Тематичний план курсу

1. Загальна характеристика Національної системи соціально-психологічної служби (НСПС).

2. Нормативно-правові та етичні засади функціонування соціально-психологічної служби.

3. Просвітницька та профілактична робота НСПС.

4. Психологічне консультування як вид діяльності соціально-психологічної служби.

5. Психодіагностична та психокорекційна робота психолога.

6. Психотерапія як різновид психологічної допомоги особистості.

7. Становлення та розвиток психологічної служби в системі освіти України.

8. Специфіка змісту діяльності, завдань та функцій психологічної служби у різних типах закладів освіти.

Лекційний матеріал навчальної дисципліни «Психологічна служба в Україні»

Лекція 1.

Тема. Загальна характеристика Національної системи соціально-психологічної служби (НСПС)

Мета. Ознайомитися із поняттям та основними характеристиками, структурними компонентами, принципами побудови Національної системи соціально-психологічної служби

План

1. Поняття про Національну систему соціально-психологічної служби.

2. Основні завдання і напрями роботи СПС.

3. Сучасний стан та перспективи розвитку практичної психології в Україні.

4. Організаційні принципи НСПС.

Зміст лекції

1. Поняття про Національну систему соціально-психологічної служби

Ідея створення загальнодержавної соціально-психологічної служби як єдиної системи охорони й підтримки психічного здоров'я населення виникла досить давно. На сторінках журналу "Вопросы психологии" ці питання обговорювались у 1979 та 1982 роках. Особливої актуальності набула ця проблема зі створенням структур практичної психології у різних відомствах. Коли 1991 р. в Інституті психології започатковувався Центр психологічної служби системи освіти, перед ним ставилося завдання вивчення теорії та практики організації різних служб, що проводять практичну психологічну діяльність. Науковцями Центру був здійснений аналіз проблеми, вивчений іноземний досвід створення й розвитку структур практичної пси­хології, оцінені перспективи поступу практичної психології в Україні. Усе це було покладено в основу розробки стратегії розгортання мережі практичних соціально-психологічних центрів, які б надавали допомогу населенню та органам управління державою, з одного боку, і стимулювали б розвиток самої соціально-психологічної служби — з іншого.

Аналіз умов розвитку практичної психології в Україні у перший період її становлення показав наявність кількох небезпечних тенденцій:

1. Підготовка практикуючих психологів, що відбувається у закладах освіти, за своїм змістом є підготовкою викладачів психології, а не психологів-практиків, і тому потребує докорінної перебудови.

2. Розвиток і формування практичної психології здійснюються за "відомчим принципом", що дуже часто призводить до паралелізму в роботі відомчих психологічних служб, розпорошення нечисленних кадрів науковців і методистів по паралельних напрямах науково-методичної роботи, до нера­ціонального використання державних коштів.

3. Існує методична неузгодженість у діяльності відомчих структур практичної психології, а відтак і грубі порушення прав людини у процесі психодіагностичної та психокорекційної роботи, і численні спекуляції та шахрайства різного роду "цілителів" на психологічному грунті.

4. Допомога людині, захист її психічного здоров'я не будуть ефективними, якщо вони спираються на відомчий підхід. Тому практична психологія має бути якщо не позавідомчою, то міжвідомчою, загальноНаціональною.

Практична реалізація ідеї створення Національної системи соціально-психологічної служби почалась у березні 1992 р. з підготовки двох листів на адресу Комісії Верховної Ради України з питань науки і народної освіти: "Про створення державної системи психологічної служби України" і "Про кадрове забезпечення державної психологічної служби". Затим, у квітні, Комісія прийняла ухвалу про створення Кон­цепції державної системи психологічної служби і доручила Інститутові психології координацію робіт з її створення.

Концепція тричі розглядалася згаданою Комісією, у січні 1993 р. була схвалена й передана до Кабінету Міністрів для доопрацювання та реалізації. Текст її було пізніше оприлюд­нено.

Нині окремі елементи НСПС уже існують у різних міністерствах і відомствах, але у своїй діяльності вони не виходять за межі вузьковідомчих інтересів, а їхня робота ніким не координується. При цьому безліч гострих соціально- психологічних проблем залишаються поза увагою як суспільства взагалі, так і фахівців, оскільки "не вкладаються" у відомчі структури. З цього випливають нагальна потреба пріоритетного розвитку соціально-психологічних служб у таких галузях, як медицина, освіта, управління державою, оборона, захист правопорядку, економіка, соціальне забезпечення і т. ін., а також необхідність координації діяльності таких служб на території адміністративних одиниць.

Наявність розгалуженої системи захисту особистості, психічного здоров'я населення є показником зрілості демо­кратичного суспільства.

Визначення НСПС. Національна соціально-психологічна служба об'єднує державні органи й організації, що виконують практичні роботи у галузі соціальної педагогіки, прикладної соціології та психології. До неї входять:

- психологічні та соціологічні підрозділи й служби, які функціонують у різних відомствах;

- соціально-психологічні служби державної адміністрації;

- територіальні (муніципальні) структури (об'єднання), що надають соціально-психологічні послуги насе­ленню.

НСПС є основою загальнодержавної системи охорони психічного здоров'я населення України. Вона вико­нує дорадчі та експертні функції в усіх державних і територіальних установах:

- забезпечення соціально-психологічних умов вільного саморозвитку особистості;

- розв'язання та профілактики різних типів конфліктів, психологічних перевантажень у професійній діяльності;

- створення оптимальних соціально-психологічних умов підвищення ефективності праці, навчання і виховання;

- захисту й допомоги людині, котра перебуває у кризовій життєвій ситуації;

- кваліфікованого управління соціальними процесами у суспільстві;

- забезпечення єдиної політики у психологічному захисті населення.

2. Основні завдання і напрями роботи СПС.

Діяльність соціально-психологічної служби є одним із вирішальних чинників гуманізації відносин у суспільстві, оскільки грунтується виключно на індивідуальному підході до особистості людини.

Основними спеціалістами НСПС є:

психологи-консультанти,

практикуючі психологи,

соціологи,

соціальні працівники,

соціальні педагоги,

методисти соціально-психологічних служб.

