Загальні вимоги і порядок пересування персоналу на маршрутах

При проведенні польових робіт переходи і пересування працюючих по ненаселеній місцевості допускаються лише у випадках виробничої необхідності. Самовільні виходи або відхід працюючих з табору чи робочого місця не дозволяється. Пересування в ненаселеній місцевості дозволяється проводити тільки групами у складі не менше трьох чоловік.

Рух бригади на маршрутах або переходах здійснюється організовано під керівництвом керівника бригади або старшого групи. Залежно від умов місцевості рухатися необхідно по можливості компактними, а не розтягнутими групами, щоб забезпечити постійний зоровий або голосовий зв'язок між членами бригади (групи) і можливість надання взаємної допомоги.

Переходи і пересування бригади мають проводитися тільки у світлу частину доби. Робота на маршрутах повинна припинятися з таким розрахунком, щоб усі працівники встигли повернутися до табору до настання темряви.

Проведення інженерно-геодезичних вишукувань в охоронній зоні ліній електропередачі;

При виявленні обірваних і лежачих проводів діючої лінії електропередач напругою 1000 в і вище забороняється наближатися до них на відстань менш 10 м. У населеному пункті біля обірваного проводу виставити охорону і негайно повідомити технічному керівникові енергоділянки.

Виконання інженерно-геодезичних вишукувань поблизу повітряних ліній електропередачі під час грози І при ЇЇ наближенні забороняється.

Встановлення геодезичних знаків на площадках підстанцій, виконання ручних і бурових робіт під геодезичні знаки, особливо в зоні кабельних ліній можна робити тільки за узгодженням з адміністрацією підстанцій і лише в присутності представників-фахівців, що знають місця проходження кабелів.

Забороняється проводити виміри висоти підвіски проводів тичинами, рейками, гілками й іншими подібними вимірними інструментами І приладами.

Проведення інженерно-геодезичних вишукувань в охоронній зоні діючих магістральних газопроводів:

Проведення робіт на відстані 15 м з обох сторони від наземного газопроводу і 3-х метрів від підземного - узгоджується з організацією, що їх експлуатує і ведеться в присутності її представника.

При виявленні запаху газу вишукування в районі траси газопроводу припинити, сповістити про це представника експлуатуючої організації і вийти з загазованої зони.

Проведення інженерно-геодезичних вишукувань на автомагістралях і автомобільних дорогах.

При виконанні робіт на полотні автодороги працівники бригади повинні бути одягнені в сигнальні жилети жовтогарячого кольору,

Перехід з одного місця на інше дозволяється (при відсутності тротуару) по проїжджій частині авто дороги назустріч рухові автотранспорту,

При виконанні робіт на проїжджій частині керівник бригади зобов'язаний виставити регулювальників за 50 - 100 м в обидва боки від місця роботи.

Під час проведення робіт на проїжджій частині доріг забороняється:

- залишати на автодорогах без нагляду геодезичні інструменти й устаткування;

- виконувати роботи на автодорогах у туман, заметіль, грозу й ожеледь:

При прокладці теодолітних ходів вимір ліній слід вести по узбіччю. Вимір ліній по осі дорожнього покриття дозволяється робити тільки у випадку значного руйнування узбіч або ж при виконанні спеціальних робіт і з дозволу ДАІ.

Проведення інженерно-геодезичних вишукувань на об'єктах залізничної мережі:

Виконання робіт на залізничних коліях і смузі відводу залізниць дозволяється тільки при наявності допуску, підписаного начальником станції або начальником дистанції шляху.

Усі працюючі па вишукуваннях на залізниці повинні бути в жилетах сигнального жовтогарячого кольору.

У місцях проведення робіт на ділянках залізничних колій з умовами, що погіршують видимість, керівник бригади зобов'язаний, виставити сигнальників так, щоб підхід потягів по обидва боки був видний не менш ніж за 500 м від місця робіт.

Одержавши сигнал про підхід потяга по будь-якому шляху, усі працюючі повинні зійти зі шляху на найближче узбіччя на відстань не менш 2-х метрів від крайньої рейки, забравши зі шляху всі інструменти.

Висоту підвіски проводів, опор, стовпів і Інших високих споруджень визначають аналітичним способом або тригонометричним нівелюванням.

Інженерно-геодезичні вишукування на електрифікованих ділянках і при обстеженні пристроїв електропостачання повинні здійснюватись відповідно до вимог особи, на яку покладено догляд за дотриманням правил техніки безпеки.

Всі обмірні роботи на електрифікованих ділянках виконуються тільки дерев'яними метрами і тесм'яними рулетками. Застосування металевих складних метрів, металевих і тесм'яних рулеток з металевою основою забороняється.

При обмірюваннях мостів і інших споруджень на висоті більш 2-х метрів працюючі повинні користуватися сходами, підмістями, запобіжними поясами й іншими пристосуваннями, а при роботах на схилах і кругах - додатково страхувальною мотузкою.

Забороняється переходити або перебігати шлях, знаходитися між коліями або на сусідньому шляху, при наближенні потяга, випадково виявившись за якихось причин між коліями під час руху потягів по сусідніх шляхах необхідно негайно лягти на живіт, поки пройдуть вагони, щоб не бути захопленим вихровими повітряними потоками під колеса потягів, що рухаються.

Пересування в полі, по льоду і водних переправах.

Відповідальність за дотримання правил безпеки при пересуванні по маршруту, по льоду і водних переправах через ріки несе керівник (старший) бригади.

Умови І порядок пересування за маршрутами повинні бути доведені до всіх членів бригади.

При настанні непогоди під час пересування необхідно перервати рух, сховатися в безпечному місці і перечекати непогоду.

Переходи і пересування бригади повинні здійснюватися тільки у світлий час доби.

Забороняються переправи через ріки і водні перешкоди: по пливучих крижинах, по виступаючих з води каменях;

без взуття і тичин при переправі вбрід;

через водні перешкоди будь-якої ширини під час сильного дощу, снігу, туману, льодоходу, сильної хмарності, при сильному вітрі і великій хвилі.

При пересуванні по льоду варто уважно оглянути загальну придатність крижаного покриву для переправи.

Обстеження крижаного покриву повинне здійснюватись двома особами, що пересуваються в мотузковій зв'язці на відстані 10 м один від одного з тичинами.

Забороняються пробні переходи однієї особи з метою визначення міцності льоду.

Інші вимоги техніки безпеки при виконанні вишукувань:

Вимоги безпеки по закінченню робіт

Перевірити наявність і комплектність застосовуваних приладів, пристосувань, устаткування, інструментів. Вкласти їх у спеціальні укладальні шухляди.

