5.1. Історико-опорний план

Завершальним кресленням передпроектного циклу досліджень являється історико-опорний план. Це документ, що узагальнює результати науково-пошукових досліджень історичного міста, в якому на топооснові графічно зафіксовані й систематизовані за видами об' єкти архітектурно-містобудівної та історико-культурної спадщини (рис. 5.8).

Історико-опорні плани розробляються на основі «Інструкції до складення історико-архітектурних опорних планів населених місць України» [18]. В даній інструкції історико-архітектурний опорний план визначено як комплексний містобудівний обліково-охоронний документ, що фіксує відповідну інформацію про нерухомі пам'ятки культурної спадщини населеного місця і пов' язане з ними довкілля. Інструкція містить основні вимоги щодо обстежень, науково-пошукових робіт і досліджень, необхідних для складання історико-архітектурних опорних планів, їх складу і змісту, а також визначає послідовність розроблення, погодження й затвердження історико-архітектурних опорних планів.

На історико-опорному плані приводяться:

- періодизація освоєння міських територій за основними етапами з часів виникнення міського поселення, ділянки території з культурним шаром, що має археологічну цінність і з історичним ландшафтом;

- елементи планування міста різних періодів; вулиці, що відносяться до етапів дорегулярного і регулярного планування;стародавні міські укріплення - земляні рови, вали; межі стародавніх городищ, кремлів, посадів тощо;

- головні містобудівні вузли та домінанти, візуальні зв'язки домінант; основні видові точки і стули кутів зору, в межах яких формуються панорами та перспективи міста; вулиці, що є видовими напрямами на домінанти, а також місця втрачених домінант; споруди, які порушують зв'язки, що складались історично;

- періодизація забудови міста згідно з основними етапами історії вітчизняної архітектури; ділянки комплексів і фрагментів історичної забудови, що збереглися; будівлі та споруди, які мають велику архітектурно-художню цінність (пам' ятки архітектури), а також споруди, що не відповідають історичному середовищу, а тому підлягають знесенню або заміні;

- інші пам' ятки (пам' ятки історії, садово-паркового мистецтва, археології тощо);

- стариці та висохлі русла рік, підземні водоймища, замкнені в тунелі русла малих річок;

- підземні виробітки, катакомби, підземні ходи, відомі дренажні споруди та підпірні стіни.

Історико-опорний план міста є основним вихідним матеріалом для розробки рекомендацій та умов реконструкції історичного міста (проекту історичних зон міста).

5. 2. Проект зон охорони пам'яток історії і культури.

Одним з обов'язкових документів, що повинні входити до складу генеральних планів міст і бути основою для проектів реконструкції елементів і історічної забудови, являється проект зон охорони пам'яток історії і культури.

Проект зони охорони пам'яток історії і культури - це сукупність тестових та графічних матеріалів, що визначають території в межах історичного населеного місця, для яких встановлюється обмеження архітектурно-містобудівної діяльності та історико-культурної спадщини.

Проект зон охорони пам'яток розробляється на основі передпроектних досліджень і матеріалів історико-опорного плану. В межах проекту зон охорони пам' яток з метою захисту традиційного характеру середовища окремих пам' яток і комплексів (ансамблів) навколо них встановлюються зони охорони пам' яток.

Зони охорони встановлюються навколо пам' яток містобудування, архітектури, історії, садово-паркового мистецтва, внесених до державного реєстру у відповідності з Законом України «Про охорону та використання пам'яток історії і культури» (2000 р.). Вони встановлюються з метою збереження пов'язаного з пам'ятками оточуючого середовища; збереження ролі та значення пам' яток в архітектурному та природному середовищі; забезпечення охорони пам' яток від дії негативних природних і техногенних факторів.

Зони охорони являються формою захисту пам'яток засобами регулювання оточуючого їх середовища. Вони регламентують архітектурну та містобудівну діяльність у середовищі навколо пам' яток, визначають його допустимі перетворення і характер використання.

Наявність зон охорони пам'яток направляє реконструкцію міст і сприяє збереженню традиційного характеру середовища пам'яток та їх органічному включенню в сучасне архітектурне оточення; максимальному використанню композиційних і пейзажно-видових якостей пам' яток.

До зон охорони пам'яток належать: охоронна зона, зона регулювання забудови, зона охоронюваного ландшафту, зона охорони археологічного культурного шару.

Зони охорони забезпечують диференційоване збереження ролі пам' яток в оточуючому середовищі: охоронні зони - в найближчому, тісно пов'язаному з пам'яткою міському середовищі; зони регулювання забудови - у віддаленому міському середовищі; зони охоронюваного ландшафту - у віддаленому природному середовищі.

Охоронні зони зберігають ансамблеві зв'язки пам'яток. Зони регулювання  забудови  та  охоронюваного  ландшафту зберігають переважно візуальні та планувальні зв' язки пам' яток.

Охоронна зона включає ділянку історичної забудови, ландшафтів, вільних територій, які представляють характерне історичне середовище пам'яток, а також цінні оглядові точки і зони. Територія і конфігурація окремих зон залежать від історико-культурної цінності пам' яток, їх розмірів, впливу на загальну архітектурно-художню організацію забудови, умов візуального сприйняття. Тому їх межі визначаються в кожному випадку індивідуально і можуть коливатися від значних ділянок до «місця пам' ятки» - території, яку пам' ятка займає безпосередньо.

Рекомендується встановлювати межі охоронних зон по природних межах - червоних лініях, стінах будівель, уздовж огорож тощо. Це дає можливість найточніше визначити межі охоронних зон в натурі.

В охоронній зоні нова забудова за вишиною, розмірами в плані, масштабністю повинна повністю відповідати параметрам історичної забудови.

Визначальним для перспективного використання територій охоронних зон є той факт, що містобудівна діяльність має повністю підпорядковуватись інтересам пам'яток архітектури.

У відповідності з вимогами Державних будівельних норм «...охоронні зони включають території пам'яток (земельні ділянки пам' яток в їх історичних і природних межах) з доповненням ділянками прилеглих територій, в межах яких забезпечується фізична збереженість пам' яток та їх найближчого історичного оточення (середовища), а також оптимальні умови візуального сприйняття пам'яток (у межах 350 - 500 метрів)».

Таким чином, охороні підлягають не тільки самі пам'ятки, але й їх традиційне архітектурне оточення. В зв' язку з цим у процесі розробки проектів зон охорони необхідне виділення кількох категорій забудови у відповідності з їх історико-культурною цінністю:

- цінної історичної забудови - сукупності цінних об'єктів архітектурно-містобудівної спадщини, що не мають статусу пам' яток архітектури, але підлягають збереженню як цінні елементи художнього оточення пам' яток та матеріальні вияви традиційного характеру середовища;

- рядової історичної (фонової) забудови - сукупності рядових об' єктів архітектурної спадщини, які не мають самостійної архітектурної цінності, але візуально фіксують просторовий каркас історичних поселень [50].

Якщо декілька пам'яток розташовані на невеликій відстані одна від одної, так, що їх окремі охоронні зони є суміжними і навіть частково співпадають, виділяються єдині комплексні охоронні зони (рис. 5.9).

Охоронні зони визначаються на всіх територіях історичних ареалів міст, крім історико-культурних заповідників, що мають більш високий статус і забезпечують необхідний рівень охорони пам' яток.

Межі зон регулювання забудови навколо пам'ятки визначаються її роллю в композиції та образі міста (силуеті, панорамах, видах), а також межами композиційно-видового впливу пам' ятки в поселенні. Зона регулювання забудови повинна охоплювати:

- пов' язані з пам' яткою ділянки історичної забудови й розпланування;

- території, на які розповсюджується композиційно-видовий вплив пам' ятки;

- місця її огляду та території, що оглядаються разом з нею в цінних пейзажах і видах;

- ділянки, на яких необхідно регулювати висоту нової забудови задля збереження цінних видів і пейзажів.

У межах великих об' єднаних зон регулювання забудови можуть бути виділеними підзони з різним режимом використання території

 (наприклад, у місті Харкові в межах Нагірної частини центру та Подолу виділена підзона суворого режиму реконструкції).

Межі зони охоронюваного ландшафту визначаються територією візуально-пейзажних зв' язків пам' яток з природними складовими оточуючого середовища і встановлюються з урахуванням природних та планувальних рубежів. У зону охоронюваного ландшафту мають бути включені природні утворення, які представляють характерне середовище пам' яток, а також ті, що відіграють важливу роль у цінних пейзажах, що включають пам'ятки (наприклад, гірські хребти Ліван та Антиліван навколо всесвітньовідомого архітектурного ансамбля в місті Баальбек).

У великих і складних зонах охоронюваного ландшафту можуть визначатися межі підзон з різним режимом використання території.

В більшості міст, де вже затверджені історичні ареали, вони являються фактично синонімами поняття «території історичної забудови». Великі і найкрупніші міста, які в процесі територіального розвитку поглинули колись самостійні поселення, можуть мати кілька історичних ареалів. Так, у місті Харкові є три історичних ареала, один з яких - архітектурно-містобудівний ансамбль «селище ХТЗ», що в 1930-х роках був поселенням-супутником першої столиці України.

Слід зазначити, що до цього часу історичні зони не являються елементом функціонального зонування. Вони накладаються на функціональний план, фіксуючи на ньому історично сформовані особливості планувальної структури. Тому межі історичних ареалів і зон охорони пам' яток не співпадають з межами функціональних зон міста.

Крім того, в межах традиційного двомірного функціонального зонування неможливе вирішення пам' ятникоохоронних задач. Адже історична і художня цінність архітектурно-містобудівного спадку визначається не площинними, а об' ємно-просторовими характеристиками, а саме історичне середовище - це виключно просторова складова міста.

Вочевидь, що для аналізу території міста і визначення перспективного розвитку історичної забудови всі види зонування мають розглядатись як функціонально-просторові зони. Ці зони повинні слугувати основою для встановлення регламентів правового зонування -визначення висотних параметрів забудови, створення умов для розкриття архітектурних панорам, формування композиційних осей і візуальних коридорів тощо.

Самі терміни «історичний ареал», «історичний центр», «зона охорони» сприймаються, насамперед, як простори. Тому доцільно виділяти території з історичною забудовою в якості історичних просторів - територій з традиційною забудовою в межах периферійних охоронних зон міста, прилеглих до історичного центру.

Одним з нових понять у містобудівній практиці являються історичні    ареали міст.  Згідно з Законом України «Про охоронукультурної спадщини» : «Історичний ареал населеного місця» - частина населеного місця, що зберегла об' єкти культурної спадщини і пов' язані з ними розпланування та форму забудови, які походять з попередніх періодів розвитку, типові для певних культур або періодів розвитку»[16].

У старовинних поселеннях на ділянках забудови і ландшафту, об' єднаних загальною планувальною та архітектурно-просторовою композицією, на яких сконцентровані пам' ятки різних видів і добре збережене традиційне міське середовище, організовуються історико-архітектурні заповідники і заповідні території [14].

Історико-архітектурний заповідник - розпланувально і просторово відокремлений в структурі міста комплекс (ансамбль) об' єктів архітектурно-містобудівної спадщини, який має визначну художню та історичну цінність. Заповідники охороняються державою з метою збереження, реставрації та науково-просвітньої діяльності. Території заповідників відносяться до земель історико-культурного призначення і вилучаються з інших видів господарського використання.

Історично-архітектурна заповідна територія - історично сформована і розпланувально визначена частина історичного міста, в якій збереглися традиційний (історично успадкований) характер середовища та архітектурно-містобудівна спадщина. Заповідні території охороняються державою, відносяться до земель історико-культурного призначення, але при цьому не вилучаються з господарського використання [4, 50].

В цілому на заповідники, заповідні території та охоронні зони розповсюджується принцип регенерації середовища, на зони регулювання забудови - режим реконструкції з обмеженим, частковим або активним перетворенням середовища.

Державні будівельні норми вимагають: «Для заповідників, заповідних територій і комплексних охоронних зон слід передбачати збереження історичного планування і забудови, історичного середовища і ландшафту, винесення промислових підприємств, майстерень, складів та інших дисгармонуючих споруд, що наносять фізичну та естетичну шкоду пам' яткам і оточуючій їх історичній забудові, благоустрою території» [14].

Для збереження традиційного міського середовища і регулювання нового будівництва в межах історичних ареалів міст передбачається розробка для кожного з міст, включених до списку історичних поселень України, місцевих «Правил забудови в межах історичних ареалів». Правила забудови передбачають розподіл території на зони за принципом переважних функцій і встановлення для кожної з них режимів використання та забудови території.

На відміну від традиційного зонування, такі зони більш диференційовані і   враховують не тільки   площинні, але й об'ємно­просторові параметри. Правила забудови є базовими для визначення можливих видів містобудівної діяльності в межах історичних ареалів.

Як топографічний розділ місцевих «Правил забудови» розробляється проект меж і режимів використання ареалів історичного населеного місця.

Проект меж і режимів використання ареалів історичного населеного місця - текстові та графічні матеріали, що визначають межі окремих частин історичного міста, з характерними, притаманними лише їм містобудівними особливостями, та збереженою історико-культурною спадщиною, а також обмеження архітектурно-містобудівної, господарської та іншої діяльності з метою збереження історико-культурної спадщини. При розробці цього документа необхідно ставити за мету досягнення комплексності збереження історичного міського середовища - від планувального укладу міста до способу забудови фрагментів міського середовища, історичних елементів благоустрою тощо [4].

Передпроектний цикл досліджень історичних територій міст являється першим етапом містобудівного проектування і забезпечує формування інформаційно-методичної бази для пам'яткоохоронних заходів і розробки нормативних узагальнюючих документів. Передпроектний цикл включає аналітично-дослідницькі роботи з виявлення найбільших сталих елементів архітектурно-планувальної структури, а також специфічних особливостей еволюції історичних міст. Вони включають архівні і бібліографічні дослідження, натурні обстеження, інвентаризацію пам' яток тощо.

