2. Основні принципи банкрутства.

Дійсно, за допомогою принципів, на думку С. Алексєєва, акумулюються, збираються воєдино, кристалізуються характерні риси права той чи інший суспільно-економічної формації. Незважаючи на те, що поняття принципів права були сформульовані зазначеними авторами в епоху соціалістичного ладу, ці ідеї не втратили свою актуальність і сьогодні. Принципи права закріплюються або прямо в законодавчих актах (статтях, преамбулах законів), або безпосередньо випливають із змісту правових норм.

На жаль, у Законі України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» прямо не виділено принципи, що значно знижує єдність нормативного акта.

У цьому зв'язку постараємося вказати на галузеву приналежність принципів банкрутства. Причому галузеві принципи права поширюються лише на конкретні галузі права. Це свого роду фундамент, каркас, на якому тримаються всі норми галузі. В інституті банкрутства є свої специфічні принципи, на основі яких кріпляться і функціонують норми процедури банкрутства.

В. Джунь наводить такі принципи інституту неспроможності - конкурсний імунітет і обов'язковість рішення більшості кредиторів. На його думку, суть конкурсного імунітету полягає в тому, що кожен із кредиторів не має права задовольнити свої вимоги до боржника інакше, як в межах вже відкритого провадження у справі в неспроможності. Що ж до обов'язковості рішення більшості кредиторів, то цей принцип при використанні реорганізаційні процедури не обмежує права меншості, незгодного з цим рішенням, за умови, що механізм реорганізаційні процедури забезпечує однакове в пропорційному відношенні задоволення вимог усієї сукупності кредиторів.

Наведені принципи є елементами механізму фінансового оздоровлення боржника. Якщо зайняти таку позицію, то можна вважати принципами всі елементи механізму фінансового оздоровлення: мораторій, заходи щодо забезпечення збереження майна, «відсів» кредиторів, обмеження боржника в частині розпорядження майном та ін

Тому конкурсний імунітет і обов'язковість рішення більшості кредиторів - це окремі риси принципів інституту банкрутства. Г. Афанасьєв, посилаючись на В. Астахова, виділяє такі принципи процедури банкрутства:

- надання можливості приватним боржникам відновити свою діяльність;

- введення системи безпечних заходів у разі банкрутства та економічного спаду;

- створення системи заходів з відродження бізнесу;

- створення механізму регулювання фінансових справ боржника, чесно виконує свої обов'язки, з метою можливого оздоровлення його підприємства без закриття бізнесу;

- охорона правової та адміністративної структур від можливостей прискореного процесу руйнування підприємства та появи спорів;

- збереження перспективи підприємств, які мають фінансові труднощі, у випадках, якщо це можливо і економічно вигідно;

- створення механізмів, які в разі ліквідації підприємств-банкрутів дозволяють репрезентувати й надійно захистити інтереси всіх учасників системи банкрутства, а також справедливо розподілити активи (конкурсну масу) боржника.

Однак, Б. Поляков вважає, що наведені Р. Афанасьєвим принципи банкрутства не є такими, оскільки, насамперед, вони не відображають глибину відносин інституту банкрутства. На думку Б. Полякова, вищенаведені принципи є рисами принципів банкрутства. Самі ідеї, основи інституту банкрутства є ширшими, як за змістом, так і за змістом, і охоплюють практично всі норми Закону. Принципи банкрутства повинні відображати не тільки внутрішню структуру інституту банкрутства, але й процес його застосування. Такими, на думку Б. Полякова, можуть бути принципи:

- пріоритету Закону перед другими нормативними актами;

- збереження господарюючого суб'єкта при можливості відновити його платоспроможність;

- ліквідації майна боржника при неможливості збереження підприємства з метою справедливого й організованого погашення вимог кредиторів;

- державного регулювання процедури банкрутства.

На мою думку, перераховані принципи більш чітко характеризують сутність процедури банкрутства і виступають в ролі каркаса, на якому тримаються всі норми Закону. Незважаючи на те що вони відображаються в правових нормах, їх закріплення в Законі у вигляді окремої статті сприяло б ефективності процедури банкрутства. Розглянемо зміст кожного з принципів більш докладно.

Принцип пріоритету Закону перед іншими нормативними актами.