Встановити укладальні шухляди з приладами й Інструментами в кузові автомашини, закріпити їх від падіння, виключивши можливість травмування ними при різкому гальмуванні автомобіля.

Доповісти безпосередньому керівникові про недоліки щодо забезпечені ж дотримання належних правил проведення вишукувань.

Вимоги безпеки в аварійних ситуаціях

З появою ознак можливої аварії прийняти заходи до її запобігання і довести до відома старшого групи.

При виникненні аварії діяти відповідно до діючих вимог4 проведення аварійних робіт.

Надати першу медичну допомогу потерпілим під час аварії. ,В разі потреби доставити потерпілого в найближчу лікарню.

Техніка безпеки при топографо - геодезичних вишукувань.

- сокира, молоток повинні бути щільно насаджені на міцні і гладкі, дерев’яні рукоятки розклинені залізним клином з потовщенням до вільного кінця, розклинені залізним клином. При роботі з сокирою необхідно стежити, щоб поблизу не стояли люди;

- ящики для геодезичних приладів повинні мати міцно укріплені ручки, а рейки – справні гвинти в місцях кріплення частин рейок;

- небезпечно носити за спиною інструмент, укріплений на штативі (можна поранити ноги);

- переносити віхи, штативи і інші інструменти, що мають гострі кінці, дозволяється тільки тримаючи їх вперед гострими кінцями;

- при переходах по вулиця забороняється носити рейки на плечах, переносити їх потрібно тільки в руках і неодмінно зсунутими і складеними, при міцно закріплених відповідних гвинтах;

- геодезичні прилади, встановлені на штативах необхідно міцно укріплювати на місцевості так, щоб вони не впали;

- необхідно бути обережним при виконанні геодезичних робіт на дорогах, по якій рухається транспорт;

- під час переходу через дороги строго керуватися правилами, встановленими для безпеки на проїжджій частині;

- при роботі уздовж дороги забороняється розміщувати інструмент і працюючих на проїжджій частині дороги;

- при вимірюванні ліній стрічкою вістря шпильок повинно бути направлене у бік від вимірюючого, не можна перекидати один одному шпильки, вони повинні передаватися заднім робітником передньому з рук в руки;

- при підйомі на геодезичні знаки або на дерева обидві руки повинні бути вільні, забороняється підйом з вантажем більше 6кг;

- при роботі на наглядовому майданчику знака люк повинен бути закритий, забороняється спиратися, сідати або вилізати на поручні, знаходитися в цей час під знаком;

- студент, приймаючий інструмент на верху під час його підйому на знак, повинен бути прикріплений до основного стовпа ланцюгом запобіжного пояса;

- забороняється псувати посіви, зелені насадження тощо;

- в сонячні дні обов’язково працювати з покритою головою, щоб не сталося теплового або сонячного удару. Крім того, в найжаркіші години потрібно переривати роботу, влаштовувати відпочинок, а роботу переносити на ранкові або вечірні години;

- не дозволяється сідати на сиру землю і траву;

- забороняється купатися поодинці, пірнати, пити холодну воду, будучи пітним або розпаленим, а також пити сиру воду;

- категорично забороняється розводити багаття поблизу будівель, в лісосмугах, поблизу посівів сільськогосподарських культур;

- забороняється працювати і пересуватися босоніж. В суху пору року використовувати легке взуття з міцною, важко проколювальною підошвою, в сиру пору року – непромокальне взуття;

- забороняється палити в аудиторіях, де виконуються камеральні роботи, в житлових кімнатах, а також поблизу і в середині будівель, де зберігаються горючі матеріали;

· в приміщення для камеральних робіт і для зберігання геодезичних інструментів повинні бути вогнегасники.

Проведення інженерно-геодезичних вишукувань в охоронній зоні ліній електропередачі;

При виявленні обірваних і лежачих проводів діючої лінії електропередач напругою 1000 в і вище забороняється наближатися до них на відстань менш 10 м. У населеному пункті біля обірваного проводу виставити охорону і негайно повідомити технічному керівникові енергоділянки.

Виконання інженерно-геодезичних вишукувань поблизу повітряних ліній електропередачі під час грози І при ЇЇ наближенні забороняється.

Встановлення геодезичних знаків на площадках підстанцій, виконання ручних і бурових робіт під геодезичні знаки, особливо в зоні кабельних ліній можна робити тільки за узгодженням з адміністрацією підстанцій і лише в присутності представників-фахівців, що знають місця проходження кабелів.

Забороняється проводити виміри висоти підвіски проводів тичинами, рейками, гілками й іншими подібними вимірними інструментами і приладами.

Питання для самоперевірки:

1. Проведення інженерно-геодезичних вишукувань на автомагістралях і автомобільних дорогах.

2. Проведення інженерно-геодезичних вишукувань на об'єктах залізничної мережі

3. Вимоги безпеки в аварійних ситуаціях

4. Техніка безпеки при топографо - геодезичних вишукувань.

5. Вимоги безпеки по закінченню робіт

Тема: Поведінка людини в природних надзвичайних ситуаціях.

План

1. Природа електричних явищ в атмосфері.

2. Запобігання ураженню блискавкою.

3. Орієнтування на місцевості без компаса і карти.

4. Визначення сторін горизонту за сонцем.

5. Виживання людини в природних умовах.

6. Визначення азимута без компаса.

7. Особливості орієнтування в різних умовах.

Література: [ 2 ], [ 3 ], [ 5 ], [ 15 ]

Атмосферні розряди. Грозою називають процес конденсації (згущення) водяної пари в атмосфері, який супроводжується блискавкою і громом, видимими і чутними електричними розрядами, які завжди пов'язані з хмарами і, як правило, з дощем, градом або снігом.

Гроза здавна вражала уяву людини, сповнювала наших предків, погано захищених від негоди, жахом. Не вміючи пояснити походження і причини виникнення грози та не маючи змоги боротися з нею, люди вважали грозу діянням богів, які карають людей «за гріхи». Стародавні слов'яни вклонялися богу Перуну - творцеві блискавки, стародавні греки - Зевсу- громовержцю. У наш час люди навчилися не тільки передбачати, де і коли виникне блискавка, але й знешкоджувати її.