На основі матеріалів дослідження уточнюються дані щодо офіційно визначених пам' яток архітектури, історії і культури, а також виявляються нові, раніш невідомі пам'ятки, яким тимчасово (до офіційного занесення у Державний реєстр) надається статус пам'яток місцевого значення.

Результатом передпроектного аналізу являється розробка узагальнюючих документів:

- історико-опорного плану з графічно зафіксованими на топооснові та систематизованими за видами об' єктами архітектурно-містобудівної спадщини світового, національного та місцевого значення;

- проекту охорони пам' яток історії і культури, який складається з сукупності текстових та графічних матеріалів, що визначають території, для яких встановлюються обмеження архітектурно-містобудівної діяльності (історичні ареали, зони охорони, заповідники, заповідні території);

-  проекту   меж   і   режимів   використання   історичних ареалів населеного міста, що складається з текстових таграфічних матеріалів.

Історико-опорний план і проект охорони пам'яток історії і культури в якості обов' язкових документів включаються до генерального плану історичного міста. Проект меж і режимів використання історичних ареалів служить основою для розробки місцевих правил забудови.

Контрольні запитання для самостійного вивчення розділу:

1. З яких етапів складається містобудівний проектний процес? Які питання вирішуються при здійсненні передпроектного аналізу?

2. На яких нормативно-методичних документах базується розробка історико-архітектурного опорного плану? В якості якого документу історико-опорний план входить до складу генерального плану?

3. Які методи використовуються при проведенні комплексного передпроектного аналізу території історичних міст? Для виявлення яких аспектів застосовується історико-генетичний аналіз?

4. Які джерела використовуються при проведенні архівних і бібліографічних досліджень? Розкрийте поняття «іконографічні матеріали».

5. На основі яких документів складається історико-опорний план? Які дані щодо історичної забудови входять до історико-опорного плану?

6. Які зони охорони пам'яток визначені українським законодавством? Для чого встановлюються охоронні зони пам' яток, як визначаються їх межі?

7. Охарактеризуйте поняття «зона охоронюваного ландшафту». Які вимоги щодо використання і забудови територій встановлюються в межах цих зон?

8. Що таке «історичний ареал» міста? Як визначаються межі історичних ареалів?

9. З яких матеріалів складаються проекти зон охорони пам' яток історії і культури? Назвіть ілюстративні матеріали, що включаються до складу проекту зон охорони.

10. У яких випадках організуються історико-архітектурні заповідники і заповідні території? Який режим функціонального використання встановлюється в межах заповідників і заповідних територій?

КАРТОГРАФІЧНІ ДЖЕРЕЛА ПЕРЕДПРОЕКТНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

а)

Рис. 5.1. Площинні проектні та фіксаційні плани: а) план Охтирки, 1787 рік; б) проект реконструкції Житомира, 1827 рік._

а)

в)

б)

б)

г)

Рис. 5.2. Аксонометричні плани: а) план Парижа, ХІ століття; б) план київського Подолу, кінець ХУІІ століття (фрагмент плану Ушакова); в) центр Парижа, 1739 рік, (план Тюрго); г) центральна частина Москви, кінець УІІ століття («Петрів

кресленик»).

ІКОНОГРАФІЧНІ ДЖЕРЕЛА ПЕРЕДПРОЕКТНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

а)

б)

Рис. 5.3. Художні зображення: а) вигляд італійського міста Сієна, 1335 рік, художник А.Лоренцетті; б) вигляд палацу Радзивілів у Варшаві, 1770-ті роки, художник Б.Бєлотто (Каналєтто молодший).

а)

Рис. 5.4. Проектні кресленики: а) проектна перспектива Каплунівської церкви Харкові, 1912 рік, архітектор О.М.Бекетов; б) проект церкви в Старобільську, 1871 рік, архітектор В.Х.Нємкін._

б)

а)

б)

Рис. 5.5. Історичні фотознімки: а) Миколаївська церква в Лебедині, 1890-ті роки; б) вулиця Сумська в Харкові, фото 1900-х років._

Рис. 5.6. Натурне обстеження історичної забудови прибережної частини київського Подолу: а) фіксація видових точок на планувальній схемі; б) - з) натурні зарисовки (фотофіксація)[ 51]

Кінець XVII століття.

Кінець XVII! століття.

Початок ХХ століття.

Кінець ХХ століття.

Рис.5.7. Формування західної панорами історичного ядра міста Харкова. Графічна реконструкція В.Є.Новгородова.

Рис. 5.8.   Історико-опорний план історичного центру м. Харкова (фрагмент): 1,2 - пам'ятки архітектури національного та місцевого значення; 3 - цінна історична забудова; 4 - фонова забудова; 5 - межі колишньої фортеці; 6 - територія цінного археологічного шару.

Рис. 5.9. Проект комплексних охоронних зон історичного центру м. Харкова (фрагмент): 1 - пам'ятки архітектури національного значення; 2 - пам'ятки архітектури місцевого значення; 3 - цінна забудова; 4 - фонова забудова; 5 - зони цінного археологічного шару.

Рис. 5.10.

Рис. 5.10. Бучач Тернопільської області. Історико-архітектурний заповідник на основі історичного середмістя: а) вигляд міста на початку ХХ століття; б) план міста середини ХІХ століття; в) проект визначення меж історичного ареалу і території заповідника: 1 - межі історичного ареалу; 2 - межі історико-архітектурного заповідника [4].

Розділ 6. Сучасна теорія і практика реконструкції

історичних міст

6.1. Методи вдосконалення функціональної та планувально-просторової структури

В сучасному містобудуванні сформувалось узагальнююче уявлення про місто як про відкриту, динамічну систему, що розвивається у просторі і часі, має велику кількість функцій та складових елементів. Єдиний і цілісний образ міста визначається характером його просторової й функціональної мереж, побудовою планувальної структури та архітектурної композиції [47].

Містобудівна реконструкція - цілеспрямована діяльність щодо зміни раніше сформованої містобудівної системи або її складових елементів, обумовлена потребами вдосконалення та розвитку цієї системи.

Реконструкція передбачає велике коло можливих трансформацій (як у кількісному, так і в якісному відношенні) - від майже повного збереження структури, що склалася історично, до майже повної її заміни.

В містобудівній практиці застосовуються два види реконструктивної діяльності:

1. Реконструкція міста (на рівні планувальної структури в цілому).

2. Реконструкція історичного міського середовища, (зазвичай на рівні окремих ділянок центральної частини міста).

Вибір тих чи інших прийомів реконструкції історичних міст базується :

- по-перше, - на збереженні цінних якостей сформованої забудови, шляхом виявлення її специфіки за функціональними, планувальними та об'ємно-просторовими характеристиками;

- по-друге, - на необхідності приведення цих характеристик у відповідність із сучасними вимогами.

Головні завдання реконструкції міста:

- регулювання розвитку міста шляхом перебудови планувальної структури і вдосконалення територіального зонування;

- забезпечення спадкоємності розвитку міста, збереження і збагачення своєрідності історичного планування та просторової композиції міста;

- оздоровлення оточуючого людину середовища шляхом боротьби з забрудненням і шумом, озеленення, обводнення, підвищення ефективності використання відкритих просторів, вдосконалення інженерного обладнання території тощо;

- вдосконалення транспортної інфраструктури, підвищення комфорту та безпеки руху;

- створення необхідних передумов для покращання архітектурно-просторового середовища житлових районів, загальноміського центру та інших функціонально-територіальних зон історичного міста.

В сучасній практиці реконструкції історичних міст склалися два підходи - шляхом формування нової планувальної структури або продовження розвитку на основі структури, що склалася історично. В першому випадку може невиправдано ігноруватись історично сформоване планування, в другому - перевантажуватись центральна частина міста.

Необхідне сполучення названих підходів - трансформація міського плану у відповідності з новими умовами і потребами розвитку в тих межах, в яких зміни не протирічать сукупності тих структурних ознак, що стало відтворювалися на всіх етапах розвитку історичного міста. Такий підхід до реконструкції можна назвати еволюційним оновленням міського плану. Основним принципом еволюційного підходу є накладання старої та нової планувальних структур, у результаті чого формується єдиний планувальний каркас міста (рис. 6.1). Він має загальні для всіх елементів міста центри тяжіння, функціональні зв'язки та просторові домінанти. Стара структура не знищується, вона залишається життєздатною і домінує в межах ареалу історичної забудови. Нова структура додає зовсім інші функціонально-просторові характеристики тим територіям, що попадають у сферу її активного впливу [13, 46].

До традиційного кола проблем, що виникають при містобудівній реконструкції, в умовах історичного міста додаються вимоги збереження історико-культурної спадщини, традиційного міського середовища, сформованої планувальної структури. При цьому реконструктивні заходи повинні забезпечити сучасний рівень соціальних умов життя і діяльності населення.

Однією з найважливіших проблем реконструкції є реорганізація еволюційно сформованого функціонального зонуванняміської території для її впорядкування, забезпечення кращих санітарних умов міського середовища й зручних функціонально-господарських зв'язків у межах міста.

При вдосконаленні схеми функціонального зонування необхідне вирішення таких задач:

- звільнення цінних в історичному відношенні частин міста від шкідливих підприємств, складських, транспортних та інших підприємств і установ, що спотворюють історичне середовище, забруднюють територію, потребують великих потоків транспорту тощо;

- надання історичній зоні міста функцій, які сприятимуть максимальній збереженості сформованої архітектурно-містобудівної системи і виявленню її художніх якостей;

- вибір варіанту перспективного розвитку загальноміського центру та визначення ролі в ньому історично сформованого, традиційного центру міста (сполучення функцій сучасного центру з історично сформованим центральним ядром; перенесення центру в нову частину міста; створення поліцентричної системи спеціалізованих центрів). Усі три варіанти розвитку центру міста повинні передбачати розвиток громадських функцій історичного центру.

Згідно з вимогами Державних будівельних норм (ДБН 369-92, розділ 11):

«Необхідно передбачати спадкоємність в архітектурно-містобудівному розвитку поселень, враховувати особливості історичного середовища (комплекс планування, що склалося, та відповідної йому забудови), що характеризуються специфічними для конкретного поселення та етапів його розвитку співвідношеннями об' ємів архітектурних споруд і відкритих просторів, умовами зорового сприйняття пам' яток та їх комплексів, зв' язками з природним ландшафтом» [14].

Важливу роль у формуванні міського каркаса грають місця перехрещення старої та нової структур міста. Вони стають головними вузлами оновленого плану міста, його найбільш сталим у масі компонентом, де концентрується функціональна та містобудівна активність [13, 46].

Змінюються самі задачі охорони історико-культурної спадщини. В попередні десятиліття вони зводилися до вибіркової наукової реставрації окремих пам'яток, часто з «розчисткою» оточуючої забудови.

Сьогодні ж стало очевидним, що це неприпустимо. Від збереження окремих пам' яток сучасна архітектурна теорія та практика перейшли до збереження історичного архітектурного середовища в цілому.

Питання збереження та оновлення історичного міського середовища повинні вирішуватися комплексно. Щоби зберегти історичне міське середовище, необхідно зробити його по-справжньому життєздатним. Потрібно не тільки підтримувати його, а й постійно оновлювати. Це єдиний процес, що включає і реставрацію, і ремонт, і благоустрій, і нове будівництво.

Концентрація більшої частини нового будівництва об'єктів загальноміського значення повинна передбачатись за межами центрального історичного ядра міста. Разом з цим ділянки для розміщення таких об'єктів слід обирати достатньо близько від історичного ядра - таким чином, щоби ці комплекси активно формували ландшафт центральної частини міста, не порушуючи її композиційної побудови, що склалася історично.

В межах центрального історичного ядра виділяються зони високої загальноміської активності. Ця зона формується на основі вже існуючих елементів    загальноміського     центру.     В     центрі здійснюєтьсянайбільша інтеграція загальноміських функцій, що обумовлює радикальне оновлення старої забудови (шляхом реставрації, реконструкції, реновації), широке використання підземних просторів.

У функціональному та просторовому відношенні з зоною високої загальноміської активності тісно пов' язана культурно-рекреаційна зона загальноміського центру, де сконцентровані культурно-видовищні заклади й об' єкти відпочинку міського значення. Ця частина центрального ядра історичного міста включає також основні маршрути огляду визначних історичних та культурних об' єктів. (У Києві це система парків та комплексів історичної забудови уздовж Дніпра; в Харкові - територія від оперного театру до площі Свободи, система набережних рік Харків та Лопань). У культурно-рекреаційних зонах доцільно використовувати методи прихованої реконструкції -перетворення і функціонального насичення внутрішніх міських територій (дворів, пустирів тощо) зі збереженням вигляду історично сформованого середовища вулиць і майданів.

Аналіз містобудівної еволюції історичних поселень показує, що взаємодія історичного середовища з сучасною забудовою є однією з найважливіших композиційних проблем. Цю взаємодію слід розглядати як систему прямих і зворотних зв' язків, які виникли між територіями історичної і нової забудови. За критерієм забезпечення системної взаємодії і взаємовпливу зон історичної і нової забудови можна виділити чотири типи стану міського середовища [15]:

1. Стабільно благополучний - характеризується наявністю просторово розвинутої, насиченої архітектурно-містобудівними пам' ятками історичної забудови з вкрапленнями нової забудови, при умові суворого контролювання охорони пам'яток та нового будівництва. Одним з важливих позитивних факторів є наявність навколо історичного центру міста поясу «доіндустріальної» забудови, що являється своєрідною «захисною зоною» від натиску індустріальної забудови периферійних районів, що не мають нічого спільного з історичними містобудівними коріннями міста.

2. Умовно благополучний - визначається балансом співвідношення питомої ваги історичної зони і зони індустріальної забудови з активною забудовою в межах історичної зони при відсутності цілісного «захисного поясу». В результаті можлива агресія на історичний центр міста нової уніфікованої забудови.

3. Небезпечний стан - спостерігається в містах, історичні зони яких частково деформовані вторгненням забудови останніх десятиліть, а тому збережені історичні території потребують невідкладних заходів по збереженню їх генетичної основи.