До НСПС не входять та їй не підпорядковуються державні або приватні науково-дослідні установи, наукові групи, лабораторії у відомствах, навчальні (вищі й середні) заклади. Відносно цих структур НСПС виступає як замовник.

У своїй діяльності НСПС співпрацює на договірних засадах з неурядовими або приватними структурами, що надають соціально-психологічні послуги населенню або проводять навчання за тематикою НСПС.

Основні функції НСПС:

• аналіз і прогнозування поведінки людей,

• активний соціально-психологічний вплив,

• консультативно-методична, просвітницька, профілактична робота,

• реабілітація,

• дорадча функція,

• психогігієна.

Головна мета НСПС — забезпечення необхідних соціально-психологічних умов підвищення ефективності діяльності лю­дини в усіх сферах суспільного життя (від політики й управління державою до сімейних стосунків і міжособової взаємодії) і водночас — підтримка розвитку і захист психічного здоров'я особистості громадян України.

Основні завдання НСПС.

1. Надання допомоги органам управління у розробці та реалізації державної політики на основі вивчення стану масової свідомості, прогнозування й активного впливу на соціально-психологічні процеси у суспільстві.

2. Виконання консультативних, дорадчих та експертних функцій у сфері управління державою, в економіці, у галузях науки й культури, в органах законодавчої, виконавчої та судової влади.

3. Забезпечення соціально-психологічного захисту і підтримки індивідуального розвитку громадян України з урахуванням їхніх здібностей, особливостей життя і праці; реабілітація потерпілих від техногенних, соціальних та природ­них катастроф.

4. Участь у розробці й практичному застосуванні нових технологій і методик навчання, виховання, розвитку і перевиховання дітей та молоді, впливу засобів масової комунікації на людей.

5. Координація прикладних психологічних, соціологічних і педагогічних досліджень у практичній діяльності; підтримка пріоритетних науково-методичних і практичних програм щодо роботи з молоддю, сім'єю, в галузях політичної, юридичної, військової, педагогічної та медичної психології, соціології, педагогіки. Створення єдиної інформаційної системи соціально-психологічної служби.

6. Здійснення психометричного нагляду: розробка, упро­вадження і контроль за кваліфікованим використанням психологічних методик і технологій.

7. Контроль за дотриманням професійної етики.

8. Участь у ліцензуванні навчальних закладів і в атестації спеціалістів відповідно до державних і міжнародних стандартів.

3. Сучасний стан та перспективи розвитку практичної психології в Україні.

Сучасний стан розвитку практичної психології в Україні свідчить, що найбільш актуальними її напрямами є:

• психологія управління та організацій,

• практична психологія освіти,

• психологія сім'ї та соціального захисту,

• політична психологія,

• профорієнтація і профвідбір.

Інтенсивного розвитку потребу­ють військова, медична та юридична психологія.

Порівняння структури практичної психології за кордоном і в нашій країні дає можливість назвати основні її напрями:

• Психологія політичної діяльності управління та масових комунікацій.

• Юридична психологія.

• Військова та спортивна психологія.

• Медична (клінічна) психологія.

• Практична психологія системи освіти.

• Психологія управління і виробництва.

• Психологія сім'ї та соціального захисту населення.

4. Організаційні принципи НСПС

Організаційні принципи НСПС полягають у тому, щоб забезпечити її максимальну ефективність при оптимальних вит­ратах і мінімальному кадровому забезпеченні. Оскільки НСПС діє в різних міністерствах та відомствах, її працівники мають, як правило, подвійне підпорядкування.

Структура НСПС має три рівні:

1. центральні органи,

2. обласні органи,

3. районні (міські) органи.

На кожному з рівнів створюються практичні центри, які безпосередньо здійснюють практичну Соціально-психологічну діяльність, і органи науково-методичного забезпечення діяльності служби. Чимале значення мають професійні асоціації та товариства соціальних працівників і практикуючих психологів.

Вищим органом управління НСПС є Рада головних психологів відомств і областей, яка вивчає напрями та зміст роботи НСПС, здійснює фінансування основних проектів, створює атестаційні й акредитаційні комісії.

Поточну роботу з виконання рішень ради, з координації практичних робіт і розвитку служби здійснює Координаційна група (комітет), що входить до складу Науково-методичного центру НСПС.

На основі відповідних кафедр інститутів удосконалення, лабораторій і центрів практичної психології, профорієнтації тощо створюється Науково-методичний центр Національної соціально-психологічної служби. Він є головною управлінською, методичною і координуючою організацією в НСПС.

Науково-методичний центр:

- організовує та контролює виконання рішень Ради головних психологів;

- організовує та координує роботу комісій, творчих груп, центрів і лабораторій, що входять до структури НСПС;

- виступає головним виконавцем державних замовлень на здійснення робіт у галузі практичної психології та соціальної роботи;

- здійснює розробку, експертизу і розповсюдження методів, методик і технологій, що застосовуються в діяльності НСПС;

- бере участь в акредитації психологічних навчальних закладів;

- здійснює атестацію спеціалістів вищої категорії в галузі практичної психології та соціальної роботи;

- здійснює підвищення кваліфікації психологів, соціологів, соціальних працівників та ін.

Центр має право видавати або анулювати ліцензії на інди­відуальну трудову діяльність в галузі практичної психології, перевіряти діяльність приватних фірм, що займаються прак­тичною психологією, і ставити питання про її припинення, яюцо вона приносить шкоду психічному здоров'ю населення, його духовному розвиткові.

При Центрі діє Рада з практичної психології, до якої входять представники наукових, навчальних, практичних психологічних і соціологічних структур, Товариства психологів, практикуючі спеціалісти.

Головний психолог області є головною посадовою особою НСПС в області. Він підпорядковується керівникові Науково-методичного центру НСПС та обласній Раді з практичної психології, до якої входять:

• керівництво обласного Центру НСПС,

• представники психологічних навчальних закладів,

• науковці,

• психологічна громадськість,

• практикуючі психоло­ги,

• соціальні педагоги,

• методисти соціально-психологічних служб та ін.