Природа електричних явищ в атмосфері. Речовини, з яких утворений поверхневий шар земної кори, мають більшу електропровідність порівняно з нижнім шаром атмосфери. Морська вода має дуже хорошу провідність, вологий ґрунт - хорошу провідність, тоді як провідність повітря невелика. Але з висотою, унаслідок збільшення іонізації атмосфери провідність повітря збільшується, спочатку повільно, потім усе швидше, і досягає в шарі повітря, розташованому на висоті 80 км, величини, яка приблизно дорівнює провідності прісної води. Дослідження Н.А. Гезехусом водяних бризок були початком формування правильного уявлення про електризацію хмар і опадів. Він виявив у повітрі поблизу водоспадів присутність вільної негативної електрики, яка з'являється внаслідок того, що бризки, які відриваються від води, заряджаються негативно. Коли струмінь падає на поверхню води, не встигнувши розбитися на краплі, електризація не виникає. Явище електризації спостерігається лише тоді, коли на поверхню падає струмінь, що вже розпався на окремі дрібні краплі. Виникнення електричних зарядів відбувається тут не внаслідок ударів і зливання крапель, а тільки при ковзанні або відокремленні шару бризок від поверхні. Розвиваючи ідеї Гезехуса, Ленард та його учні дослідили умови електризації при розбризкуванні крапель дощу. Якщо дощова крапля отримує різкий поштовх, то від її поверхні, як від вибуху, відриваються найдрібніші негативно. заряджені крапельки (ефект Гезехуса). Це відбувається в той момент, коли дощові краплі вдаряються об землю. Великі краплі в повітряному потоці нестійкі і можуть лише кілька секунд існувати, не розпадаючись. Дощову краплю порив повітря спочатку надуває, надаючи їй вигляд капелюшка, верхня її частина на мить перетворюється на тонку плівку, яку прориває потік повітря, який, діставши можливість вільно проходити через кільцеподібний водяний залишок, несе вгору багато маленьких негативно заряджених краплинок, у той час як великі позитивно заряджені частини розлітаються в сторони. При повторному розбризкуванні цих, заряджених частин ефект, природно, зростає, і заряди збільшуються. Ефект Гезехуса пояснює виникнення грозової електрики. Необхідною умовою її прояву в дощових краплях є наявність при виникненні грози висхідного потоку з коливаннями у швидкості від 3 до 8 м/сек. і більше (що створює завихрення). Усе це відбувається унаслідок роботи вітру. Чим сильніші висхідні потоки, тим більше заряджається хмара.

Атмосферні розряди поділяють на так звані вогні Ельма і блискавки (плоскі, лінійні, чоткові, ракетоподібні та кульові).

Вогні Ельма, названі за ім'ям церкви св. Ельма, на шпилі якої такі свічення не раз спостерігалися ще в середині XVI ст., бувають найчастіше в горах.

Коли напруга поля в атмосфері значно зростає, у предметів, що виступають над земною поверхнею (наприклад, у стебел трави, жердин, щогл кораблів, натягнутого дроту тощо), напруга поля легко досягає 30 кВ/м. Тоді навколо виступів утворюються тліючі розряди або розряди у вигляді світної оболонки. За дуже великої сили струму розряди мають форму окремих грон.

В електротехніці вогні Ельма спостерігаються поблизу проводів високовольтних передач (так зване коронування проводів).

Блискавка - це велетенська електрична іскра, часто в кілька кілометрів завдовжки. Грозовий розряд має величезну силу. Під час розряду енергія акумулюється при напрузі від 10 до 100 і більше мільйонів вольт, тоді як тривалість розряду дорівнює лише тисячним часткам секунди. Ця напруга в багато разів перевищує ту, яку розвивають найбільші електричні установки, будь-коли збудовані людиною. Ось чому цей порівняно короткий електричний розряд стає таким грізним і небезпечним.

Кількість гроз, які відбуваються на поверхні всієї земної кулі, дуже велика - приблизно 16 мільйонів на рік або 44 тисячі щодня. Це означає, що кожної години відбувається близько 2 тисяч гроз.

Плоска блискавка - це електричний спалах на поверхні хмар. Вона може бути просто відлиском іскрової блискавки, якої не видно з-за хмар, або розрядом особливого виду у формі кущового чи мерехтливого світла, що з'являється у верхніх частинах хмар. Грози з плоскими блискавками належать до розряду слабих. У наших широтах вони спостерігаються лише рано навесні і пізно восени.

Лінійна блискавка являє собою велетенську електричну іскру, дуже звивисту і з численними відростками. Лінійна блискавка відрізняється особливо великою силою струму (до 200 тис. ампер). Ударяючи в будинки, вона часто спричиняє пожежі, валить і розщеплює великі дерева, вражає людей. Іноді лінійну блискавку називають «запалюючою блискавкою». Її довжина звичайно досягає 2-3 км, але бувають блискавки і до 10 км.

Чоткову блискавку видно на тлі хмар світною пунктирною лінією. Це надзвичайно рідкісна форма. Вона, мабуть, є перехідним типом від лінійної до кульової блискавки.

Ракетоподібна блискавка порівняно з іншими видами блискавок розвивається дуже повільно. Тривалість розряду дорівнює 1 –1,5 секунди.

Надзвичайно рідкісна і загадкова форма блискавки - кульова. Вона складається з круглої світної маси завбільшки з кулак або навіть з голову людини і рухається з помірною швидкістю. Іноді кульова блискавка зникає безслідно, а іноді розривається зі страшним тріском.

Шляхи, якими рухаються кульові блискавки, звивисті і часто збігаються з напрямом вітру. Кульова блискавка виникає звичайно безпосередньо за лінійною. Звідси можна припустити, що лінійна блискавка є необхідною умовою появи кульової.

Удари блискавки. Кількість гроз за будь-який проміжок часу не може бути надійним критерієм для вирішення питання про кількість грозових ударів у землю. Прямої залежності між кількістю гроз і кількістю грозових ударів не існує.

Вражаючи людей, будинки, дерева тощо, блискавка поводиться по-різному, іноді дуже дивно: то вбиває людину, навіть не доторкнувшись до її одягу, то роздягає догола, не завдавши найменшої шкоди; в іншому випадку вона зриває позолоту з люстри і переносить її на штукатурку стін.

Іноді в людей, убитих блискавкою, зовсім немає зовнішніх ушкоджень, але розтин показує параліч мозку. Часто люди, убиті або тільки оглушені блискавкою, зовсім втрачають волосся. Воно зникає або при самому ударі, або випадає через кілька днів. У більшості випадків уражені блискавкою падають раптово, без жодних судом. Вони відразу втрачають свідомість, нічого не побачивши, нічого не почувши і не відчувши. Люди, які потім притомніють, нічого не пам'ятають і не можуть зрозуміти, чому вони лежать на землі.