4. Негативний стан - спостерігається в містах, в яких у результаті інтенсивного містобудівного розвитку цілісність історичної зони зруйнована масою і масштабом нової забудови.

Важливим творчим завданням являється пошук містобудівних прийомів і методів, що забезпечують оптимальне сполучення нової забудови з історично сформованим середовищем. У процесі реконструкції міста може виникнутибезліч ситуацій, що проявляються як у кількісних співвідношеннях, так і в якісному взаємовпливі нової і старої забудови- як у межах окремих архітектурних ансамблів, так і на рівні загальноміської композиційної організації.

Дилема - зберігати чи не зберігати- виникає не тільки по відношеннюдо окремих будівель та ансамблів.Усе більшого значення набуваєпланувальний аспект реконструкції. Реконструкції підлягає планувальна структура не тільки історичноїзони, а й всього міста (рис.

6.2).

Методологічною основою планувальної реконструкції поселення є визначення ролі його ядра та історичної зони в еволюційному розвитку живого організму міста. Історичне ядро міста являється структуро-формуючою основою не тільки в формуванні всього міста, а і в агломераційних процесах [13, 40, 47]. Крім того, історичний центр є середовищем для розвитку міської культури та всіх видів соціальної активності, що також впливає на формування перспективної функціонально-структурної організації міста (рис. 6.3).

Вдосконалення планування і забудови історичних міст пов'язане, насамперед, з розвитком їх індивідуальних планувальних першооснов в умовах територіального зростання міста, підсилення функціональних зв' язків між окремими зонами, збільшення рухливості міського населення. При цьому пам' ятки історії та архітектури, сконцентровані в історичній частині міста, розглядаються сьогодні не тільки як матеріальне явище історії культури і цивілізації, а й як явище сучасності. Не втрачаючи своїх історично сформованих художніх якостей, вони одержують нове, набагато збільшене функціональне і соціальне навантаження [2].

6.2. Принципи і прийоми композиційно-художньої організації

забудови

Об'ємно-просторова структура історичного міста представляє собою єдність складових - природного ландшафту, планувальної схеми, системи головних об' ємних та вертикальних домінант, архітектурних якостей основних будівель і комплексів, а також масової рядової забудови. Сукупність цих складових визначає як зовнішній, так і внутрішній вигляд поселення. Внутрішня організація комплексу міських ансамблів має особливо важливе значення внаслідок того, що більшість населення сприймає місто шляхом повсякденного спілкування з його архітектурним середовищем, у результаті накопичуючи враження і створюючи в своїй пам'яті відповідний образ.

Мистецтво реконструкції пам' яток містобудування та архітектури, насамперед, повинно бути мистецтвом гармонійного розвитку історичних ансамблів, комплексів міста в цілому, спираючись на об'єктивні закономірності взаємодії мистецтва архітектури з простором і часом - основними сферами буття.

За твердженням М.Г. Бархіна: «Ансамбль - не просто група будівель... Обов'язковий учасник архітектурного ансамблю - простір, організований цими будівлями, організований за визначеною системою і визначеним задумом, у відповідності з визначеною ідеєю» [ 46].

Приклади реконструкції історичних міст показують, що для справжнього збереження їх архітектурної індивідуальності необхідна містобудівна консервація в окремих його частинах, насамперед, просторових відношень.

З урахуванням підсилення агресії нової забудови на всі можливі вільні території, актуальною є проблема збереження відкритих просторів як містобудівних акцентів у планувальній тканині міста. Відкриті простори і майдани - невід' ємна частина містобудівного мистецтва, до якої необхідно відноситися так само уважно, як і до історичної забудови, пам' яток архітектури та охоронних зон.

Відкриті простори міст забезпечують розкриття архітектурних панорам і силуетів забудови. Ці території являються вузлами перехрещення не тільки планувальних комунікацій, але й візуальних осей.

Інший аспект цієї проблеми полягає в тому, що в просторах міста реалізуються всі архітектурно-художні зв' язки будівель при співставленні їх масштабу, пропорційної побудови, силуету, пластики, колориту. В історико-архітектурному спадку ці взаємозв' язки являють собою не меншу цінність, аніж самі простори та архітектурні пам'ятки міста.

Між тім, для порушення цих зв'язків не обов'язкове руйнування історичних будівель. Ці взаємовідношення можуть бути деформовані невиправданим втручанням чужих для просторів історичного міста нових об' ємів з їх гіпертрофованими розмірами, іншим масштабом, відсутністю пластики та кольору. Прикладом може слугувати будівля книгосховища Харківської наукової бібліотеки ім.В.Г.Короленка, примітивний громіздкий силует якого спотворив вишуканий історичний ансамбль центру міста.

Історичний простір міста, в межах якого локалізовані найбільш цінні архітектурні ансамблі та комплекси, - найважливіша його архітектурно-художня цінність. Збереження його цілісності - одна з перших задач при реконструкції міста.

Сучасний підхід до реконструкції історичного міста полягає в розгляді пам' яток архітектури як цілісної системи, яка вступає в активну взаємодію з його сучасною структурою. Домінуючі та емоційно виразніісторичні елементи не можуть виконувати лише роль музейних експонатів. Вони повинні бути активними містобудівними компонентами, що формують середовище, а іноді і підпорядковують композиційно сучасні архітектурні компоненти.

Ще на рівні передпроектних досліджень необхідне проведення композиційного аналізу історичної забудови міст, що передбачає:

- вивчення композиції історичного міста з аналізом та оцінкою його «історичних нашарувань»;

- вивчення і класифікацію планувальної структури міста та її елементів у часі з фіксацією найбільш суттєвих етапів її історичної трансформації;

- аналіз ландшафтних вузлів, що впливають на історичне формування міської структури, елементів силуету міста, розкриття основних архітектурних ансамблів.

Взаємодія історичної частини міста з зовнішнім міським і природним середовищем найяскравіше проявляється в просторово-візуальних зв' язках між історичним центром і приміським ландшафтом. Найбільш характерними є два варіанти просторових взаємозв'язків:

- центральна частина міста має безпосередній вихід до відкритих приміських ландшафтів;

- зв' язок здійснюється через низку різних перехідних елементів ландшафту (лісопаркових клинів, водно-зелених діаметрів тощо).

Аналіз ландшафтних умов у великій кількості історичних міст показав, що вони можуть бути зведені до трьох типових ситуацій:

1. Центральний район міста розташований нижче примикаючих відкритих просторів.

У цьому випадку домінуючі ділянки природного ландшафту сприймаються зсередини історичної забудови, що обумовлює орієнтацію на них основних площ і вулиць. Потребують охорони і регулювання ландшафти, звернені вбік міста, особливо уздовж ліній обмеженої видимості, визначаючих чіткість зорового сприйняття пагорбів, бровок, надзаплавних терас тощо.

2. Історична частина міста знаходиться вище оточуючого відкритого ландшафту, коли є можливість панорамного обзору приміських територій.

В цьому випадку особливого значення набуває характер ландшафту найближчих до історичної забудови просторів. Доцільні різні прийоми композиційного розкриття територій - ярусність забудови, використання візуальних осей уздовж вулиць і бульварів, що мають падіння рельєфу.

3. Історична частина міста і прилеглі до неї відкриті простори знаходяться на приблизно однакових відмітках.

В цьому випадку візуальні контакти між історичними архітектурними ансамблями і природним ландшафтом утруднені, тому найбільшого    значення    набувають    ті    зовнішні    простори, щорозчленовують міську забудову, а також водоймища, зелені клини тощо. Просторові взаємозв' язки можуть бути розвинені за рахунок розкриття історичних ансамблів на ці ландшафтні компоненти, а також шляхом кулісних розкриттів углиб ландшафту, акцентування місцевих підвищень рельєфу.

Задача відновлення просторово-візуальних зв'язків повинна ставитися вже на перших етапах роботи над генеральним планом міста.

Території, що розташовані впритул до історичної забудови, або є для неї фоном, мають найважливіше значення для визначення шляхів містобудівного розвитку.

Для забезпечення композиційних зв' язків історичної забудови з зовнішніми зонами міст доцільне застосування такихприйомів:

- створення «візуальних коридорів» у напряму найбільш привабливих об' єктів приміського ландшафту, що розширює параметри їх просторового взаємозв' язку;

- формування лінійних водно-паркових систем, які перетинають основний масив міської забудови.

Класичним прикладом побудови такої системи являється місто Київ. Водно-зелений діаметр протяжністю 20 км та шириною 1,5 - 4 км, що являє собою систему садово-паркових ансамблів уздовж Дніпра, пересікає місто з півночі на південь.

Режим нового будівництва в історичному середовищі визначається як за кількісними (габаритними), так і за якісними показниками (ритмом, пропорціями, тектонікою, матеріалами, кольором, стилістичними ознаками тощо). Однак ці обмеження вводяться для зон охорони в цілому, що не виключає уточнення підходу до трактування окремих споруд.

У залежності від значення нового будинку в системі історичної забудови він може стати як рядовим елементом, так і місцевим акцентом. Розташовані на вершинах пагорбів, поворотах вулиць, такі архітектурні акценти забезпечують реалізацію принципу супідрядності побудови архітектурної композиції забудови, що складається в результаті продуманої реконструкції.

При вирішенні зовнішньої і внутрішньої композиції містобудівного об' єкта з забезпеченням композиційного та смислового поєднання історичної і нової забудови важливого значення набуває сценарний принцип побудови архітектурної композиції. Цей принцип дозволяє пов'язати простори різного функціонального призначення (простори вулиць з дворовими просторами, екстер'єр з інтер'єром об'єкта тощо). Попередньо вибудований сценарій просторової та композиційно-смислової організації містобудівного елемента після реконструкції дозволяє не тільки зберегти, а й довести до логічного завершення специфіку побудови, ритму та масштабу історичної забудови (наприклад, Старий   Арбат   у   Москві,   Андріївський   узвіз   та   район вулиці

П.Сагайдачного на Подолі в Києві, вулиця Артема в Донецьку) (рис. 6.4, 6.5).

Для успішного вирішення задач гармонізації нових об'єктів із середовищем, що склалося історично, велике значення мають композиційні якості нової забудови, тобто «спеціалізація» її композиції у відповідності з функцією. Тому одним з важливих принципів реконструкції історичної забудови стає принцип стилізації нової будівлі за функцією, що заключається в чіткому виявленні елементарних функцій об'єкта архітектурними засобами (балкон, еркер, вирішення входу тощо).

У випадках втрат пам'яток або неможливості збереження цілісності середовища допускається вільний пошук архітектурних рішень, що поєднують старі й нові елементи в будь-яких «коректних» один до одного сполученнях. Допускається застосування прийому архітектурного, стилістичного або масштабного контрасту за умови загального погодження вигляду за рахунок часткової модернізації композиційної схеми, що склалася історично.

На заповідних територіях допускається тільки відновлення і консервація історичної забудови з частковою або повною заміною функції «за старими фасадами».

Для виправлення композиційних деформацій на територіях, що підлягають реконструкції, можуть бути використані такі прийоми:

- виявлення системи архітектурних орієнтирів, відновлення найкращих візуальних зв'язків з підкреслюванням окремих напрямів архітектурними засобами та благоустроєм, знесення споруд, що затуляють зорові точки тощо;

- регенерація елементів середовища, що зникли або спотворені, відновлення характерних прийомів забудови (історичних червоних ліній, квартального планування, регламентованої кількості поверхів);

- погодження вигляду нової забудови з характером середовища за рахунок імітації окремих деталей, декоративних фасадів, «приховане» розташування нових будівель, екранування дисгармонуючих видів та панорам;

- змінення вигляду споруд, невідповідних середовищу: накладання на фасади нових членувань, декоративних елементів, коригування силуетів висотних об'єктів.

Усі ці прийоми базуються на ряді принципів, серед яких основні:

1. Принцип однорідності середовища, що передбачає узгодження нової та історичної забудови на основі функціональної та масштабної однорідності.

2. Принцип цілісності просторової організації, направлений на гармонізацію вільних та забудованих просторів, їх пропорційну відповідність забудові, що склалася історично (рис. 6.6).

3. Принцип завершеності композиційного задуму, який передбачає необхідність досягнення в ході реконструкції первісного задуму побудови композиції як ансамблю в цілому, так і окремих будівель. Повне втілення даного принципу передбачає достовірне відтворення втрачених або нереалізованих елементів ансамблю.

4. Принцип подібності нової забудови елементам існуючого міського середовища, що визначає можливість завершення композиції елементів міської забудови новими об'єктами, гармонізованими з історичною забудовою за силуетом, масою, деталями тощо (рис. 6.7).

5. Принцип спадкоємності, який передбачає вивчення, відбір та збереження всього цінного, що склалося в структурі міста протягом століть і відповідає кращим традиціям містобудування.

6. Принцип гармонізації зорового сприйняття, який передбачає визначення особливо цінних історичних видових панорам та нових точок сприйняття композицій, основних акцентів і домінант шляхом знесення малоцінної забудови з обов' язковим збереженням історичного характеру сприйняття (рис. 6.8).

В основу сучасного світового збереження і реконструкції історичної забудови міст покладені принципи, сформульовані в 1976 році в „Рекомендаціях UNESKO про збереження і сучасну роль історичних ансамблів":

- зберігати історичні ансамблі від збитків, пов'язаних з неправильним використанням, непотрібними або позбавленими смаку перебудовами, що завдають шкоди їх самобутності;

- проводити відновлювальні роботи тільки на науковій основі;

- зберігати гармонію, обумовлену наявністю зв' язків чи контрастів між різними елементами, що складають ансамбль і надають кожному з них свого особливого характеру;

- обережно вести нову крупно масштабну забудову зі збереженням загальних панорам, пам' ятників та історичних ансамблів і оточуючого їх довкілля;

- спрямовувати національну, регіональну та місцеву політику на збереження історичних ансамблів та пристосування їх до вимог сучасного життя;

- в історичних ансамблях, що складаються з елементів різних історичних періодів, роботи по збереженню, реставрації і реконструкції вести з урахуванням усіх цих періодів;

- регламентувати і контролювати нове будівництво з метою забезпечення гармонійного включення його в просторову структуру і атмосферу історичного ансамблю.