Обласний Центр НСПС можуть складати: курси підвищення кваліфікації або перекваліфікації психологів, соціальних працівників, дослідні лабораторії та центри, кон­сультативні кабінети, методичні групи, практикуючі психологи й соціологи закладів обласного підпорядкування.

Основні функції Центру:

• атестація спеціалістів,

• розробка і впровадження нових методик і методів,

• здійснення практичної роботи,

• надання консультативно-методичної допомоги.

Головний психолог району (міста) є головною посадовою особою НСПС в районі (місті). Він підпорядковується головному психологові області та є, як правило, керівником районного (міського) Центру психологічної служби.

До районного Центру НСПС можуть входити:

• психологи,

• соціальні працівники й соціологи, що працюють у державних закладах і установах,

• консультативні кабінети,

• центри профорієнтації,

• "Телефон довіри",

• сімейна консультативна служба,

• група аналізу інформації та ін.

Головна задача Центру — надання практичної допомоги населенню.

Діяльність НСПС забезпечується спеціалістами-психологами, соціологами, соціальними педагогами, що мають відповідний диплом і ліцензію на конкретний вид роботи. Заміщення посад у НСПС відбувається на конкурсній основі. Працівники НСПС підпорядковані керівництву відповідного Центру і узгоджують свою діяльність з адміністрацією установ, в яких вони працюють.

Професійна підготовка працівників НСПС здійснюється державними, приватними або неурядовими навчальними закладами, що пройшли акредитацію на певний час. Рівень кваліфікації спеціалістів визначається Державною комісією і підтверджується ліцензією.

Акредитація навчальних закладів і атестація спеціалістів періодично повторюються.

Підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації психологів мають відбуватися за напрямами, зазначеними вище. При цьому кожен із цих напрямів має містити в собі спеціалізації з більш вузьких проблем. Після того як студент (курсист) засвоїв загальні положення й методи конкретного напряму служби, що підтверджується дипломом, він може спеціалізуватись у конкретній проблематиці, за якою отримує ліцензію на проведення певного виду практичної роботи.

Основні спеціалісти НСПС повинні мати вищу гуманітарну освіту, конкретну спеціалізацію, певний досвід практичної роботи. На всіх етапах професійного зростання спеціалісти НСПС проходять професійний відбір за стандартними методиками. Центри НСПС відстежують професійне просування кожного спеціаліста, що їм підпорядкований.

Висновки

Елементи Національної системи соціально-психологічної служби уже створені й функціонують, посилюється координація між психологічною службою системи освіти і соціальною службою для молоді, центрами соціально-психологічної реабілітації населення, що постраждало внаслідок аварії на ЧАЕС, комісіями у справах неповнолітніх й т. п. Усе це свідчить про інтеграцію зусиль психологів і соціальних працівників різного відомчого підпорядкування довкола реальної життєвої проблематики окремо взятої людини. Таким чином практична психологія реально впливає на процес гуманізації суспільства.

Література

1. Годфруа Ж. Что такое психология. - В 2-х кн.. – Т. 1. – М.: Мир, 1996. – С. 64-128.

2. Основи практичної психології / Панок В., Титаренко Т., Чепелєва Т. та ін. – К.: Либідь, 2006. – 536 с. – С. 42-49.

3. Панок В. Г. Концепція Національної соціально-психологічної служби // Педагогіка і психологія. – 1994. - № 2. – С. 3-10.

4. Панок В. Г. Практична психологія. Теоретико-методологічні засади розвитку: монографія / В.Г. Панок. – Чернівці: Технодрук, 2010. – 486 с.

5. Панок В. Г. Українська практична психологія: визначення, структура і завдання // Практична психологія і соціальна робота. – 1997. - № 10; 1998. - № 1. – С. 5 – 8.

6. Положення про психологічну службу системи освіти України // практична психологія та соціальна робота. – № 2. – 2000. – С. 35 – 38.

7. Практична психологія в системі освіти: Питання організації та методики / За ред.. В. Г. Панка. – К.: Либідь, 1995. – 204 с.

8. Сидоренко І. С. Актуальні напрямки роботи психолога в організаціях малого бізнесу // Актуальні проблеми психології. Соціальна психологія. Психологія управління. Організаційна психологія. – Т. 4. – К., 2002. – С. 211-213.

9. Скоков С. І. Психологічна служба в установах кримінально-виконавчої системи України // Практична психологія і соціальна робота. – 2002. - № 6. – С. 54-58.

10. Чепєлєва Н. В., Пов’якель Н. І. Теоретичне обґрунтування моделі особистості практичного психолога // Психологія: Збірник наукових праць. – Вип. 3. – К.: НПУ ім. М.П. Драгоманова, 1998. – С. 35-41.

Запитання

1. Як Ви розумієте поняття "соціально-психологічна служба"?

2. Які бувають види соціально-психологічної служби?

3. Чим відрізняється соціально-психологічна служба від асо­ціації психологів?

4. Що таке Національна система соціально-психологічної служби? Назвіть її складові.

5. Розкрийте взаємозв’язок наукової, практичної та побутової психології.

6. Назвіть органи управління НСПС.

Лекція № 2

Тема. Нормативно-правові та етичні засади функціонування соціально-психологічної служби

Мета. Розкрити правові та етичні засади НССПС.

План.

1. Законодавча та правова база психологічної служби в галузі освіти.

2. Специфіка нормативної та правової бази психологічної служби в інших сферах суспільної практики.

3. Етичні засади діяльності практикуючого психолога.

Зміст лекції.

1. Законодавча та правова база психологічної служби в галузі освіти.

Розглянемо законодавчі акти України, що стосуються діяльно­сті окремих складових Національної системи соціально- психологічної служби України.

Найбільш розробленим сектором системи соціально-психологічної служби є психологічна служба в галузі освіти. Її діяльність регламентується, насамперед, законами «Про освіту» (травень 1991 року) та «Про загальну середню освіту України» (травень 1999 р.).

