2. Методи фінансування освітніх проектів.

Основними джерелами фінансового забезпечення освіти є:

• кошти державного та місцевих бюджетів;

• кошти юридичних та фізичних осіб, громадських організацій і фондів;

• спонсорські і доброчинні внески та пожертвування;

• кошти підприємств та галузевих утворень, плата за додаткові освітні послуги та інші послуги, що надаються закладами освіти тощо.

Фінансування освіти за рахунок даних джерел може здійснюватися такими методами:

• кошторисне фінансування закладів освіти;

• бюджетне фінансування закладів освіти на основі показника вартості навчання одного учня (студента);

• індивідуальна оплата навчання за рахунок власних доходів, грошових коштів юридичних осіб;

• спеціальні кредити для здобуття освіти;

• отримання спонсорських і доброчинних внесків та пожертвувань;

• отримання додаткових доходів від різноманітних послуг не освітнього характеру.

3. Сучасний механізм фінансування освіти в Україні: переваги та недоліки

Структура освіти в Україні відповідно до Закону України "Про освіту" включає:

• дошкільну освіту;

• загальну середню освіту;

• позашкільну освіту;

• професійно-технічну освіту;

• вищу освіту; післядипломну освіту;

• аспірантуру; докторантуру;

• самоосвіту.

За обсягами бюджетного фінансування освіти у % ВВП Україна посідає одне з перших місць у Європі, на рівні скандинавських країн, які лідирують у витратах на освіту. Як видно з Таблиці 8.1., в середньому країни ЄС витрачають з бюджетів 5,8 % ВВП на освіту та 1,3% ВВП на вищу освіту. В Україні у 2010 році цей показник становив 7,4% ВВП та 2,3% ВВП відповідно. Випередила Україну лише Данія – 8,8% ВВП всього на освіту та 2,41% ВВП на вищу освіту.

 Показник фінансування освіти у % ВВП демонструє, якої ваги держава надає сфері освіти на фоні загального розподілу ресурсів.

 

Законом України «Про освіту» передбачено фінансування освіти в розмірі 10% від ВВП. Обґрунтування для цієї норми не надано. Це застаріла норма закону, один з прикладів нормативів радянського часу, яких ніяк не може позбутися українська система освіти.

Важливим джерелом фінансового забезпечення галузі є організація економічної діяльності закладів освіти.

У системі дошкільної освіти це здійснюється за рахунок платних послуг на основі неприбуткової діяльності дошкільних закладів. Бюджетні асигнування виділяються у вигляді цільових субсидій окремим сім'ям на оплату перебування їх дітей у дошкільних закладах.

Загальну середню освіту фінансує держава і водночас використовуються всі можливості недержавного сектора. Плата з фізичних осіб може братися тільки за надання додаткових освітніх послуг (понад базовий навчальний план). Надходження додаткових коштів на обсяги бюджетного фінансування не впливає.

Професійно-технічна освіта фінансується за рахунок коштів державного бюджету та коштів фізичних і юридичних осіб.

Вища та післядипломна освіта фінансуються виходячи як із суспільних, так і з індивідуальних потреб. Суспільні потреби забезпечуються через державне замовлення з виділенням відповідних бюджетних асигнувань, які розподіляються на конкурсних засадах. В основі фінансування – суспільно-необхідні витрати на підготовку фахівця у формі національних нормативів, зокрема соціальної підтримки учнів і студентів (стипендії та інша допомога відповідно до розміру прожиткового мінімуму, пільги на транспорт, культурний розвиток та ін.). Особливі й індивідуальні потреби забезпечуються за рахунок платного навчання з використанням різноманітних джерел:

• плата юридичних і фізичних осіб (із звільненням її від усіх видів оподаткування);

• державні стипендії найбільш обдарованим і талановитим дітям, батьки яких не можуть оплатити навчання;

• стипендії і гранти різноманітних громадських, у тому числі міжнародних фондів та організацій;

• кредити комерційних банків та інших кредитних установ кредитоспроможним громадянам;

• державні (муніципальні) безвідсоткові кредити на навчання;

• оплата за рахунок різноманітних накопичувальних систем, у тому числі, на основі впровадження спеціальних видів особового страхування.

Важливим додатковим джерелом фінансового забезпечення вищої освіти є ширше залучення на навчання іноземців. Для цього удосконалюють правову й нормативну базу, сприяють розвитку інфраструктури, підвищенню якості дипломів.

З Державного бюджету фінансуються:

• Спеціалізовані школи (в тому числі школи-інтернати), засновані на державній формі власності;

• Загальноосвітні школи соціальної реабілітації;

• Професійно-технічна освіта (навчальні та інші заклади освіти, засновані на державній формі власності);

• Вищі навчальні заклади, засновані на державній формі власності;

• Післядипломна освіта;

• Позашкільні навчальні заклади та заходи з позашкільної роботи з дітьми, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України;

• Інші заклади та заходи в галузі освіти, що забезпечують виконання загальнодержавних функцій, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України;

• Випуск підручників.

