Теми рефератів для виконання самостійних завдань:
1. Вплив католицької церкви на формування європейської культури XII – XVI ст.
2. Загальна характеристика розвитку готичної архітектури в Європі.
3. Порівняльна характеристика романської та готичної архітектури.
4. Символічність готичної архітектури.
5.Значення хрестових походів та культурних зв’язків із мусульманським сходом для становлення готичного стилю.
6. Новації готичного стилю у конструктивних елементах.
7. Ордерні елементи, їх характерно-готичні форми (пропорції, форми капітелей, баз, матеріали, колористика).
8. Становлення західноєвропейського містобудування: зонування міського поселення, площі.
9. Світське будівництво: оборонні та суспільні споруди.
10. Готичне міське житло. Фахверкові будівлі.
11. Готична світська та оборонна архітектура Франції, її особливості і найважливіші пам'ятники.
12. Ранньоготичні французькі собори.
13. Монастир Мон-Сен-Мішель (кордон Бретоні і Нормандії).
14. Готична архітектура Англії, її особливості і найважливіші пам'ятники.
15. Порівняльна характеристика періодів англійської готики.
16. Готична архітектура Німеччини, її особливості і найважливіші пам'ятники.
17. Готична архітектура Італії, її особливості і найважливіші пам'ятки.
18. Архітектурна творчість Анольфо ді Камбіо, Джотто, Пізано.
19. Світська архітектура Італії (венеціанська школа).
20. Готична архітектура Іспанії, її особливості і найважливіші пам'ятки.
21. Португальські монастирі Баталія та Алкобас.
22. Готика східної Європи.
23. Готична монументальна скульптура французьких соборів.
24. Особливості готичної скульптури Німеччини.
25. Характеристика іспанських ретабло.
26. Образні рішення італійської готичної скульптури.
27. Готичний вітраж.
28. Особливості готичного інтер’єру.
29. Аналіз готичної книжкової мініатюри.
30. Характеристика готичного костюму та зачіски.
31. Ювелірне мистецтво готики.
Готичне мистецтво
Термін "готика" виник в епоху італійського Відродження як вираз зневаги до мистецтва тих варварських племен, які ще в V-VII ст. заселили Західну Римську імперію і з якими асоціювався у італійців останній період мистецтва Середньовіччя. "Реабілітували" його тільки романтики на початку XIX ст.
Саме на XIII-XV ст. припадає найвищий розквіт середньовічної культури: світської літератури і поезії, театрального мистецтва, в якому містерії сусідять зі світськими фарсами; музики, де на зміну унисону прийшло багатоголосся церковних хорових гімнів. Головною духовною силою залишається церква, але життя міст викликає зростання антифеодальною і антицерковної опозиції. Для придушення різних єресей, для боротьби з ворогами церкви були створені два ордени "жебракуючих": домініканський і францисканський. Але інтерес до дослідного пізнання дійсності нестримно зростає в цю епоху схоластики, і поряд з "Сумою богослов'я" Фоми Аквінського з'являються філософські праці Роджера Бекона. У Болоньї, Пармі, Салерно, Монпельє, Оксфорді протягом XII-XIII ст. виникають перші європейські університети.
Готичне мистецтво переважно пов'язане з містом. Міське життя породжує нові типи будівлі, насамперед цивільного призначення: біржа, митниця, суд, лікарні, склади, ринки і т. д. Складається обличчя міського муніципалітету - ратуші. Зазвичай це двох - або триповерхова споруда з галереєю в нижньому поверсі і з годинниковою вежею. На другому поверсі ратуші розташовувалися парадні зали, де засідали міська рада і суд, верхній поверх використовувався як підсобні приміщення. Особлива увага приділяється сторожовій вежі ратуші (беффруа), що була символом незалежності республіки, подібно до того, як міський собор був символом добробуту громадян комуни. На площі перед собором відбувалися диспути, лекції, розігрувалися містерії.
Як вірно помічено дослідниками, готика - це кульмінація, і заперечення романського мистецтва. Вона з'явилася як би підсумком тривалої еволюції мистецтва Середньовіччя, що особливо помітно в культовій архітектурі. Готичний храм, зберігши ту саму базилікальну форму, що й у романський період, має нову конструкцію склепіння, основою якого є каркасна система з нервюрами (франц. nervure, від лат. нерви - жила). Нервюрних звід дає можливість перекривати не тільки квадратні, а й прямокутні і ще більш складні в плані прольоти. Це стає можливим тому, що нервюри сходяться в пучки на опорних стовпах, на які тепер концентрується все навантаження перекриттів, на відміну від романського храму, де вся тяжкість перекриття лягала на стіни (звідси їх товщина і малий розмір вікон). Цьому ж сприяли аркбутаны, контрфорси і стрілчасті арки. Аркбутан - зовнішня кам'яна полуарка, передає розпір зводу головного нефа готичного храму опорних стовпів - контрфорсам, розташованим за межами основного об'єму будівлі. Стрілчаста арка також зменшує навантаження на стіни: чим вона вище і гостріше, тим менше розпір.
Новий звід привів до неминучого перетворення інтер'єру. Переважаючими в ньому стали грандіозна висота, порівняно невелика товщина стовпів, по суті, витіснення стіни величезними просторами вікон, що призвело в результаті до появи вітража. В екстер'єрі стали панувати вертикальні тяги, гладка поверхня стін сховалася під "кам'яним мереживом, бо скульптура почала вкривати весь храм. Це особливо стосується Франції, показала блискучі приклади синтезу скульптури з архітектурою. Скульптурний декор заповнює тепер увесь екстер'єр, являючи собою рід проповіді: це сцени зі Священного Писання, житія святих, літературні повчальні сюжети і сцени народного життя, іноді сповнені гумору. Зростання інтересу до реального світу, звернення до прикмет часу, рисами побуту (костюм, зброя), індивідуалізація осіб - свідоцтво наближення до культури Відродження.
Зміни в архітектурі спричинили зміни в монументального живопису. Місце фресок зайняв вітраж - живопис із шматочків скла (а пізніше просто живопис по склу) у свинцевій обведення.
Готичний храм - створення багатьох рук, цілої будівельної артілі на чолі з майстром, вірніше, навіть не однієї артілі, а декількох, і на протязі довгого часу. Вживалися спеціальні альбоми зразків (як "прориси" у давньоруських іконописців або мініатюристів), певний набір архітектурних і скульптурних деталей. Але через всі зразки, канони все одно проступала творча індивідуальність майстрів.
Художній образ готичного храму виражає насамперед устремління до Бога, трансцендентну ідею злиття з ним. Неймовірно важкі кам'яні склепіння мистецтвом архітекторів візуально перетворені в легке мереживо. Денне світло, проникаючи через кольорові вітражі, стає таємничим, містичним. Нагадаємо, що готика була поліхромним: стіни розфарбовували, як і скульптуру. До цього многоцветью додавався блиск золота, церковного начиння, сяйво свічок. Зовні у всьому була підкреслена роль вертикалі, спрямованість увись: гострі трикутні вимперги над порталами, башточки-фіали, завершальні контрфорси. Всі ірраціонально, атектонично (що, як побачимо нижче, ріднить готику з бароко).
Крім монументальних форм живопису в період готики настає розквіт книги, книжкового мистецтва. Період XIII-XV ст. - час створення великих скрипториев, вже не монастирських, міських а, значного числа світських книг (романи, повчальні християнські історії, байки тощо). З богослужбових книг найпоширенішими стають часословы і псалтиря, призначені головним чином для мирян. Однак і в церковну книгу проникає обмирщення, сказавшееся насамперед на мініатюрі. Орнамент книжкової мініатюри змінює свій характер. Мотиви його тс ж - рослинні і геометричні, але він вычерчен циркулем і лінійкою, звідси знамениті готичні розетки, трилисники і квадрифолии.
Мистецтво "малих форм" завжди відображає зміни в "великому мистецтві". Але знаменно, що готична меблі і начиння, як світська, так і церковна, іноді прямо повторює архітектурні форми у всіх декоративних деталях.
Франція. З кінця XII ст. Франція стає центром європейської освіченості. Паризький університет скоро зайняв одне з провідних місць наукового життя Європи. В області архітектури і образотворчих мистецтв Франції також належить головна роль. У XIII ст. В Парижі налічується 300 цехів. Головний замовник творів мистецтва тепер не церква, а міста, гільдії купців, цехові корпорації і король. Відповідно основним типом споруд стає не монастирська церква, а міський собор.
