1.2. Прабатькiвщина германцiв

Племена, що, видiляючись iз загального iндоєвропейського масиву поступово набирали мовних i культурно-етнiчних ознак, в лiтературi називаються “протогерманцями”, “прагерманцями”, або “передгерманцями”. Спочатку вони мешкали на територiї центральної Германiї (Тюрiнгiя, Саксонiя). Потiм розпочалася їх мiграцiя на пiвнiч, де вони зiткнулися в районi Балтики з мiсцевим неiндоєвропейським населенням. Пiсля тривалої i запеклої боротьби протогерманцi перемогли i поступово асимiлювали аборигенiв. Цей процес закiнчився приблизно в 1200-1000 рр.до н.е. Ця iсторична подiя безперечно мала значення для мовнокультурного розвитку германцiв.

Питання про вплив неiндоєвропейського субстрата на германцiв ще не вирiшене остаточно, але точно встановлено, що третина германського мовного словника неiндоєвропейського походження, цi слова не обмежуються якоюсь тематичною групою i належать до ядра основної частини словника. Особливо багато таких слів серед термiнiв мореплавання (англ. sea, sail, strand), серед назв рослин i тварин.

Рис.3. Розселення германців у першому ст. н.е.

Iсторично засвiдченним мiсцем зосередження германських племен в останнi сторiччя до н.е. була пiвденна частина Скандинавського пiвострова, Ютландський пiвострiв i балтiйське узбережжя вiд Ельби до Одера. Племена, якi жили тут, розмовляли на бiльш-менш спiльнiй мовi, яку називають прагерманською або спiльногерманською. Прагерманський перiод датується приблизно 1200-300 рр. до н.е. Подальше дiалектне розшарування цiєї єдностi почалося за кiлька столiть до н.е.

1.3. Суспiльний лад та побут давнiх германцiв

Хоч в iсторичнi часи плем’я як суспiльна одиниця вже вiдiгравало в германцiв важливу роль, основним осередком суспiльства ще довго був рiд. Про це свiдчать давнi назви селищ з суфiксами -ing/-ung, якi утворилися вiд iменникiв, що позначають членiв одного роду. На родовому правi грунтувався дуже поширений серед давнiх германцiв звичай кровної помсти.

У часи Цезаря германцi ще мало займалися хлiборобством, харчувалися переважно молоком, сиром, м’ясом. Основою господарства були скотарство i мисливство, землю обробляли дуже примiтивним перелоговим способом. Уся вона належала громадi. Племенам весь час доводилося шукати новi, невиснаженi землi й пасовиська, тому вони весь час перемiщувалися.

У часи Тацiта германцi вже переходять до осiдлостi: хлiборобство стає головною галуззю господарства германцiв.

Суспiльний устрiй давнiх германцiв мав характер воєнної демократiї. Найвища влада в племенi належала народним зборам, у яких брали участь усi чоловiки, що були здатнi носити зброю. Дрiбнiшi справи розв’язувала рада старiйшин племенi - кунiнги (д.в.н. kuning, д.а. cyning, д.фриз. kening)

На час вiйни або походу плем’я обирало воєначальника (двн. herizogo, д.а. heretoga). Вiн набирав дружину.

У межах патрiархального общинно-родового ладу германцiв ще в часи Тацiта розвивалися процеси соцiального розшарування. Хоч основну масу германського племенi становили ще вiльнi люди, вже iснувало рабство. Раби мали свої будинки i земельнi дiлянки, але частину хлiба, худоби або одяг вiддавали своєму господаревi. З розвитком приватної власностi на худобу, рабiв i на землю майнова нерiвнiсть посилювалася. Iз загальної маси членiв племенi видiляється родова знать, до якої звичайно належать старiйшини i вождi.

Ремесло в першi столiття нашої ери ще не видiлiлося в окреме заняття, за винятком ковальства. Добувати i обробляти залiзо германцi навчилися на початку нашої ери. Застосування залiзних знарядь збiльшило ефективнiсть хлiборобства. Проте скотарство продовжувало вiдiгравати важливу роль.

Гончарством займалися переважно жiнки. Одяг виготовляли з лляного полотна або вовни. Зброя в германцiв була дуже рiзноманiтна.

Торговi зв’язки iснували мiж окремими германськими племенами, та особливо iнтенсивно вони розвивалися на кордонi з римськими володiннями. Римські купцi продавали побутовi речi, тканини, скло, прикраси, вино тощо i купували янтар, худобу, шкiру, хутра.