Одним з нових методичних підходів до реконструкції історичних міст є заміна традиційного генерального плану серією „міських проектів".  Такий підхід надає архітекторам більшої  свободи, ніжшаблонне генеральне планування, що було яскраво продемонстровано при реконструкції Барселони.

Такий метод сформульований автором реконструкції міста Оріолом Богіасом: „Замість виконання генерального плану в якості єдиного документа слід запустити серію унікальних міських проектів. Це питання заміщення містобудування архітектурою, необхідно проектувати громадський простір, тобто місто...

Генеральний план може прекрасно слугувати основною схемою необхідних робіт, але не буде ефективним до тих пір, поки він не включатиме в себе ці проекти, а також аналіз крупно масштабної основної системи великої території і політичне визначення цілей і методів."

Таким чином, при реконструкції історичних міст на перший план висувається проблема органічного поєднання в їх структурі історичної та нової архітектури. Адже в межах зони історичної забудови міста, як правило, зберігається його стародавнє ядро з найбільш цінними архітектурними пам'ятками. Зазвичай у центрах історичних міст збереглися крупні містобудівні елементи: площі, вулиці та цілі райони, які включають, поряд з унікальними пам' ятками архітектури, рядову забудову, історичне середовище.

Містобудівна реконструкція проводиться як на рівні міста (генеральний план), так і на рівні елементів історичного міського середовища (проекти реконструкції центру, житлових кварталів, вулиць, промислових зон). Проекти реконструкції історичних міст повинні базуватися на еволюційному підході, що забезпечує не тільки збереження, а й органічний розвиток функціональної і планувальної структури.

При розробці перспективного планування міста доцільне накладання старої і нової планувальних структур та формування єдиного планувального каркаса міста.

Композиційні задачі реконструкції повинні вирішуватися на основі базових принципів - супідрядності, сценарного принципу, принципу цілісної просторової організації тощо.

98

Розділ 6

Контрольні запитання для самостійного вивчення розділу:

1. Які задачі вирішуються для вдосконалення функціонального зонування території історичних міст? Назвіть функції, що сприяють максимальному збереженню традиційного архітектурного середовища.

2. Назвіть характерні ситуації взаємовпливу зон історичної і нової забудови. Які умови необхідні для стабільного стану системної взаємодії цих зон?

3. В чому полягає містобудівний принцип накладання старої і нової планувальних структур? Яку роль у перспективному розвитку міст повинні відігравати місця перехрещення старої і нової планувальних структур?

4. Охарактеризуйте поняття «зона високої загальноміської активності». Наведіть конкретні приклади з визначенням меж даної зони.

5. Який підхід до реконструкції історичних міст називають еволюційним? Охарактеризуйте поняття «еволюційний період».

6. Визначте типові ситуації взаємодії історичної частини міста з приміськими ландшафтами. Які містобудівні прийоми доцільні для кожної з ситуацій?

7. В яких ландшафтних умовах доцільне формування «візуальних коридорів» та лінійних водно-паркових діаметрів? Наведіть приклади.

8. Наведіть приклади використання в реконструктивній практиці принципів супідрядності, спеціалізації та сценарного принципу побудови архітектурної композиції.

9. Які композиційні прийоми доцільні при реконструкції історичного міського середовища? Наведіть відомі вам приклади коригування силуетів та висоти будівель.

10. В чому полягає принцип подібності нової забудови традиційному міському середовищу? Назвіть прийоми практичної реалізації цього принципу.

Рис. 6.1. Варшава. Накладання старої і нової планувальної структури в центральній частині міста: а) планувальна структура (1 - старе місто; 2 - палац культури та науки); б) система ансамблів центру (аксонометрія).

Рис. 6.2. Просторові структури європейських столиць: а) Варшава; б) Берлін;

в) Будапешт; г) Бєлград; 1- історичне ядро; 2 - забудова проміжних зон; 3 - забудова

периферійних зон.

Рис. 6.3. Системи ансамблів у центральних зонах європейських столиць: а) Праги; б) Будапешта; в) Берліна.

Рис. 6.4. Типи міських просторів: а) локальні; б) лінійні; в) системи взаємозв'язаних просторів; І - загальноміського значення; ІІ - районного значення; ІІІ - місцевого значення: 1 - реальні та умовні межі «інтер'єра»; 2 - полоси транспортного руху; 3 - поле сприйняття інтер' єрів.

Рис. 6.5. Прага. Анфіладна побудова системи ансамблів, «нанизаних» на магістраль Південь - Північ уздовж центральної ділянки магістралі Північ - Південь.

Рис. 6.6. Дрезден. Реалізація принципу цілісності центральної частини міста шляхом формування єдиного ланцюга пішохідних просторів: а) планувальна структура міста; б) аксонометричний план центральної зони; в) загальний вигляд історичного ядра.а)

б)

Рис. 6.7. Прийоми ревалоризації рядової історичної забудови центральної частини Казані: а) стилізація нової забудови у відповідності з історичним оточенням; б) заповнення «прозорів» у фронтах забудови новими будівлями з традиційним розчленуванням фасадів.

Рис. 6.8. Реалізація принципу гармонізації візуального сприйняття при реконструкції історичного середовища Загреба: а) проект реконструкції історичної частини міста; б) реконструкція вулиці Крваві мост (аксонометрія); в), г), д) вигляд забудови після реконструкції.

Розділ 7. Методичні підходи до реконструкції історичних центрів міст

Аналіз архітектурно-містобудівної практики останніх десятиліть показує, що вторгнення в історично сформоване середовище центрів історичних міст часто породжує конфліктні ситуації. Численні реконструктивні заходи призводять до радикальних змін традиційного вигляду міського середовища, що складалося століттями.

При цьому слід зазначити, що повністю запобігти трансформації історичного містобудівного середовища неможливо. Адже місто, що активно розвивається, ніколи не являлося завершеною, назавжди зупиненою у своєму русі системою. В ньому існує декілька просторових структур, воно зазнає постійних змін і завжди стоїть перед дилемою: старе чи нове; те, що народжується, чи те, що відходить; залишити чи знищити.

До радикальних змін традиційного середовища центрів міст приводили і реконструкції європейських столиць, проведені у XVII -XIX століттях, і реалізація проектів перепланування міст Російської імперії в XVIII столітті. Великих втрат центри історичних міст зазнали внаслідок «ідеологічної» реконструкції та тотальної уніфікованої модернізації протягом минулого століття. В зв'язку з цим збереження вцілілих історичних ансамблів і комплексів та забезпечення умов їх гармонійної функціональної і композиційної взаємодії з новою забудовою і міською транспортною мережею являється найважливішою метою реконструкції центрів історичних міст.

Міський центр - це історично сформована частина міста, де територіально змішані щільна житлова забудова та установи обслуговування й адміністративні об'єкти.

Центр - це функціональний та композиційний фокус міста. В функціональному аспекті центр міста є місцем локалізації головних адміністративно-управлінських, культурних, транспортних, комунально-побутових, торговельних та інших найважливіших споруд і установ, що виконують функції епізодичного обслуговування всього населення міста.

Впродовж останніх десятиліть відбулася значна функціональна трансформація історичних центрів міст. Фактично відновився характерний для початку XX століття процес «гніздування» у міському центрі ділових установ і виникнення «сіті». Крім того, відбувається експансія видовищно-розважальних та торговельних функцій. Підсилюється роль історичного центру як своєрідної зони культурної рекреації для жителів районів масової забудови (рис. 7.1).

В останні роки також відбулося відродження сакральної функції, що обумовило архітектурно-художню реабілітацію як композиції так і силуету історичних міст.

У периферійній частині центру міста («тихому центрі») спостерігається вторгнення «елітної» житлової забудови.

Розміри історичного центру обумовлені особливостями еволюційного розвитку та сучасними розмірами міста (рис. 7.2). В невеликому місті він обмежений комплексом будівель навколо центральної площі. В великому місті історичний центр зазвичай являється найбільш навантаженим ядром загальноміського центру (вузловим елементом композиційного каркаса міста). Периферійна зона міського центру, з переважно житловою забудовою, складає міську тканину, що являється резервною зоною для територіального розвитку

ядра.

Аналіз як вітчизняної, так і світової містобудівної практики показав, що зростання навантаження на історичні центри міст призводить, переважно, не до нового будівництва, а до розширення надбудови, прибудови до існуючих будівель (рис. 7.3, 7.4, 7.5, 7.6).

Регенерація історичних кварталів, реставрація і відновлення первісного вигляду цінних своєю архітектурою будівель надають нового імпульсу історичному центру міста.

Для відновлення функціональної організації центрів історичних міст у реконструктивній практиці застосовуються такі прийоми (рис. 7.7, 7.8):

- вертикальне зонування (просторове сполучення різних міських функцій шляхом їх вертикальної диференціації);

- створення штучних рівнів (експлуатовані дахи, підземні поверхи для міських потреб);

- «прихована» реконструкція внутрішніх просторів кварталів зі збереженням традиційного контуру забудови;

- підвищення активної функції периферійної зони (тканини) центру шляхом переобладнання житлових будинків з використанням прийому «перший поверх - місту» (весь нижній ярус забудови віддається під суспільні функції: проходи та анфілади, магазини-пасажі, ресторани, салони тощо);

- створення системи підземних споруд з загальноміськими функціями.

В структурно-планувальному аспекті центр міста характеризується як вузловий пункт планувальної структури, структурно-функціональна основа просторової побудови міста.

Планування центру завжди являлось основою його просторової побудови, бо визначало співвідношення розмірів центру і міста в цілому, пропорції і масштаб окремих містобудівних елементів, а головне -створювало передумови для розвитку ключових архітектурних ансамблів міста.

Всі планувальні рішення центрів історичних міст умовно можуть бути поділені на два морфологічних типи:

1. Центр, вирішений як відокремлена зона з підкресленими межами. (Центри міст Дніпропетровська, Сум, Донецька). Кордонами центру можуть бути: багатоповерхова житлова забудова, природні рубежі та озеленення, транспортні магістралі.

2. Центр, сформований як система вузлів - площ та посередників -вулиць, магістралей, бульварів (центри міст Києва, Львова, Харкова).

Ступінь збереження та активізації історичної структури при реконструкції центрів міст залежить від великої кількості факторів: розмірів і темпів розвитку міст, кількості і художньої цінності пам'яток, особливості міської структури, можливостей відтворення і функціонування історичної системи в сучасних умовах, природних особливостей тощо [42].

Максимальне сполучення структури сучасного центру міста з просторовою організацією історичного ядра зазвичай дає негативний результат, оскільки старовинна забудова не пристосована до екстремальних навантажень сучасного міста.

В залежності від цінності історичного надбання, його градоформуючої ролі вибирається тип розвитку планувальної структури історично сформованого центру та підхід до проекту його реконструкції:

1. Реконструкція в межах історично сформованого центру міста з пристосуванням його структури до сучасних вимог.

2. Територіальне розширення історичного центру з будівництвом на прилеглих ділянках нових громадських комплексів.

3. Створення нового центру на відстані від історичного центру, за яким зберігається лише частина загальноміських функцій.

Основою для просторового розвитку центру являються головні магістралі міста, уздовж яких відбувається формування нових загальноміських споруд. При цьому доцільне створення спеціалізованих зон центру - ділових, торговельних, культурно-дозвільних, меморіальних тощо.

В містах з унікальними архітектурними і містобудівними пам'ятками доцільне створенняісторико-архітектурних заповідників з

вилученням з їх території загальноміських функцій.

Однією з важливих проблем в історичних центрах міст є організація транспортного і пішохідного руху. Планувальна система і габарити історичних вулиць ускладнюють пропуск і розв' язку сучасних транспортних потоків (рис.7.9, 7.10).

В практиці реконструкції центрів історичних міст використовуються такі прийоми організації транспортного руху зі збереженням історичних параметрів вулиць:

- улаштування вулиць однобічного руху;

-створення вулиць-дублерів для зменшення навантаження на основні магістралі;

- обмеження в' їзду на територію історичного центру, з одночасною організацією зовнішніх розвантажувальнихмагістралей (кілець, напівкілець, хорд тощо);

- розширення проїзної частини старих вулиць за рахунок переносу пішохідних тротуарів у перші поверхи будівель.

В окремих випадках доцільна пробивка в малоцінному середовищі додаткових (а іноді - основних) магістралей.

Для поширення пішохідного руху доцільне (рис. 7.11, 7.12):

- закриття транспортного руху на деяких вулицях центру міста, переобладнання цих вулиць для пішохідного руху зі спорудженням підземних транспортних дублерів, автостоянок і гаражів;

- створення поперечних пішохідних зв' язків між вулицями.

В архітектурно-художньому аспекті центр - це система взаємопов'язаних ансамблів, композиційний «центр тяжіння», місце локалізації монументальності та різноманітності художніх форм, «живе серце» всього міста [2,46,56]. Архітектурно-художній образ міста асоціюється, насамперед, з тим враженням, яке складає його історичний центр.

Композиція центру - це підпорядкована художньому задуму узгодженість елементів і зв' язків між ними, що забезпечують цілісність, виразність, а також домінування центру в міському просторі.

Саме виділеність серед іншої забудови міста є найхарактернішою рисою центрів історичних міст. Для визначення оптимального варіанту перспективного розвитку архітектурно-художньої композиції центру необхідне проведення композиційного аналізу, при здійсненні якого вирішуються дві задачі:

- компоновочна (виявлення композиційного каркаса та визначення його подальшого розвитку);

- територіальна (оцінка композиційного потенціалу території центру за рядом факторів та умов).