Блискавка часто вдаряє в дерева. Найбільше ударів зазнає дуб, який має розгалужену і глибоко розташовану кореневу систему і, отже, має відносно менший опір. Далі йдуть інші листяні породи, потім ялина і сосна. Найменше потерпає від ударів бук. Блискавка перетворює дерева на тріски, бо висока температура іскри спричиняє раптове закипання соку, і пара з силою розкидає тріски на десятки метрів у сторони. Іноді на таку ж віддаль відлітають ділі частини дерева. При середній силі розряду на стовбурі дерева утворюється глибокий жолоб з обвугленим каналом, по якому розряд пішов у землю. На столітніх одиноких дубах дуже часто є сліди «загоєних ран», завданих ударами блискавок.

Фізіологічна дія блискавки часто призводить до загибелі живих організмів. Незважаючи на короткочасність впливу, струм паралізує роботу клітин мозку, спричиняє параліч серця, у кращому випадку завдає сильних опіків. Якщо подати швидку допомогу (штучне дихання, спеціальні вливання тощо), контужених блискавкою часто можна повернути до життя. Проте метод закопування в землю, який широко практикує населення, завдає тільки шкоди, бо потерпілий у цей момент потребує штучного дихання і посиленого доступу повітря до тіла, а не охолоджуючого «компресу» з землі.

Захисні заходи від блискавки. Блискавка вибирає собі шлях найменшого опору. Вона йде шляхом скупчення більш провідних частинок, туди, де потрібно менше напруги для пробою. Відомі випадки враження блискавкою низького будинку, з труби якого йшов дим, хоч цей будинок знаходився в зоні добре заземленого громовідводу, поставленого на високій трубі, що була неподалік. Це пояснюється тим, що дим із меншої труби, піднявшись у небо, створив високопровідний шар і викликав відхилення траєкторії блискавки від її звичайного (до громовідводу) шляху.

Підвищена вражуваність блискавкою обмежених ділянок земної поверхні (вибіркова вражуваність) залежить від провідності шарів ґрунту на поверхні землі та на її глибинах. Блискавка вибере шлях найменшого опору. Оскільки провідність глини більша, ніж піску, то розвиток розряду визначиться не верхнім рельєфом місцевості, а контуром верхнього шару глини. Таким чином, це підтверджує теорію вибіркової дії блискавок.

Для захисту будинків та інших споруд від руйнівних і запалювальних дій блискавки застосовують громовідвід, або, точніше, блискавковідвід, - металевий стрижень, сполучений з надійно заземленим провідником.

Основне завдання блискавковідводу полягає в тому, щоб відвести іскровий розряд у землю і перешкодити утворенню небезпечних зарядів від індукції на провідниках.

Як уберегти себе від грозових розрядів? Насамперед, слід пам'ятати, що під час грози треба знаходитися якнайдалі від стрижня блискавковідводу, від високих дерев та інших предметів, які блискавка вибирає в першу чергу. Найбільше вона полюбляє дуб - недаремно стародавні слов'яни називали його «перунове дерево». Навіть у місті, де є багато громовідводів та інших високих предметів (бляшані дахи, радіо- і телеантени тощо), блискавка «шукає» це дерево. На рівнині вона частіше вдаряє там, де ґрунт має вищу електропровідність (наприклад, глинистий). Небезпечно в цей час бути у воді й біля води. Під час грози не слід мати коло себе металеві предмети, радіоприймачі (особливо з витягнутими антенами). Мокрий одяг має високу електропровідність, а отже, під час грози небезпечний. У людину, яка пересувається, блискавка потрапляє частіше. Навіть близький удар її в землю для людини, що рухається, набагато не безпечніший, ніж для людини, яка стоїть. Адже під час удару блискавки в землю довкола цього місця виникає електричне поле, напруга якого зменшується вздовж радіусів, що розходяться від місця удару. Коли людина йде, вона своїми ногами замикає на землі дві точки з різним електричним потенціалом. Тож під час грози, навіть коли стоїте, тримайте ноги разом.

Ознаки удару блискавки: на шкірі потерпілого є знаки входу електрики діаметром до 3 сантиметрів у вигляді розгалужених червоних ниточок. Загальний стан: опіки, судоми, занепад серцевої і дихальної діяльності, втрата притомності.

Орієнтування на місцевості без компаса і карти

Особливості орієнтування. Орієнтуватися на місцевості - це означає вміти визначати своє місцезнаходження і потрібний напрям руху відносно сторін горизонту, навколишніх природних і штучних предметів (об'єктів та елементів рельєфу).

Орієнтування передбачає:

Пізнавання місцевості за відомими орієнтирами і ознаками.

Визначення сторін горизонту, тобто напрямів: північ, південь, схід, захід.

Визначення свого місцезнаходження щодо орієнтирів, навколишньої місцевості та напрямів руху.

Основне завдання орієнтування полягає в тому, щоб витримати обраний напрям за будь-яких умов: удень і вночі, під час руху в тумані чи в дощ. на пересіченій або закритій місцевості тощо. Тому орієнтуватися треба безперервно, одночасно кількома способами, які б доповнювали один одного і служили своєрідним контролем.

За будь-якого способу орієнтування важливо вибрати на місцевості такі орієнтири, які стануть добрими маяками, указуватимуть потрібний напрям, забезпечуватимуть рух без грубих помилок. Це можуть бути різні природні та штучні предмети (об'єкти): вершини горбів, вигини річок, мачти, димарі, перехрестя доріг, окремі будинки тощо.

Орієнтири повинні різко відрізнятися від інших предметів за формою, розмірами і забарвленням.

Під час руху незнайомою місцевістю слід вибирати кілька близьких і далеких орієнтирів. Просуваючись уперед, намічають нові орієнтири, запам'ятовують їх зовнішній вигляд і взаємне розташування.

Рухаючись до близького орієнтира, загальний напрям витримують за дальнім. Це робиться для того, щоб, коли ближній орієнтир закриється перешкодою (лісом, підвищенням рельєфу тощо), можна було витримувати правильний напрям. Досягши одного близького орієнтира, намічають другий близький орієнтир у створі з дальнім. Змінюючи напрям руху, вибирають новий дальній орієнтир.

Визначення сторін горизонту за сонцем. У північній півкулі сонце знаходиться за поясним декретним часом: на сході - о 7 год., на півдні о 13, на заході - о 19 і на півночі - о 1 год. Визначаючи напрями, слід враховувати, що сонце в середньому переміщується на 15° за 1 год. або на 1° за 4 хв. У момент спостереження визначають, на скільки градусів сонце змінило положення від напряму на схід або південь.

