16. Громадські теорії регіоналізму.

Регионализм — це різноманітні форми соціально-культурної й політичної самоідентифікації територіальних співтовариств, які виявляють себе в ідеях, настроях, діях, намірах, вкладених у збереження самобутності регіону чи його статусу у системігосударств-наций.

Громадські теорії регіоналізму на чільне місце ставлять зіткнення політичних за формою і економічних власне загальнонаціональних і регіональних інтересів. У межах цих теорій особливо розглядаються розподіл ресурсів немає і політичної влади між регіонами і центр, соціальні розбіжності й конфлікти.

Різні наукові школи, вивчаючи міжнародні відносини, по-різному трактують феномен сучасного регіоналізму. Реалізм розглядає міжнародну систему як спочатку “>анархичную”, у якій визначальне значення мають егоїстичні інтереси держав. Різні форми регіоналізму може бути наслідком: а) необхідності зміцнення чиїхось геополітичних позицій (“імперська версія”); б) спроб збалансувати вплив конкуруючої держави (“версія балансу сил”); в) створення колективних відносин за захистом загальних економічних інтересів (“версіягегемонистской стабільності”).

Школа інституціоналізму вважає, що “анархія”, про яку говорять реалісти, можуть виправити з допомогою сильних і найефективніших інститутів, що є каркасом для різноманітних регіональних блоків чи альянсів. Багатоинституционалисти воліють пояснювати формування транснаціональних регіонів внутрішніми процесами в що беруть участь державах, що відбуваються між владою різних рівнів (центральними, регіональними і муніципальними).

Пост-модернистский підхід трактує регіоналізм як вид соціальної рефлексії,отталкивающийся від домінуючих нинішній момент (і здібних видозмінюватися під впливом взаємної адаптації) уявлень про ідентичність і почутті територіальної спільності. Як одне з непрямих реакцій це у Західної Європи велике поширення отримала концепція “виникає регіоналізму” (>emergingregionalism) чи “>регионо-строительства” (>regionbuilding). Нерідко регіоналізм сприймається як “>конструируемое” (іноді — “уявне”) явище, не що може бути відірваними певного соціально-політичного контексту. Приміром, злам старого біполярного світу спровокував такі нові моделі регіоналізму, як Чорноморське економічне співробітництво,Баренц-Евроарктический проект, тощо. До того ж рушійними силами регіоналізації виступають як держави, а й неурядові структури (економічні “групи інтересів”, громадські організації, політичні партії тощо.)

17. Розвиток регіональної економіки вітчизняними вченими.

Регіональні економічні дослідження в Україні, яка перебувала в складі СРСР, розвивалася під сильним впливом держави.

Найбільшими авторитетами серед радянських регіоналістів-економістів і географів є: І.Г. Александров, М.М. Баранський, К.Г. ВобЛий, В.М. Кубійович, М.М. Некрасов, А.Ю. Пробст, С.Л. Рудницький, Ю.Г. Саушкін, Я.Г. Фейгін, Р.І. Шніпер та ін.

Перехід від стадії індустріального та екстенсивного розвитку до інноваційної економіки та інформаційного суспільства змінює склад і співвідношення враховуваних чиників розміщення продуктивних сил. В Україні цей процес поєднується з транформацією політичної та економічної систем, створенням багатоукладеної економіки, яка вимагає поєднання індивідуальних, групових і загальнодержавних інтересів.