Найбільший композиційний ресурс мають:

- найвищі за відмітками ділянки територій центрального району міста з потенціальними умовами для розміщення просторових вузлів і домінант;

- ділянки з виразними вертикальними розчленуваннями, що сприяє візуальному розкриттю архітектурних ансамблів;

- планувальні вузли, що виконують роль головних адміністративних площ;

- планувальні вісі, що створюють планувальний каркас міста і зв' язують його центральне ядро з найважливішими міськими магістралями:

- вулиці, що пролягають по верхніх відмітках схилів або уздовж підніжжя в зовнішніх просторах центру.

Принцип контрастного виділення історичного центру в плані тапросторі сучасного міста може бути реалізований такими композиційними прийомами:

- вибором напрямів розвитку центру уздовж основних композиційних осей міста;

- зв' язком з головними транспортними комунікаціями, що утворюють планувальний каркас міста;

- укрупненням сформованих вузлів центру і планувального модуля шляхом об' єднання окремих елементів у комплекси і зони;

- створенням на зовнішніх територіях центру озеленених просторів, які б слугували фоном для громадської забудови та сполучали центр з компонентами природного ландшафту;

- розширюванням центру за рахунок найбільш цікавих у природному відношенні територій.

Успіх реконструкції центру історичного міста залежить від того, наскільки активно вона включається в композиційний каркас.

Композиційна значимість окремих елементів міського середовища залежить від збереженості історико-культурного спадку, цінності забудови, розміщення історичних зон у структурі міста, а також від територіального співвідношення історичного ареалу з містом в цілому та його центром.

За критерієм цілісності композиційної побудови найбільш характерними в центрах міст є такі типи історичного середовища:

1. Містобудівні ансамблі, що являють собою ділянки збереженої історичної композиції, планувальної структури та забудови.

2. Фрагментарно збережене історичне середовище зі складним конгломератом історичних і сучасних будівель, із зазвичай контрастним співвідношенням композиції нового і старого.

3. Порушене історичне середовище, в якому присутні окремі історичні елементи, що вже не визначають розвиток композиції центру

[46].

У відповідності з типом історичного середовища визначається варіант методу його реконструкції.

Оновлення старого центру, його пристосування до сучасних потреб необхідно здійснювати без фізичного знищення історичної забудови та традиційного вигляду міста. Функціональне оновлення повинно здійснюватися шляхом «прихованої реконструкції», коли втручання архітектора стосується тільки внутрішніх, не структурних міських просторів, що знаходяться за межами функціональної активності і візуального сприйняття відвідувачами міського центру [13].

При такому методі реконструкції простір центру розвивається зсередини, створюються додаткові внутрішні зв' язки, майданчики, проходи, вплетені в композиційну структуру історичної забудови (рис. 7.13).

Методи реконструкції елементів історичної забудови обумовлені їх розташуванням у системі структурно-функціональної організації центру.

Метою реконструкції в межах структурного каркаса центру являється створення насиченого міського середовища, розрахованого на масові потоки відвідувачів, різноманітного і прозорого у всіх напрямах. Для цього необхідна внутрішня реорганізація і пристосування історичної забудови до умов центру.

При реконструкції забудови на території тканини (периферійної зони центру) втручання обмежується санацією, зменшенням щільності забудови та приведенням її у відповідність із соціальними та екологічними вимогами.

В основу реконструкції історичного середовища центру міста повинен бути покладений принцип спадкоємності, який передбачає генетично обумовлений розвиток планувальної структури центру з відтворенням у новій забудові найбільш цінних якостей архітектурно-містобудівної спадщини.

Аналіз функціональних, структурно-планувальних та архітектурно-художніх аспектів сучасного стану та містобудівного потенціалу історичних центрів міст показав, що основною проблемою їх реконструкції є постійне зростання концентрації функцій та антропогенного навантаження. При цьому їх територія відносно розмірів зростаючих міст зменшується.

Суттєві обмеження для містобудівного перевантаження історичних центрів накладає висока художня та культурна цінність міського середовища, що формувалося століттями.

В межах історичних центрів локалізовані об'єкти з загальноміськими функціями - управлінськими, культурно-просвітницькими, транспортними, комунально-побутовими,

торговельними. В останні роки в якості однієї з основних відроджується сакральна функція.

Розвиток історичного центру можливий як за рахунок зовнішньої зони центру (тканини), так і шляхом територіального розширення уздовж головних композиційних осей міста.

Реконструкція історичного центру міста та його елементів повинна реалізовуватися в межах еволюційного підходу та розвитку міст на основі містобудівної спадкоємності, контрастного виділення центру; накладання історичної і нової планувальної структури.

Контрольні запитання для самостійного вивчення розділу:

1. Дайте визначення історичного центру міста у функціональному, структурно-територіальному та архітектурно-художньому аспектах.

2. Як функціональні трансформації останніх десятиліть позначилися на структурній та композиційній побудові центрів історичних міст? Наведіть приклади.

3. Визначте поняття «структурний каркас» та «тканина» забудови. Які функції локалізуються в межах каркаса та тканини центру міста?

4. Назвіть основні прийоми територіального розвитку центрів міст у процесі реконструкції. Наведіть приклади.

5. Які містобудівні прийоми слід використовувати для вирішення проблем транспортного та пішохідного руху в центрах історичних міст?

6. Визначте характерні типи історичного середовища центрів міст. Наведіть приклади.

7. В чому сутність принципу спадкоємності при реконструкції історичної забудови центрів міст? Якими архітектурно-планувальними прийомами цей принцип може бути реалізований?

8. Які ландшафтні умови сприяють реалізації принципу контрастного виділення центру в композиційній побудові історичного міста? Наведіть приклади.

9. В чому заключається композиційний аналіз ландшафту? Назвіть ландшафтні компоненти, що сприяють домінуванню центру в композиції міста.

10. З якою метою застосовується метод «прихованої реконструкції»? Назвіть прийоми реалізації цього принципу.

Рис. 7.1. Ядро і зовнішня зона центру: а) існуюча зона; б) зона ядра, передбачена проектом; в) зовнішня зона, передбачена проектом; 1 - адміністрація; 2 - культура; 3 - торгівля; 4 - наука; 5 - освіта; 6 - зелені насадження; 7 - транспортний вузол; 8 - спорт; 9 - житлова забудова; 10 - промисловість.

Рис. 7.2. Схема розвитку центра Львова (за Л.Соколовим): а) схема перспективного розвитку міста; б) формування історико-культурного центру на основі історичного ядра; 1 - межа заповідника; 2 - траса підземного трамвая; 3 - озеленення; 4 -автостоянки.

ПРИЙОМИ РЕКОНСТРУКЦІЇ ІСТОРИЧНИХ БУДІВЕЛЬ МЕТОДОМ

НАДБУДОВИ

Рис. 7.3. Рис.7.4.

Рис. 7.3. Прийом композиційно-художньої адаптації надбудови до оточуючого середовища при збереженні стилістики надбудованої частини (Київ, вулиця Комінтерну).

Рис. 7.4. Реконструкція з частковим включенням історичної будівлі в об'єм новобудови (Київ, бульвар Шевченка).

Рис. 7.5. Реконструкція з органічним включенням надбудованої частини в

композиційну побудову історичної будівлі (Київ, вулиця Рейтарська).

Рис. 7.6. Композиційно-контрастна надбудова ( Москва, Гоголівський бульвар).

ПРИЙОМИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ІСТОРИЧНОГО МІСЬКОГО СЕРЕДОВИЩА

(за О.Гутновим)

в) г)

Рис. 7.7. Прийоми інтенсифікації освоєння історичного міського середовища: а) ущільнення; б) штучні рівні; в) вертикальне зонування.

Рис. 7.8. Прийом створення проникаючих просторів: а), б) пішохідні проходи (пасажі); в), г) криті пішохідні галереї в будинках (аркади)._

118

Розділ 7

Рис. 7.9. Варшава. Магістраль Схід - Захід; а) розгортка з виглядом на в'їзд до тунелю; б) схема магістралі; в) генплан центральної ділянки з тунелем в історичному районі Замкової площі і Краківського передмістя.

Рис. 7.10. Сполучення транзитного і місцевого руху в історичному центрі міста: а) в обхід центру; б) через територію центру.

ОРГАНІЗАЦІЯ ПІШОХІДНИХ ЗОН В ІСТОРИЧНИХ ЦЕНТРАХ МІСТ

Рис. 7.11. Москва, вулиця Арбат, загальний вигляд. [13]

Рис. 7.12. Ковентрі. Планувальна схема пішохідного центру.

Рис. 7.13. Прага. Реконструкція ансамбля Національного театру шляхом вкомпонування в простір кварталу з утворенням камерних театралізованих площ-дворів: а) фрагмент ансамбля; б) загальний вигляд.

Розділ 8. Реконструкція структурних елементів історичної забудови міст

В основі вибору методів реконструкції елементів історичного міського середовища повинна бути його історична, культурна, архітектурна цінність. За цим критерієм можна виділити три типологічні групи елементів історичного міського середовища:

1. Території містобудівних ансамблів зі збереженою історичною композицією, схемою вулиць, архітектурними орієнтирами, пам' ятками архітектури, історії та культури. На таких територіях потрібно максимально зберігати цінну історичну композицію і забудову, а також забезпечити масштабну відповідність нової забудови по відношенню до існуючої.

2. Території з цінними архітектурними ансамблями, які слід сполучати з новою забудовою в єдині архітектурно-просторові системи. Такі території зазвичай розташовані на ділянках, що примикають до історичного центру міста. Тому вони повинні трактуватись як території радикальної реконструкції, метою якої є формування нових елементів загальноміського центру. В результаті тут виникнуть сучасні громадські та житлові утворення, але окремі історико-архітектурні комплекси та закономірності просторової організації збережуться.

3. Території з окремими пам'ятками архітектури, історії та садово-паркового мистецтва за межами ареалів історичної забудови міст. По відношенню до даної типологічної групи радикальна реконструкція повинна проводитися з урахуванням необхідності збереження пам' яток і включення їх у композицію нової забудови.

Особливих прийомів потребують міста з капітальною забудовою історичних частин зі щільною сіткою кварталів. Індивідуальність вигляду такого середовища визначається модулем сітки вулиць, масштабом та пластикою забудови. Збереження традиційного характеру забудови можливе при реалізації принципу збереження та розвитку, для реалізації якого необхідно використати такі прийоми:

- не збільшувати модуль забудови;

- не порушувати криволінійні форми ділянок вулиць, площ і набережних;

- не порушувати кути забудови на схрещеннях та стиках вулиць, здійснювати відновлення зруйнованих кутів та закріплення їх архітектурними акцентами;

- не збільшувати квартали в місцях згущення сітки вулиць;

- відновити упорядкованість внутрішніх просторів кварталів.

Об' єктивні умови конкретних міських територій впливають на вибір прийомів реконструкції. Так, у випадках часткової руйнації історичного середовища можливі наступні заходи:

- перебудова  шляхом  ремонту,   модернізації,  збереження місцьрозташування, модульної побудови, масштабу будівель, їх стилю та кольору (нові функції будинків при старих фасадах);

- відтворення в новій забудові традицій в організації просторів: ритму забудови, співвідношення між рядовою забудовою та домінантами.

При включенні нової споруди в ряд існуючої забудови, що виконує роль фону, нове та старе повинно мати порівняно однаковий рівень деталізації і загальну «тему» форми. Не слід допускати розміщення в історичному середовищі з переважно вертикальним членуванням нових будівель з горизонтальними стрічками вікон або з великими нерозчленованими площинами фасадів.

У випадках створення нових композиційних акцентів необхідно збільшувати масштаб будівель у 1,5-2 рази у відповідності з закономірностями побудови історичної тканини міста.

Слід зазначити, що поодиноке будівництво не забезпечує комплексності забудови. Для вирішення задач якісної реконструкції необхідне виділення планувальних комплексів - локальних містобудівельних одиниць реалізації проекту реконструкції історичної забудови міст. Планувальний комплекс (ПК) повинен об'єднувати на своїй території будівлі та споруди, що зв'язані в функціональному та композиційному відношенні і являють собою гармонійне ціле [13].

В основі забудови історичних ареалів великих міст лежить садибна поквартальна структура забудови, що визначило в процесі історичного розвитку такі типи кварталів:

а) квартали з суцільною периметральною та внутрішньою тканиною розчленованої малоповерхової історичної забудови;

б) квартали з переважно периметральною різнотипною забудовою (прибуткові будинки, особняки, рядові міщанські будинки тощо) з внутрішньою тканиною, аналогічною першому типу кварталів;

в) квартали, периметрально забудовані середньоповерховими будинками з єдиним дворовим простором;

г) поліфункціональні квартали, в які окрім житлових будівель включені громадські, складські або промислові будівлі.

Кожний квартал - об' єкт реконструкції - має велику кількість індивідуальних рис. А тому кожен об'єкт потребує диференційованого підходу до його дослідження та реконструкції. В залежності від цього вибираються прийоми і засоби реконструкції.

Квартали історичної забудови, що підлягають реконструкції, в архітектурно-планувальному аспекті повинні розглядатись у двох площинах. По-перше, - вони являються територіальними складовими загальноміського центру. По-друге, - це первинний структурний елемент житлового середовища, обмежений магістральними або житловими вулицями і проїздами, природними межами тощо.

На прийоми реконструкції кварталів безпосередньо впливають їх розміри і конфігурація, щільність забудови, ступінь збереженості й історична цінність забудови, стан систем обслуговування та функціонального використання території.

В структурі міста квартали підрозділяються на «чисто» житлові і «змішані» (поліфункціональні). При цьомуполіфункціональні квартали складають абсолютну більшість у забудові історичних центрів міст. Реконструкція кварталівтакого типу, по-перше, пов' язана з визначенням перспективного використання кварталу, по-друге, - з необхідністю значних містобудівних заходів з винесення об' єктів, розміщення яких у житловій забудові недоцільне (рис. 8.1).

