2.1. Загальні закономiрностi розвитку племiнних мов

Кожнiй добi властиві свої закономiрностi у розвитку мов та дiалектiв. Для перiоду общинно-родового ладу характерне об’єднання людей в племiннi колективи вiдносно слабко пов’язанi один з одним. Цi племена часто мiгрували в пошуках нових земель та бiльш багатих мисливських угiдь. Головний процес у розвитку племен в родовому суспiльствi - безперервне дiлення. По мiрi росту населення плем’я розпадається на частини. Одночасно з утворенням нових племен починають вiдокремлюватися i їх мови. У силу рiзних обставин в них з’являються новi риси. З часом iз дiалектiв загальної племiнної мови-основи утворюються родиннi між собою та походженням мови. Цi родиннi мови можуть знаходитись в рiзнiй мiрi близкостi. З об’єднанням родинних племен в племiннi союзи у розвитку мов наступає новий етап: починається процес зближення ранiш роз’єднаних родиних племiнних мов. У цьому процесі зближення одна з мов пiдноситься над iншими як спiльноплеменна мова - це, як правило, мова найбiльш сильного племенi, вождi якого очолювали племiнне об’єднання. Iншi ж мови продовжують iснувати як засiб спiлкування в межах племен своїх носiїв, але вони вже переходять на положення дiалектiв вiдносно спiльної мови племiнного союзу.

Iсторiя германських племен свiдчить, що об’єднання в племiннi союзи вiдбувалося на протязi досить значного перiоду часу. Ще до епохи Великого переселення народiв об’єднувались дрiбнi кровно-спорiдненi племена. До цього їх спонукала необхiднiсть з’єднувати сили проти спiльного ворога - римлян.

2.2. Племiннi союзи германцiв у II-iiIст. Велике переселення народiв

У II-III ст. вiдбувається перемiщення германських племен у схiднiй та центральній Європi. Iх основною причиною було зростання продуктивних сил в германському суспiльстві. Cусiднi племена, здiйснюючи тиск на германцiв, теж примушували їх к переселенням.

В II-III ст. у германцiв виникають новi великі племiннi союзи, яки мали стiйкий характер: алеманський союз (семнони, квади та деякi iншi племена у верхiв’ях Рейна), союз саксiв (племена, якi жили на захiд та схiд вiд Ельби - херуски, хавки та iн.), союз франкiв (племена середнього та нижнього Рейна - хамави, батави, салiї, хатти та iнш.), союзи ост- i вестготiв в Причорномор’ї, союзи лангобардiв, вандалiв, бургундiв та iн. Таки союзи були попередниками держав.

В III- на початку IV ст. алемани захопили так звані Десятиннi землi (трикутник мiж Рейном, Дунаєм та Неккаром). У германцiв з’явився плацдарм для подальших нападiв на територiю Римської iмперiї. Соцiально-економiчнi змiни, зумовлені розкладом общинно-родового ладу, i утворення великих племiнних союзiв викликали протягом IV-VII столiть у Європi масовi мiграцiї, що дiстали загальну назву Великого переселення народiв. Зовнi поштовхом до нього послужили перемiщення схiдних германцiв, зокрема готiв.

Рис.4. Велике переселення народів

2.3. Iсторiя готiв

Прабатькiвщиною готiв була Скандинавiя. Про те свiдчать такi назви як острiв Gotland, областi у Швецiї - Västergötland та Östergötland. В II-I ст. до н.е. готи переселилися на континент у гирло Вiсли. На початку IIIст. готи просуваються на пiвдень i поширюються вiд Дуная до Днiпра. В серединi III ст. вони починають здiйснювати наскоки на Римську iмперiю. Вони об’єднуються у великі вiйсковi союзи. Спочатку їх цiллю були Дакiя та Нижня Мезiя. У 271 р. iмператор Галiєн вiддав готам Дакiю. На якийсь час наскоки готiв були припиненi iмператором Клавдiєм II, який розбив вiйсько готiв коло мiста Наiссуса (269 р.). Готи оселилися у Причорномор’ї, де i поділилися на остготiв та вестготiв. Межа мiж ними проходила по Днiстру.

У 258 р. готи захопили Крим. Кримськi готи багато столiть зберiгали свою мову i лише у XVIII ст. остаточно злилися с мiсцевим населенням.

У IVст. у Причорномор’ї виникає сильний племiнний союз на чолi з остготами. Але у 375 р. на остготське королiвство Ерманарiха насунули зi сходу кочiвники гунни. Вони розгромили готський союз, Ерманарiх загинув у бою.

Рятуючись вiд гуннiв, вестготи звернулися до iмператора Валента з проханням дозволити їм оселитися на територiї Римської iмперiї. Але умови їх життя були такi поганi, що вони повстали ,i разом з рабами, якi приєдналися до них, у битвi бiля Адрiанополя розгромили римське вiйсько, у цiй битвi загинув i iмператор Валент. Новому iмператору Феодосiю I пощастило якось домовитися з вестготами i оселити їх на Балканах. Тут частина готiв прийняла християнство. Пiсля смертi Феодосiя I Римська iмперiя подiлилася на Схiдну й Захiдну частини, мiж якими точилася запекла боротьба. Схiдний iмператор увесь час нацьковував вестготiв проти Захiдної Римської iмперiї. В 409р. вестготський король Аларiх вступив на територiю Iталiї, у 410 р. Рим було взято. Вестготи перейшли з Iталiї в Пiвденну Галлiю, де в 418 р. створили перше варварське королівство на територiї Римської iмперiї - Аквiтанiю зі столицею в Тулузi. Потiм це королiвство поширилося за Пiрiнеї в Iспанiю, й столицю було перенесено в Толедо. Вестготське королівство проiснувало до 711 р.

Остготи ще з Причорномор’я мусили йти з гуннами, разом з ними перекочували у Паннонiю (тепер. Угорщина), брали участь у походах проти римлян. 15 червня 451 р. на Каталаунських полях, поблизу мiста Труа сталася “битва народiв”. На боцi римлян билися вестготи, бургунди, франки тощо, на боцi гуннiв - остготи, сармати, іншi дрiбнi племена. Аттiла зазнав поразки i гуннське королiвство розпалося.

У 493 р Італія була завойована остготами під проводом Теодоріха. Остготское королівство проіснувало до 555 р Це був період найбільшого культурного розквіту остготів. Збережені готські рукописи дійшли до нас у остготских списках, хоча пам'ятники були створені набагато раніше вестготами. Надалі готи змішалися з місцевим населенням і поступово зникли з історичної арени.

Поява писемності у готовий пов'язано з поширенням серед них в 4 ст. християнства. Легенда: прийняття християнства було викликано ворожнечею між двома готськими вождями Атанаріхом і Фрітігерном. У боротьбі з Атанаріхом, Фрітінгерн звернувся до візантійського імператора Валента. Валент йому допоміг, Фрітігерн на знак подяки прийняв християнство.

Першим християнським готським проповідником був Вульфіла, жив у 4 столітті (311-382 р) Для поширення християнської релігії серед готів Вульфілла створив готський алфавіт і переклав «Священне писання» готською мовою.