Першим законом встановлено основні принципи освіти. Реалізація цих принципів (особливо гуманізму та демократизму, пріо­ритетності загальнолюдських цінностей над політичними та кла­совими; гнучкості і прогностичності; єдності і наступності; без­перервності і різноманітності) вимагає обов'язкової участі пси­хологів, і не випадково у статті 8 окремо сказано про шкільну психологічну службу:

«У системі освіти діє державна психологічна служба. Психо­логічне забезпечення навчально-виховного процесу в закладах освіти здійснюють практичні психологи, які за своїм статусом належать до педагогічних працівників».

Законом «Про загальну середню освіти України» визначено мету діяльності школи:

«Формування і розвиток соціально активної і гуманістично спрямованої особистості з глибоко усвідомленою громадянською позицією, системою наукового знання про природу, людину, сус­пільство, почуттям Національної самосвідомості, готової до професійного самовизначення».

Як бачимо, принцип гуманізму проголошено найважливішим. Людині як вищій цінності суспільства надаються сприятливі умови для всебічного розкриття її здібностей, таланту, розвитку особистості.

Концепцією середньої загальноосвітньої школи України ви­значено мету діяльності практичного психолога:

• організація навчально-виховного процесу на основі макси­мального врахування та розвитку індивідуальних здібностей, нахилів, обдарованості дітей;

• орієнтація виховної діяльності школи на розвиток сутнісних сил особистості, здібностей, талантів, рис, якостей, відносин.

Як система заходів на виконання Закону «Про освіту» Міністерством освіти було заплановано формування цільової комплексної програми з практичної психології, створення Всеукраїнської та обласних постійно діючих міжвідомчих медико-психолого-педагогічних консультацій, створення науково-методичного центру допомоги дітям і підліткам з відхиленнями у психічному розвитку та поведінці.

З першого вересня 1993 року діяло «Положення про психологічну службу в системі освіти України», яке згодом було доповнено і змінено. Остаточний варіант «Положення про психологічну службу системи освіти України», який відмінив дію положень 1991, 1993 років, затверджено Наказом Міністра освіти України № 127 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 30.12.1999 року за №922/4215.

Положення «Про психологічну службу системи освіти України» має 5 розділів та один додаток. Дамо коротку характеристику змісту розділів.

І. Розділ «Загальні положення» складається з семи пунктів, у яких психологічна служба визначається як складова частина державної системи охорони фізичного і психічного здоров'я молодих громадян України. Йдеться про правову основу діяльності психологічної служби системи освіти, яка включає Конституцію України, Декларацію прав людини, Конвенцію про права дитини, закон України «Про освіту»; визначається статус працівників психологічної служби системи освіти, можливість співробітницт­ва з різними структурами; порядок введення посад практичних психологів.

У Розділі II. «Основні завдання» розкриваються основні завдання психологічної служби в системі освіти (сприяння особистісному та інтелектуальному розвитку дітей на кожному віковому етапі, створення умов для формування у них мотивації до самовиховання і саморозвитку; забезпечення індивідуального підходу до кожної дитини на основі її психолого-педагогічного вивчення; профілактики і корекції відхилень в інтелектуальному і особистісному розвитку дитини); визначаються основні види діяль­ності (діагностика, корекція, реабілітація, профілактика, прогностика) та рівні функціонування психологічної служби (науковий, при­кладний, практичний); визначаються основні напрямки діяльності психологічної служби системи освіти (консультативно-методична допомога всім учасникам навчально-виховного процесу; просвітницько-пропагандистська робота; превентивне виховання).

У Розділі III. «Структура та управління психологічною службою» визначено структуру психологічної служби системи освіти (Український науково-методичний центр практичної пси­хології та соціальної роботи; обласні, районні (міські) центри практичної психології; практичні психологи); підпорядкування, завдання та функції кожної з ланок психологічної служби, порядок атестації практичних психологів тощо.

Розділ IV. «Зміст діяльності» розкриває повноваження кожної зі структурних ланок системи психологічної служби в освіті; обов'язки та права практичногр психолога; тривалість робочого тижня та види роботи, передбачені в межах цього часу.

V. «Фінансування діяльності» — визначено порядок фінан­сування різних ланок структури психологічної служби в системі освіти, порядок оплати праці практичних психологів.

Додаток до пункту 1.7. встановлює нормативи чисельності практичних психологів дошкільних навчальних закладів; працівників центрів практичної психології, практичних психологів професійно-технічних училищ, загальноосвітніх шкіл І-ІІІ ступенів.

У п. 3.6 «Положення про психологічну службу системи освіти України» зазначено, що атестація практичних психологів проводиться атестаційними комісіями, що створюються при районних (міських) центрах та методичних кабінетах, для встановлення (підтвердження) їх кваліфікаційних категорій згідно з Положенням про атестацію педагогічних працівників.

Листом № 1/9-388 від 27.08.2002 р. «Про проведення атестації практичних психологів (соціальних педагогів) загальноосвітніх на­вчальних закладів та центрів практичної психології і соціальної роботи у 2002—2003 н.р.» Міністерство освіти і науки України нагадало, що атестація названої категорії педагогічних працівників дошкільних, загальноосвітніх навчальних закладів усіх типів та форм власності, а також методистів-психологів обласних, районних (міських) центрів практичної психології та соціальної роботи та ме­тодичних кабінетів відділів освіти відповідно до п. 6.1. Типового положення, має проводитися атестаційними комісі­ями, що створюються при відповідних органах управління психоло­гічною службою.

У названих документах фіксуються посадові обов'язки, обсяг знань, вмінь практичного психолога. Розкрито кваліфікаційні вимоги до кожної з 4-х встановлених категорій:

Вища категорія: високий рівень професіоналізму, ініціативи, творчості, володіння ефективними формами психологічного за­безпечення навчально-виховного процесу, високі результатив­ність, якість, загальна культура, моральні якості. Стаж на посаді — не менше 8 років, при вченій ступені — 3 роки.

Спеціаліст І категорії: професійна компетентність, добре володіння формами психологічного забезпечення педагогічного процесу, добра результативність та якість роботи, висока культу­ра та моральні якості. Стаж на посаді — не менше 3 років, при вченій ступені — 1 рік.