Основою комплексної реконструкції кварталів, що в перспективі зберігають житлову функцію, являється узгоджене вирішення задач, направлених на створення комфортних умов проживання при поліпшенні їх архітектурно-планувальної структури. Це - оновлення і модернізація житлового фонду, санація внутрішніх просторів, створення повноцінної системи нового обслуговування і рекреаційних майданчиків (рис. 8.2).

У залежності від наявності пам' яток, цінності планувальної структури та розміщення в системі місцевої забудови, можуть бути виділені квартали з різним режимом реконструкції:

- повним збереженням та реставрацією споруд і відновленням їх первісних функцій;

- збереженням планувальної структури та окремих цінних будівель, вибірковою реконструкцією окремих будинків, а також відбудовою втрачених споруд зі зміною функцій;

- радикальною реконструкцією кварталу з урахуванням сучасних вимог, при збереженні планувальної системи та характеру забудови;

- повною перебудовою кварталу з розміщенням нових функцій і

споруд.

При реконструкції історичних кварталів важливого значення набуває модернізація наявного житла, яке в значній мірі створює їх архітектурну індивідуальність. Значна частина квартир, що розміщується в перших поверхах щільно забудованих кварталів, не відповідає санітарно-технічним нормам і є непридатною для проживання. Такі квартири необхідно пристосовувати під різноманітні загальноміські функції.

У відповідності з чинним законодавством розробці проекту передує історико-містобудівне обґрунтування, складене на основі передпроектного аналізу території і забудови кварталу (групи кварталів).

Передпроектний аналіз кварталу передбачає:

- ознайомлення з архівними і проектними матеріалами, які стосуються планування та забудови кварталу;

- історико-архітектурна оцінка забудови (з використанням матеріалів історико-опорного плану та зон охорони пам'яток);

- натурне обстеження кварталу та інших даних включає визначення функціонального призначення забудови, технічногостану будівель, щільності забудови та інші дані щодо сучасного стану архітектурного середовища;

- встановлення містобудівної специфіки кварталу (розташування в планувальній системі міста, функціональні таструктурні зв'язки з оточуючими територіями, наявність просторових домінант, унікальних будинків, характерних точоквізуального сприйняття тощо);

- наступне обстеження вулично-транспортної та пішохідної мережі навколо та в межах кварталу (визначенняпараметрів прилеглих вулиць, внутрішніх проїздів і тротуарів, розташування транспортних зупинок, інтенсивностітранспортного та пішохідного руху).

За результатами передпроектного аналізу доцільне складання паспорта кварталу.

Історико-містобудівне обґрунтування повинне включати:

- виявлення та всебічну оцінку пам' яток архітектури, історії і культури та зв' язаних з ними територій;

- визначення форм містобудівної охорони історичного надбання, оптимальних режимів реконструкції і сучасного використання пам' яток;

- виявлення всіх елементів історико-культурної спадщини та визначення їх архітектурно-художньої і містобудівної цінності;

- виділення ділянок з характерними сполученнями елементів історико-культурного надбання, визначення градоформуючого потенціалу центру міста;

- визначення можливого впливу спадщини на сучасну містобудівну діяльність.

У великих містах, що інтенсивно розвиваються, їх історичні частини, які сьогодні тотожні поняттю «центр міста», колись були цими самими містами. А тому історично сформовані в колишніх зовнішніх зонах міст промислово-складські зони в наш час опинилися в межах центральних районів зі статусом «історичне місто». Така містобудівна ситуація викликає необхідність вирішення цілого комплексу проблем різних рівнів і напрямів:

- історико-культурних (необхідність збереження архітектурно-містобудівної спадщини та історичного міського середовища в цілому);

- соціальних (вдосконалення соціально-побутової інфраструктури, підвищення соціальної активності в промислових зонах, особливо депресивних;

- функціонально-економічних (вдосконалення функціональної організації та використання території з найбільшою економічною ефективністю);

- структурно-планувальних (виділення і формування містобудівними засобами структурного каркаса промислових територій, удосконалення їх планувальної організації);

- архітектурно-художніх (збереження, а в деяких випадках завершення формування історичних ансамблів і комплексів, створення архітектурних акцентів і домінант).

Важливою особливістю підприємств, розташованих в історичному середовищі, є наявність сформованих композиційних зв' язків з оточуючою забудовою. Розташування підприємства в забудові міста, його значення в оточуючому середовищі, історична та художня цінність самого середовища в значній мірі визначають можливі напрями реконструкції. Архітектура промислових підприємств є невід'ємною частиною історичного міського середовища. Тому їх руйнування в ряді випадків може призвести до втрати цілісності міського середовища.

Реконструкція промислових підприємств і корпусів не може бути вирішена у відриві від реконструкції оточуючого архітектурного середовища. Тобто необхідно здійснювати комплексну реконструкцію міських територій на основі загальної містобудівної концепції. Важливим завданням при цьому повинне стати вдосконалення містобудівними засобами так званих «трас соціальної активності» (соціально-побутової інфраструктури промислових територій).

Частина промислових підприємств та окремих корпусів грають значну роль у міській забудові, в формуванні силуету міста, являються пам'ятками архітектури. При цьому частина підприємств потребує винесення за межі центральної частини міста, деякі з них втратили свої функції, засмічують та спотворюють цінне історичне середовище.

З іншого боку, включення великих промислових комплексів у міське середовище сприяє укрупненню масштабу композиції історичного міста. Екологічно чисті виробництва, виробничі комплекси та ансамблі збагачують композицію великих історичних міст [47].

Тому найважливішими методичними напрямами реконструкції промислового середовища в історичних ареалах міст повинні бути:

- реабілітація міського історичного середовища з переважно промисловою забудовою;

- реновація промислової забудови шляхом зміни її функціонального використання або музеєфікацією;

- використання підземних просторів для вдосконалення технологічних процесів без порушення історично сформованої композиційної структури підприємств.

В основу розробки концептуальної моделі реконструкції історичних промислових територій міста мають бути покладені результати передпроектного аналізу.

Передпроектний аналіз промислової забудови включає:

- аналіз оточуючого архітектурного середовища;

- аналіз розміщення промислового підприємства в оточуючій забудові;

- визначення ефективності використання промислової території в результаті реконструкції;

- аналіз транспортних і комунікаційних зв' язків з оточуючим середовищем;

- виділення опорних будівель, що зберігаються на перспективу;

- якісна оцінка пам' яток архітектури і цінної історичної забудови;

- екологічний аналіз територій, що підлягають реконструкції.

В сучасній містобудівній практиці реконструкція промислової та складської забудови проводиться на трьохтериторіальних та методичних рівнях:

Перший рівень - локальна реконструкція окремих цехів, виробництв, розташованих на певному промисловому майданчику. На цьому рівні вирішуються обмежені містобудівні та об' ємно-просторові задачі.

Другий рівень - комплексна реконструкція підприємства з вирішенням як містобудівних, так і об' ємно-просторових, архітектурно-композиційних, транспортних та інших задач, пов' язаних з ефективним використанням території промислових підприємств.

Третій рівень - містобудівна реконструкція значних за розмірами територій промислових вузлів. На цьому рівні вирішується широкий спектр технологічних, соціальних, екологічних і архітектурно-художніх задач, пов' язаних з упорядкуванням забудови промислового містобудівного утворення (рис. 8.3, 8.4).

Для вирішення цих задач можуть бути використані такі методи:

- «прихована» реконструкція внутрішніх просторів зі збереженням архітектурно-планувальної структури підприємств або їх комплексів;

- збереження та реставрація промислових будівель як пам'яток архітектури та містобудування;

- формування на основі контактних зон підприємств з житловою та громадською забудовою комплексних функціонально-композиційних вузлів;

- формування трас функціональної активності (соціально-побутової інфраструктури промислових територій міст).

Одним з найважливіших напрямів реконструкції промислових підприємств в історичному міському середовищі може стати формування на їх основі нових прогресивних форм організації промислових підприємств - технопарків і технополісів, що визначатимуть у майбутньому політику в області промисловості. Таке використання дозволить вирішити ряд соціальних, планувальних і архітектурно-художніх проблем у розвитку міста, впорядкувати як структуру самих промислових підприємств, так і оточуючої забудови (рис. 8.5, 8.6, 8.7).

В багатьох містах промислово-складські зони історично сформувалися на цінних територіях уздовж річкових берегів. Прибережнісмуги є найважливішими композиційними зонами уздовж головних природних осей, якими являються ріки. В багатьох випадках вони мають стихійну, різностильову та різномасштабну забудову. Набережні зазвичай перетвореніна вантажні шляхи або не мають доступу.

Тому в основу реконструкції промислово-складських територій уздовж берегів рік повинна бути покладена єдина архітектурно-планувальна ідея, для реалізації якої можуть застосовуватися такі містобудівні прийоми:

- містобудівне перетворення прибережних промислових зон з ліквідацією малоцінної забудови та вантажних шляхів, з формуванням відкритих загальнодоступних набережних та організацією пішохідних бульварів;

- санація і реконструкція забудови промислових підприємств з урахуванням планувальної і композиційної структури прибережних територій;

- формування архітектурних ансамблів уздовж набережних рік, побудованих на оптимальних умовах сприйняття панорам забудови, виразності силуету, масштабній однорідності будівель з виявленням композиційних акцентів і домінант.

При реалізації такої концепції реконструкції набережні рік з промисловою забудовою стають своєрідною комплексною охоронною зоною міста, що забезпечує оптимальний екологічний, функціональний і середовищно-художній режим використання території.

Специфічною особливістю реконструкції промислових підприємств уздовж річкових берегів є необхідність створення умов для зорового розкриття архітектурних панорам. Для цього можуть бути використані такі композиційні прийоми, як введення поперечних осей забудови, створення ярусності забудови, максимальний відступ будівель від краю берега, розміщення багатоповерхової забудови в глибині прибережної смуги.

Отже, найбільш характерними елементами історичної забудови, що підлягають містобудівній реконструкції, являються території архітектурних та містобудівних ансамблів, а також ділянки з окремими пам' ятками архітектури (квартали житлової забудови, території промислових територій та промислових вузлів тощо).

Алгоритм містобудівної діяльності по відношенню до цих об' єктів включає: передпроектні дослідження, що завершуються розробкою історико-опорного плану, розробку зон охорони, визначення режиму реконструкції, розробку та реалізацію проекту реконструкції. Розробка реконструкції промислових територій виконується на трьох рівнях -локальна реконструкція окремих виробництв; комплексна реконструкція підприємств; містобудівна реконструкція територій промислових вузлів.

Найважливішим методичним напрямом реконструкції елементів міського середовища є архітектурно-містобудівна реабілітація і реновація історичної забудови.

Контрольні запитання для самостійного вивчення курсу:

1. В чому полягає принцип збереження та розвитку історичної забудови? Які прийоми необхідно застосовувати для реалізації цього принципу?

2. Розкрийте поняття «планувальний комплекс». З яких елементів планування і забудови він складається?

3. Назвіть характерні типи кварталів з історичною малоповерховою забудовою. Визначте оптимальний варіант кварталу даного типу.

4. Які режими реконструкції застосовуються по відношенню до кварталів з традиційною забудовою? В чому полягає модернізація житлової забудови?

5. Для чого складається паспорт кварталу? Які графічні матеріали включає цей документ?

6. Які питання розглядаються при розробці історико-містобудівного обґрунтування проекту реконструкції історичного кварталу?

7. Які проблеми вирішуються при містобудівній реконструкції промислових територій?

8. На базі яких елементів у промисловій забудові формуються траси соціальної активності?

9. На яких ієрархічних рівнях розробляються проекти реконструкції промислових територій?

10. Назвіть прийоми містобудівної реконструкції промислових територій, розташованих уздовж берегів рік.

Проектна розгортка по вул.Пушкінській

Рис.8.1. Проект реконструкції поліфункціонального кварталу в історичному центрі Харкова (студентська робота): а- існуюча розгортка по вул. Пушкінській; б- генплан; в- аналітичні схеми; г- проектна розгортка по вул. Пушкінській; д- аксонометрія.

Рис. 8.2. Проект реконструкції кварталу малоповерхової забудови: а) проектні разгортки; б) аксонометрія; в) проект реставрації пам'ятки архітектури; г) фрагмент забудови з включенням нових будівель.

ПїїїїїїТІ 1      ш2 з     НЭ4  І-1 5    і-і б    !I__j7   Е2Ш 8

Рис.  8.3.  Схема реконструкції промислового району, розташованого в межах сельбищної території:  а) вихідне положення;  б) проектна пропозиція;  1 -промислові підприємства; 2 - шкідливі підприємства, що підлягають винесенню; 3 - адміністративно-громадський і науково-технічний центр; 4 - автохозяйство; 5 - комунально-складські території; 6 - житлова забудова; 7 - резервні промислові території; 8 - зелені насадження._

а)

б)

Рис. 8.4. Схема реконструкції промислового району, розташованого на межі сельбищної зони: а) вихідне положення; б) проектна пропозиція; 1 - промислові підприємства; 2 - підприємства, що виносяться; 3 - житлова забудова; 4 - межі розповсюдження шкідливих виділень; 5 - промислові підприємства з урахуванням розширення території; 6 - громадський та науково-технічні центри; 7 - прохідні; 8 - пасажирські пристані._

РЕНОВАЦІЯ ІСТОРИЧНОЇ ПРОМИСЛОВОЇ ЗАБУДОВИ

Рис. 8.7._

Рис. 8.5. Париж. Музей «Orse» в колишній будівлі вокзалу. Рис. 8.6. Лондон. Пристосування споруди теплової електростанції під художню галерею, 2000 рік, архітектори Херцог і де Мерон: а) загальний вигляд; б) інтер'єр. Рис. 8.7. Ландау, Німеччина. Міська бібліотека в будівлі колишньої скотобійні.

Рис. 8.8. Оновлення пам'яток промислової нешкідливої забудови в межах програми «бережливого оновлення» Берліна. Промисловий двір «Ріттерхоф»: а) фасад; б) план; в) вигляд зверху; г) фрагмент зовнішнього вигляду.

