2 Класифікація та склад зобов’язань

Зміст будь яких цивільних правовідносин включає в себе суб’єктивне право ( в зобов’язальних правовідносинах - це право вимоги ) і відповідний йому обов’язок, або іншими словами, права та обов’язки на стороні кожного учасника правовідносин (наприклад, права та обов’язки продавця і покупця, підрядчика і замовника). Форми зобов’язань набувають і нормальні відносини між суб’єктами цивільного права, які пов’язані з реалізацією продукції, виконанням робіт, наданням послуг та іншого, а також відносини, що виникають в наслідок ненормальних, недозволенних дій таких як заподіяння шкоди, безпідставне придбання або збереження майна.

Сторонами зобов’язання виступають кредитор і боржник; при цьому конкретному кредиторові протистоїть конкретний боржник.

У зобов’язаннях як на стороні кредитора, так і на стороні боржника можуть брати участь водночас кілька осіб ( зобов’язання і множинністю осіб). Зобов’язання і множинністю осіб можуть бути частковими, солідарними або субсидіарними. Крім сторін у зобов’язанні можуть брати участь і треті особи. При цьому слід розрізняти договір, укладений на користь третьої особи, і покладання боржником на третю особу виконання зобов`язання. Головна роль у зобов’язанні належить боржникові, який зобов’язаний вчинити на користь кредитора певну дію або утриматися від певної дії. Саме ці дії й становлять предмет зобов’язання.

Зобов’язання можуть виникати:

-між юридичними особами

-між юридичними та фізичними особами

-між фізичними особами

Особливості зобов’язання являють собою:

. Опосередкований процес переміщення майна або інших матеріальних ресурсів, які також мають майновий характер. Таким чином, вони завжди виступають як майнові цивільні правовідносини. Ця ознака дає можливість відмежувати зобов’язання від особистих немайнових відносин, але це не виявляє специфіки зобов’язань щодо інших цивільно-правових майнових відносин.

. Оскільки зобов’язання опосередковуються процес руху майна, яке може бути передане виключно конкретно-визначеним, а не будь-яким третім особам, ці правовідносини завжди встановлюються з конкретним суб’єктом, а відтак - мають відносний характер. Цим зобов’язання відрізняються від цивільних абсолютно майнових правовідносин , передусім - від правовідносин власності. Але така відмінність спирається тільки на суб’єктивний склад, не охоплюючи особливостей як змісту, так і об’єкта цих правовідносин.

. Якщо юридичним об’єктом правовідносин власності є пасивна поведінка зобов`язаних осіб, то у зобов’язаннях, які опосередковують рух майна, боржники покликані до відповідних активних (позитивних) дій. Досить рідко на учасника зобов’язання покладається виконання пасивної функції. Так, власник майна, яке передано в найом , не повинен перешкоджати його нормальному використанню наймачем.

Юридичним об’єктом зобов’язання, як і будь-яких цивільних правовідносин, визнається певна поведінка зобов’язальної особи. Характерною рисою зобов’язання є те, що на перший план у зобов’язанні виступають позитивні дії боржника, а чисто негативна поведінка (утримання від вчинення певних дій), як правило, виступає лише доповненням або наслідком активної функції, яку виконує боржник.

Крім того, якщо обидва суб’єкти водночас виступають як кредитор і боржник, то в такому зобов’язанні можна виділити два юридичні об’єкти - дії кожного учасника, які вчиняють ним при виконанні функцій боржника.

Зміст зобов’язальних правовідносин, як і будь-яких інших цивільних правовідносин, утворюють суб’єктивні права та обов’язки його учасників. Особливість змісту зобов’язальних правовідносин, яка виявляється в тому, що правомочність кредитора набуває форми права вимоги, а обов’язок боржника має форму боргу, як обов’язку виконання вимоги кредитора.

