­не значення.

Проте жодна з них неспроможна дати відповідь на питання, волю якої саме частини соціальне не­однорідного населення певної держави (або групи держав) виражає дане право. А без такої відповіді його соціальна сутність залишається нерозкритою, прихованою.

Оскільки об'єктивне юридичне право є продуктом державної діяльності, згадана типологізація не може не збігатися в принципі із зазначеною раніше типо­логією держави Тому необхідно виділяти такі історичні типи об'єктивного юридичного права:

- племінно-бюрократичний;

- рабовласницький;

- феодальний;

- буржуазний;

- перехідний від буржуазного до соціально-демокра­тичного (право соціально-демократичної орієнтації);

- соціально-демократичний (у майбутньому).

Останній із зазначених типів права є сьогодні (як і відповідний тип держави) лише передбачуваним, прогнозованим. Поняття права такого типу можна визначити у першому наближенні таким чином:

Соціальне-демократичне право — це система формально-обов'язкових норм загального характе­ру, які встановлені або санкціоновані соціально-демократичною державою, виражають волю біль­шості населення країни — трудящих-власників спрямовані на регулювання суспільних відносин відповідно до цієї волі і забезпечують реальне здійснення і захист основних прав людини, прав нації, народу на загальнолюдських засадах свобо­ди. справедливості, солідарності.