Розділ 9. Засоби вирішення інженерно-технічних та екологічних проблем реконструкції історичних міст

Реконструкція історичної забудови неможлива без вирішення низки технічних проблем - модернізації інженерної інфраструктури, благоустрою території, організації транспортного та пішохідного руху тощо. Адже високому художньому рівню історичного міського середовища повинен відповідати адекватний рівень санітарно-гігієнічних та технічних умов для комфортного існування населення.

Великі труднощі з'являються при рішенні проблем транспорту в межах ареалів історичної забудови великих міст. Як сама планувальна система, не завжди раціональна для організації руху, так і обмежені габарити вулиць утруднюють пропуск і розв' язку сучасних транспортних потоків. При цьому в більшості випадків необхідне збереження червоних ліній історичних вулиць та виведення транспорту за межі зон охорони пам'яток. У практиці реконструкції історичних частин міста застосовується ціла низка прийомів забезпечення їх транспортом при збереженні параметрів історичних вулиць. Один з них - улаштування вулиць одностороннього руху. В інших випадках для розвантаження напружених напрямків може бути організований рух транспорту по вулицях-дублерах (так, у Харкові дублерами вулиці Сумської в її вузькій частині являються вулиці Римарська і Мироносицька; в Донецьку вулицю Артема дублюють вулиці Університетська та Щорса).

З метою розвантаження транспортних потоків в історичному центрі міста можуть застосовуватися заходи, що обмежують в' їзд на його територію, з одночасним улаштуванням зовнішніх розвантажувальних магістралей (кілець, напівкілець, хорд тощо). Так, у Москві Садове кільце грає роль розвантажувальної магістралі для центрального ядра міста. В Празі навколо історичного ядра організована система чотирьох хордових магістралей, що створюють подобу чотирикутника [46].

У випадках, коли це не наносить шкоди історичній забудові і не спотворює принципів планувальної організації, можуть прокладатися в малоцінному середовищі додаткові, а інколи й основні магістралі.

Можливе розміщення проїзної частини старих вулиць за рахунок перенесення пішохідних тротуарів у перші поверхи будівель.

Значні труднощі виникають при організації транспортних стоянок. Найбільш прийнятним є улаштування підземних стоянок. Створення підземних стоянок на місці знесених малоцінних будівель можливе, якщо це не вступає в протиріччя з планувальною системою забудови, що склалася.

При високому стоянні грунтових вод та при вилученні перших поверхів забудови з житлової функції можливе влаштування критих автостоянок на рівні землі. В такому випадку на перекритті стоянки, на рівні другого поверху влаштовується аналог дворового простору.

Однією з головних інженерно-технічних задач при реконструкції є оздоровлення міського середовища і приведення історичної забудови в санітарний стан, що відповідає сучасним вимогам. Одним з необхідних прийомів повинна бутисанація території. Цей прийом дозволяє шляхом розчистки, знесення ветхих, малоцінних, допоміжних будівель привести історичне архітектурне середовище до достатньо комфортного санітарного становища.

Однак сучасний стан інженерної інфраструктури та екологічні якості територій історичної забудови не дозволяють обмежитися проведенням санації.

Тому при обов' язковому збереженні аутентичності пам' яток архітектури рядова історична забудова в ряді випадків може бути модернізована методом замаскованої реконструкції. Цей метод передбачає збереження зовнішніх стін (а відповідно і декору фасадів) при повній або частковій заміні внутрішніх конструктивних елементів та інженерного обладнання [13].

Замаскована реконструкція будівель забезпечує:

- повне збереження вигляду та автентичності зовнішньої частини будівель;

- забезпечення подальшого існування і повноцінного функціонування будівлі при збереженні історичного середовища міста;

- можливість корінного перепланування, що забезпечує нову функцію будівлі;

- сучасний рівень комфортності внутрішнього середовища будівлі. Серед прийомів реконструкції історичної забудови з давніх часів

використовується метод надбудови. Так ще багато століть тому були надбудовані зіккурат в Урі (з чотирьох до шести ярусів), Колізей в Римі. В нашій країні надбудовувалися дзвіниці (для збереження їх домінантного положення в зростаючих у вишину містах) [1, 22, 23].

Завдяки цьому методу вирішуються і містобудівні задачі. Так, для збереження домінуючого положення в умовах нового оточення був надбудований будинок генерал-губернатора в Москві. В Харкові в 1920 -30-ті роки були надбудовані цілі вулиці - Петровського, Гуданова, Ольмінського тощо, в Києві - вулиця Комінтерну (рис. 9.1, 9.2).

При надбудові проектанти і будівельники стикаються з низкою не тільки інженерних, а й композиційних проблем, обумовлених необхідністю:

- зберегти композиційну єдність будівлі після надбудови;

- зберегти цілісність і характер історичного середовища;

- забезпечити конструктивну міцність надбудованої споруди;

- забезпечити функціональну організацію та інженерне обладнання внутрішнього простору будівлі.

В містобудівній практиці нерідко виникають проблеми, пов'язані з неможливістю вирішення інженерних задач (наприклад, розширеннямагістралей) при тому розташуванні будівель, що склалося історично. Ці проблемі іноді вирішуються методом переміщення будівель.

Згідно зі статтею 22 Закону України «Про охорону культурної спадщини» переміщення пам'яток на інше місце «... допускається, як виняток у випадках, коли неможливо зберегти пам' ятку на місці, за умови проведення комплексу наукових досліджень з вивчення та фіксації пам' яток (обміри, фотофіксація тощо)» [16].

Вперше у світовій практиці кам' яна будівля була переміщена ще в 1455 році під керівництвом італійського архітектора Аристотеля Фіораванте, автора Успенського собору московського Кремля: на 10,5 метра була пересунена дзвіниця церкви Святого Марка в місті Болоньї.

В кінці ХІХ століття в США були створені дві спеціальні фірми по переміщенню будівель. Крім переміщення цілих будинків вони практикували пересування кам' яних фасадів с послідуючою прибудовою внутрішніх конструкцій.

Так, при зведенні в 1926 році нового шістнадцятиповерхового банку в американському місті Лобані фасадну стіну старого банківського будинку було включено в фасад нової будівлі. Для цього стіна була відокремлена і пересунута на місце нового будівництва. Таким чином був збережений фасад пам'ятки архітектури ХУШ століття, а банк одержав образний символ стабільного функціонування [10].

Протягом ХХ століття в світі було переміщено кілька сотен будинків і споруд. Переміщення здійснювалося двома способами: пересуванням по спеціальних конструкціях або перевезенням будинків (чи їх частин) різними видами транспорту.

Перший спосіб широко використаний при реконструкції вулиці Горького (Тверської) в Москві наприкінці 1930-х років. Центральна магістраль столичного міста була розширена з 10-15 до 50-60 метрів. Кілька десятків історичних будинків були при цьому збережені шляхом пересування на нові червоні лінії забудови (рис.9.3.).

Яскравим прикладом застосування другого способу є переміщення в 1960-х роках давньоєгипетських храмів Рамсеса ІІ та богині Хатор (ХІІІ ст. до н.е.). Висічені у кам'яному моноліті храми, що попадали в зону затоплення Асуанського водосховища, були розпиляні на блоки і перевезені на більш високі ділянки скелястого каньйону [23].

В залежності від конкретних проблем і ситуацій в містобудівній практиці застосовуються такі прийоми переміщення будівель:

1. Лінійне пересування в горизонтальному напрямі.

2. Переміщення з поворотом у горизонтальній площині.

3. Пересування по наклонній площині (при вищих або нижчих відмітках нових місць розташування будинків).

4. Підйом будівлі з послідуючим пересуванням на нове місце.

5. Підйом однієї з частин будівлі для відновлення вертикальності стінових конструкцій.

6. Підйом будівлі для підбудови нових поверхів.

7. Переміщення методом анастилозу (розпилювання будівлі на окремі блоки для перевезення їх на нове місце транспортними засобами).

Технологія пересування будівель базується на використанні підведеної під стіни металевої рами, змонтованої з рандбалок, що скріплюють і підсилюють стіни. Повздовжні рандбалки спираються на металеві котки, укладені на рельсові шляхи. Для розвороту будівель котки укладаються радіально (рис. 9.4). Для вертикального підйому будинків використовується система гідравлічних домкратів, пересування забезпечують тягові механізми. Пересування може здійснюватися без відселення, для цього всі інженерні системи будинків підключаються до міських мереж тимчасово через гнучкі рукави [10].

Прикладом одночасного застосування трьох прийомів при переміщенні будівель є проведене в 1939 році в Москві пересування триповерхової будівлі, зведеної в другій половині XVIII століття архітектором М. Казаковим.

У процесі просторової трансформації пам' ятки з вулиці Горького в провулок Садовських вона була розвернута на 90о. Оскільки в напрямі переміщення будинку територія ділянки знижувалася на 3,8 метра, на новому місці його розташування був побудований цокольний поверх. Тому триповерхова будівля після пересування стала чотириповерховою (рис. 9.3). Цікаво, що під час переміщення цієї будівлі, де розміщувалась офтальмологічна клініка, проводилися хірургічні операції.

В 1975 році на 25 метрів углиб московського Краснопресненського парку був переміщений по спадаючій поверхні павільйон-водокачка «Октагон» архітектора В.Стасова (рис. 9.5).

В тому ж році в чеському місті Моеме на 841,1 метра був транспортований готичний костел розмірами в плані 60X30 метрів, висотою 34 метри і масою 13 тис. тон.

Переміщувалися будівлі і в Україні. В довоєнний період у місті Кривий Ріг на 240 метрів було пересунуто будинок з бутового каменю. В Харкові були пересунуті дві будівлі на площі Р. Люксембург.

Переміщувалися не тільки будівлі. Незважаючи на очевидність прислів' я: «Гарна сосна там, де вона росла», тричі змінював адресу в історичній частині міста Харкова пам' ятник просвітителю В.Каразіну.

В 1944 році в Києві метод пересування будівель був застосований для переміщення на 35 метрів кількох десятків 100-літніх дерев. Транспортування проводилося по траншеях зі збереженням масиву прикореневого грунту розмірами3X3X2 метри.

В 1946 році для озеленення площі Дзержинського в Харкові за 80 кілометрів (з липової алеї, що вела до садиби Шарівка) були перевезені з комом землі кілька десятків 75-річних дерев.

Складні проблеми і «сюрпризи» часто виникають при проведенні реконструктивних заходів у підземних просторах.

За багатовікову еволюцію в деяких містах, особливо в межах історичного ядра, культурний шар іноді виростає додесятків метрів. Тому існуюча забудова у буквальному розумінні стоїть на рештках первісних будівель і споруд.Підземний простір насичений залишками підвалин, підземних ходів, дренажних споруд, підпірних стін тощо.

Наприклад, центральна частина сучасної Євпаторії розташована на руїнах античної Керкініди, серед яких збереглися рештки керамічних водогонів. Десятки будівель Луцька ХІХ - початку ХХ столітя зведені на мурованих підвалинах XV - XVI століть. Дослідження споруд важливе як для досконалого вирішення інженерних проблем, так і для сучасного історико-культурного використання: музеєфікації (підземелля Єзуїтського монастиря в Луцьку; печери Почаївської лаври) або забезпечення експонування (залишки київських Лядських воріт у підземному переході на площі Незалежності, античні руїни в Євпаторії).

Найбільш складними для дослідження і важливими для вирішення інженерно-технічних аспектів реконструкції історичної забудови являються системи укріплення і дренування складних ділянок рельєфу в історичних ареалах міст.

Прикладом може слугувати детально досліджена нами ділянка на початку вулиці Пушкінської в місті Харкові.

Забудова на схилах, які були утворені двома приярками, що з' єднувалися в нижній частині пагорба, велася в середині ХІХ століття методом терасування. Тильні стіни будівель при цьому зводились як підпірні стінки, що сягали висоти трьох поверхів. У результаті в межах периметру кварталу сформувалася жорстка просторова архітектурно-конструктивна структура з дренажними устроями, що дозволило звести на верхній терасі монументальну будівлю Хоральної синагоги (рис. 9.6).

При такому поєднані терасованого рельєфу, будівель, а також закріплюючих і дренажних споруд жодна з будівель не може бути зруйнована чи надбудована без загрози руйнування всього архітектурного комплексу в межах кварталу.

Прикладом негативних наслідків ігнорування історичних дренажних устроїв може слугувати масивна будівля Міністерства іноземних справ, що розташована на брівці Володимирської гірки в Києві: при зведенні вона перекрила стародавні дренажні канали, а тому потребує постійного закріплення підвалин, що сповзають.

У процесі оновлення територій з історичною забудовою не завжди враховуються ті багаточисельні зв' язки, що послідовно складалися в процесі освоєння забудовою різних за властивостями природних комплексів і на наш час збалансувалися, забезпечуючи цілісність середовища. Порушення балансу призводить до розвитку низки негативних природних процесів - вторинних підтоплень, просадок, ерозії тощо. Тому необхідно співвідносити види і масштаби містобудівноїдіяльності з процесами та явищами, пов' язаними зі змінами властивостей природних комплексів.

При цьому недостатньо спиратись тільки на властивості й ознаки природних комплексів, оскільки це обмежує можливість виявлення закономірностей розвитку середовища в цілому. Для управління розвитком середовища необхідно мати повне уявлення щодо екологічних процесів, які призводять до того чи іншого стану ландшафту. Поєднання ландшафтних і екологічних методів вивчення середовища створює теоретичну базу для оцінки, прогнозування і контролю процесів, що забезпечують розвиток ландшафтів як цілісної системи [2].

Ландшафтно-екологічний підхід по відношенню до охорони та покращання історичного міського середовища дає можливість виявити межі цілісних частин цього середовища (за умовами еволюційного процесу освоєння природно-територіальних комплексів), а також оцінити їх сучасний стан і розробити прогноз вдосконалення.

Аналіз історично неоднорідного освоєння природного комплексу дозволяє виявити передумови збереження і розвитку стійких частин ландшафту, доповнення його новими елементами планування і забудови

(рис. 9.7, 9.8).