Собор Паризької Богоматері. Франція
Франція, особливо її центр Іль де Франс, але праву вважається колискою готики. Ще в XII ст. (1137-1151) при перебудові церкви Сен Дені тут був вперше застосований нервюрних звід (обхід і капели). Найбільшим храмом періоду ранньої готики був Собор Паризької Богоматері - пятинефный храм, вміщав до дев'яти тисяч осіб.
Будівництво храму розпочато у 1163 р., завершений у 1208 р. У середині XIII ст. були прибудовані бічні капели і збільшений поперечний неф - трансепт (архітектори Жан де Шелль і П'єр де Монтро), наприкінці XIII - на початку XIV ст. були прибудовані капели хору (архітектор П'єр де Шелль). Західний фасад у своїй конструкції послужив прикладом для багатьох наступних соборів: над трьома перспективними порталами послідовно височіє так звана галерея королів", великі вікна з "розою" посередині, дві вежі (див. вітраж вікна-"троянди" Собору Паризької Богоматері на кольоровий вставлення).
У конструкції Собору Паризької Богоматері чітко простежуються основні принципи готики: нервюрних стрілчасті склепіння центрального нефа висотою 35 м, стрілчасті вікна, аркбутаны. Від великовагової романської архітектури залишилися масивна гладінь стін, приземкуваті стовпи центрального нефа, переважання горизонтальних членувань, важкі вежі, стриманий скульптурний декор.
Раннеготичний собор в Лані (1174-1226), тринефний з трьохнефним ж трансептом, також має романські риси: напівциркульні арки, невисокі вікна, скупість декору, суворість стін, масивність опор. Особливістю Ланського собору є прикраса верху веж фігурами 16 биків; існує легенда про те, що при будівництві собору, коли сили будівельників вичерпувалися, з'явився прекрасний білий бик, який і допоміг завершити храм.
Шартрський собор (1134-1260) являє собою приклад переходу до зрілої готики і з'єднання різночасових фасадів. Так, "королівський портал" західного фасаду належить першій половині XII ст., на початку XIII ст. завершена південна башта, XIV ст. - північна. Інтер'єр собору чисто готичний.
Блискучий приклад зрілої французької готики - собор у Реймсі (1212-1311). Відомі його творці в різний час: Жан-Орбэ, Жан ле Луп, Гоше де Реймс, Бернар де Суассон, Робер де Кусі. В образі Реймського собору видно тяга до вертикалізму всіх ліній, що посилює буквально цілий "ліс" пінаклів і вимпергов (навіть "троянда" на фасаді має стрілчасте завершення). Весь західний фасад суцільно декорований скульптурою, камінь придбав ажурність, воістину він нагадує мереживо. Зауважимо, однак, що на відміну від пізньої готики це "мереживо" не приховує конструкцію будівлі.
Собор у Шартрі. Франція
Собор у Реймсі. Франція
Самий великий і високий готичний собор Франції - Ам'єнський - має в довжину 145 м, висота склепіння центрального нефа - 42,5 м. Ам'єнський собор будували 40 років: з 1218 по 1258 р. (Робер де Люзарш, Тома де Кормон і Рено де Кормон). Ам'єнський собор часто називають готичним Парфеноном".
До середини XIII ст. розмах будівництва у Франції слабшає. Останнім чудове творіння готики в цей період - капела Людовика IX (в серці Парижа, на острові Сіте), так звана "свята каплиця Сен-Шапель (1243-1248, будівельник - П'єр де Монтро). Однонавна капела має два яруси: в нижньому поверсі - капела Богоматері, у верхньому - релікварій (вмістище для зберігання християнських реліквій) з терновим вінцем Христа.
Собор в Ам'єні. Франція
Сен-Шапель. Інтер'єр. Франція
З XIV ст. починається період пізньої готики, у Франції він триває два століття (XIV-XV ст.). У готичної архітектури XV століття називають також "полум'яніючої готикою". Готичні споруди перевантажені декором, складною декоративною різьбою і хитромудрим візерунком нервюров (собор в Руані, XIV-XV ст.).
З готичних монастирів особливо відоме абатство Мон Сен Мішель біля кордону Нормандії і Бретані, розташоване на високій скелі, як неприступна фортеця.
У кінці XIII ст. феодальні замки будували вже тільки з дозволу короля, у XIV ст. це взагалі стає привілеєм короля і його наближених. У замкових комплексах з'являються розкішно вбрані палаци, а самі замки поступово перетворюються в розважальні резиденції, мисливські шато. У той же час міське будівництво (ратуші, цехові будівлі, житлові будинки) не зменшується. Зберігся приватний будинок (XV ст.) - особняк банкіра короля Карла VII Жака Кера в місті Бурж.
Готика - це період розквіту монументальної скульптури, в якій зростає значення статуарной пластики, хоча фігури і не вільні від фону стіни. Все частіше з'являється постановка фігури за так званою готичної кривої (S-подібна поза): середньовічне мистецтво дає свій парафраз грецькому хиазму. У рельєфі спостерігається потяг до високого рельєфу - горельєфу. Виробляється канон композиції, певні сюжети призначені для певних місць будинку. Так, у вівтарній частині зображуються сцени з життя Христа, на південному фасаді трансепта - сцени Нового Завіту, на північному фасаді - сцени Старого Завіту, на західному фасаді завжди розміщується зображення "Страшного суду" і "кінця світу". Прикладом ранньої готики може служити скульптура західного фасаду Собору Паризької Богоматері (1210-1225): історія Марії, "Страсті Христові", "Страшний суд". Фасади трансепту прикрашені вже в період високої готики.
Мон Сен-Мішель. Франція
У Шартрском соборі можна простежити еволюцію від ранньоготичної скульптури на період зрілої готики. Так, західний фасад прикрашають столпообразные, витягнуті по вертикалі статичні фігури, що стоять в строго фронтальних позах. Поступово скульптура відокремлюється від стіни, набуває округлого об'єму. Але і при скутості поз, при лаконізмі форм вражає виразність пластики, стримана велич образів, іноді навіть з'являється індивідуалізація вигляду (святі Ієронім, Георгій Мартін порталу південного фасаду трансепту). У Шартрі протягом багатьох десятиліть працювали не тільки різні артілі, але різні покоління майстрів.
Зустріч Марії та Єлизавети. Собор у Реймсі
З другої половини XIII ст. пластику скульптури соборів стає більш динамічною, фігури - рухоміші, складки одягу передаються у складній грі світлотіні. Зображення іноді виконані з справжнім досконалістю, з захопленням перед красою людини. Не випадково, наприклад, благословляючого Христа на західному фасаді Амьенского собору назвали Прекрасним Богом". В таких сценах, як пори року і знаки зодіаку, все частіше дають про себе знати реальні життєві спостереження (Ам'єнський собор).
Вищою точкою розквіту готичної скульптури є декор Реймського собору. Йосип з сцени "Принесення у храм" і янгол з "Благовіщення" нагадують світських людей, повних земних радощів. В образах Марії та Єлизавети ("Зустріч Марії з Єлизаветою", 1225-1240) виразні відгомони античного мистецтва. Для позднеготической скульптури, як і для архітектури цього часу, характерна измельченность, дрібність форм (наприклад, так звана "золочена Мадонна" Амьенского собору, ок. 1270), але в ній відчувається безсумнівний інтерес до портретним зображенням, загалом не властивий французькому середньовічному мистецтву.
Готика - це і розквіт французької монументального живопису, вітражу. Особливо славилася на всю Францію шартрський майстерня. У Шартрском соборі в XIII ст. вітражі займали площу в 2600 кв. м. найстарішим вважався вітраж хору церкви Сен Дені, загиблої в революцію в кінці XVIII ст. Сюжети вітражного живопису ті ж, що і скульптурного декору. Головні особливості старого вітража - інтенсивна кольорова гама основних кольорів (червоного, синього, жовтого), шматки скла невеликого розміру; свинцева обвідка виконує роль контурного рисунка. Період XIII ст. у Франції справедливо вважався "золотим століттям" вітражу (див. вітраж собору в Шартрі "Цар Давид" на кольоровий вставлення).
Французький вітраж - і фигуративный, і орнаментальний (візерунок фону і бордюру, а іноді і центральне поле суцільно заповнені орнаментом) завжди був умовним, площинним, графічним по стилю (наприклад, вітражі в соборах Парижа, Лана, Буржа, Руана). З середини XIII ст. змінюється колорит вітража: поєднання різних стекол створює складний дубльований колір (червоний і синій, наприклад, дає ліловий), саме цей ефект використаний у вітражах капели Сен-Шапель. XIV століття - час згасання мистецтва вітража, перетворення його в живопис по склу. Стають помітними навіть рухи кисті, зникає чарівна поліхромія цієї живопису.