З обласних бюджетів, бюджетів міст Києва та Севастополя фінансуються:

• спеціальні школи, школи-інтернати для дітей з вадами розвитку;

• загальноосвітні школи-інтернати;

• дитячі будинки;

• підвищення кваліфікації педагогічних кадрів.

• Спеціальні учбові заклади (технікуми, коледжі) крім відомчих — Національного банку України, Міністерства фінансів України та ін.

• Професійно-технічні училища.

З районних бюджетів фінансують:

• дошкільну освіту (у містах обласного значення);

• загальну середню освіту: загальноосвітні навчальні заклади, у тому числі: школи – дитячі садки (для міст обласного значення), спеціалізовані школи, ліцеї, гімназії, колегіуми, вечірні (змінні) школи;

• заклади освіти для громадян, які потребують соціальної допомоги та реабілітації: загальноосвітні школи-інтернати, загальноосвітні школи-інтернати для дітей-сиріт і дітей, які позбавлені піклування батьків, дитячі будинки (у разі, якщо не менше 70 відсотків кількості учнів загальноосвітніх шкіл-інтернатів, загальноосвітніх шкіл-інтернатів для дітей-сиріт і дітей, які позбавлені піклування батьків, дитячих будинків формується на території відповідного міста чи району), дитячі будинки сімейного типу та прийомні сім'ї, допомога на дітей, які перебувають під опікою і піклуванням;

• інші державні освітні програми;

• вищу освіту (вищі навчальні заклади I - IV рівнів акредитації, що перебувають у власності Автономної Республіки Крим, спільній власності територіальних громад, а також вищі навчальні заклади державної та комунальної форм власності) відповідно до програм соціально-економічного розвитку регіонів.

Серед найбільш нагальних проблем розвитку системи освіти в Україні слід виділити:

• недостатні обсяги бюджетного фінансування для розвитку матеріально-технічної бази дошкільних, загальноосвітніх, позашкільних, професійно-технічних та вищих навчальних закладів;

• застарілу матеріально-технічну базу закладів освіти, недостатнє інформаційно-методичне їх забезпечення;

• невідповідність структури підготовки фахівців системою освіти наявній структурі зайнятості. Система професійної та вищої освіти, система освіти дорослих має готувати не тих фахівців, яких вона може готувати, а тих, які справді потрібні сьогодні і будуть потрібні завтра в національній економіці;

• низький рівень соціального забезпечення педагогічних працівників;

• проблеми забезпечення громадянам рівного доступу до якісної освіти, демократизація освіти, соціальний захист учасників навчально-виховного процесу, впровадження суспільної моралі та духовності в освітній процес.

• Недостатній рівень іноваційності освітніх проектів.

Першочерговими заходами у сфері освіти мають стати:

1. Перехід від переважно бюджетного фінансування освіти до більш суттєвої участі в цьому процесі комерційного бізнесу та банків.

Допомога бізнесу має дві форми. Перша – це участь бізнесу як виконавця певного обсягу послуг на вигідних для себе і навчального закладу умовах. І друге – це одноразові пожертви, внески, які мають характер доброчинності. Здебільшого підприємства і фінансові структури виявляють готовність легально надавати фінансову допомогу освіті, але перешкодою на цьому шляху виступають непрозорість бюджетного процесу і на рівні окремих навчальних закладів, і на рівні Міністерства освіти.

2. Піднесення соціального статусу викладачів. Потрібне поліпшення матеріального забезпечення працівників освіти, тобто ліквідації заборгованості із заробітної плати працівникам навчальних закладів та підвищення заробітної плати, створення належних умов для їхньої діяльності та підвищення якості освіти.

3. Вирішення проблеми доступності освіти. Це можливе через:

• забезпечення доступності і безоплатності різних форм здобуття високоякісної освіти в дошкільних і позашкільних державних та комунальних навчальних закладах;

• обов’язковості і безоплатності здобуття повної загальної середньої освіти відповідно до державного стандарту загальної середньої освіти;

• безоплатності здобуття освіти в державних і комунальних навчальних закладах для дітей з особливими потребами

• забезпечити збільшення коштів для надання кредитів громадянам України для отримання ними вищої освіти та створення пільгового кредитування молоді;

• збільшення у вузах кількості місць за держзамовленням.

4. Одним із першочергових завдань інтеграції в єдиний європейський освітній простір є створення сучасної Національної системи кваліфікацій як передумови формування єдиного вітчизняного освітнього простору, інтегрованого у європейський. Вирішення цього завдання сприятиме також вирішенню проблеми формування структури підготовки фахівців, яка більш повно задовольнятиме потреби української економіки.