4.2 Динаміка забруднення території регіону (стовпчаста діаграма)

На Полтавщині у 2013 році в атмосферу надійшло 176,6 тисяч тонн забруднюючих речовин від стаціонарних та пересувних джерел викидів. Більша частина — 102,2 тисяч тонн (57,9%) сумарних забруднень повітря припала на викиди від автомобільного, залізничного, водного транспорту та виробничої техніки. Основним забруднювачем повітря серед пересувних джерел викидів є автомобільний транспорт (80,0 тисяч тонн). Найбільша щільність викидів забруднюючих речовин від пересувних джерел забруднення на один квадратний кілометр території спостерігалася у містах Полтаві (197,1 тонн) та Кременчуці (141,1 тонн).Такі дані оприлюднює статистика сільського господарства та навколишнього середовища Головного управління статистики у Полтавській області.

Протягом 2014 року на підприємствах області утворилось 4439,7 тисяч тонн відходів. Основна частина утворених відходів (4220,8 тисяч тонн) належить до ІV класу небезпеки.

Рисунок 4.3 – Викиди шкідливих речовин в атмосферне повітря в Україні

Проаналізуємо динаміку викидів забруднюючих речовин і діоксиду вуглецю в атмосферне повітря за період 2010 – 2014 рр.

Таблиця 4.1 - Динаміка викидів забруднюючих речовин і діоксиду вуглецю в атмосферне повітря за період 2010 – 2014 рр.

Роки	Обсяг викидів забруднюючих речовин			Крім того, викиди діоксиду вуглецю
	Усього, тис.т	У тому числі		Усього,  млн.т	У тому числі
		Стаціонарними джерелами	Пересувними джерелами		Стаціонарними джерелами	Пересувними джерелами
2010	183,5	82,4	101,1	3,4	1,9	1,5
2011	172,8	72,8	100,0	3,8	2,3	1,5
2012	181,3	72,3	109,0	4,3	2,6	1,7
2013	178,9	67,9	111,0	4,2	2,5	1,7
2014	176,6	66,6	110,0	4,8	3,0	1,8

Далі проведемо аналіз обсягів викидів забруднюючих речовин за допомогою стовпчастої діаграми:

Рисунок 4.4 – Динаміка викидів шкідливих речовин в атмосферне повітря

Рисунок 4.5 – Динаміка викидів діоксину вуглецю в атмосферне повітря

4.3 Розміщення регіону в системі економічного районування

Територія України неоднорідна за природними умовами і ресурсами, чисельністю і складом населення, історико-географічними умовами освоєння, рівнем і структурою розвитку господарства. Все це є передумовою поділу її на економіко-географічні райони. Такі райони являють собою великі за площею, населенням та господарським потенціалом соціально-економічні комплекси, які формуються у межах кількох суміжних адміністративних областей.

В. Поповкін у праці “Регіонально-цілісний підхід в економіці” (1993 р.) обгрунтував поділ України на 5 макрорайонів і 10 мезорайонів. До макрорайонів він відніс:

1) Центральноукраїнський (Київська, Чернігівська, Житомирська, Черкаська та Кіровоградська області);

2) Донбас та Нижнє Придніпров’я (Донецька, Дніпропетровська, Луганська, Запорізька області);

3) Слобідська Україна (Харківська, Сумська, Полтавська області);

4) Причорноморський (Одеська, Миколаївська, Херсонська області та Автономна Республіка Крим);

5) Західноукраїнський (Рівненська, Волинська, Львівська, Івано-Франківська, Закарпатська, Чернівецька, Тернопільська, Вінницька, Хмельницька області).

Рисунок 4.6 – Районування за Поповкіним В.А.

Отже, за Поповкіним В.А. Полтавська область відноситься до Слобідської України.

Цікавим є підхід до виділення економічних районів О.І. Шаблія. В основу класифікації економічних районів він поклав не лише економічні, а й соціально-економічні показники, виділивши таким чином 6 специфічних соціально-економічних районів та Автономну Республіку Крим: Східний, Центрально-Східний, Центральний, Північно-Східний, Західний, Південний, Автономна Республіка Крим.

Рисунок 4.7 – Районування за Шаблієм О.І.

Отже, за Шаблієм О.І. Полтавська область відноситься до північно-східного економічного району.

В 1994 р. М.М. Паламарчук розробив проект схеми районування з поділом України на 9 районів: 1)  Донеччина  (Донецька, Луганська); Придніпров’я (Дніпропетровська, Запорізька, Кіровоградська); 3)  Слобожанщина або Харківщина (Харківська, Сумська, Полтавська); 4)  Київщина (Київська, Житомирська, Чернігівська, Черкаська ); 5)  Галичина і Закарпаття (Львівська, Івано-Франківська, Закарпатська, Тернопільська); 6)  Поділля і Буковина (Вінницька, Хмельницька, Чернівецька); 7) Волинь (Волинська, Рівненська); 8)  Причорномор’я (Миколаївська, Одеська, Херсонська); 9) АР Крим.

Рисунок 4.8 – Районування за Паламарчуком М.М.

Отже, за Паламарчуком М.М. Полтавська область відноситься до Слобожанщини або Харківщини.

У свою чергу, професор Ф.Д. Заставний (1994 р.) виділив дев’ять мезорайонів у складі трьох макрорайонів – Східного, Західного та Південного, у межах яких виділені райони другого рівня – внутрішньо республіканські економічні райони. У складі Східного – 1) Північно-Східний, 2) Донецький, 3) Придніпровський; у межах Західного – 4) Центрально-Поліський, 5) Західно-Волинський, 6) Карпатський, 7) Подільський, 8) Центрально-Український; Південному великому економічному районові відповідає 9) Причорноморський внутрішньо республіканський економічний район 

Рисунок 4.9 – Районування за Заставним Ф.Д.

Отже, за Застивним Ф.Д. Полтавська область входить до північно-східного економічного району.

Професор М. Д. Пістун поділяє Україну на дев'ять суспільно-географічних районів: 1) Столичний (Київський) у складі Київської, Житомирської та Чернігівської областей; 2) Центральний – Черкаська та Кіровоградська області; 3) Північно-Східний – Харківська, Полтавська, Сумська області; 4) Донецький – Донецька та Луганська області; 5) Придніпровський – Дніпропетровська та Запорізька області; 6) Причорноморський – Автономна республіка Крим (АРК), Одеська, Миколаївська та Херсонська області; 7) Подільський – Вінницька, Тернопільська та Хмельницька області; 8) Прикарпатський – Львівська, Івано-Франківська, Закарпатська та Чернівецька області; 9) Північно-Східний – Волинська та Рівненська області.

Рисунок 4.10 – Районування за Пістуном М.Д.

Отже, за Пістуном М.Д. Полтавська область входить до північно-східного економічного району.