У XIII-XIV ст. продовжує розвиватися книжкова мініатюра. Серед різних шкіл особливо знаменита паризька. Разом з тим в цей період можна розрізнити не тільки окремі школи, але й різні творчі індивідуальності. Елементи готичної мініатюри нагадують готичну архітектуру і вітраж ("Псалтир Людовика Святого", Паризька національна бібліотека). Книжкова мініатюра - прекрасний історичний документ: по ній ми дізнаємося костюм, зачіску, одяг воїнів, вона доносить до нас далекий, але живий голос доби при всій умовності стилю зображення (прикладом можуть служити Великі французькі хроніки кінця XIV - початку XV ст. - справжня енциклопедія французької життя в пізніше Середньовіччя). Саме в ній швидше за все проступають риси нової пори Відродження. З XV ст. з'являється гравюра, що зробило величезний вплив на подальші шляхи розвитку книжкової мініатюри. Прикладне мистецтво (меблі, одяг і ін) розвивається в загальному руслі французького готичного мистецтва.
Німеччина. Готичне мистецтво Німеччини не так одно, як французьке. На це є цілий ряд причин, і насамперед слабкість імперської влади, постійна боротьба феодалів з городянами.
Не доводиться доводити вплив французької архітектури на німецьку: багато німецькі майстри навчалися у Франції, працювали у французьких будівельних артілях.
Однак це не перешкодило німецьким архітекторам зберегти своє національне обличчя. Німецька готична архітектура склалася пізніше за французьку. Кінець XIII - початок XIV ст. - рубіж ранньої і високої готики, кінець XV - початок XVI ст. - час високої та пізньої готики.
Німецькі собори простіші в плані, вінець капел, як правило, відсутня, аркбутаны дуже рідкісні, склепіння вище, будинок сильніше витягнуте по вертикалі, шпилі веж дуже високі. Особливістю німецької готики є новий тип однобаштового храму, в якому, по суті, весь західний фасад є величезною вежею, увінчаною високим шпилем (собор у Фрайбурзі, XIII-XIV ст., собор в Ульмі, 1377 - XVI ст., вежа добудовувалася в XIX ст., її висота 161 м). На півночі Німеччини замість каменю будівельним матеріалом є цегла (церква Марії в Любеку, кінець XIII - початок XIV ст.). Так звана "цегляна готика" взагалі характерна для Північної Європи, особливо в цивільній архітектурі.
У Німеччині через запізнювання розвитку готики порівняно з французької готичні риси в архітектурі сильніше сплавилися з романськими. Зовнішній декор багато стриманіше, скупіше. Приклад ранньої готики - церкву Святої Єлизавети в Марбурзі (друга половина XIII ст.).
Кельнський собор (початий у 1248, будувався до XVI ст., вежі зведені в XIX ст.) подібний у плані з Амьенским, є навіть вінець капел і аркбутаны, але склепіння вище (висота центрального нефа - 46 м, висота веж - 160 м, співвідношення середнього нефа до бічних 5:2), "троянду" замінило стрілчасте вікно.
Собор у Кельні. Німеччина
Скульптурний декор, як й у романський період, в німецьких храмах застосовується більше в інтер'єрі, ніж зовні, він різноманітніше по матеріалу: не тільки камінь, але і дерево, бронза, стукіт. Найхарактернішими рисами німецької монументальної скульптури є індивідуалізація образів і драматизм розповіді. Французьке вплив не заступило своєрідності німецької пластики, поєднала риси справжнього реалізму з експресивністю і навіть екзальтацією. Самій знаменитої ще в романський період була скульптурна майстерня Бамберга.
Голова молодого вершника. Собор в Бамберзі. Німеччина
На порталі західного фасаду Бамбергского собору зображені засновник храму імператор Генріх II і його дружина Кунігунда (ок. 1240). Статуї Марії та Єлизавети всередині собору виконані в традиціях реймському школи з явною антикизацией образів. Бамбергским майстрам належить також одна з перших кінних зображень - статуя імператора Оттона I на коні, виконана для площі Магдебурга (зараз вона в міському музеї). Мабуть, це перший цивільний кінний монумент Середньовіччя, бо за ціле тисячоліття, з часів Марка Аврелія, не відомо жодного подібного пам'ятника. На центральному порталі Магдебурзького собору є (за часом більш раннє, ніж скульптура в Бамберзі) зображення п'яти сміються і п'яти плачуть дів ("Мудрі і нерозумні діви в очікуванні приходу божественного нареченого"), передає складні відтінки людських почуттів.
Собор в Наумбурзі. Німеччина
Самим знаменитим циклом німецької скульптури періоду готики, без сумніву, по справедливості вважається декор собору в Наумбурзі. Рельєфи "Страстей Христових", зображені на огорожі західного хору ("Таємна вечеря",
"Зрадництво Іуди", "Взяття під варту"), сповнені надзвичайного драматизму, реальності подій, пронизливої достовірності.
Маркграф Еккехард і маркграфиня Ута. Скульптура собору в Наумбурзі
У самому приміщенні хору наумбругские майстри поставили дванадцять статуй засновників храму, його донаторів. Це ціла скульптурна галерея людських характерів, представлених у протиставленні: мужній, повний гідності Еккехард і елегійно-задумлива, ніжна Ута, меланхолійний, споглядальний Герман і життєрадісна Реглинда і т. д. Це живі людські особистості, кожна зі своєю неповторною індивідуальністю, і одночасно типи людських характерів тієї епохи.
У позднеготической німецькій скульптурі, так само як і у французькій, посилюється дрібність форм, втрачається монументальність, акцентується патетика, з'являються претензійність, манірність, надмірна витонченість, натуралістичність деталей, чого майже зовсім не знала французька готика навіть самого пізнього періоду (скульптура хору Кельнського собору, фігури так званого "Прекрасного колодязя" в Нюрнберзі). Поєднання релігійної екзальтації з жорсткою натуралістичністю особливо помітно в німецькій дерев'яної скульптури "Розп'яття" і "Оплакування". Знаменно, що паростки нового мистецтва - мистецтва Відродження - з'являються швидше за все в німецькій живопису, в той час як архітектура і скульптура в XV ст. розвиваються ще в руслі Середньовіччя.
Англія. Готика Англії виникла дуже рано, в кінці XII ст. і проіснувала до XVI ст. Вона має одну важливу відмінність від континентальної готики: слабкий розвиток міст призвів до того, що готичний собор і взагалі все будівництво періоду готики виявилося пов'язаним не з містом, а раніше, з монастирями. Як вірно зазначено, англійська собор виникав не в гущі міської забудови, а у вільному просторі лугів і полів.
У конструкції собору повністю виявлені специфічні риси англійської готичної архітектури: відсутність обходу і вінця капел, деяка "распластанность" будівлі по горизонталі, розтягнутість у ширину, чому сприяє безліч прибудов, малий розрив у висоті центрального і бічних нефів, взагалі не дуже велика висота склепінь, широкі, сильно виступаючі трансепты, іноді навіть два замість загальноприйнятого одного. Як специфічно англійську рису можна назвати величезну вежу на середохрестя - домінанту собору. Фасади англійських готичних храмів рясно оздоблені декором. Інтер'єри значно більш диференційовані, дробни, ніж французькі. Найбільш чистий зразок ранньої англійської готики - собор у Солсбері (1220-1270), оспіваний згодом у пейзажах Констебла. Цей собор тринефний довжиною 140 м, з великим хором, двома трансептами і прямокутною апсидою. Вежа средокрестья, найвища в Англії - 135 м, завершується шатровим покриттям.
Ще в романський період було розпочато будівництво собору в Лінкольні. У готичну епоху його фасад прикрасили сім горизонтальних поясів ніш, контрастують з двома високими вежами средокрестья. Собор в Лінкольні (довжина 155 м) в цьому сенсі побудований на характерному для англійської готики контрасті вертикалей і горизонталей. Його колончатая аркатура "обплітає" фасад, як мереживна мережу.
По формам декору в англійській готиці розрізняють наступні стилі: ранній "ланцетоподібний", потім "прикрашений" і "перпендикулярний". Кентерберійський собор (XII - XV ст.) - головний готичний собор Англії, резиденція архієпископа Кентерберійського, національна святиня - демонструє розвиток англійської готики від ранньої (східна частина храму, велична у своїй простоті) до пізньої (західна частина, значно більш вигадлива). Над усіма разновременными об'єктами височить величезна вежа средокрестья.