Якщо одна зі сторін зобов’язання лише має право, а друга - несе обов’язок, таке зобов’язання вважається одностороннім. У взаємних зобов’язаннях кожна зі сторін має як права, так і обов’язки. Якщо кожна зі сторін договору має зобов’язання на користь іншої сторони, ця сторона вважається боржником щодо іншої сторони у тому, що вона зобов`язана вчинити на її користь, і одночасно її кредитором у тому, що вона має право від неї вимагати.

Зміст зобов’язання може охоплювати право вимагати вчинення будь-якої правомірної, що має важливий характер, потребує захисту та заслуговує на захист дій особи (позитивний або негативний). Особливе місце у зобов’язальних відносинах посідають санкції. Їх встановлюють з метою забезпечити захист відповідних правовідносин від порушення. Виходячи із загальних положень, які характеризують метод цивільно-правового регулювання, цивільно-правовий захист здійснюється в судовому порядку шляхом закладення позову про відновлення порушеного майнового права.

Класифікація зобов’язань пов’язана перш за все з необхідністю визначення відповідних критеріїв для поділу цих інституцій на відповідні класифікаційні групи або ряди.

Побудована за комбінованим критерієм система зобов’язань. Ця класифікація зобов’язань відповідає меті передусім вивчення цих зобов’язань, тобто має науковий характер.

-зобов’язання з оплатної реалізації майна (купівля-продаж, поставка, контрактація, міна, довічне утримання);

- зобов’язання з оплатної передачі майна в користування (майновий найом, найм житлового приміщення);

-зобов’язання з безоплатної передачі майна у власність або користування (дарування, позичка);

-зобов’язання з виконання робіт (підряд, підряд на капітальне будівництво);

-зобов’язання з надання послуг (доручення, комісія, схов, експедиція);

-зобов’язання з перевезень (залізничних, морських, річкових, повітряних, автомобільних, морським та річковим буксируванням);

-зобов’язання з кредитних розрахунків (позика, банківське кредитування, розрахунковий та поточний рахунки, розрахункові правовідносини, чек, вексель);

-зобов’язання зі страхуванням ( майнове та особисте страхування);

-зобов’язання за спільною діяльністю (спільна діяльність громадян, спільна діяльність організацій);

-зобов’язання , що виникають з односторонніх правомірних дій (публічна обіцянка винагороди, ведення чужих справ без доручення);

-охоронні зобов’язання (зобов’язання, які виникають внаслідок заподіяння шкоди, рятування майна, безпідставного придбання або збереження майна );

Зобов’язання діляться, також, на договірні зобов’язання і недоговірні.

Таким чином, договори - це дво- або багатосторонні угоди, які спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов’язків

Договірні - купівлю-продаж; дарування; ренту; довічне утримання; найом; найом житла; позичку; підряд; перевезення; зберігання; страхування; доручення; комісію; довічне управління майном; позику; кредит; банківський вклад; банківський рахунок; факторинг; розрахунки; франчайзинг; спільну діяльність.

Правовою основою утворення таких організацій стає установчий договір. В установчому договорі засновники зобов’язуються утворити юридичну особу, визначають порядок спільної діяльності та її створенню, умови передачі в її володіння, користування і розпорядження свого майна в її діяльності.

Договір визначає також умови і порядок розподілу між засновниками прибутку та збитків, управління діяльністю юридичної особи, виходу засновників з її складу тощо.

На його думку, договору властиві такі загальні функції: ініціативна, програмно-координаційна, інформаційна, гарантійна та захисна. Ініціативна функція договору полягає в тому, що як результат погодження волі сторін договір є водночас актом вияву ініціативи і реалізації диспозитивності учасників договору.