Приклади:

О 10 год. 20 хв. сонце перемістилося від сходу на 3 год. 20 хв. (10 год. 20 хв. - 7 год.), або на 50° (15° ? 3) + (20 : 4). Отже, напрям на сонце о 10 год. 20 хв. становить 140° (90° + 50°).

О 17 год. 40 хв. сонце здійснило шлях на південь за 4 год. 40 хв. (17 год. 40 хв. - 13 год.), що дорівнює 70° (4 ? 15°) + (40 : 4). Напрям на сонце становить 250° (180° + 70°).

Улітку на широтах України в перші години після сходу і в останні перед заходом сонця воно переміщується відносно лінії горизонту на 7-10° за 1 год. Це слід враховувати, визначаючи напрям до 7 год. і після 19 год.

Визначення сторін горизонту за сонцем і годинником. Годинник кладуть на горизонтальну поверхню і годинну стрілку спрямовують на сонце (точніше на орієнтир, що знаходиться прямо під сонцем). Кут між цифрою 1 і числом, на яке вказує годинна стрілка, ділять на 2. Візують на горизонт пряму лінію, що при цьому утворилася. Ця пряма (бісектриса), одним кінцем, спрямованим від годинника, вкаже на південь, а протилежним - на північ. Слід пам'ятати, що годинник має йти за поясним декретним часом.

У районах, розташованих на південь від широти 45-50°, щоб підвищити точність визначення напрямів північ-південь, можна скористатися таким способом. Тримаючи годинник у правій руці цифрою 1 від себе, нахиляють його під кутом 40-50° до площини горизонту і знаходять на циферблаті точку, що лежить посередині дуги між цифрою 1 і годинною стрілкою (бісектрисою). Утримуючи годинник у нахиленому положенні, лівою рукою прикладають до циферблата сірник навпроти цієї точки вертикально до площини циферблата. Не змінюючи положення годинника і сірника, повертаються так, щоб тінь від сірника проходила через центр циферблата. При цьому положенні цифра вказуватиме на південь.

Сторони горизонту (приблизно) можна визначити за переміщенням вершини тіні. На рівній ділянці встановлюють вертикально (на око) віху або будь-яку рівну палицю. Вершину тіні позначають шпилькою (тоненьким кілочком, камінцем). Через 30-40 хв. удруге позначають положення вершини тіні. Пряма, що сполучає перше і друге положення вершини тіні, указує напрями на схід і захід, а перпендикулярна до неї лінія - на північ і південь.

Найточніші результати одержують у дні весняного (21 березня) і осіннього (23 вересня) рівнодення. У ці дні пряма, що сполучає вершини тіні, спрямована точно на захід і схід. Менш точно сторони горизонту можна визначити у дні літнього (22 червня) і зимового (22 грудня) сонцестояння.

Визначення сторін горизонту за місяцем. Горизонтальний діаметр диска повного місяця розділіть на 12 частин і визначте, скільки таких частин міститься в його поперечнику в момент спостереження (рис. 3.1). Якщо видно праву частину диска, тобто місяць молодий, то здобуту кількість частин віднімають від часу спостереження (годинник має іти за поясним декретним часом). Коли видно ліву частину місяця, тобто він старий, то кількість частин слід додати до часу спостереження. Щоб не забути, коли видимі частини додавати, а коли віднімати, можна скористатися мнемонічним правилом (див. рис. 3.1).

3 частини 6 частин 9 частин 12 частин 9 частин 6 частин 3 частини

різниця

Рис. 3:1. Визначення сторін горизонту за місяцем

Одержана сума або різниця означає ту годину ночі (дня), у якій знаходитиметься сонце на місці місяця в момент його спостереження.

Запам'ятавши цю годину, спрямовують на місяць поділку циферблата годинника, яка відповідає обчисленій годині, а не годинну стрілку. Потім ділять навпіл кут між цифрою і поділкою циферблата годинника, спрямованого на місяць. Бісектриса кута вказуватиме на південь.

Приклад. Час спостереження 20-30 хв. Місяць старий. Видима частина диска становить 10 частин його діаметра. Отже, сонце знаходитиметься на місці місяця о 6 год. 30 хв. (20 год. 30 хв. + 10 = 30 год. 30 хв.). Спрямувавши на місяць поділку циферблата, що відповідає положенню годинної стрілки о 6 год. 30 хв., ділять кут між цією поділкою та цифрою навпіл і дістають напрям на південь.

Під час повного місяця і місяць, і сонце знаходяться в одному напрямі, тому в цей час на місяць можна наводити годинну стрілку і ділити навпіл кут між годинною стрілкою і цифрою 1.

Визначення сторін горизонту за місцевими ознаками. Напрям північ-південь можна встановлювати і за різними місцевими ознаками, характерними для даної місцевості, хоч за такого способу виникає помилка до 30-50°. Це пояснюється тим, що положення орієнтирів чи певних ознак, прикмет залежить від особливостей рельєфу, ступеня вологості, напряму переважаючого вітру тощо.

Наприклад, у лісі крона дерев звичайно розвивається в той бік, де більше простору, а не на південь, як прийнято вважати. На формування крони поодиноких дерев значною мірою впливають напрями переважаючих вітрів. Утворення річних кілець на стовбурах дерев часто залежить від фізіологічних особливостей їх росту, від напрямів переважаючих вітрів, від рельєфу місцевості тощо. Тому, орієнтуючись за ними, необхідно використовувати й інші ознаки.

Кора поодиноких дерев з півночі буває темнішою, інколи вона вкрита мохом, особливо біля кореня. Але цією ознакою можна користуватися тоді, коли вона характерна для кількох дерев.

Мурашники в лісі, як правило, розташовані з південного боку дерева, пенька чи куща. Південний бік мурашника пологіший, ніж північний.

Великі пеньки, валуни, камені, скелі з півночі звичайно вкриті мохом.

На галявинах соснового лісу після дощу стовбури стають темнішими з північного боку.

У жарку суху погоду з південного боку на стовбурах сосен і ялин виділяється смоли більше, ніж з північного.

Північний схил яру, як правило, крутіший за південний, більш відслонений, з осипами, тріщинами, промоїнами; рослинність тут рідка і бурувата.

У похмуру і дощову погоду через нерівномірне висихання кори після дощу на стовбурах дерев з півночі утворюється вертикальна темна смуга.

У першій половині літа трава густіша і вища з південного боку, з півночі - рідша й нижча. У другій половині літа з півдня трава звичайно більш пожухла, водночас з північного боку - свіжіша.

На кущі суниць найчервоніші ягоди звичайно з південного боку.

Визначення азимута без компаса

За допомогою годинника. Циферблат годинника поділено на 60 частин (поділок). Ціна однієї поділки, тобто однієї хвилини, - 6°. Одній годині відповідає 30°.