Собор Вестмінстерського абатства в Лондоні-місце коронації і поховання англійських королів з часів Вільгельма Завойовника, згодом усипальниця великих людей Англії-близький до французької готики. З французькими храмами його ріднить наявність обходу і вінця капел, аркбутанів та контрфорсів, більша, ніж це прийнято в англійських церквах, висота центрального нефа по відношенню до бічних. Вестмінстерський собор був початий ще в ранню готику, і його східна частина давнє західної.
Собор в Лінкольні. Англія
Починаючи зі Столітньої війни будівництво в Англії скорочується. Добудовуються старі храми або до них прилаштовуються капели (наприклад, у Віндзорському замку, Королівська капела в Кембриджі, капела Генріха VII у Вестмінстерському абатстві тощо). Всі ці пізні споруди несуть на собі сліди останнього стилю в декоруванні - "перпендикулярного" (остання чверть XIV - середина XVI ст.), що характеризується легкістю стін, мереживним візерунком зірчастих і сітчастих склепінь з що розходяться віялом нервюр (собор в Уельсі). З цивільної архітектури цього періоду найбільш знаменитий Вестмінстерський королівський палац (XVI ст.) з його Вестмінстер-холом площею півтори тисячі квадратних метрів.
Готична скульптура Англії має чисто декоративний характер і цілком підпорядкована архітектурі. У період "прикрашеного" і "перпендикулярного" стилю соборі так багато скульптурного декору, що, за справедливим зауваженням дослідників, складається враження вібрації архітектурних форм". Статуї поставлені тісно одна до іншої і заповнюють фасад, як в соборі в Уельсі (західний фасад). Розвивається також меморіальна пластика.
Капела Королівського коледжу в Кембриджі. Інтер'єр. Англія
Монументальна готична живопис Англії розвинена дуже слабо. З живопису найбільш цікава не монументальна, а, за давньою англійської традиції, книжкова мініатюра, особливо кентерберийской і винчестерской шкіл. Як і у французькій, англійській мініатюрі багато елементів справжньої реальному житті (наприклад, світські хроніки і богослужбові книги східно-англійської школи XIV ст., з яких найвідоміша - "Псалтир королеви Марії", 1320).
Іспанія. У XIII-XIV ст. готика поширюється по всій Європі. В Іспанії XIII століття - час найбільш найзапеклішої боротьби з арабами, а також посилення внутрішньої боротьби іспанців-феодалів і городян, які домоглися від короля участі в кортесах. У готичну епоху найбільш активно формуються іспанська культура, мова, складається іспанський епос; своєрідними шляхами, несхожими на загальноєвропейські, йде розвиток архітектури та образотворчого мистецтва. Збагачена елементами мавританського стилю, готика Іспанії набула особливої пишності і розмаїття орнаментики (собори у Леоні, 1205-1303 - XIV ст.; в Бургосі, 1221-1238, добудований у XIV-XV ст.; в Толедо, 1227-1493, закінчений у XVI ст.). Іноді собори Іспанії перебудовувалися з мечетей, а, наприклад, дзвіниця Севільського собору перебудована з мінарету.
Особливе місце в іспанській архітектурі посідає стиль "мудехар" (тобто мусульманський). Це, як правило, собори, збудовані архітекторами-арабами, з цегли, зі склепінчастим мавританським перекриттям, що утворюють в плані восьми конечну зірку, з дерев'яним набірним стелею, з аркою підковоподібної форми, іноді має стрілчасте завершення. Головним елементом в декорі є кольорові поливні кахлі і орнаментальна ліпнина. Головним композиційним центром такої споруди завжди є внутрішній двір, такий звичайний для всіх південних будівель.
Зріла готика залишила прекрасні зразки цивільної архітектури, особливо в Східній Іспанії, в Каталонії і Валенсії (ратуша в Барселоні, так звана Шовкова біржа в Валенсії). Синтез скульптури та живопису готичної пори знайшов втілення в іспанських вівтарях - ретабло, прикрашені живописними панно і різьблений фарбованою дерев'яною скульптурою. Розквіт цього мистецтва припадає в основному на XV ст.
Італія. Особливе місце в європейській художній культурі XIII-XIV ст. займає Італія. Вже наприкінці XIII ст. в Італії в результаті слабкості феодальних сил і, навпаки, раннього розквіту міст створилися умови для виникнення культури Ренесансу на її першому етапі - культури так званого Проторенесансу. В Італії отримали втілення лише окремі елементи готики: стрілчасті арки, "рози". Основа залишалася чисто романської. Це широкі приземкуваті храми, гладка площина стін яких часто інкрустована кольоровим мармуром, що створює смугасту, дуже ошатний поверхню фасаду (собор у Сієні, 1229-1372; у Орвієто, 1295-1310). Приклад пізньої італійської готики - величезний, що вміщає в себе до сорока тисяч осіб, Міланський собор, найбільший храм Європи (1378 - XV ст., добудовувався в XIX ст.; архітектори А. Ф. і дельї Органи, Дж. А. Амадео, К. Соларі та ін). Його будували не тільки італійські, але і німецькі, французькі зодчі. Весь собор вкритий скульптурної різьбленням.
В Італії збереглося багато цивільних споруд періоду готики. Досі окрасою Венеції є її мармурові палаци з аркадами, отражающимися у воді каналів або лагун (Палац дожів, 1310 - XVI ст.). Поєднання легких ажурних аркад і глухої стіни - риса, характерна для східної архітектури.
Готичне мистецтво представлено також пам'ятками архітектури Нідерландів (ратуші в Брюгге, 1376-1421, Брюсселі, 1402-1450, Лувен, 1448-1563); Чехії (собор Святого Віта і Карлов міст у Празі); Австрії (собор Святого Стефана у Відні, 1304 - середина XV ст.); Угорщині (церква Матьяша, середина XIII - друга половина XIV ст., перебудована у кінці XIX ст.); Польщі (Вавельський собор під Краковом, XIV-XV ст., Маріацький костьол у Кракові XIV - XV ст. з вітражами XIV ст. і різьбленим вівтарем Віта Стоша, 1477-1489); Скандинавії (собор у Турку, XIII-XIV ст.).
Палац дожів. Венеція, Італія
Мистецтво Середньовіччя, проіснувавши тисячоліття, висунула нове коло ідей та образів, нові естетичні ідеали, нові художні прийоми і новий зміст. Харчуючись ідеями християнства, це мистецтво глибоко проникло у внутрішній світ людини. Величезний інтерес мистецтва цієї епохи до морального вигляду людини, до того, що визначається більш загально словом "духовність".
Середньовічне мистецтво створило грандіозні художні ансамблі; воно вирішило велетенські архітектурні завдання, створило нові форми монументальної пластики і живопису, а головне, явила собою синтез цих монументальних мистецтв, в яких прагнув передати повну картину світу. І в цьому величезний внесок мистецтва Середньовіччя у світову культуру. Але умовність як основний закон зображення, аскетизм, не дозволяє у всій повноті зобразити красу земного, нарешті, безсумнівний догматизм в мисленні гальмували подальший розвиток мистецтва. В ньому самому зароджувалися інші риси, що свідчать про нову епоху в європейській культурі - Відродження.
