7.Дієво-практична сфера особистості.

Дієво-практична сфера особистості є сукупністю суспільно необхідних знань, умінь, здібностей, рис характеру і інших якостей, що забезпечують успішність практичної (трудової, громадської, художньо-прикладної) діяльності людини.

У дієво-практичній сфері функціонують системи знань, що відбивають закони природи, закони техніки, закономірності діяльності людини у виробництві, у тому числі і психологічні закономірності. У практичній діяльності широко реалізуються узагальнені уміння і проявляються міжпредметні і міжособові стосунки.

Трудові уміння і навички характеризують рівень досягнутого особою трудового досвіду, міра майстерності в трудовій області: широту, ґрунтовність, засвоєння умінь. Основний канал придбання трудових умінь і навичок - трудове навчання, побудоване на основі певної теорії засвоєння. Навички ці ґрунтуються на природничо-наукових, політехнічних і спеціальних технічних, економічних, психологічних знаннях.

Працьовитість - якість особистості, яка визначає міру її морально-психологічної підготовленості до трудової діяльності. Це - одна із складних властивостей, надзвичайно індивідуальних, таких, що має у своїй основі певні природжені задатки типу соціального інстинкту, що проявляється в дитинстві в схильності до ігрової діяльності, у школяра – до навчальної суспільно корисної, а у дорослої людини до трудової активності, старанності, потреби в праці і готовності працювати.

Готовність до трудової діяльності складає одну з центральних якостей дієво-практичної сфери. Залежно від міри її сформованості людина з великим або меншим ефектом включається в трудову діяльність, проявляє психологічну готовність до праці. Трудова моральність характеризує відношення особистості до трудової діяльності, людей, праці і її результатів.