Недоговірні- це зобов’язання, які виникають і за відсутності укладеного між сторонами договору, відповідно до певних юридичних фактів. До не договірних зобов’язань відносять ; -публічне обіцяння винагороди; ведення чужих справ без доручення; запобігання загрозі шкоди чужому майну; рятування здоров`я та життя іншій особі; заподіяння шкоди; створення небезпеки (загрози) життю та здоров’ю фізичних осіб, а також їхньому майну та майну юридичних осіб. Здебільшого підставою виникнення є саме правомірні дії - свідоме укладення договорів та інших право чинів, проте зобов’язання можуть і у зв’язку і з вчиненням дій неправомірних - наприклад, заподіяння шкоди (делікту).

Залежно від співвідношення прав та обов’язків зобов’язання поділяються на односторонні та взаємні. Цінність зобов’язань полягає у їх виконанні, тобто у вчинені боржником на користь кредитора певних дій, або в утриманні від певних дій, що становлять предмет зобов’язання.

Зобов’язальне право - одна з найважливіших підгалузей цивільного права, норми якого регулюють широке коло відносин, головне місце серед яких належить відносинам майнового обігу. Йдеться про договірні відносини, пов’язані з передачею майна від однієї особи до іншої у власність або у користування, виконанням робіт та наданням послуг тощо. Крім договірних відносин, зобов’язальне право регулює відносини, що виникають зокрема і односторонніх правомірних дій, заподіяння шкоди, безпідставного збагачення при цьому згадані майнові відносини характеризуються значною різноманітністю. Воно має велике пізнавальне й практичне значення . Адже своєчасно і правильно вирішенні питання щодо зобовязальних правовідносин, в значній мірі обумовлюють стабільність зобовязань, його функціонування.

Зобов’язальне право охоплює сукупність цивільно-правових норм, які регулюють майнові відносини, що складаються у зв’язку з передачею майна, надання послуг, виконання робіт, заподіяння шкоди або безпідставним придбанням майна.

Дослідити підстави виникання іпотеки

Виникнення іпотеки

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 1 Закону України «Про іпотеку» визначено, що іпотека — вид забезпечення виконання зобов’язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов’язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно з концепцією зобов’язального характеру застави, застава встановлює не речове право, а лише зобов’язальну вимогу.

З одного боку, застава — це спосіб забезпечення виконання зобов'язань боржником шляхом встановлення відносного правового зв’язку з кредитором, з іншого — безпосередній правовий зв’язок заставодержателя та речі, так звана « подвійна природа ». Подвійний характер іпотеки проявляється у таких ознаках:

1) наявність основного зобов’язання між боржником та кредитором (кредитний договір, позика);

2) правовий зв’язок кредитора з тим нерухомим майном, що є предметом іпотечного договору і з якого можна одержати матеріальне задоволення у разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання боржником.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом.

Взаємні права і обов’язки іпотекодавця та іпотекодержателя за іпотечним договором виникають з моменту його нотаріального посвідчення. У разі іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, взаємні права і обов’язки іпотекодавця та іпотекодержателя виникають з дня вчинення відповідного правочину, на підставі якого виникає іпотека, або з дня набрання законної сили рішенням суду.

Іпотечний договір, предметом іпотеки за яким є майнові права на нерухомість, будівництво якої не завершено, посвідчується нотаріусом на підставі документів, що підтверджують майнові права на цю нерухомість.

Іпотека має похідний характер від основного зобов’язання і є дійсною до припинення основного зобов’язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Взаємні права і обов’язки іпотекодавця та іпотекодержателя за іпотечним договором виникають з моменту його нотаріального посвідчення. У разі іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, взаємні права і обов’язки іпотекодавця та іпотекодержателя виникають з дня вчинення відповідного правочину, на підставі якого виникає іпотека, або з дня набрання законної сили рішенням суду.

Іпотечний договір, предметом іпотеки за яким є майнові права на нерухомість, будівництво якої не завершено, посвідчується нотаріусом на підставі документів, що підтверджують майнові права на цю нерухомість.

Іпотека має похідний характер від основного зобов’язання і є дійсною до припинення основного зобов’язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.