Середньовічне мистецтво Західної Європи
|
|||||
Культура і мистецтво Середньовічне мистецтво Західної Європи Епоха, стиль, напрямок "каролінгської відродження", готика, романський стиль В IV ст. почалося вторгнення племен з Північної Європи і Азії на територію Римської імперії, що отримала назву «Великого переселення народів». Довгий час римлянам вдавалося стримувати натиск варварських племен ( «варварами» римляни називали всіх чужоземців, які говорили незрозумілою мовою). Варвари укладали з Римом спілки, селилися на прикордонних з імперією територіях і навіть служили найманцями в римській армії. У 395 р. Римська імперія розділилася на Східну (Візантію) і Західну. Остання, ослаблена внутрішніми суперечностями, не могла протистояти варварам. В умовах безперервних війн порушувалися римські закони, скорочувалася торгівля, приходили в занепад міста. У 410 р. Рим було захоплене і пограбований німецькими племенами вестготів, в 455 р. - вандалів. У 476 р. вождь німецьких найманців Одоакр змістив останнього римського імператора Ромула Августула і сам став правити Італією. Західна Римська імперія впала. Настав етап Середньовіччя - історичної епохи, що тривала майже десять століть. Нарівні з пізньої античністю Велике переселення народів стало одним з джерел культури Середніх віків. Перед тим, як мистецтво Середньовіччя прийняло самобутню і яскраву форму, воно повинно було пройти через необхідний етап становлення нових ідеалів і принципів. Головну роль у цьому процесі відігравало християнство. Саме церква створила духовні передумови для спільного існування римлян і варварів, тим самим згуртувавши середньовічне суспільство. Від античності середньовічне мистецтво запозичив деякі художні форми і ремісничі навички. Так, прийоми будівництва храмів, створення мозаїк, фресок і книжкової мініатюри беруть свій початок в Стародавньому світі. Проте використання цього досвіду в мистецтві раннього Середньовіччя було можливе лише в тих областях, які раніше були римськими провінціями, на інших територіях довгий час панували традиції варварів. Племена варварів постійно переміщувалися з місця на місце, через це їх мистецтво того часу представлено не архітектурними пам'ятками, а, в основному, зброєю, ювелірними виробами та різної господарсько-побутової начинням, знайденими в древніх похованнях і скарбах. Варварські майстри віддавали перевагу яскравих фарб і дорогим матеріалами - срібла, золота, дорогоцінних каменях. В V-VIII ст. на території колишньої Західної Римської імперії виникли держави германських племен: остготів (пізніше - лангобардів) в Італії, вестготів в Іспанії, франків в Галлії (сучасних Німеччини та Франції), англо-саксів в Британії. В цей же час варварські народи звернулися в християнство, що знайшло саме безпосереднє відображення в мистецтві: почали споруджувати християнські храми, в яких з'явилися зображення святих і християнська символіка. Храми будували за зразком римських базилік, складаючи їх з масивних каменів; для перекриттів використовували дерево; колони в більшості випадків запозичили безпосередньо з античних споруд. Варварські держави безперервно ворогували між собою. В умовах постійної небезпеки головним достоїнством житлових будівель вважалася їх захищеність - в результаті з'явилися надійні і добре укріплені споруди - замки. Замки зводили на підвищених місцях і оточували високими насипами і глибокими ровами. Меровінгское мистецтво В V ст. цілий ряд областей північної і центральної Франції були об'єднані державою Меровінгів. Династія Меровінгів проіснувала до VIII ст. Меровінгское мистецтво спиралося на традиції пізньоантичного мистецтва і мистецтва варварських народів. Архітектура меровінгской епохи певною мірою відобразила занепад будівельної техніки, викликаний катастрофою античного світу, і в той же час підготувала грунт для розквіту дороманского зодчества в період «Каролінгського відродження». Для епохи Меровінгів типові баптистерій (в Пуатьє, IV-XI ст.), Підземні церкви-крипти (Сен-Лоран в Гренобль, кін. VIII ст.) і церкви базилікального типу; часто в будівлях використовувалися античні мармурові колони. У декоративно-прикладному мистецтві пізні античні мотиви поєднувалися з рисами «звіриного стилю»; особливо поширені були плоскорел'єфні різьблення по каменю (саркофаги), рельєфи з обпаленої глини для прикраси церков, виготовлення церковного начиння та зброї, багато прикрашеного золотими та срібними вставками і дорогоцінними каменями. У книжковій мініатюрі головна увага зверталася на прикрасу ініціалів і фронтиспис, в декорі рукописів використовувалися орнаменти, в яких зустрічаються ранньохристиянські мотиви у вигляді вінків, хрестів, фігурок ангелів і птахів навколо райських дерев. В Англії, Ірландії та Скандинавії, куди майже не дійшла римська цивілізація, в VII-VIII ст. все ще переважали варварські традиції та вірування. Північноєвропейський орнамент складався з спіралей, плетінок, вузлів, що утворюють нескінченне мереживо ліній. Серед узорів виникали обриси звірів і птахів, фігурки людей і демонів. За уявленнями варварів, володіючи магічними властивостями, ці візерунки захищали людину від нечистої сили. Такі орнаменти часто зустрічаються на держаках мечів, а також на сторінках давніх ірландських рукописів. Чи не півночі Європи було також розвинене мистецтво різьблення по каменю. Написами і різними зображеннями прикрашали великі кам'яні хрести, які встановлювали, частіше за все, на роздоріжжях. Для прикраси хрестів спочатку використовувався орнамент з виноградних лоз, пізніше в різьбі стали переважати стилізовані зображення тварин і птахів, вплетені в хитромудрі візерунки. «каролінгської відродження» Коли в 800 р. папа Лев III поклав на франкського короля Карла Великого (768-814) «Корону римських імператорів», - в Західній Європі відродилася імперія. Під пануванням Карла Великого виявилася значна частина території колишньої Західної Римської імперії. З часів цього імператора європейські правителі стали називати себе королями. При Каролінгам - так називалася династія, заснована дідом Карла Великого Карла Мартелла, - ідеалом в мистецтві була проголошена античність. Античним традиціям наслідували архітектори і будівельники, часто просто запозичуючи деталі з давніх будівель; римська живопис служила зразком для мініатюристів. Мистецтво тієї епохи отримало назву «Каролінгського ренесансу ». З архітектурних пам'ятників «Каролінгського ренесансу» до наших днів дійшли деякі. Серед них - капела імператорської резиденції в Ахені (788-805, Німеччина), «ворота» з надбрамною залом у Лорше (бл. 800, Німеччина) та ін Аахенський капела і надбрамна побудова в Лорше - нетрадиційні споруди раннього Середньовіччя. З літературних джерел відомо про інтенсивний будівництві великих монастирських комплексів, укріплень, базилікального церков і резиденцій - «Пфальці». Храми і палаци прикрашалися кольоровими мозаїками (ораторій в Жерміньі-де-Пре, після 806), а також фресками, зміст яких з часом ставало все більш різноманітним. Церква Св. Івана Хрестителя (бл. 800) в Мюнстері (Швейцарія), де знаходяться найдавніші з відомих каролінзький фресок, була розписана на сюжети зі Старого та Нового заповітів. Саме в цій церкві вперше з'явилося зображення Страшного Суду, що згодом стало однією з характерних рис середньовічного мистецтва. На фресках пропорції фігур витримані в античних традиціях, з іншого боку, тут немає тієї врівноваженості, яка властива античного мистецтва: жести персонажів різання, широкі складки їх шат майорять, ніби підхоплені вихором. Є свідчення, що в епоху Каролінгів розвивалася також світський живопис, однак пам'ятники цього роду до наших днів не дійшли. В епоху Каролінгів надзвичайного розквіту досягло мистецтво книжкової мініатюри. У 781-89 рр.. на замовлення Карла Великого в палацовій кнігопісной майстерні в Ахені було створено Євангеліє Годескалька, назване на ім'я художника. Серед інших ілюстрацій в книзі є зображення, що розповідають про візит Карла в Рим на Великдень в 781 р., а також про хрещення його сина Піпіна папою Адріаном I. У книзі антична стилістика поєднується з середньовічною символікою і орнаментикою. Через кілька десятиліть традиції Аахенський мініатюри стали відомі в Турі, Реймсі (сучасна Франція) та інших містах. У зображеннях антична величавість поступово поступається місцем простим людським почуттям. Одним з чудових творів «Каролінгського відродження» вважається Утрехтський Псалтир (IX ст.), Що зберігається нині в університеті міста Утрехта (Нідерланди). У книзі сто шістдесят п'ять малюнків, кожен з яких відповідає певному псалму. Наприклад, сцена з двома майстрами у ковальського горна ілюструє наступний вірш псалма: «Слова Бога - чисті слова, як срібло, очищене