• Тема 5 Інфляція і зайнятість населення

Важливою складовою макроекономічної рівноваги є цінова стабільність. Остання, в свою чергу, значною мірою залежить від стійкості грошової системи. Інфляція є фактором усіх зазначених процесів. Як соціально-економічне явище вона виникла ще у XVI ст., проте мала локальний, обмежений характер. Лише з розвитком ринкової економіки інфляція набуває постійного характеру. Сьогодні багато економістів і політиків називають інфляцію ворогом суспільства номер один, найбільш суворим податком. Вона тісно пов'язана з проблемою зайнятості населення і безробіттям, матеріальним і духовним благополуччям людей, їх добробутом. Інфляція - це знецінення грошей внаслідок порушення законів грошового обігу і появи маси грошей, не забезпечених товарною масою. Не слід ототожнювати інфляцію з емісією грошей або із зростанням цін. Емісія - це законодавче зумовлений випуск додаткової маси грошей в обіг. Коли цей процес обслуговує об'єктивні потреби забезпечення безперервності руху зростаючого обсягу товарно-матеріальних цінностей, то він не є інфляційним чинником. Емісія є джерелом інфляції, коли вона призводить до переповнення каналів грошового обігу, появи надлишкових, а от-же, знецінених грошей. Важливим проявом інфляції є зростання цін. Однак інфляція не може бути пов'язана лише суто з грошовим феноменом. Це складне соціально-економічне явище, породжене диспропорційністю відтворення в різних сферах ринкового господарства, наслідок дисбалансу між сукупним попитом і сукупною пропозицією. Інфляційний процес може відбуватись і без зростання цін. Наприклад, так звана непомітна інфляція відбувається внаслідок деформації структури виробництва, "вимивання" товарів дешевого асортименту чи зниження якості благ за умов незмінності ціни. У свою чергу, можна навести чимало прикладів, коли зростання цін не є проявом чи причиною інфляції. Серед причин неінфляційного зростання цін - підвищення якості товарів через впровадження досягнень науково-технічного прогресу; монополізація ринку; циклічні та сезонні коливання; державне регулювання економіки; введення нових ставок чи видів податку; стихійні лиха тощо. Інфляційне зростання цін зумовлено надлишковою кількістю грошей в обігу. Отже, інфляція - надзвичайно складне, багатофакторне соціально-економічне явище. Серед чинників його розвитку - внутрішні та зовнішні, економічні та неекономічні, монетарні та немонетарні. Багатоманіття чинників та джерел інфляційного процесу впливає на кількість різновидів цього явища, неоднозначних тлумачень його сутності. У цих умовах важливого значення набуває вірне розуміння причин та основних чинників інфляції, що дасть змогу визначити ефективний механізм протидії її негативним соціально-економічним наслідкам. Серед чисельних видів інфляції, класифікованих за різними критеріями, виділимо найпоширеніші. 1. За темпами інфляційного процесу: а) природна (інертна, поточна, "повзуча", позитивна тощо), тем-пи зростання цін за якої становлять 5-10 відсотків за рік; б) голодуюча (крокуюча, стрибкова) з річними темпами зростання цін в межах 20-200 відсотків; в) гіперінфляція, коли ціни щоденно зростають на 1-20 відсотків. 2. Інфляція попиту (головні чинники з боку сфери обігу, покуп-ців, споживачів) та інфляція пропозиції (домінуючі причини лежать у сфері виробництва, структурі його витрат). 3. Внутрішня і зовнішня (імпортована). 4. Збалансована і незбалансована, якщо розглядати рівновагу грошової та товарної маси. 5. Помітна і непомітна, а отже, очікувана і неочікувана, передбачувана і непередбачувана. 