Щоб визначити азимут, число 12 циферблата спрямовують на північ, тобто на орієнтир, яким позначено північний напрям з точки стояння. Потім візують поглядом з центра годинника лінію на орієнтир (предмет), що вказує заданий напрям, і запам'ятовують на циферблаті поділку, через яку проходить лінія візування. За ходом годинникової стрілки від числа 12 рахують поділки (хвилини) і множать їх кількість на 6. Одержане число і буде азимутом у градусах.

За допомогою «паперового компаса» (рис. 3.2). На аркуші паперу креслять тушшю лімб (градусне кільце), як у компаса. Діаметр круга – 11,5 см. У цьому випадку 1 мм на лімбі відповідатиме 1° напряму. Поділки лімба можна нанести і через 5°, тобто через 5 мм. Паперовий лімб наклеюють на картон. Азимут визначають, як за допомогою годинника.

N

Визначення азимута за «паперовим компасом» можна поєднати з визначенням напряму за допомогою сонця і годинника.

За допомогою підручних предметів (елементів), наприклад, лінійки, сірникової коробки, а також пальців руки.

На око. Для цього обличчям або спиною повертаються на північ - залежно від того, у якій чверті (І і IV чи II і III) знаходиться заданий напрям - і визначають напрям схід-захід. Потім на око вимірюють азимут (від північного кінця меридіана за напрямом годинної стрілки).

Особливості орієнтування в різних умовах

Умови території, час спостережень чи вибраний спосіб орієнтування зумовлюють деякі специфічні особливості. Для успішного орієнтування їх корисно знати.

Орієнтування в лісі. Тут обмежений огляд, майже немає орієнтирів, за якими можна уточнити своє місцеположення, важко вимірювати відстані. Тому без компаса і карти в лісі найкраще орієнтуватися за ознаками місцевих предметів і за небесними світилами. Як орієнтири в лісі використовуються:

а) дороги та їх перехрестя; б) просіки;

в) річки і струмки, напрями їх течії, характерні вигини;

г) добре виражені форми рельєфу: вершини, кургани, ями, кручі;

д) заболочені ділянки;

е) лісові галявини, вирубки, згарища, межі ділянок рідколісся і кущів.

Якщо в напрямі руху трапляється добре помітний орієнтир, то слід виходити з лісу, орієнтуючись на нього. У сонячний день орієнтуються за сонцем. При цьому слід враховувати, що за кожну годину сонце переміщується по небосхилу зі сходу на захід на 15°. Наприклад, якщо лісом ви йдете 4-6 год., то в кінці руху сонце буде на протилежній ділянці неба, ніж на початку руху. Вночі можна орієнтуватися за місяцем і зорями, беручи до уваги їх переміщення по небу.

Під час руху в лісі помилка в додержанні напряму і вимірюванні пройденої відстані буде тим більшою, чим густіший ліс і чим він складніший для просування через густі зарості, буреломи. У цьому випадку відстані краще вимірювати за часом, але ви повинні знати середню швидкість свого руху в густому лісі (км/год.).

Перебуваючи в лісі, слід пам'ятати сторони горизонту і час від часу уточнювати їх. Іноді, щоб уточнити орієнтування, потрібно залізти на високе дерево. Під час руху треба також запам'ятовувати свій шлях, звертати увагу на зламані гілки і дерева, галявини, вивернуті пеньки, купи каміння, звірині стежки, особливості рельєфу тощо. Це полегшить вам дорогу назад.

Під час лісовпорядкування в лісових масивах прорубуються просіки. Вони зорієнтовані за сторонами горизонту: основні - у напрямі північ-південь, а поперечні - схід-захід. Іноді (з господарською метою або через особливості рельєфу тощо)

просіки вирубуються вздовж залізниць, шосейних доріг, річок. Просіки поділяють ліс на квартали, які нумеруються із заходу на схід і з півночі на південь (рис. 3.3). На перетині просік містяться квартальні стовпи, на яких пишуть номери кварталів. Квартальні стовпи встановлюють так, щоб ребро між двома меншими номерами кварталів показувало напрям на північ (рис. 3.4). Отже, за квартальними стовпами легко визначити сторони горизонту та орієнтуватись у лісі.

Орієнтування в степовій і пустельній місцевостях. У таких умовах обмежена кількість орієнтирів, одноманітна поверхня і водночас добрий огляд. Удень у ясну погоду тут можна досить точно орієнтуватися за сонцем, а вночі за зорями і місяцем. Для орієнтування використовують дальні, але добре помітні орієнтири: дороги, річки, населені пункти.

Крім того, слід пам'ятати, що вітер дме у степу в одному напрямі тривалий час; снігові козирки на кучугурах і сніг у заглибинах і за перешкодами (огорожею, сараєм тощо) навіваються з підвітряної сторони; напрями дюн, барханів і брижів на піску перпендикулярні напряму переважаючих вітрів; крутість навітряних схилів дюн і барханів до 15°, підвітряних - до 40°.

Орієнтування в горах характеризується обмеженим оглядом у лощинах і долинах і, навпаки, добрим оглядом з вершин і хребтів. Орієнтирами в горах є:

а) вершини з характерною конфігурацією, скелі, стрімчаки, типові форми рельєфу;

б) долини річок, струмків, особливо місця їх злиття;

в) рослинність на схилах гір, контури лісів, лук, льодовиків;

г) населені пункти, дороги, геодезичні знаки.

Слід пам'ятати, що зовнішній вигляд орієнтирів змінюється з наближенням до них, бо їх щоразу видно під іншим ракурсом, а також залежно від стану погоди, ступеня освітлення. У горах у горизонтальній площині відстані здаються значно меншими, ніж вони є насправді. Це пояснюється значною прозорістю повітря і різницею у висоті рельєфу. Відстані, що вимірюються зверху вниз, здаються більшими, ніж вони є насправді, а відстані, вимірювані окоміром круто вверх, - меншими від справжніх.

У горах на північних схилах, як правило, ростуть хвойні дерева, а на південних – листяні, зокрема дуб. Південні схили гір часто вкриті трав'яним покривом, північні - лісисті. Виноград росте на південних схилах.

Орієнтування під час руху на автомобілі за компасом неможливе - компас дає неправильні покази через наявність в автомобіля свого магнітного поля. Проте відстані можна легко вимірювати за спідометром або за швидкістю руху за годинником.

Часто при визначенні точки (місця) повороту для зміни напряму виникає таке відчуття, ніби точку повороту вже пройдено, тому щоразу є спокуса повернути передчасно. Щоб цього не сталося, слід ретельно контролювати відстань за спідометром, за годинником і швидкістю руху або за місцевими добре помітними орієнтирами.