Спеціаліст II категорії: достатній професіоналізм, використовує сучасні форми роботи, працює продуктивно, відзначається загальною культурою, моральними якостями. Стаж на посаді — 1 рік.

Спеціаліст: професійна компетентність, забезпечує нормативні рівні психологічної підтримки педагогічного процесу, задовольняє загальним етичним та культурним вимогам до педагогіч­них працівників.

Відповідно до п. 3.4 Типового положення атестація практич­них психологів навчальних закладів передбачає попереднє (не рідше одного разу на п'ять років) підвищення кваліфікації в уста­новах, акредитованих в установленому порядку на здійснення підвищення кваліфікації.

Наказом від 19 жовтня 2001 року № 691 затверджено «Поло­ження про психологічний кабінет дошкільних, загальноосвітніх та інших навчальних закладів».

2. Специфіка нормативної та правової бази психологічної служби в інших сферах суспільної практики.

Розглянемо законодавчу основу діяльності практичного психолога в інших сферах суспільної практики. На сьогоднішній день не існує єдиного Положення, яке б всебічно регламентувало діяльність прак­тичного психолога в сфері бізнесу та економіки. Хоча зафіксовано активізацію діяльності відповідних психологічних служб з 80 років XX століття. Кожний психолог, працюючи на підприємстві або в установі, розробляє Положення, яке визначає мету, основні види та напрямки діяльності, функції та завдання психологічної служби.

Правовою основою діяльності психологічної служби установ покарання є Положення про психологічну службу установ покарання, яке було затверджено відомчим наказом №33 від 17 березня 2000 року.

Цим положенням визначено специфіку діяльності практично­го психолога, основні види та напрямки його діяльності з врахуванням специфіки об'єкту впливів. Визначено головні завдання, обов'язки психолога виправної колонії та функції психологічної служби системи виконання покарань.

У цьому положенні визначено, що психологічна служба є складовою частиною соціально-психологічної служби. Комплектування посад проводиться лише з фахівців, які мають базову психологічну або педагогічну освіту. На 600 осіб спецконтингенту штатними но­рмативами передбачено одну посаду.

Психологічна служба установ виконання покарань підпорядковується регіональним управлінням та відділами соціально-психологічної роботи в області. Загальне ке­рівництво соціально-психологічною службою забезпечує управління виховної та соціально-психологічної роботи департаменту України з питань виконання покарань, до складу якого входить від­діл організації психологічної роботи зі спецконтингентом.

Психологічна (соціально-психологічна служба) у Збройних силах України. Координує роботу практичних психологів у Збройних силах Головне управління виховної роботи при Міністерстві оборони України. Існують відповідні центри, кафедри при військових вузах. Діяльність практичного психолога здійснюється на основі відповідного відомчого Положення.

До Національної системи соціально-психологічних служб входять соціальні служби для молоді.

Законом України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні» з 1992 року створюється мережа соціальних служб для молоді.

Основними документами, що регламентують їх діяльність та які заклали основу нормативно-правової бази системи в цілому є:

Постанова Кабінету Міністрів України № 648 від 13.08.1993 року «Про соціальні служби для молоді» та Постанова Кабінету Міністрів України № 839 від 17.10.1995 року «Про розвиток мережі соціальних служб для молоді».

Їх продовженням є Постанова Кабінету Міністрів України № 63 від 21.01.1998 року «Про подальший розвиток мережі центрів соціальної служби для молоді і підвищення ефективності їх діяльності», яка затвердила план розвитку мережі соціальних служб для молоді.

Наявне законодавство систематично поповнюється новими документами, регламентуючими діяльність психологічних служб різних галузей. У багатьох сферах соціальної практики соціально-психологічна (психологічна) служба перебуває в стадії заро­дження, то найближчим часом буде активно розроблятись нормативно-правова база діяльності таких служб.

3. Етичні засади діяльності практикуючого психолога.

Діяльність Національної системи соціальних і пси­хологічних служб у цілому і кожного спеціаліста зокрема ре­гулюється не тільки законодавчо, тобто певними інструкціями та методичними вказівками, а й конкретними етичними нормами. При цьому існують специфічні нормативні документи - — етичні або деонтологічні кодекси, в яких зведено основні моральні вимоги до професійної діяльності практикуючих пси­хологів та соціальних працівників.

Багаторічний досвід роботи зарубіжних соціальних служб показує, що етичні закони у цій галузі є чи не найважли­вішими для надання ефективної допомоги особистості у за­хисті її психічного здоров'я. Століттями відпрацьоване зако­нодавство розвинутих країн, що будується на європейській культурно-правовій традиції, узгоджується із перевіреними роками практики етичними вимогами до професії практи­куючого психолога та соціального працівника. Усе це прак­тично унеможливлює завдавання свідомої шкоди пацієнтові без серйозного покарання. У даному випадку певні інститути державної влади стають на захист прав громадянина навіть тоді, коли йому завдано так званої моральної шкоди.

Непрофесійні, неетичні дії спеціалістів соціальних служб у розвинених країнах можуть мати значні наслідки, оскільки дуже часто вони підпадають під такі моральні та юридичні поняття, як "завдання моральних збитків", "замах на гідність громадянина", "розголошення професійної таємниці", "психологічний тероризм", "порушення особистісного суве­ренітету" і т. ін. Такі дії можуть каратися не тільки великими штрафами, а й позбавленням волі. Практично в усіх випадках грубого порушення етичних норм спеціаліст позбавляється (назавжди або тимчасово) права на професію. Здійснюється це або відповідними державними органами, або професійни­ми асоціаціями, яким законодавчо надано це право.

Неважко помітити, що існують професії, для яких не є принципово важливим дотримання професійної етики. Точ­ніше — професійна етика у даному випадку збігається із за­гальними етичними нормами, що прийняті у суспільстві. Це, наприклад, професії інженера, програміста, економіста, водія. Інша ж група професій передбачає специфічні етичні правила поведінки у процесі виконання службових обов'язків. До цієї групи належать лікарі, педагоги, юристи, соціальні працівни­ки практикуючі психологи.

У чому різниця між цими двома групами професій? Чому одні не потребують, а інші потребують специфічних мораль­них умов для свого здійснення? Відповідь на ці запитання може бути пов'язана з двома причинами.