в горнилі землі, очищене сім разів ». Середньовічний художник зумів створити щось абсолютно нове: образотворче оповідання, що складається зі сцен битв і полювань, бенкетів і сільськогосподарських робіт, він наповнив яскравими і живими образами. Його герої відчувають благоговіння і страх, хвилювання і умиротворення. Стиль Утрехтської Псалтирі зробив величезний вплив на інші види середньовічного мистецтва. Подібні зображення стали з'являтися на книжкових окладах, виконаних з слонової кістки і золота, а також на невеликих вівтарях. З середини IX ст. набули популярність ілюстровані рукописи, створені в монастирі Св. Мартіна в Турі. У так званій біблії Карла II Лисого (846-51) зображена урочиста сцена піднесення книги цього государю: процесія ченців в оточенні багато одягнених придворних, духовенства і варти постає перед імператором. Ця мініатюра - одне з найбільш ранніх зображень реального події в західноєвропейському середньовічному мистецтві. В 843 р. імперія Каролінгів розпалася. Всю другу половину IX століття на території колишньої імперії не припинялися міжусобні війни, що призвело до майже повного занепаду культури. Романський стиль В X-XII ст. (а в деяких місцях - і в XIII ст.) в мистецтві Західної Європи панував так званий романський стиль, що став одним з важливих етапів розвитку середньовічного мистецтва. Романський стиль ввібрав в себе елементи пізньоантичного і меровінгского мистецтва, культури «Каролінгського відродження », а також мистецтва епохи Великого переселення народів, Візантії та мусульманських країн Близького Сходу. Формування романського стилю було зумовлене розвитком феодальних відносин і ідеологією католицької церкви. У області культової архітектури головними розповсюджувачами романського стилю були монастирські ордени, а будівельниками, живописцями, скульпторами і декораторами рукописів - ченці. Лише в кінці XI ст. стали з'являтися мандрівні артілі каменотесів-мирян. Окремі романські споруди та комплекси (монастирі, церкви, замки) зазвичай зводилися серед сільського ландшафту і панували над округою, як земне подобу «Граду божого» або наочне вираження могутності феодального владики. Романські споруди гармонували з природним оточенням, їх компактні форми і ясні силуети як би повторювали і узагальнювали природний рельєф, а місцевий камінь, найчастіше служив матеріалом, органічно поєднувався з грунтом і зеленню. Зовнішність будівель виконаний спокійною і урочистій сили. Характерними особливостями споруд романського стилю були масивні стіни, ваговитість яких підкреслювалася вузькими прорізами вікон і східчасто поглибленими порталами (входами), а також високі вежі, які стали одним з головних елементів архітектурної композиції. Романські будівля являло собою систему простих стереометричних обсягів (кубів, паралелепіпедів, призм, циліндрів), поверхня яких розчленовувалися лопатками, аркатурним фризами і галереями, рітмізірующімі масив стіни, але не такими, що порушують його монолітної цілісності. Храми розвивали успадковані від ранньохристиянського зодчества типи базилікальною і центричної церкви; в базилікального храмах в місці перетину трансепта з поздовжніми нефами зводилися світловий ліхтар або башта. Кожна з головних частин храму представляла собою окрему просторову клітинку, як всередині, так і зовні чітко відокремлену від інших. В інтер'єрі мірні ритми поділяють нефи аркад і підпружних арок викликали відчуття стійкості конструкції, це враження посилювалося склепіннями (переважно циліндричними, хрестовими, хрестово-реберних, рідше - куполами), які прийшли в романський стиль на зміну дерев'яним перекриттям і спочатку з'явилися в бічних нефах. Якщо в ранньому романському стилі головну роль у декорі грала настінний живопис, то в Наприкінці XI - початку XII ст., коли склепіння і стіни знайшли більш складну конфігурацію, провідним видом храмового декору стали монументальні рельєфи, прикрашали портали, а часто і всю фасадну стіну, в інтер'єрі ж зосереджені на капітелях колон. У зрілому романському стилі плоский рельєф змінюється більш високим, насиченим світлотіньові ефектами, але незмінно зберігає органічний зв'язок зі стіною. В епоху романського стилю розцвіла книжкова мініатюра, а також декоративно-прикладне мистецтво: лиття, карбування, різьба по кості, емальерное справа, художнє ткацтво, ювелірне мистецтво. В романської живопису та скульптурі центральне місце займали теми, пов'язані з поданням про безмежному і грізному Божому могутність (Христос у славі, Страшний суд і т.п.). У строго симетричних релігійних композиціях домінувала фігура Христа; розповідні цикли (на біблійні і євангельські сюжети) брали більш вільний і динамічний характер. Для романської пластики типові відхилення від реальних пропорцій, завдяки яким людський образ часто стає носієм перебільшено експресивного жесту або частиною орнаменту, не втрачаючи при цьому духовної виразності. У всіх видах романського мистецтва важливу роль грав орнамент, геометричний або складений з мотивів флори і фауни. Франція Найбільш послідовно романське мистецтво формувалося у Франції, де найбільша поширення набули тринефна базиліки, а також так звані паломницькі церкви з хором, оточеним обхідний галереєю з радіальними капелами (церква Сен-олень у Тулузі ,1096-1250). Для Франції характерно різноманіття місцевих архітектурних шкіл. Найбільш яскраво риси зрілої Романик проявилися в архітектурі та мистецтві Бургундії, Нормандії, Аквітанії і Пуату і Провансу. У Бургундії побудовані найбільші й величні романські храми, відрізнялися чудовим мальовничим і скульптурним оздобленням. Найбільшу популярність серед бургундських храмів отримали церква Сен-Мадлен у Везли (1120-50) і собор Сен-Лазар в Отене (перша половина XII ст.). Для архітектури Оверні характерна міць, простота і монументальність. У масивних церквах з товстими стінами скульптурні прикраси використовувалися скупо (церква Нотр-Дам-дю-Пор у Клермоні, XII ст.). На мистецтво Провансу сильно вплинуло римське і візантійське зодчество, про що свідчать античні орнаменти і колони з античними капітелями. Храми Провансу багато прикрашені скульптурою, однак вона не покриває всю поверхню стін, як у церквах Бургундії, а розташовується тільки на капітелях колон і по боках порталів (церква Сен-Трохим в Арлі, X-XI ст.). Своєрідна архітектурна школа склалася в Нормандії, яка в той час входила до складу володінь англійського короля. Норманські архітектори довго використовували дерев'яні перекриття - склепіння з'явилися тут лише в кінці XI ст. - І майже не використовували скульптурні прикраси. Церкви Нормандії, схожі на фортеці, відрізнялися просторими внутрішніми приміщеннями і великими вежами, розташованими по боках фасадів і в центрі (церква Ла Тріно в Кані, 1059-66 і 1100-30). Виключним багатством скульптурного декору відрізнялася архітектурна школа Пуату. Центральний пам'ятник Пуату - тринефний собор Нотр-Дам-ле-Гранд у Пуатьє, кінець XI - середина XII ст.). Під французької світській архітектурі романського стилю склався тип замку-фортеці з кам'яною вежею в центрі - донжоном (замок Лош, рубіж XI-XII ст.). На першій поверсі вежі розташовувалися комори, на другому - доомнати пана, над ними -- приміщення для слуг і охорони, в підвалі - в'язниця. На вершині вежі виставлявся варта. Як правило, замок був оточений глибоким ровом. Міст, перекинутий через рів до головної вежі, у разі небезпеки піднімали і закривали їм головні ворота башти. Наприкінці XII ст. на фортечних стінах з'явилися вежі з бійницями і галереї з люками в підлозі - щоб кидати каміння або лити киплячу смолу на нападаючих. Розквіт романської живопису у Франції припав на кінець XI - початок XII ст. Хоча загальна кількість що дійшли до нас пам'ятників монументального живопису наближається до ста, цілісних ансамблів збереглося надзвичайно мало, в основному це лише шматки і фрагменти колись великих циклів. Центральне твір монументального живопису - розпису монастирській церкві Сен-Савен-сюр-Гартан в Пуату (кінець XI - початок XII ст.). Романська живопис у Франції широко представлена книжкової мініатюрою. Більша частина збережених рукописів створені в монастирях Південної Франції. У 1028-72 рр.. у монастирі Сен-Північ в провінції Гасконь була створена ілюстрована рукопис коментарів до Апокаліпсису. Мініатюри, виконані в дусі народних традицій, відрізняються яскравими насиченими фарбами і надзвичайно мальовничі. Їх автором вважається Стефан Гарсіа - один з небагатьох художників, чиє ім'я дійшло до наших днів. Скульптура в західноєвропейських середньовічних храмах вперше з'явилася в XI ст. Це були рельєфи і невеликі деталі оформлення стін. У XII в. скульптура поширилася практично по всій Європі. Особливо рясно скульптурою