Орієнтування вночі. У темряві очі людини не розрізняють кольорів, тому всі предмети здаються чорно-білими. Орієнтування ускладнюється через погану видимість орієнтирів, а в темну ніч або при погіршенні видимості їх зовсім не видно.

Дуже важливо, щоб очі людини адаптувалися (пристосувалися) до темряви. Для цього за 20-30 хв. до початку руху потрібно вийти з приміщення або посидіти у приміщенні без світла.

Відомий орієнтир - Полярна зоря, її легко знайти за сузір'ям Великої Ведмедиці, «ківш» якої чітко виділяється на нічному небі. Проведіть уявну пряму через дві крайні зорі сузір'я і відкладіть по ній відрізок, що дорівнює відстані між ними, п'ять разів. Яскрава зоря в кінці п'ятого відрізка - Полярна. Можна орієнтуватися за Полярною зорею, а детально - за силуетами ближніх предметів на фоні неба. Щоб розрізнити силуети навколишніх предметів, слід присісти чи навіть лягти на землю.

Для орієнтування вночі необхідно, щоб окремі орієнтири добре вирізнялися на фоні неба, а відстані між ними були менші, ніж удень.

Орієнтування за звуком. Людина здатна визначати напрям звуку як у горизонтальній, так і у вертикальній площині, розрізняючи його силу, висоту і тембр. На чутність впливають рельєф місцевості, її характер, напрям вітру, вологість повітря. Звуки добре чути в тиху погоду, на відкритій поверхні, гірше - в жарку сонячну погоду, коли звук поширюється проти вітру; у лісі, у заростях очерету або чагарнику, на піску, на пухкому снігу, який щойно випав, з-за горба чи іншої перешкоди. Вода, земля, каміння, метал - кращі провідники звуку, ніж повітря.

За звуком можна визначити напрям руху і відстань до його джерела. Але напрям на нерухоме джерело звуку та його сила змінюватиметься залежно від характеру місцевості, напряму вітру тощо.

У кожної людини своя індивідуальна здатність розрізняти характер звуку, його силу й віддаленість. Проте вважається, що за нормального слуху чути гуркіт вантажного автомобіля на відстані 1 км, поїзда - 5-8 км, автомобільні гудки - 2-3 км, грім - 5-10 км, кроки по твердому покриттю дороги - 200-250 м, розмову - 30-50 м. Ці величини можуть бути більшими чи меншими залежно від умов поширення звуку в даній місцевості. Для кращої чутності прикладають до вуха долоню, невелику каструлю, банку, трубку тощо.

У результаті тренувань можна навчитися чітко орієнтуватися за звуками вдень і вночі, під час руху і перебуваючи у спокої, а також визначати джерела звуків та їх характерні особливості.

Орієнтування за світлом. Кожне видиме і визначене джерело світла як удень, так і вночі є орієнтиром. У гарну погоду світло від фар автомобіля видно на відстані 10 км, вогнище - 8 км, промінь прожектора - 50 км, кишенькового електроліхтаря - до 1,5 км.

Якщо джерело звуку випромінює світло, то відстань до нього можна визначати, помноживши 330 м/с (швидкість поширення звуку в повітрі) на час (у секундах) його проходження. Так, відстань до місця спалаху блискавки дорівнюватиме добутку від множення 330 м/с на кількість секунд, що пройшли від спалаху блискавки до початку гуркоту грому.

Орієнтування за слідами. Для орієнтування за слідами на землі від ніг людини, лап тварин, колес автомобіля треба мати гострий зір, бути спостережливим, вміти розпізнавати сліди.

Особливості ходи залежать від:

• положення ступні щодо лінії руху її кута. Він може бути додатним, коли ступні розвернуті назовні, а п'ятки всередину, чи від'ємним, коли носки повернуті всередину, а п'ятки - назовні;

• доріжки слідів. Якщо центри п'яток слідів сполучити, то дістанемо ламану лінію - лінію ходи. Відстані між центрами п'яток правої та лівої ніг є довжиною кроку;

• дефектів взуття - викривлені каблуки, зношені носки та ін. Довжина кроку залежить від зросту людини, її віку, швидкості ходьби, вантажу, який несе людина, твердості ґрунту, типу рослинності.

За слідами босих ніг можна приблизно визначити зріст людини, тому що довжина ступні становить 13-14% її зросту.

Дуже допомагає орієнтуванню на місцевості вміння розпізнавати сліди транспортних засобів на польових та лісових дорогах. Для цього треба знати малюнок протектора шин усіх марок, скажімо, автомобілів, ширину колії, кількість осей і коліс. Під час руху автомобіль розкидає грязь, пил, пісок обабіч колії у вигляді опахала, розкритого у протилежний рухові бік.

Визначення сторін горизонту за будівлями. Вівтарі і каплиці православних церков звернені на схід, а дзвіниці - на захід. Опущений край нижньої поперечини хреста на куполі спрямований на південь, піднятий - на північ.

Вівтарі лютеранських церков спрямовані тільки на схід, а дзвіниці - на захід. Вівтарі католицьких церков повернені на захід.

Безпосередньо розведення багаття починається з запалювання скалок. Скалки - якийсь матеріал, здатний на короткий час дати досить велике полум'я, щоб від нього зайнялися зовсім тонкі сухі гілочки товщиною із сірник. Потім підкладають більші дрова, що наближаються за товщиною до олівця. Коли розгоряться і ці, кладуть наступні, товщиною в палець. Так, поступово, кладуть у багаття все більш і більш товсті дрова. Зрозуміло, що всі дрова мають бути обов'язково сухими.

На розпалювання звичайно йде папір, рідше - береста. Однак слід пам'ятати, що знімати для розпалювання бересту з беріз, що ростуть біля біваку, неприпустимо. Бересту звичайно запасають заздалегідь, коли під час переходу знаходять гниле чи повалене дерево. Досвідчені туристи часто обходяться без паперу чи берести.

Розведення багаття під дощем. У групі обов'язково повинні бути сірники в непромокальному упакуванні. Кожному учаснику походу треба мати свою коробку цілком загерметизованих сірників (крім групового запасу). І тримають ці сірники не в рюкзаку, а завжди при собі. Якщо турист іде у штормівці, вони лежать у нагрудній кишені; знімаючи штормівку, він відразу перекладає сірники у штани чи в кишеню сорочки.