Запровадження процедури банкрутства передбачає регулювання правовідносин боржника з іншими суб'єктами спеціальним законодавчим актом - Законом. Всі інші норми другого нормативних актів, наприклад, цивільного права, арбітражного і цивільного процесуального, діють лише в певній частині за умови згадки про це в самому Законі. Процедура банкрутства являє собою особливий правовий режим, спрямований на відновлення платоспроможності боржника з використанням спеціальних засобів і вимагає особливої ??нормативної регламентації. Статус неплатоспроможного господарюючого суб'єкта як неповноцінного учасника цивільних правовідносин викликає необхідність встановлення спеціальних норм, які дозволяють, з одного боку, за рахунок реабілітаційних процедур відновити свій статус, а з іншого - ліквідуватися, щоб справедливо і організовано погасити вимоги кредиторів.

Неплатоспроможність - це фактор, який вказує на неможливість виконувати грошові зобов'язання. Вона не дає боржникові можливості бути повноправним учасником правовідносин.

Збереження в повному обсязі правового статусу боржника і дія всіх норм права призведе до неорганізованої ліквідації боржника, в результаті якої постраждають не стільки інтереси боржника, скільки інтереси самих кредиторів.

Арбітражний (нині - господарський) суд, який розглядає справу про банкрутство, є пріоритетним перед іншими юрисдикційними та правоохоронними органами. Якщо господарським судом вводиться мораторій на задоволення вимог кредиторів або боржник визнається банкрутом, то такі акти підлягають безумовному виконанню, навіть якщо вони зачіпають рішення інших державних органів. Наприклад, у разі прийняття загальними судом рішення про накладення арешту на майно боржника такий акт автоматично перестає діяти при винесенні господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом. Нарешті, найважливіше. Усі наступні нормативні акти не повинні суперечити Закону. Слід виходити з того, що в разі суперечності норм Закону з іншими нормативними актами, прийнятими після Закону, незалежно від норм, зазначених у них, повинні діяти норми Закону. В іншому випадку процедура банкрутства мала б дуже багато вад, що значно знижувало б ефективність Закону.

Принцип збереження господарюючого суб'єкта. Мета процедури банкрутства - збереження чинного цілісного майнового комплексу боржника. Відомо, що вартість такого комплексу вище, ніж ліквідаційної маси. Так, при ліквідації боржника іде повний розпродаж його майна в короткі терміни, що, природно, позначається на розмірі виручених сум. З іншого боку, ліквідація боржника тягне звільнення працівників, і збитки виникають вже у держави у вигляді виплат допомоги з безробіття. У результаті ліквідації боржника економіці держави завдається шкода, оскільки виводиться зі складу народного господарства господарюючий суб'єкт, що виробляє спільний продукт і платить податки в казну. Тому держава встановила пріоритет у збереженні господарюючого суб'єкта за умови можливого (вірогідного) відновлення його платоспроможності. У Законі для вирішення головного завдання передбачені реабілітаційні (відновлювальні) засоби та процедури. Такими процедурами є санація та мирова угода. Процедури містять традиційні засоби, що дозволяють зберегти ліквідну масу, визначити розмір вимог кредиторів, знайти джерело погашення заборгованості та ін Всі реабілітаційні засоби діють комплексно, взаємно переплітаючись один з одним, і притаманні виключно процедурі банкрутства. Це мораторій на задоволення вимог кредиторів, відбір (відсіювання) кредиторів, забезпечувальні заходи, що не включення до складу грошових вимог штрафних санкцій, відмова від невигідних поточних договорів та ін Всі ці заходи готують умови до заміни «неефективного» менеджменту ефективним. Для цього в Законі передбачено самоврядування над майном боржника. Воно здійснюється арбітражним (нині - господарським) управителем на основі плану санації, який містить спеціальні заходи: реструктуризація підприємства, перепрофілювання виробництва, продаж частини майна боржника, використання коштів інвестора та ін.

Принцип ліквідації майна боржника при неможливості збереження підприємства з метою справедливого й організованого погашення вимог кредиторів. Якщо заходи щодо фінансового оздоровлення боржника не дали позитивного результату, то застосовується ліквідаційна процедура. Ліквідація майна боржника - це крайній захід. Вона свідчить про визнання боржника банкрутом і розпродажі майнових активів боржника з метою погашення визнаних господарським судом грошових вимог кредиторів.

Шансів вийти з ліквідаційної процедури у боржника вкрай мало, але є. Це можливо за умови достатності майна на покриття вимог кредиторів і в разі укладення мирової угоди. Ліквідація майна боржника здійснюється організовано, тобто у встановленому Законом порядку, під керівництвом господарського керуючого.