Перша: професії, до яких належать практична психологія та соціальна робота, своїм предметом мають не технічні або знакові системи, а людину, її життя та здоров'я, її долю й життєві перспективи, її внутрішній світ.

Друга причина — особливості реалізації професійних функцій. В одному випадку рольова поведінка, індивідуальність фахівця не мають принципового значення для успішності його роботи, в іншому — вони є неодмінною, а почасти й найпершою умовою. Реалізація функцій у про­фесіях типу "людина — людина" здійснюється через вико­нання певних професійних ролей ("психотерапевт", "лікар", "соціальний працівник" та ін.). Іноді сама роль є інструмен­том впливу на людину.

У практичній психосоціальній роботі фахівцям дуже часто доводиться грати певні ролі задля досягнення психотерапев­тичного або психокорекційного ефекту. Наприклад, ролі де­мократичного керівника групи з арттерапії, експерта з конкретних психологічних проблем, уважного, чуйного консуль­танта, авторитарного, конфліктного члена групи та ін. Часто у процесі консультування або групової роботи (гри) психолог змінює свою роль відповідно до тих завдань, що були ним поставлені, та до обставин, котрі складаються у процесі консультування. Усе це вимагає від спеціаліста глибокого психологічного розуміння: життєвої ситуації клієнта та його конкретної проблеми; актуальної ситуації консультування або пси- хокорекційної гри; механізмів міжособистісної взаємодії та обгрунтованого прийняття конкретної лінії поведінки (ролі); особливостей власного образу в очах клієнта та розвиненої осо- бистісної рефлексії.

Таким чином, практикуючий психолог або соціальний працівник мають бути відстороненими від власних професійних ролей і вміти свідомо керувати ними. Досвідчені психотера­певти зазначають, що у практичній роботі важливо не пере­носити основні риси непрофесійних ролей на професійні.

Недотримання цього правила веде за собою перенесення особистісних проблем терапевта на клієнта, що є недопустимим.

Технології, що застосовуються у практичній психології, можуть серйозно змінити внутрішній світ людини, перебудувати її світосприймання, змінити ставлення до найближчого соціального оточення, сформувати нові та знищити старі форми поведінки. Таким чином, спеціаліст, який здійснює психодіагностику, психокорекцію, психопрофілактику, несе певну юридичну та моральну відповідальність за наслідки цієї роботи. Адже ніхто (крім виняткових випадків) не має права вирішувати за людину, що для неї є благо, а що ні. Ніхто, крім самої людини, не може визначати її життєвий шлях, її долю, обирати супутників життя, нав'язувати свої переконан­ня. Усе це можна вважати складовими особистісного суве­ренітету людини (клієнта).

Найдорогоцінніше у професіях педагога, соціального працівника, психолога — це довіра. Без неї більшість методик і методів психосоціальної роботи втратили б свій сенс. Зі встановлення довіри між клієнтом і психологом починається будь-який вид роботи у практичній психології. Як правило, чим делікатніша проблема клієнта, тим важче встановити не­обхідний для роботи рівень довіри. Тому найтяжчою про­фесійною провиною і водночас верхом непрофесіоналізму є втрата довіри клієнта до психолога або нехтування спеціалістом довіри до нього. Людину, що систематично припускається таких помилок, слід вважати професійно непридатною.

Разом із розвитком світової практичної психосоціальної роботи розвивались і дослідження в галузі професійної деон­тології. За кордоном існує цілий напрям у психологічній науці, який досліджує особливості поведінки консультанта або психотерапевта у різних ситуаціях надання ними психосоціальної допомога. Іноді на практиці доводиться стикатися із дуже складними проблемами, коли психолог має вибирати між додержанням загальних норм, прийнятих у даному соціумі, і необхідністю реалізації своїх професійних функцій. У численних посібниках і підручниках аналізуються складні ви­падки з практики та формулюються загальні підходи до розв'язання подібних проблем.

Психологам-початківцям варто знати, що далеко не в усіх випадках наука може дати прості й вичерпні відповіді на те чи інше моральне питання, що виникає в процесі практичної роботи. Такі неоднозначні ситуації трапляються в роботі кожного спеціаліста. І кожного разу психолог має прийняти рішення, яке не поставить під загрозу суверенітет особистості клієнта або його оточення. При цьому орієнтиром повинні бути загальні принципи морального кодексу психолога або соціального працівника.

Іноді дії одного спеціаліста вбачаються для іншого неко­ректними. Тоді подібні ситуації ретельно аналізуються на ме­тодичних зборах або стають предметом розгляду комісій з етики.

Слід зазначити, що психологія — як наукова, так і прак­тична — виникла й сформувалася в європейській цивілізації. Отже, хочемо ми цього чи ні, вона не може існувати поза європейським культурним контекстом, поза загально­людськими (точніше — християнськими) моральними норма­ми. У найбільш узагальненому вигляді ці норми сформульо­вані у Загальній декларації прав людини та у багатьох законодавчих актах розвинутих країн. Ці документи є основоположними для всіх працівників соціальних служб та покладені в основу багатьох професійних етичних кодексів. Не переповідаючи їх дослівно, спробуємо розглянути фунда­ментальні етичні принципи професійної діяльності практи­куючих психологів.

Перше, на що варто звернути увагу працівникові соціаль­ної або психологічної служби, — це наголос на унікальності та неповторності кожної особи (принцип індивідуалізації). Практична психосоціальна робота — це робота з індивіду­альністю. Тут соціально або біологічно типове відступає на другий план, є тільки основою, на якій надбудовується інди­відуальність.

Усі відомі теорії особистості твердять, що її структуру складають від кількох десятків до кількох сотень основних рис, факторів або якостей, що всі вони пов'язані між собою та впливають одне на одного; що вони або компенсують (пригнічують) дію одне одного, або підсилюють. Такі багато­значні взаємовпливи (В. Мерлін) зумовлюють індивідуально неповторні реакції особистості на зовнішні стимули. Можна знайти двох людей, стилі поведінки яких схожі між собою, але не можна у жодному з випадків стверджувати, що вони тотожні. Усе це є виявом індивідуальності в людині.