Для герметизації сірників використовують різні способи. Можна покласти кілька сірників разом з бічною стінкою від сірникової коробки в порожню мисливську гільзу, яку потім залити парафіном. Можна заховати коробку сірників, загорнену в папір, у металеву коробку, а потім стик кришки з корпусом залити сургучем. Замість сургучу можна використовувати ізоляційну стрічку і лейкопластир. Це простіше, але менш надійно. Гарні результати дає поєднання кількох способів. Наприклад, поклавши сірники в металеву коробку, її поміщають потім у поліетиленовий пакет.

Найбільш простим і досить ефективним є такий спосіб збереження сірників: сірники занурюють у розплавлений віск (парафін). Після такої обробки вони не бояться вогкості і загоряються навіть під дощем.

Щоб успішно розпалити багаття під дощем, потрібно мати взяте із собою з дому штучне паливо, що не боїться вологи, - таблетки сухого спирту, шматки целулоїду чи плексигласу, недопалок свічі. Важко сказати, що краще. Мабуть, зручніше мати свічку. Сухий спирт не завжди можна знайти, а целулоїд і плексиглас легко розпалюються і горять дуже інтенсивно, але й прогорають досить швидко. Свічкою ж досить зручно користуватися. Якщо хочеться, щоб вона збереглася та її можна було використовувати надалі, то відрізають від її кінця шматок сантиметра півтора висотою (іноді прямо з дому беруть не всю свічку, а тільки маленький шматок від неї), ставлять цей шматочок на землю, запалюють його, а потім починають зверху класти «павутинку», так, щоб вона торкалася верхньої половини язичка вогню, але не ґнота (інакше свічка може легко згаснути). Для цього «павутинку» звичайно укладають «шалашиком» або кладуть її на більшу гілку. Свічка горить довго, полум'я тримається весь час в одному місці, «павутинка» поступово підсихає і починає розпалюватися. Свіча в цьому випадку відіграє ту саму роль, що й купа вугілля стосовно полін при розведенні великого багаття. Зрозуміло, при цьому не можна розраховувати в будь-який момент витягти недопалок свічі, щоб скористатися ним ще раз. Він згорить у полум'ї багаття.

Слід мати на увазі, що навіть тонкі гілочки «павутинки» можуть виявитися вологими від дощу. Щоб вони швидше запалилися, можна скористатися старим тайговим способом. Для цього треба взяти гострий ніж і настругати на цих паличках стружку, не відокремлюючи її від палички. Нехай з одного кінця на ній утвориться кучерявий віночок (рис. 3.8). Загоряються такі розпалювальні палички дуже швидко. Треба приготувати кілька таких паличок, на інших гілках другої і третьої партії палива теж зробити надрізи. Нехай вони не будуть такими глибокими, але вони повинні розташовуватися по всій довжині і краще з різних боків.

Коли багаття розгориться достатньо для того, щоб можна було підкладати великі дрова (товщиною з руку і більше), потрібно і на них зробити по всій довжині подібні зарубки, тільки, звичайно, тепер уже сокирою. А ще краще - розколоти кожне поліно уздовж. Внутрішні шари деревини залишаються сухими, яким би сильним дощ не був, і загораються досить легко.

Питання для самоперевірки:

1. Природа електричних явищ в атмосфері.

2. Запобігання ураженню блискавкою.

3. Орієнтування на місцевості без компаса і карти.

4. Визначення сторін горизонту за сонцем.

5. Орієнтування в лісі.

6. Орієнтування в ночі.

7. Описати орієнтування за слідами.

Тема: Пожежна безпека під час здійснення камеральних і топографо-геодезичних робіт

План

1. Пожежна безпека в камеральних умовах.

2. Порядок дій робочого персоналу в разі пожежі.

Література: [ 3 ], [ 12 ], [ 15 ]

У разі виявлення пожежі, ознак горіння (полум'я, диму, його запаху) необхідно:

- негайно повідомити про це по телефону служби порятунку 01. При цьому назвати адресу об'єкта, указати кількість поверхів будівлі, місце виникнення загорання, обстановку на пожежі, наявність там людей, а також повідомити своє прізвище; вжити (по можливості) заходів для евакуації людей, гасіння (локалізації) пожежі та збереження матеріальних цінностей; якщо пожежа виникла на підприємстві, повідомити про неї керівника (відповідальну посадову особу), чергового або нештатну пожежну команду; у разі необхідності викликати інші аварійно-рятувальні служби (медичну, газорятувальну);

- попередити про пожежу всіх, хто знаходиться поряд, евакуюватися самому та за можливості допомогти в цьому іншим, особливо людям похилого віку і дітям; не допускаючи паніки, зачинити за собою всі двері і вікна для обмеження циркуляції повітря, вимкнути електрику, газ.

Виходячи із зони горіння через двері, їх необхідно відчиняти повільно, ставши навколішки і виставивши одну ногу вперед, щоб двері різко не розчинилися і не сталося миттєвого доступу кисню з викидом полум'я. Після цього необхідно зачекати декілька секунд, оцінити ситуацію і, залишаючи будинок, діяти відповідно до обставин. Користуватися ліфтом у разі пожежі категорично заборонено.

Якщо ви опинилися у приміщенні відрізаним від основних шляхів евакуації вогнем, димом, високою температурою, тоді відразу заткніть усі щілини у дверях підручними матеріалами, по можливості змочивши їх водою, для перекриття доступу диму і продуктів горіння. У задимленому приміщенні необхідно підповзти до вікна, закривши при цьому ніс і рот зволоженою тканиною, яка відіграє роль фільтра і захищає від впливу небезпечних продуктів горіння. Запам'ятайте: температура на рівні очей людини, що стоїть, у 6 разів вища, ніж на рівні підлоги, де більшою буде й концентрація кисню, необхідного для дихання. Діставшись вікна, трохи прочиніть його і дихайте через щілину, чекаючи на допомогу. Коли прибудуть пожежні підрозділи, приверніть до себе увагу, подавши сигнали через вікно. Ніколи не стрибайте з вікна без крайньої потреби (кожен другий стрибок з четвертого поверху під час пожежі закінчується трагічно).

Необхідно вміти користуватися вогнегасниками, пожежними кранами, підручними засобами. Вогнегасну рідину необхідно спрямовувати в місце найбільшого горіння, на поверхню, що горить, а не в полум'я. Якщо горить вертикальна поверхня, воду для гасіння потрібно спрямовувати у верхню її частину.

Слід знати, що за допомогою води гасять займання твердих речовин. Піну використовують для ,гасіння твердих і рідких речовин, порошкові вогнегасники - твердих, рідких і газоподібних речовин, вуглекислотні – їдких речовин та електроустаткування.