20. Діти з порушенням слуху.

Гіпакузія – зниження слуху.

Апакузія, судитос – втрата слуху.

Залежно від ступеня дефекту:

- глухі – двостороннє порушення слуху, набуте до того як сформувалось мовлення.

- оглухлі – втрата слуху на різних стадіях розвитку, коли мовлення вже сформувалось.

- туговухі – часткова слухова недостатність.

Однобічне порушення слуху виникає лише в разі враження середнього та внутрішнього вуха, слухового нерва та його ядер.

При ураженні середнього вуха, характерним є послаблення слуху на низькі тони та збереження кісткового проведення слуху.

Неповна глухота:

- звукопровідна (кондуктивна) – ураження елементів звукопровідної системи.

- звукосприймальна (перцептивна) – ураження звукосприймальної системи (кортіїв орган, спіральний вузол завитки, нервові волокна, центральні шляхи)

21. Причини природжених і набутих порушень слуху.

Вроджені: генетичні фактори, дія хвороботворних мікроорганізмів під час вагітності матері, дія алкоголю, лікарських препаратів.

Набуті: гострі запалення середнього і внутрішнього вуха; черепно-мозкові травми; пухлини; порушення мозкового кровообігу; незбалансоване харчування; ураження слухового нерва, провідних шляхів, коркових слухових центрів.

Причиною глухоти може бути отосклероз – патологічний процес у кістковій капсулі вушного лабіринту. Найчастіше вражає кістку в межах овального вікна середнього вуха.

Серед ГІЗ, які призводять до часткової втрати слуху: сифіліс, хламідії, герпес, сказ, менінгіт, енцефаліт, кір, скарлатина, грип, паротит.

Впливають на розвиток органа слуху такі захв.вагітної: цукровий діабет, нефрит, авітаміноз, токсикоз.

22. Діти з порушенням зору.

Зоровий аналізатор - система рецепторів, нервових центрів мозку та їх шляхів, функція якої полягає в сприйнятті зорових подразнень, їх трансформації в нервові імпульси і передачу останніх у коркові центри мозку, де формується зорове відчуття, аналіз та синтез зорових подразнень.

Через зоровий аналізатор людина отримує основну кількість інформації

Завдяки зору ми навчаємося багатьом побутовим і трудовим навичкам, навчаємося виконувати певні правила поведінки, тощо

   

У пізнанні зовнішнього світу для людини зір відіграє першочергову роль. До 90% інформації ми отримуємо через зоровий сенсорний канал.

• Сліпі – діти у яких немає зорових відчуттів або очі втрачають здатність до світлосприйняття і розрізнення кольорів або зберігається незначний залишковий зір

• Слабозорі – діти, які мають дещо більшу гостроту центрального зору, проте мають інші дефекти зорової функції (різке звуження межі поля зору)

• Осліплі – діти, що втратили зір після 2-3 років

• Залежності від час виникнення порушення

  • сліпонароджені

  • осліплі

• Залежно від ступеня порушення зору

  • абсолютно сліпі (розрізнення світла та тіні)

  • частково сліпі (розрізнення силуетів предметів)

23. Діти з природженими і набутими вадами зору.

• Амбліопія – зниження гостроти зору

• Амавроз – втрата зору, що виникає внаслідок ураження центрального відділу зорового аналізатора

• Сенсорна депривація – недостатність, недовантаження аналізаторів, що спостерігається в умовах ізоляції чи внаслідок порушення роботи органів чуття (сліпота, глухота, сліпоглухота тощо)

• Альбінізм – вроджений брак пігментації волосся, шкіри та райдужної оболонки очей

• Короткозорість (міопія) – різновид аномалії рефракції, при якому паралельні промені, що надходять до ока від розташованих удалині предметів, з’єднуються перед сітківкою у вигляді розсіяного пучка

• Далекозорість (гіперметропія) – різновид аномалії рефракції, за якої паралельні промені, що надходять від розташованих далеко від ока предметів, з’єднуються у фокусі за сітківкою ока

• Катаракта – помутніння кришталика ока або його капсули

• Ністагм – мимовільні нерізкі ритмічні рухи очей, найчастіше в горизонтальному напрямку (тремтіння)

• Косоокість - це патологія, при якій один або обидва ока при погляді прямо по черзі відхиляються в сторону, тобто дивляться в різних напрямках

24. Прогресуючі і стаціонарні порушення зору.

Прогресуючі: глаукома, пухлини головного мозку, аномалії рефракції.

Стаціонарні: мікрофтальм, колобоми, астигматизм, катаракта, ністагм.

25. Діти з порушеннями мовлення.

Мовлення – це функціонування мови, продукт мовленнєвої діяльності у процесі якої використовуються одиниці, категорії, форми та норми мови.

Порушення мовлення – термін для позначення відхилень від мовленнєвої норми, прийнятої в мовному середовищі, які частково або повністю перешкоджають мовленнєвому спілкуванню, обмежують можливості пізнавального розвитку і соціально-культурної адаптації особистості

Мовленнєвий апарат – система органів, які беруть участь в утворенні звуків мовлення

центральний відділ

• кора головного мозку

• підкоркові вузли

• провідні шляхи

• ядра стовбура (насамперед довгастого мозку)

• нерви, що йдуть до дихальних, голосових і артикуляційних м'язів

периферійний відділ

• дихальний апарат

• голосовий апарат

• артикуляційний апарат

26.Характер порушень мовлення.

специфіка порушень мовлення:

• з’явившись, самостійно не зникають

• з часом закріплюються

• не відповідають вікові того, хто говорить

• потребують логопедичного втручання

• позначаються на подальшому розвитку дитини

27.Основні види порушень мовлення у дітей.

Частина розладів може бути

пов'язаною з:

• вадами слуху

• неврологічними захворюваннями

• ушкодженнями мозку

• затримками та/або порушеннями розумового розвитку

• фізичними розладами

Мовленнєві порушення

• фонетичні порушення

• лексико-граматичні порушення

• порушення зв’язного мовлення

Не мовленнєві порушення

• порушення пізнавальної діяльності

• сенсорні порушення

• моторні порушення

28.Загальні системні порушення мови.

за Бадаляном Л. О.

(в залежності від причини їх виникнення)

• розлади мовлення, пов’язані з органічним ураженням ЦНС: афазія(повна або часткова втрата мовлення внаслідок локального ураження головного мозку різної етіології: судинної, травматичної, пухлинної). алалія(брак або стійке недорозвинення мовлення внаслідок органічного ураження мовленнєвих зон кори головного мозку у внутрішньоутробному або ранньому періоді розвитку дитини (умовно — до трьох років)., дизартрія(порушення вимовної сторони мовлення, яке виникає внаслідок органічного ураження центральної нервової системи)

• мовленнєві порушення, пов’язані з функціональними змінами ЦНС: заїкання, мутизм, сурдомутизм

• мовленнєві порушення, пов’язані з дефектами будови артикуляційного апарату: механічна дислалія(це порушення звуковимови,зумовлене анатомічними дефектами периферичного мовного апарату), ринолалія(порушення тембру голосу та звуковимови, зумовлене анатом о-фізіологічними дефектами мовного апарату)

• затримка мовленнєвого розвитку різного походження