Лекція з релігієзнавства Тема: локальні релігії

Локальні релігії – пізні національні (етнодержавні релігії).

Національні релігії охопивши всі прошарки однієї національності набули вияву пізніх національних релігій. Це – індуїзм, сикхізму, джайнізм, конфуціанство, даосизм, синтоїзм, іудаїзм. Сформувалися вони на основі ранніх національних (народних) релігій у процесі становлення національних держав, засвідчивши якісно новий етап розвитку суспільства.

Розвиток і централізація держави винесли на порядок денний необхідність формування національно – державної ідеї, здатної об‘єднати народ. Без уніфікації різноманітних культів, тобто без формування єдиної національної (етнодержавні) релігії цього було не досягти. Тому національні релігії стають державними, а багатобожжя переростає в єдинобожжі.

Пізні національні релігії або локальні релігії – етнорел. комплекси, які сформувалися в лоні певного народу, діють у межах конкретної держави, тобто серед державних народів. Увібравши в себе традиції та звичок, моральні норми народів, вони стали важливим чинником регламентації форм його самовираження.

Головні риси локальних релігій:

1. Широкі масштаби впливу;

2. Історична живучість;

3. Єдність політеїзму і монотеїзму;

4. Спрощення жертвоприношень;

5. Розвинутість учення – перші богословські роздуми, релігійно – філософські системи, систематизованішими стали уявлення про потойбічне життя. Сподівання на небесну винагороду за праведне життя були поширені й серед найпригнобленіших верст населення.

ІУДАЇЗМ

Іудаїзм перша монотеїстична релігія до тепер збереглася. Вчення іудаїзму є складовою частиною двох світових релігій – та ісламу. Термін „іудаїзм” походить від назви єврейського племінного об‘єднання іудаїзм, яке наприкінці ХІ ст. до н.е. домінувало в Ізраїльсько – іудейській державі. В іудаїзмі на першому місці – культ Ягве (Ієгови) – Бога племені Іуди, звідси й назва.

Іудаїзм формувався на протязі формування та розвитку давньоєврейської держави з ХІІІ ст. до н.е. Провідну роль у поширені іудейської релігії, культу Ягве відіграли жерці, а Єрусалим стає рел. центром держави. Історично склалися три основні періоди еволюції іудаїзму: давній (біблейський), середньовічний (талмудський) і сучасний. Жерці створили першу святу книгу іудаїзму – тору (закон – вчення), яка згодом утворила першу біблійну книгу – старий завіт. Духовне життя євреїв концентрувалось в їх релігійному центрі – общині; щосуботи – богослужіння: в ІУ ст. до н.е. – нова форма релігійної общини – синагога – як доповнення до єрусалимського храму. На початку нашої ери остаточно склалася форма іудейської релігії, яка в основних рисах збереглася до нині. Головні її положення містить талмуд і рабинська література. Талмуд – найбільш авторитетний виклад релігійних засад іудаїзму, що охоплює всі сфери і удейської релігії, етики, права.

Іудаїзм сповідує віру в єдиного Бога Ягве (Яхве), який згідно ученням, з нічого створив Всесвіт (людину також) і керує ним.

Течії іудаїзму: реформований; хасидизм, Кабала.