6. Регульована (з низькими темпами розвитку) і нерегульована, руйнівна (з високими темпами). Крім того, можна назвати кредитну інфляцію; інфляцію, зумовлену податками; структурну інфляцію; інфляцію, викликану підвищенням заробітної плати, та інші різновиди. Отже, інфляцію не можна пов'язувати чи ототожнювати з одним фактором чи конкретною причиною, вона відбиває всі недуги економіки. В умовах природного рівня інфляції, тобто її інерційності, керо-ваності, контрольованості, передбачуваності, деякі економісти вка-зують на її позитивне значення. Помірна інфляція стимулює конкуренцію, збалансовує попит і пропозицію, грошово-фінансові та матеріально-технічні ресурси, зумовлює прискорення науково-тех-нічного переозброєння виробництва. Більшість вчених вказують на умовну позитивність інфляції природного рівня або взагалі заперечують цей позитивний ефект внас-лідок його короткочасності. Перехід же інфляційного процесу за природні межі має руй-нівні наслідки, породжує гострі соціально-економічні проблеми. Серед основних негативних проявів інфляції слід зазначити: переповнення каналів грошового обігу паперовими грошима, що призводить до їх знецінення; підвищення цін на продукцію масового вжитку, що призводить до падіння купівельної спроможності національної грошової оди-ниці; загальне тривале нерівномірне зниження реальних доходів усіх верств населення, особливо осіб з відносно фіксованими номіналь-ними доходами; знецінення грошових заощаджень населення; диференціація населення, перерозподіл національного доходу і національного багатства за рахунок переважної кількості населення; диспропорційність суспільного відтворення, хаотичність вироб-ництва, затримка реалізації товарів внаслідок скорочення плато-спроможного населення; підрив грошової, фінансово-кредитної, податкової систем; стимулювання спекуляції, економічної злочинності, посилення тіньової економіки; дезорганізація господарських зв'язків, відродження натурально-го обміну; затримка інвестиційного процесу, стримування процесу нагро-мадження; неухильне підвищення курсів іноземних валют, послаблення зовнішньоекономічних позицій країни; спотворення економічної інформації, показників, особливо за умов прихованої інфляції; соціально-політичне напруження в суспільстві. У зв'язку з цим зростає значення активної дефляційної політики. Слід розрізняти дезінфляцію і дефляцію. Дезінфляція - процес зменшення темпів зростання цін. Дефляція - це зниження загального рівня цін. Антиінфляційні заходи не можуть мати суто монетарний ха-рактер. Глибоке взаємопереплетіння різних інфляційних чинників ви-магає комплексних дефляційних заходів. Особливо це актуально для економік перехідного періоду. Різні види інфляції мають свої особливі механізми, а отже, і від-повідні методи регулювання. Останні можуть бути ринковими (еко-номічними) і неринковими (адміністративними), довго- і коротко-строковими. Антиінфляційний механізм має систему таких заходів: профілактичні шляхи щодо недопущення причин інфляції; зусилля, що вгамовують саму інфляцію; дії, спрямовані на подолання негативних різнобічних наслідків інфляції. Серед основних важелів дефляційної політики слід виділити: збільшення оподаткування населення; зменшення державних витрат на соціальні програми; замороження заробітної плати; обмежуване кредитування; збільшення центральним банком ставки позикового відсотка, норм обов'язкових резервів комерційних банків; скорочення обсягів продажу державних цінних паперів на від-критому ринку як захід, що зменшує державний борг, тощо. Звичайно, як свідчить практика, комплекс дефляційних заходів впроваджується напередодні грошової реформи. Однак тривалість таких заходів не слід затягувати, адже на перших порах вони можуть викликати негативні наслідки - скорочення ділової актив-ності, зниження темпів економічного зростання, безробіття. Проведення дефляційної політики з одночасною лібералізацією цін має назву "шокової терапії". Штучне відновлення інфляції на-зивається рефляцією. На сучасному етапі економічного розвитку уникнути інфляції неможливо, вона стала невід'ємною рисою ринкової економіки. Завдання полягає в тому, щоб не допустити високих темпів інфляції, переростання