Наголос на індивідуальному (точніше — індивідуальнісному) підході до клієнта є принципово важливим, оскільки типіза­ція, усереднення в роботі практикуючого психолога спричи­нюють неточну постановку діагнозу та застосування неадек­ватних засобів соціально-психологічної допомоги.

Висновки

Суворе додержання моральних принципів у роботі не виключає ймовірності виникнення складних моральних і професійних ситуацій. Іноді додержання одного морального принципу заходить у протиріччя з іншими. Досвічені психологи керуються у таких випадках передусім інтересами клієнта та громадської безпеки. Праця у практичній сфері повязана із напрацюванням досвіду застосування етичних принципів до конкретних випадків діагностично-корекційної роботи.

Література

1. Горбунова В. В. Етичні дилеми у практиці психологічної допомоги // Практична психологія та соціальна робота. – 2008. - № 8. – С. 1-5.

2. Горбунова В. В. Етичні та правові аспекти психологічних досліджень // Практична психологія та соціальна робота. – 2005. - № 3. – С. 18-20.

3. Дуткевич Т. В., Савицька О. В. Практична психологія: Вступ у спеціальність. Навчальний посібник. – К.: Центр учбової літератури, 2007. – 256 с.- С. 48-56; с.201-251.

4. Етичний кодекс товариства психологів України // Рідна школа. – 1993. - № 7. – С. 46-48.

5. Положення про психологічну службу системи освіти України // Практична психологія та соціальна робота. - № 2. – 2000. – С. 35-38.

6. Права дитини: від витоків до сьогодення: Збірник текстів методичних та інформаційних матеріалів. – К.: Либідь, 2002. – 280 с.

7. Психологічна деонтологія // Психолог. – 2004, № 43. – С. 2-4.

Запитання

1. Що таке Національна система соціально-психологіч­них служб України?

2. В яких документах закріплено основні положення її діяльності?

3. Які документи про діяльність психологічної служби в освіті вам відомі?

4. Які їх структура та основні положен­ня?

5. Які документи про діяльність психологічної служби в Збройних силах

України вам відомі? Які їх структура та основні положення?

6. Які документи про діяльність психологічної служби в установах кримінально-виконавчої системи вам відомі? Які їх структура та основні положення?

7. Чи регламентується і якими документами діяльність соціальних служб для молоді?

8. Як ви думаєте, з якою метою створюється значна кі­лькість документів про діяльність соціально-психо­логічних (психологічних) служб у різних сферах соціа­льної практики? Як вони відображають специфіку дія­льності психологічної служби у відповідній галузі соціальної практики?

Лекція 3.

Тема. Просвітницька та профілактична робота НСПС

Мета. Розкрити сутність, завдання та методи просвітницької та профілактичної роботи психолога.

План.

1. Просвітницька робота практичного психолога.

2. Профілактична робота практичного психолога.

Зміст лекції.

1. Просвітницька робота практичного психолога.

Одним із найважливіших напрямів діяльності Національної со­ціально-психологічної служби у нашій країні, в якій би сфері суспільства вона не була створена, є просвітницька робота серед населення.

Нагальна необхідність такої роботи зумовлена тим, що домінуючий в нас протягом десятиліть ідеологічний підхід до пояснення і розв'язання соціальних проблем значною мірою стримував розвиток і поширення психологічного знання вза­галі і такої важливої його галузі, як психологічна допомога людині зокрема. Якщо на Заході ця галузь давно освоєна суспільством, то для нашого широкого загалу самі поняття "психолог", "психологічна служба", "психологічна допомога" мало зрозумілі. Найчастіше психолог уявляється як "людина в білому халаті", але насправді психолог — зовсім не лікар, і психологічна допомога суттєво відрізняється від медичної. Отже, просвітницька робота необхідна передусім для того, щоб люди поступово усвідомлювали цілі, завдання і можливості соціально-психологічної служби, дізнавались, які проблеми вони можуть розв'язати за допомогою психолога чи соціального працівника, уявляли, до якої саме психологічної служби їм слід звернутися.

Наступним важливим завданням просвітницької роботи є підвищення психологічної компетентності людей (шляхом як масового навчання, так і індивідуальної роботи) з метою роз­ширення їхніх можливостей самостійно розв 'язувати проблеми й конфлікти, що виникають в особистому житті та професійній діяльності. У зв'язку з цим наголосимо, що, на думку багатьох учених, у наступному столітті психологічна грамотність лю­дини буде вважатися такою ж важливою і необхідною, як за­гальна і комп'ютерна.

Ще одним невідкладним завданням просвітницької роботи є підвищення психологічної культури суспільства в цілому, оскільки розв'язання багатьох соціальних проблем, що по­стають перед усім суспільством (таких, як наслідки Чорно­бильської катастрофи, міжНаціональні й міжконфесійні конфлікти, феномен "Білого братства" тощо), неможливе без знання і врахування психологічних чинників.

Нарешті, психологічних знань потребують державні діячі, політики, керівники всіх рангів. Чіткі уявлення про психологію людини і суспільства, про зміни у свідомості людей на кож­ному з етапів нашого розвитку допоможуть їм вести плідний діалог з населенням, віднаходити адекватні методи управлін­ня, що особливо актуально в умовах кризового суспільства.

Про просвітницьку роботу СПС можна говорити у широ­кому і вузькому значеннях. Широке полягає в тому, що будь- яка діяльність служби (діагностика й моніторинг умов та рівнів розвитку особистості, консультативно-методична до­помога, корекційна чи психотерапевтична робота, реабіліта­ційні заходи тощо) спрямована на психологічну просвіту лю­дей, оскільки певною мірою знайомить їх з особливостями роботи психологів, можливостями психології, її методами і т. д. Вузьке ж значення просвітницької роботи проявляється у цілеспрямованих діях психологів, пов'язаних із поширенням психологічних знань. Типовими формами такої роботи є виступи по радіо, ТБ, лекції, "круглі столи", семінари, вис­тавки літератури, індивідуальні та групові консультації тощо. Важливими умовами ефективності цих заходів є доступність викладу матеріалу, а також орієнтація на актуальні й усвідом­лені конкретні проблеми, що цікавлять аудиторію. Напри­клад, просвітницька робота психологів у районах, що по­страждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, повинна включати конкретну інформацію про психологічні наслідки аварії, можливості психологічної реабілітації дітей та дорос­лих, про місцезнаходження тих чи інших центрів психо­логічної допомоги постраждалим і т. д.