прикрашали храми в Бургундії і Провансі. До видатних пам'ятників мистецтва романського періоду відноситься скульптурне оздоблення бургундських храмів Сен-Лазар в Отене і Сен-Мадлен у Везли, в яких збереглися численні рельєфи, що прикрашають фасади стін, портали та капітелі колон. У скульптурі Провансу сильно відчувається вплив античності, це виявляється і в сюжетах, і в манерою виконання. У Провансі не зустрічається такої великої кількості скульптурних прикрас, як в Бургундії. Однак на фасадах, по боках порталів часто поміщали великі фігури святих. Типовим прикладом скульптури Провансу можуть служити прикраси церкви Сен-Трохим в Арлі. (Більш докладно про скульптуру Франції в романський період див. статтю.) Німеччина В Німеччині найбільш повно і яскраво романський стиль втілився в архітектурі. Спорудою, яка підводила підсумки шукань раннього етапу середньовіччя, стала церква Санкт-Міхаель в Хільдесхайм (1010-33). Архітектура західних областей Німеччині почала набувати значення на порозі XI ст. (церква Санкт Марія-ім-Капитоль в Кельні, до 1049-65). Новий масштаб німецької архітектурі надали такі грандіозні споруди, як собор у Шпейері, перша будівля якого було розпочато в 1030 р. У німецьких землях разючий контраст між скромними, в якомусь сенсі аскетичними церквами, зведеними в реформованих монастирях, і знаменитими «імперськими» соборами в Майнці (1081-XIX ст.), Вормсі (1170-1240) і Шпейері (1030-XIX ст.) - Потужними, величними базілікамі з товстими стінами, вузькими вікнами і масивними вежами. Особливе місце в німецькій архітектурі займає церква монастиря Марія Лах (1093-1156). Вона справедливо здобула славу найбільш класичного будівлі німецької Романик. Значний внесок у романське зодчество внесли церкви XII-XIII ст. в Кельні (Церква Гереонскірхе, 1219-27). Хвиля активного будівництва в місті почалася в другій половині XII ст. Значне поширення набув тип церкви з трипелюстковий завершенням хору. Подібний план був покладений в основу церкви Гросс-Санкт-Мартін (близько 1185-1240). На рубежі XII-XIII ст. у Німеччині існував так званий перехідний стиль, поєднував в собі романські і готичні риси (собор у Бамберзі, 1186-1237). Епоха Романик в Німеччині відзначена будівництвом ряду значних будівель і світських фортифікаційних укріплень. Характерні для німецької Романик ідеї величі імператорської влади знайшли вираження в будівництві імператорських палаців (Пфальц). Неодмінною приналежністю Пфальц опинився «палас» - ряд приміщень палацового типу. Парадні зали почали зводити і в замках великих феодалів. Скульптуру в романський період в Німеччині розміщували, як правило, усередині храмів; на фасадах вона стала з'являтися лише наприкінці XII. Спочатку це були рельєфні вставки, пізніше - розгорнуті композиції. Широко представлені рельєфні прикраси розп'ять (Брауншвейгська розп'яття, бл. 1160), світильників, купелей, надгробків, релікварій, підставок для читання книг і т.д. Чудовим пам'ятником скульптури є двері церкви Санкт-Міхаель в Хільдесхайм (1015), цілком відлиті з бронзи і прикрашені рельєфами із зображеннями сцен зі Старого і Нового заповітів. Визначною пам'яткою скульптури пізньої Романик в Німеччині стали рельєфи Бамберзький собору (бл. 1230). На межі світського та релігійного мистецтва знаходиться надгробок короля Рудольфа Швабського в соборі Мерзебург. У цей період в Німеччині з'явився один з перших в середньовічному мистецтві світських пам'яток - фігура бронзового лева перед замком Данквардероде в Брауншвейгу. (Детальніше про скульптурі Німеччини в романський період см. статтю.) В так званий «оттоновскій» період (друга половина X - перша половина XI ст.) наступив розквіт німецької живопису. Характерний приклад ранньосередньовічної живопису Німеччині - розпису церкви Св. Георгія в монастирі Оберцелле (кінець X ст.), який знаходиться на острові Рейхенау на Боденського озера. Тематика розписів - сюжети з Нового заповіту (чудесні діяння Христа та ін.) Зображення даються на умовних архітектурних фонах, або на кольорових горизонтальних смугах. В усіх композиціях фігура Спасителя займає центральне місце. Найбільш яскраво особливості оттоновского мистецтва проявилися в книжковій мініатюрі. Велика частина збережених рукописів створені в монастирі Оберцелле. Видатними творами мистецтва майстрів цієї школи по праву вважаються мініатюри «Євангелія Оттона III» і «Книги євангельських читань Генріха II». Іншим центром мистецтва мініатюри був Трір. Про високу майстерність художників Трірської школи свідчать мініатюри рукопису, що отримала назву «Регістр Святого Григорія »(983). Це збірка листів папи Григорія Великого. Сама книга не збереглася, але до нашого часу дійшли дві мініатюри. Англія В Англії до моменту нормандського завоювання в 1066 р. була створена чудова школа книжкової мініатюри, вплив якої відчувався на материку. Навпаки, острівна архітектура - хоча при будівництві Вестмінстерського абатства (1049-65) був врахований досвід континентальних майстрів - перебувала в порівнянні з Нормандія на більш архаїчної стадії розвитку. З Нормандії прийшов тип укріплення, в якому рови і палісади навколо табору лучників поєднувалися з донжоном. При Вільгельм Завойовник був споруджений лондонський Тауер (1077 і пізніше). Специфічною особливістю англійської культового зодчества стало підключення в одній будівлі типів монастирського та парафіяльного храмів. У силу цього протяжність нефів і хору була збільшена, більше того - вони ставали майже рівними один одному. Витягнутість планів стала надзвичайно характерна для соборів Англії, вузькі тринефна будівлі досягали в довжину 170 м. Збільшилася і протяжність трансепта. Внаслідок цього особливого значення набувала башта над средокрестіем (бо храм опинявся сильно «розкинувся» в сторони), її величина та значимість сильно збільшилися. Композиція західного фасаду варіювалася. З Нормандії прийшла традиція двухбашенного західного фасаду (собор у Дареме, XI-XII ст.). Виходячи з місцевою традицією на західному фасаді зводили тільки одну вежу (собор у Або). Англійські зодчі довгий час воліли дерев'яні перекриття. Однак у соборі Дарема спочатку бічні нави (1096), а потім і центральний (1130-33) були перекриті ребристими склепіннями, що дозволило зберегти освітлення верхнього ярусу. Інтер'єри романських храмів Англії вражають різноманітністю архітектурної фантазії. Значності поєднується тут з прагненням до складних обробок і підрозділам (інтер'єри соборів у Ромзєї, XII ст., І Саутуелле, перша половина XII ст.). У зовнішньому вигляді англійських храмів зодчі віддавали перевагу архітектурного декору. Вони членами поверхню стіни арочними отворами і різними типами аркад, виявляючи при цьому неабияку винахідливість. Фасади мають тому своєрідною «Двошарового». Собор у Або в цьому сенсі є одним з величних і найбільш «англійських» романських будівель. Скульптура грала у вигляді англійських соборів підлеглу роль. Мальовниче мистецтво Англії романської епохи збереглося, головним чином, на сторінках рукописних книг. Вони були створені переважно в скрипторіях на півдні країни. Найбільш значними були майстерні Кентербері і Вінчестера. Італія В Італії ранній розвиток міст наклало відбиток на характер зодчества XI-XII ст. Поряд зі звичайними для всієї Європи замками, фортецями, монастирськими комплексами тут розвивалася і власне міська архітектура. Виник тип багатоповерхового багатого житлового будинку, будувалися будівлі цехів і торгових гільдій. В культовому архітектурі італійські будівельники стійко дотримувалися базилікального типу для храмів і центричного для крещален; кампаніли (дзвіниці) в плані були круглими або квадратними. Головними центрами романської архітектури в Італії були Ломбардія і Тоскана. Важливою віхою в історії італійського зодчества була зроблена після землетрусу 1117 перебудова церкви Сант-Амброджо в Мілані. У ломбардні церквах XII ст. особлива роль належала фасадах. В їх оздобленні застосовувалися лізени, карликові галереї, виносні портики-ганку, скульптурний декор. До видатних творів романського стилю відносяться церква Сан-Мікеле в Павії (1117-55), собор в Модені (1099-1164 і перші чверть XIII ст.). Собор, баптистерій і кампаній в Пармі (після 1117 - 1307) утворюють один з найцікавіших ансамблів середньовічної Італії. Фасад пармскої собору прикрашений легкими аркадами і портиками, карликові галереї надають йому ажурність. Восьмигранне будівля пармскої баптістерія оперезаний шістьма повітряними галереями і чудово поєднується з фасадом собору. Спорудження пармскої баптістерія і його скульптурна декорація пов'язані з ім'ям Бенедетто Антел. Шедевр середньовічної італійської архітектури - соборний ансамбль у Пізі (XI-XIV ст.), у Тоскані. Надзвичайним своєрідністю