Встановлений Законом порядок ліквідації майна боржника дозволяє найбільш повно задовольнити вимоги кредиторів і максимально вигідно реалізувати майнові активи боржника. У разі неорганізованої ліквідації, що має місце при виконавчому виробництві за результатами судових рішень, реалізуються самі ліквідні майнові активи і за вкрай низькими цінами. В результаті страждає не тільки боржник, а й кредитори. Причому у виграші виявляється лише кредитор, який звернувся у виконавчу службу першого.

Справедливе погашення вимог кредиторів передбачає:

- визнання вимог кредиторів господарським судом;

- погашення вимог тільки через процедуру банкрутства;

- вимоги кредиторів оплачуються згідно встановленої черговості і порядку. Всі вимоги кредиторів мають бути заявлені до господарського суду з метою їх встановлення і визнання. Тільки визнані господарським судом грошові вимоги підлягають погашенню, навіть якщо у кредитора є акти друге юрисдикційних органів, прийняті в порядку позовного провадження.

Поза рамками процедури банкрутства ніхто з кредиторів не може погасить свої вимоги. Діючий в Законі мораторій на задоволення грошових вимог кредиторів дозволяє максимально повно зберегти ліквідну масу. Він не дає можливості окремим кредиторам в обхід процедури банкрутства реалізувати майно боржника і погасити свою вимогу, навіть якщо це вимога забезпечено заставою.

Вимоги кредиторів погашаються згідно встановленої Законом черговості. Законодавцем розмежовані групи кредиторів залежно від ступеня важливості відносин з правових, економічних та соціальних аспектів. Так, в першу чергу погашаються забезпечені заставою вимоги і витрати по справі; в другу - вимоги по заробітній платі працівників; в третю - з податків і зборів; в четверту - не забезпечені заставою вимоги кредиторів. Така черговість дозволяє знизити конфлікт інтересів, неминуче виникає при розрахунках з кредиторами.

Всі ці заходи, незважаючи на свою «жорсткість», дозволяють вирішити головну задачу - максимально і повно задовольнити вимоги кредиторів.

Принцип державного регулювання процедури банкрутства. Держава не може залишатися в стороні в процесі виявлення і визнання господарюючих суб'єктів банкрутами. Якщо не регулювати процедуру банкрутства, то це призведе до економічних, соціальних, екологічних, демографічних наслідків. Державне регулювання здійснюється шляхом встановлення спеціальних норм - правил, що регламентують саму процедуру банкрутства та відповідних пріоритетів. Так, основний пріоритет у Законі - це відновлення платоспроможності боржника та збереження господарюючого суб'єкта. Держава встановлює в Законі різного роду заборони та обмеження, що регламентують спеціальну процедуру у відношенні банкрутства державних господарюючих суб'єктів, а саме:

 - Вилучення з суб'єктів банкрутства казенних підприємств;

 - Надання права радам місцевого самоврядування встановлювати заборони на банкрутство підприємств, що належать до комунальної власності;

 - Встановлення спеціального режиму банкрутства окремим категоріям суб'єктів підприємницької діяльності: особливо небезпечні, містоутворюючі, сільськогосподарські, громадяни-підприємці та ін

 Крім того, держава встановлює спеціальний порядок відчуження майна державних підприємств у разі визнання їх банкрутом.

Поряд із загальними пріоритетами і спеціальним регламентуванням банкрутства державних підприємств, держава встановлює певні «правила гри» для учасників процедури банкрутства. Тут завдання держави полягають в упорядкуванні відносин, що виникають в період неплатоспроможності господарюючого суб'єкта, у створенні організаційних передумов для досягнення найбільшої ефективності в «лікуванні» економічно хворих підприємств. Одночасно з цим держава шляхом правового регулювання встановлює баланс між обмеженням прав кредиторів і збереженням господарюючого суб'єкта.  Держава не тільки встановлює певні правила для учасників процедури банкрутства, а й здійснює їх контроль за допомогою державного органу з питань банкрутства (Міністерства економіки) і господарського суду.

 Аналізуючи вищевикладене, можна зробити висновок, що принципи інституту банкрутства не знаходяться ізольовано або автономно один від одного. Вони взаємодіють, переплітаються, взаємообслуговують один одного. Окремі риси того чи іншого принципу можуть знаходить своє відображення в іншому принципі інституту. І це цілком природно, оскільки тільки сукупність принципів може виражати сутність всього інституту банкрутства.