Загальні завдання та форми здійснення просвітницької ро­боти доповнюються, уточнюються і конкретизуються у кож­ному з напрямів соціально-психологічної служби залежно від його конкретних функцій.

257

Для прикладу розглянемо основні аспекти просвітницької роботи СПС у таких важливих сферах, як народна освіта, Збройні Сили, молодіжне середовище.

Шкільна психологічна служба дбає про психологічну про­світу педагогів, учнів, батьків. Конкретно шкільний психолог повинен:

• знайомити вчителів та батьків з основами дитячої, педа­гогічної та соціальної психології, а учнів — з основами само­виховання;

• популяризувати і роз'яснювати результати найновіших психологічних досліджень;

• формувати потребу в психологічних знаннях, бажання ви­користовувати їх у роботі з дитиною або в інтересах власного розвитку.

Зважаючи на те, що серйозною проблемою сучасної школи є проблема відхилень у психофізичному розвитку й поведінці дітей, до вказаних завдань слід додати такі:

• проведення просвітницької роботи серед педагогів і батьків (особливо у початкових класах) щодо причин, проявів і корекції аномалій психофізичного розвитку дітей, здійснен­ня заходів, спрямованих на соціально-трудову адаптацію та­ких дітей;

• просвіта педагогів і батьків щодо причин появи важкови- ховуваних підлітків і особливостей психологічно-педагогічної роботи з ними.

Типовими формами просвітницької роботи шкільною психолога є виступи на батьківських зборах, педрадах, лекції, семінари, бесіди й консультації для вчителів, батьків, учнів. Шкільний психолог організовує також зустрічі у школі з юристами, дефектологами та іншими фахівцями.

Просвітницька діяльність психологічної служби у вищих нав­чальних закладах охоплює адміністрацію цих закладів, викла­дачів, студентів і полягає у розкритті можливостей психології в удосконаленні навчально-виховного процесу. Завданнями психологів, які проводять таку роботу, є:

- поширення психологічних знань, необхідних для навчаль­ної, наукової та педагогічної діяльності;

- систематизація і популяризація нової психологічної літера­тури;

- забезпечення інтересу до психологічних знань та формування у спеціалістів і студентів потреби в їх використанні у професійній діяльності.

Зручними формами пропаганди психологічних знань тут убачаються лекції та психолого-методичні семінари для адміністрації та викладачів, виступи у внутрішній пресі, лекції, бесіди й консультації для студентів, методичні листи та рекомендації для викладачів і студентів тощо.

СПС Збройних Сил у своїй просвітницькій діяльності орієнтується на всі категорії військовослужбовців, але передусім на командирів, начальників, педагогів, вояків.

Конкретними завданнями просвітницької роботи психолога в армії є:

• підвищення професійної компетентності командирів, начальників і військових педагогів через їх ознайомлення з основами педагогічної, соціальної та військової психології;

• ознайомлення вояків із психологічними знаннями, які стосуються закономірностей розвитку особистості, основ самопізнання, самовиховання й саморегуляції;

• ознайомлення всіх військовослужбовців з особливостями формування стосунків у колективі, умовами створення соціально-психологічного клімату в підрозділах, що сприяв би і гармонійному розвиткові особистості як суб'єкта військово-професійної діяльності;

• розвиток у військовослужбовців інтересу до психологічних знань, формування потреби використовувати їх в особистому житті і професійній діяльності.

Формами проведення просвітницької роботи СПС у збройних Силах можуть бути лекції, семінари, інструктивно-методичні листи для командирів, начальників і викладачів; плани дій в армійській пресі; лекції, бесіди, консультації, треінги для вояків; вечори зустрічей, диспути і т. ін.

Просвітницька діяльність соціально-психологічної служби для молоді орієнтована на молоду людину (віком від 15 до 28 р.), молоду сім'ю, групу осіб молодіжного віку, а також на працівників різного роду установ і служб, які працюють із молоддю.

Конкретними завданнями просвітницької роботи психолога СПС для молоді є:

• пропаганда й рекламування діяльності соціально-психологічної служби, а також інших служб для молоді;

• поширення знань із питань психології особистості, са­мопізнання, саморозвитку, психофізіологічних проблем статі, міжособистісних стосунків, у тому числі шлюбно-сімейних;

• ознайомлення молоді з сучасними методами саморегуляції, самонавчання та самовдосконалення, поліпшення міжособистісних стосунків, підвищення працездатності та розвитку професійно важливих якостей;

• підвищення професійної компетентності працівників установ і служб, які працюють із молоддю, через ознайомлення з основами вікової, педагогічної та соціальної психології, з особливостями роботи з особами, що відзначаються девіантною поведінкою або повернулися з місць ув'язнення, молодими інвалідами та ін.;

• формування інтересу до психологічних знань, потреби й звички користуватися ними в інтересах особистого розвитку та професійної діяльності

Просвітницька робота з молоддю здійснюється як у приміщенні СПС, так і за місцями навчання, роботи, проживання, проведення вільного часу (у клубах, спортивних сек­ціях, гуртках і т. д.). Що стосується форм роботи, то вони мають вибиратися з урахуванням специфіки молодого віку і будуватися на механізмах, що полегшують спілкування. Це означає, що перевагу слід надавати не лекційно-семінарським формам, а бесідам, дискусіям, диспутам, соціально-психо­логічним тренінгам, індивідуальним і груповим консультаціям. Просвіта має здійснюватися також через виступи пси­хологів по радіо, ТБ, у молодіжній пресі.

Отже, як бачимо, конкретна просвітницька робота СПС у тій чи іншій сфері будується на декількох важливих моментах:

1. пропаганді діяльності самої служби;