В умовах реконструкції старих частин міст важливо передбачити негативні наслідки в природному комплексі, що склався історично, а також розробити технічні засоби їхньому запобіганню. Тобто необхідно не тільки з планувально-просторової, але й з технічної точки зору визначити параметри майбутніх будівель, обсяги і методи будівництва, додаткові заходи щодо збереження історичного середовища.

Серед найважливіших аспектів реконструкції історичного міського середовища - охорона, регулювання і вдосконалення міського ландшафту. Слід відмітити, що природна топооснова як базовий елемент штучного ландшафту міста також має історичне походження.

Зовнішній вигляд більшості міст визначається саме композиційними якостями рельєфу в сполученні з історично сформованими масами забудови.

В галузі ландшафтотворення виділяються три групи проблем:

1. Охорона існуючих природних і культурних ландшафтів.

2. Перетворення ландшафтів шляхом формування різноманітних антропогенних ландшафтів, що відповідають видам діяльності людини.

3. Створення штучних ландшафтів з метою заміни або компенсації ландшафтів, зруйнованих у результаті господарської діяльності, або за своїми природними властивостями несприятливими для людей [2].

Стосовно історичних міст ці проблеми повинні ставитись і вирішуватись у кожному конкретному випадку індивідуально (в залежності від розмірів навантаження на ландшафт, ступеня урбанізації та деградації тощо).

Причини деградації міських ландшафтів обумовлені такими групами факторів:

1. Екологічні: забруднення повітряного і водного середовища та ґрунту техногенного характеру; значні антропогенні навантаження, що перевищують здатність ландшафту до самовідновлення.

2. Функціональні: порушення функціонального використання ландшафту, відсутність належного догляду за територією.

3. Композиційні: неорганічні містобудівні рішення, здійснені всупереч природним, екологічним і композиційним закономірностям, що порушують біологічну рівновагу ландшафту; непродумана реконструкція, яка спотворює первісний вигляд міського ландшафту.

Прикладом деформації історичних ландшафтів для реалізації сучасних амбіційних проектів являється терасування підніжжя Володимирської гірки в історичному ядрі міста Києва для зведення філії музею Леніна (нині - Український дім).

У деяких випадках перетворений ландшафт з часом сприймається як історичний. Так, для забезпечення композиційного розкриття нової будівлі в історичному ядрі Харкова - на схилі Університетської гірки - в 1950-х роках був розбитий терасний сквер, що кардинально змінив характер рельєфу. З часом псевдоісторичний ландшафт, що є реплікою італійських терасних садів епохи Відродження, став невід'ємною частиною «західного фасаду» історичного ядра міста (рис. 9.9.).

Комплекс інженерних і архітектурно-композиційних задач вирішується при благоустрої і забудові прибережних територій. До найбільш відомих історичних прикладів комплексного рішення інженерних проблем (створення та забудова набережних) і композиційних (створення ансамбля на основі перебудови конфігурації і просторової орієнтації річкових берегів) відноситься реалізована на початку ХІХ століття архітектурно-планувальна перебудова стрілки Василівського острова в Санкт-Петербурзі.

Це ж планувальне рішення в місці злиття двох рік було «процитоване» в нереалізованому проекті реконструкції центру міста Харкова (1932 рік). Проектом передбачалось у кілька разів розширити акваторію в місці злиття річок Харків і Лопань для забезпечення оптимального розкриття ансамбля історичного ядра міста (рис. 9.10).

Одним з методів перетворення характеру ландшафту на великих ділянках міських територій є заключення малих рік у підземні тунелі. Так зникла з міського простору Києва ріка Либідь. Уздовж колишнього русла річки Нетеч у Харкові проліг Нетеченський бульвар.

Цей метод не тільки спрощує планувальну організацію міських територій і вносить обмеження в забудову, а й дає можливості для яскравих композиційних рішень при реконструкції. Так, у центрі Москви окремі ділянки річки Неглінної звільнені з тунелів і включені в ландшафтну композицію Олександрівського саду. В проекті «Левада»передбачено планувальне виділення колишнього русла Нетечі у вигляді Нетечинського бульвару з низкою водних басейнів (рис.9.11).

Впливу надмірного навантаження урбанізації підлягають усі типи міських ландшафтів, у тому числі історичних, - залишки земляних укріплень, городищ, пам' ятки садово-паркового мистецтва, перетворені ландшафти міських парків, набережних, бульварів тощо.

Ландшафти як види місцевості розподіляються за місцем у структурі поселення (в історичній зоні, в сучасній забудові, на зовнішніх ділянках); за типом функціонального використання (ландшафт житлової забудови, громадських центрів, промислових зон, парковий); за характером природної топооснови (рівнинний, заплавний, терасний, гірський, луговий, лісний, водний); за ступенем антропогенного перетворення (від природного до штучного зі всіма проміжними градаціями).

В залежності від того, які з вищеназваних компонентів міського ландшафту попадають у відеокадр, формуються різноманітні панорами міста. Таким чином, поняття своєрідності і неперервності міського середовища нерозривно пов' язані з необхідністю збереження, регулювання та вдосконалення історичного міського ландшафту (рис.9.12).

Поведінка людини в міському середовищі не зводиться до набору найпростіших видів утилітарної діяльності. Міське середовище повинне відповідати одночасно різним потребам, у кожному місці проявляти риси певної універсальності. Збереження цього складного і багатозначного в зоровому сприйнятті міського середовища - найважливіша ландшафтно-охоронювальна задача, яку можна визначити як «виявлення зон охоронюваних міських ландшафтів» [2 ].

Історичні ареали міст являють собою своєрідні комплексні охоронювані зони, в яких предметом охорони являється весь історико-культурний потенціал, який матеріально визначається в просторовій єдності природної топооснови і історично сформованої планувальної структури з ансамблями, будівлями, елементами благоустрою та озеленення.

* * *

Таким чином, у процесі реконструкції історичної забудови, крім архітектурно-планувальних задач, вирішується велика кількість інженерно-технічних заходів, спрямованих на забезпечення міцності, функціональної зручності та естетичної комфортності міського середовища після реконструкції. В якості ефективних заходів удосконалення традиційного міського середовища можуть бути застосовані такі інженерно-технічні прийоми, як надбудова і підбудова поверхів, переміщення будівель і споруд, споруда дренажних систем та набережних, заключення малих річок у тунелі тощо.

Містобудівна реконструкція історичних міст повинна базуватися на ландшафтно-екологічному підході, який дозволяє виявити цілісні, історично збалансовані елементи міського ландшафту та розробити концепцію його вдосконалення в майбутньому.

В процесі регулювання подальшого еволюційного розвитку історичних міст охороні повинні підлягати всі складові - рельєфна підоснова, масив забудови, елементи благоустрою та озеленення тощо.

Контрольні запитання для самостійного вивчення розділу:

1. За рахунок яких прийомів можуть вирішуватись проблеми пішохідного руху в щільній історичній забудові? Наведіть приклади.

2. Які інженерні і композиційні задачі вирішуються при надбудові? Назвіть характерні деформації, що виникають при надбудові будівель.

3. Назвіть основні інженерні проблеми, що виникають при застосуванні прийому замаскованої забудови. В яких випадках доцільне улаштування атріумів?

4. Які способи і прийоми переміщення будівель використовуються в проектній практиці? Наведіть приклади.

5. Охарактеризуйте прийом анастилозу при переміщенні будівель і споруд. В яких випадках доцільне його застосування?

6. Коли, ким і в якій країні був застосований метод пересування кам'яної будівлі? Наведіть найбільш цікаві приклади переміщення будівель і споруд.

7. Які інженерно-технічні задачі вирішуються на схилових територіях?

8. Як можуть використовуватися залишки старовинних будівель і споруд, знайдені при освоєнні підземних просторів в історичних зонах міст? Наведіть приклади.

9. Які проблеми виникають при утриманні і регулюванні міських ландшафтів?

10. Які екологічні, функціональні і композиційні фактори обумовлюють деградацію міських ландшафтів? Наведіть приклади територій з підвищеним антропологічним навантаженням на ландшафт.

РЕКОНСТРУКЦІЯ МЕТОДОМ НАДБУДОВИ

Рис. 9.2._

Рис. 9.1. Державний банк у Харкові, 1900 рік, архітектор Р.Р.Голеніщев.

Рис. 9.2. Надбудова державного банку в Харкові з включенням сусідньої будівлі,

1932 рік, архітектори О.М.Бекетов, В.Н. Петі._

МЕТОДИ ПЕРЕСУВАННЯ ІСТОРИЧНИХ БУДІВЕЛЬ [10]

Рис. 9.3. Москва: а) - д) етапи пересування пам'ятки архітектури XVIII століття

(архітектор М.Казаков) з вулиці Горького в провулок Садовських.

Рис. 9.4. Радіальне положення котків при круговому напрямі пересування будівель.

Рис. 9.5. Технологія пересування пам'ятки архітектури павільйону «Октагон» в

Москві: 1 - поверхня землі; 2 - рандбалки; 3 - зв'язки між ходовими балками;

4 - ходові балки; 5 - рельсові шляхи; 6 - домкрати._

Рис. 9.6.  Система підпірних стін у кварталі історичної забудови ХІХ - початку ХХ століття на складному рельєфі по вул. Пушкінській в місті Харкові: а) загальний вигляд кварталу; б) план; в) аксонометрична схема підпірних конструкційквартала (графічна реконструкція В.Кодіна).

Рис. 9.7. Інженерна підготовка території, що підлягає реконструкції: а) характеристика природних умов; б) схема інженерних заходів; 1 - обривісті схили; 2 - яри, що зростають; 3 - заплава; 4 - терасування та озеленення схилів ярів; 7 - набережна в забудованій частині міста; 8 - набережна в промислово-портовому районі; 9 -набережна в межах паркової зони; 10 - дамба; 11 - береговий дренаж; 12 - намив території.

Рис. 9.8. Укріплення зсувного схилу на міській території: а) схема зсувних територій; б) схема інженерних заходів; 1 - ділянка зсувних процесів; 2 - межі передбачуваних зсувних проявів; 3 - пляж; 4 - берегоукріплюючі споруди; 5 - хвильовідбійна стінка; 6 - уположення схилів; 7 - дренажні споруди.а)

б)

в)

Рис. 9.9. Трансформація ландшафту в історичному ядрі м. Харкова (графічна реконструкція В. О. Кодіна): а) кінець ХVШст.; б) кінець ХІХ ст.; в) середина ХХ ст.

Рис. 9.10. Трансформація ландшафтно-планувальної організації прибережної території в історичному центрі м. Харкова:

а) стан на початку ХХ століття; б), в) варіанти проекту перетворення території (1933 р., не реалізовані); г) фрагмент генерального плану 1972 року.б)

Рис. 9.12.

Рис. 9.11. Проект «Левада», що передбачає комплексну реконструкцію прирічкової території в історичному центрі міста Харкова.

Рис. 9.12. а),б) Система культурних ландшафтів навколо історичного центру міста Донецька.

Заключения

Історико-генетичний аналіз формування історичних міст показує, що містобудівна реконструкція являється визначаючим засобом їх еволюційного розвитку.

Для кожного історичного періоду характерні певні світоглядні і практичні підходи до реконструкції як поселень у цілому, так і окремих елементів міського середовища. Ось чому теорію і практику містобудівної реконструкції слід оцінювати в історичному аспекті, відповідно до конкретних етапів розвитку суспільства з його певними потребами, технічними можливостями, культурними та художніми уподобаннями тощо.

Особливістю проектів містобудівної реконструкції являється значний часовий період їх реалізації. Тому, за окремими винятками, проекти реконструкції міст втілюються тільки частково. В результаті від кожного етапу реконструкції історичних міст залишається значний спадок проектних розробок та ідей, які можуть бути використані в нових проектах містобудівної реконструкції.

Виходячи з цього вивчення теоретичного та проектного досвіду минулого має не лише науково-пізнавальне, а й практичне значення, бо дає можливість визначити найбільш сталі у часі тенденції розвитку історичних міст.

При цьому слід враховувати визначену останніми науковими дослідженнями здатність історичних міст до саморозвитку за притаманними кожному поселенню об'єктивними законами. Тому деякі спроби неорганічного втручання в історичне міське середовище, навіть неодноразові, не сприймаються живим організмом міста.

Важливою передумовою реконструкції історичних міст являється не тільки територіальне і кількісне зростання, але й функціонально-просторові та композиційні трансформації. Райони новобудов стають додатковими територіями візуального сприйняття історичної частини міста, а також фоном для внутрішніх міських панорам. Відповідно нові райони міста слід проектувати як природнє продовження його історичної частини.

Сучасний період еволюційного розвитку історичних міст викликав низку різноаспектних проблем. Це, насамперед, функціонально-просторові трансформації центрів міст, в яких останнім часом інтенсивно акумулюються ділові, розважальні, сакральні функції. Значні за розмірами території історичних частин міст зайняті промисловими і складськими зонами, більшість яких знаходиться у депресивному стані. Спостерігається будівельна агресія на культурні ландшафти та відкриті простори. В результаті інтенсивної реконструкції втрачаються не тільки окремі    пам' ятки,    а    й    цілі    комплекси    історичної забудови.

У зв'язку з цим визначальним має стати системний підхід до реконструкції історичного міста з комплексним вирішенням функціональних, архітектурно-містобудівних, інженерно-технічних та екологічних задач, основними серед яких є:

- аналіз та узагальнення закономірностей еволюційного розвитку історичного міста;

- оцінка містобудівного та композиційного потенціалу центру та історичної частини міста;

- визначення перспектив розвитку поселення та його структурних елементів, меж та напрямів можливого втручання в історичне міське середовище;

- збереження та адаптація до сучасних умов пам' яток та цінної історичної забудови;

- реконструкція і реновація промислових та складських територій в історичній частині міста;

- відтворення цілісного екологічного каркасу міста шляхом функціональної та архітектурно-художньої реабілітації прирічкових і депресивних територій.