відрізнялася в XI-XIII ст. мистецьке життя Південній Італії і Сицилії. У Сицилії в епоху норманнского панування виник особливий архітектурний стиль, що поєднував східну розкіш з елементами західної та візантійської архітектури (Палатинська капела в Палермо ,1131-43). Багатством зовнішнього декору східної частини вражає собор Санта-Марія Нуова в Монреалі (1174-89), де домінує мотив стрілчастої арки, але перекриття будівлі кроквяні. Романська живопис Італії сформувалася під впливом ранньохристиянського мистецтва і візантійської культури. Найбільш значними її центрами були Рим та монастирі Південної Італії. Центральний пам'ятник романської живопису на півдні Італії - фрески церкви Сант-Анджело-ін-Форміс поблизу Капуї (між 1072 і 1087), виникнення яких пов'язане з діяльністю абата монастиря Монтекассіно Дезидерія (1058-87), прихильника візантійської культури. У церкві збереглася велика частина мальовничого ансамблю. Його програма включає старозавітні й євангельські сцени на стінах нави, Христа у славі з символами євангелістів в апсиді і Страшний суд на західній стіні. Живописці переробили візантійські зразки в романському дусі: розписи стали експрессивнєє і важче за формами, іконографія доповнилася західними елементами есхатологічного плану. Фігури в композиціях важкі, з укороченими пропорціями, обсяги передані важкими тінями, при цьому художники не завжди розуміли суть візантійського мальовничого прийому. Рим в фрескових розписах зберіг своє особливе обличчя і свої традиційні прихильності. Центральний пам'ятник Риму епохи високого середньовіччя -- житійні сцени нижньої церкви Сан-Клементе (близько 1100). У порівнянні з експресивної і монументальним живописом церкви Сант-Анджело-ін-Форміс робота римського художника вражає своєю вишуканістю і тонким колоритом. Повні делікатності і благородства орнаментальні мотиви, особливо бордюр під сценами з життя св. Алексія із зображеннями квітів і птахів, навіяний, безсумнівно, мистецтвом античної доби. Велике вплив на розвиток романської живопису Європи надали сицилійські мозаїки (Христос Пантократор. Мозаїка конхи апсиди собору в Монреалі), особливо мозаїчне оздоблення Палатинський капели, створене візантійських та місцевими майстрами. Базилікального тип сицилійських храмів змушував видозмінювати класичну візантійську декоративну схему, розширювати її за рахунок оповідних сюжетів - цього вимагала протяжність нефів. Посилився тому дієвий початок, з'явилося бажання пов'язати сюжети між собою, пронизати їх безперервністю розповіді. Композиції стали уподібнюватися фриза, активну роль став грати пейзаж. Декорація позбулася вишуканих оптичних ефектів і набула характеру килимового заповнення стін. Важливу бік розвитку італійського живопису XII-XIII ст. склали станкові твори - живописні триптихи і розп'яття. Ми їх зустрічаємо в Лаціо, Пізі, Лукка. Майстерність італійських живописців проявилося також у мистецтві ілюстрування книги. Провідне місце серед кнігопісних майстерень займала школа монастиря Монтекассіно. Мініатюри прикрашали також і світські книги. Скульптура Італії романського періоду формувалася в основному під впливом античних традицій. Самі знамениті твори романської скульптури створені в Північній Італії. Це монументальні рельєфи храмів у Мілані, Вероні, Павії. Самая велика особистість серед італійських скульпторів XII - початку XIII ст. - Бенедетто Антел (працював між 1175 і 1235 рр..). Перше підписана і датована 1178 твір скульптора - рельєф «Зняття з хреста» в трансепт собору в Пармі. Зрілий стиль майстра розкрився в скульптурі порталу собору в Фіденца (початок XIII ст.). Розташовані по боках від входу значні образи царя Давида і пророка Єзекиля являють собою швидше статуї, поміщені в нішах, ніж високі рельєфи. Іспанія В Іспанії, частково в зв'язку з реконкістою, в романської епоху широко розгорнулося будівництво замків-фортець (замок Алькасар, Сеговія, IX ст.) і міських укріплень. Іспанці використовували в кріпосної архітектури досвід французів і арабів. От останніх були сприйняті подвійні ряди стін і ступінчасті зубці, але, на відміну від маврів, які будували стіни з цегли, іспанці зводили їх виключно з каменю. Серед пам'ятників цивільного зодчества майже незмінним дійшов до наших днів місто-фортеця Авіла (початок будівництва 1090). Культова архітектура Іспанії XI-XII ст. досить різноманітна у своїх рішеннях. Східна область країни - Каталонія - залишалася вірною будівельним принципам, що склалися в першій половині XI ст. На півночі країни в найбільш чистому вигляді своєрідність іспанської архітектури XI ст. донесла церква Сан-Мартін в Фромісте поблизу Паленсії (1066-1085/90). Найбільш важлива споруда середньовічної Іспанії - собор в Сантьяго-де-Компостела (1077/78-1088, 1100-28) в Галісії. Перебудови XVII-XVIII ст. значно змінили зовнішній вигляд храму, але інтер'єр зберіг свій романський характер. Серед пам'яток іспанського півдня виділяється група будинків, пов'язана єдністю архітектурної думки і об'єднуються навколо старого собору в Саламанці (середина XII - початок XIII ст.). Особливе місце в романському мистецтві Європи займає іспанська живопис. Це добре збереглися монументальні ансамблі і твори станкових форм - вівтарні зображення «фронталес», розписні балдахіни (Христос у славі. Балдахін з церкви Сан-Марті у тості. Близько 1200) та мініатюра. Основу формування стилю романської іспанського живопису склав мосарабскій елемент з його схильністю до лінійним контурів і напруженим, часом дисонуючих барвистим сполучень. Твори монументального живопису Іспанії відзначені грубуватою і суворою виразністю, мають чіткий контурний малюнок; перевага віддається щільним, що криється фарб, особливо характерні коричневі тони. Більша частина збереглися монументальних розписів - нині майже всі вони перенесені до музеїв -- прикрашала колись невеликі сільські церкви відносно невеликий іспанської провінції Каталонії. Це відкривало шлях проникнення в живопис фольклорних елементів. Близькість народному розуміння священних образів демонструє розпис сільській церкві Сан-Педро в Сорпе (ок.1123-50). Центральний пам'ятник каталонської живопису XII ст. - Розпису в Таулі. Вони були виконані близько 1123 у двох сусідніх церквах - Санта-Марія і Сан-Клементе. Серед живописних робіт на півночі Іспанії виділяється ансамбль фресок у «Пантеоні королів» в церкві Сан-Ісідоро в Леоне (між 1167 і 1188). Скульптурні зображення зосереджувалися в Іспанії на найважливіших зовнішніх компартіментах будівлі - на обрамлення дверних прорізів, на капітелях колон, на кутових опорах клуатров. Тверді породи каменю, в яких переважно були змушені працювати іспанські скульптори, визначили схильність скульпторів до узагальнених формам і плавним переходах; дрібні членування, складки передавалися на поверхні каменю тонкими графічними лініями. Найбільшим пам'ятником кордону XI і XII ст. стало скульптурне оздоблення клуатра монастиря Санто-Домінго де Силос в провінції Бургос (1085 - бл. 1100). Воно включає динамічний декор капітелей і великі рельєфи зі сценами євангельського циклу пристрастей Христових. У «Снятин з хреста »руху персонажів уповільнені, особи відчужено, Марія заціпеніла від горя. Карбованої строгістю відрізняється рельєф із зображенням явища Христа учням на шляху в Еммаус. Розповідь про це довірителів, ріст і лаконічний, чудо мислиться скульпторові як щось цілком відчутне: у Христа на сумі раковина -- знак паломника до гробниці св. Якова. Вершиною романської пластики в Іспанії став «Портик Слави» (1168-1188) в соборі Сантьяго де Компостела. Готика Найменування «Готичне мистецтво» (від італ. Gotico - «готський», за назвою німецького племені готів) виникло в епоху Відродження, як зневажливе назва всього середньовічного мистецтва, що вважалося «варварським». Згодом термін «Готичне мистецтво» був віднесений до європейського мистецтва пізнього Середньовіччя (між серединою XII і XV-XVI ст.). З початку XIX ст., Коли для мистецтва X-XII ст. було прийнято термін «романський стиль», були обмежені хронологічні рамки готики, в ній виділили ранню, зрілу (високу) та пізню ( «Полум'яніючі») готику. Готика розвивалася в країнах, де панувала католицька церква. Готичне мистецтво залишалося переважно культовим за призначенням і релігійним по тематиці: воно було спільноти пов'язане з вічністю, з «Вищими» ірраціональними силами. Від романського стилю готика успадкувала верховенство архітектури в системі мистецтв і традиційні типи культових будівель. Особливе місце в мистецтві готики займав собор - вищий зразок синтезу архітектури, скульптури та живопису (переважно вітражі). На розвиток мистецтва готики зробили вплив і кардинальні зміни в структурі середньовічного суспільства: початок формування центру |