її в гіперінфляцію, сприяти поступовому зниженню інтенсивності інфляційних процесів. Практикою і теоретичними дослідженнями доведений взаємозв'язок інфляції і безробіття. Вагомий внесок в теоретичне осмислення взаємодії двох найдеструктивніших факторів макроеко-номічної нестабільності зробив англійський економіст кейнсіанського напряму А. Філіпс. Уважно вивчивши дані щодо безробіття і номінальної заробітної плати у Великобританії за 1861-1957 рр., він виявив нелінійну залежність між динамікою номінальної заро-бітної плати і рівнем безробіття. Якщо припустити, що існує одна-кове співвідношення між темпами змін заробітної плати і цін, то модель Філіпса може бути перетворена в співвідношення між безробіттям і темпами зміни рівня цін як важливого параметра інфляції. Крива Філіпса графічно зображує вибір між інфляцією та безробіттям і вказує на обернено пропорційну залежність динаміки їх показників: чим вищий рівень безробіття, тим менший приріст но-мінальної заробітної плати, і навпаки (рис. 36). Крива Філіпса дає концептуальні орієнтири щодо варіантів вибору економічної політики: або достатньо висока зайнятість з максимальним економічним зростанням, проте за умов швидкого підвищення цін, чи достатньо стабільні ціни, проте за умов значного безробіття. Довгі роки крива Філіпса була основою соціально-економічного регулювання в країнах розвинутої ринкової економіки. Багато за-хідних економістів і зараз виходять з того, що існують однонаправлений рух змін у заробітній платі і цінах, а також різноспрямова-ність між цими величинами і безробіттям. Однак події 70-х - початку 80-х років суперечили ідеї альтерна-тивного зв'язку "рівень інфляції - рівень безробіття", втіленій у кривій Філіпса. В цей час, насамперед в економіці США, виник-ло явище стагфляції - інфляції, що супроводжується стагнацією виробництва і високим рівнем безробіття в країні, одночасним підвищенням рівня цін і рівня безробіття. Це викликало критику обгрунтованості кривої Філіпса як надійного регулятора в еко-номіці. Сучасна теорія інфляції грунтується на концепції природного рівня безробіття - неокласичний економічний напрям. Природний рі-вень безробіття - це найнижчий підтримуваний рівень, який може бути у країні без ризику зростання інфляції. Це такий рівень недо-використання ресурсів, за якого ринки праці та ринки товарів зба-лансовані. За теорією природного рівня немає перманентного Ви-бору між безробіттям та інфляцією, а довгострокова крива Філіпса є вертикальною. Однак прибічники теорії економіки пропозиції, проявом якої є гіпотеза природного рівня, також не мають єдиних поглядів на проб-лему взаємозалежності інфляції та безробіття. Так, представники теорії адаптивних очікувань (монетаристський напрям) визнають альтернативність інфляції та безробіття, існування кривої Філіпса в короткочасному періоді. В довгостроковому періоді крива Філіпса набуває вигляду вертикальної прямої, тобто альтернативної залежності інфляції і безробіття не існує. Теорія раціональних очікувань, що виникла пізніше, доводить, що макроекономічна політика є неефективною, оскільки її результати завчасно враховуються робітниками. Звідси випливає, що не існує навіть короткочасового альтернативного зв'язку між інфляцією та безробіттям. Хоча багато економістів визнають концепцію природного рівня, немало запитань в ній залишаються без відповіді. Аналіз сучасних тенденцій в економіці західних країн доводить дієвість основної залежності моделі Філіпса - послаблення інфля-ційного процесу супроводжується зростанням безробіття. Це свідчить про складність, багатоманітність способів реалізації та форм прояву глибинних соціально-економічних закономірностей. З ба-гаточисельних альтернативних можливостей слід відшукати таке поєднання темпу інфляції і рівня безробіття, за яким сукупний негативний ефект безробіття і інфляції був би мінімальним.