66.Юридична норма: поняття та ознаки.

Норма права - це загальнообов'язкове, формально-визначене правило поведінки (зразок, масштаб, еталон), встановлене або санкціоноване державою як регулятор суспільних відносин, яке офіційно закріплює міру свободи і справедливості відповідно до суспільних, групових та індивідуальних інтересів (волі) населення країни, забезпечується всіма заходами державного впливу, аж до примусу.

Ознаки:

Правило поведінки регулятивного характеру — норма права вводить нове правило, фіксує найтиповіші соціальні процеси і зв'язки; впливає на суспільні відносини, поведінку людей; є модель

Загальнообов'язкове правило поведінки — норма права виходить від держави, повинна сприйматися як керівництво до дії, котре не підлягає обговоренню щодо доцільності.

Правило поведінки загального характеру — норма права має загальний (без зазначення конкретного адресата — неперсоні-фікований) характер, тобто поширюється на усіх, хто стає учасником відносин, регульованих нормою.

Формально-визначене правило поведінки представницько-зобов'язуючого характеру - норма права закріплює права і обов'язки учасників суспільних відносин, а також юридичну відповідальність (санкції), яка застосовується у разі її порушення. Надаючи права одним, норма права покладає обов'язки на інших.

Правило поведінки, прийняте в суворо встановленому порядку — норма права видається уповноваженими на те суб'єктами в межах їх компетенції з дотриманням певної процедури: розробка, обговорення, прийняття, набуття чинності, зміна або скасування чинності.

Правило поведінки, забезпечене всіма заходами державного впливу, аж до примусу — держава створює реальні умови для добровільного здійснення суб'єктами зразків поведінки, сформульованих у нормі права; застосовує способи переконання і примусу до бажаної поведінки, зокрема, ефективні санкції у разі невиконання вимог норми права.

За функціональною спрямованістю норми права поділяються на:

регулятивні (правоустановчі), що встановлюють права і обов'язки суб'єктів;

правоохоронні, що регламентують засоби юридичної відповідальності за порушення прав і невиконання обов'язків, що встановлені регулятивними нормами.

За предметом правового регулювання — аналогічно до поділу на галузі права: конституційні, цивільні, кримінальні та ін. У свою чергу, галузеві норми поділяються на:

матеріальні — тобто такі, що встановлюють бажане правило поведінки, права та обов'язки суб'єктів;

процесуальні — ті, що регламентують порядок, форми і методи реалізації прав і обов'язків, встановлених у нормах права.

За функціональним призначенням норми права поділяються на:

1. Відправні, що мають найбільш загальний характер, достатньо високу форму абстрагування і містять у собі відправні начала, основи правового регулювання суспільних відносин. Відправні норми досить неоднорідні за своїм характером, змістом і цільовим призначенням, і, у свою чергу, поділяються на:

норми-начала, які містять положення, що закріплюють основи суспільного та державного устрою;

норми-принципи — закріплюють вихідні принципи права;

визначально-установчі норми — містять положення, що визначають цілі, завдання окремих галузей права, правових інститутів, предмет, форми і засоби правового регулювання;

норми-дефініції — містять повні або неповні визначення певних правових категорій та понять.

2. Норми-правила поведінки. На відміну від відправних, це норми, що безпосередньо регулюють поведінку людей, суспільні відносини.

За характером диспозиції норми права поділяються на:

зобов'язуючі — вказують на необхідну, з точки зору держави, поведінку;

забороняючі — вказують на неприпустиму, недозволену, з точки зору держави, поведінку;

уповноважуючі (дозволяючі) — вказують на можливу поведінку суб'єкта.

За характером регламентації бажаної поведінки суб'єктів:

категоричні (імперативні) — приписують чітко визначені дії, однозначно закріплюють вичерпний перелік прав і обов'язків суб'єктів і не попускають жодних відхилень від них;

диспозитивні — встановлюють певні права і обов'язки суб'єктів, але допускають вибір поведінки суб'єктів правовідношення;

рекомендаційні — встановлюють варіанти бажаної, але необов'язкової поведінки;

заохочувальні — встановлюють засоби заохочення за здійснення бажаних або корисних для держави і суспільства діянь.