3 Проведення непрямого масажу серця

1..Насамперед слід правильно пок­ласти хворого на рівну тверду поверхню.Підходимо до хворого з правої сторони.

2 Після цього визначають точку компресії. Для цього пальпаторно виявляють ділянку нижньої третини грудної клітки потерпілого .

3Далі кладуть руку долонною поверх­нею на межі середньої і нижньої третини груднини (пальці паралельно до ребер), Можливе розташування долонь «замком» .Компресію виконують випрямленими в ліктьових суглобах руками, використову­ючи частину маси свого тіла .

Компресію грудної клітки необхідно здійснювати з частотою 100/хв (близько 2 компресій за секунду) на глибину 5—6 см, роблячи паузу на проведення штуч­ного дихання (у хворих, яким не виконували інтубацію трахеї, недопустимо вду­вати повітря у момент компресії грудної клітки, оскільки існує небезпека потрап­ляння його в шлунок). *

При забезпеченні протекції дихальних шляхів (інтубація трахеї, використання ларингеальної маски) компресію грудної клітки слід виконувати з частотою 100/хв, вентиляцію — 10/хв (при цьому компресія грудної клітки з одночасним роздуван­ням легенів збільшує коронарний перфузійний тиск).

Ознакою правильності й ефективності компресії грудної клітки, що прово­диться, є наявність пульсової хвилі на магістральних і периферійних артеріях.

Для визначення можливого відновлення самостійного кровообігу через кожні 2 хв серцево-легеневої реанімації роблять паузу (на 5 с) з метою визначення пуль­су на сонних артеріях.

4. Проведення електричної дефібриляції

Енергія першого розряду має становити для моно полярних дефібриляторів 360 Дж, що сприяє більшій вірогідності деполяризації критичної маси міокарда. Початковий рівень енергії для біполярних дефібриляторів має дорівнювати 150—200 Дж з подальшою ескалацією енергії до 360 Дж при повторних розрядах. Після кожного розряду обов’язкова оцінка серцевого ритму.

Розряд → серцево-легенева реанімація протягом 2 хв → розряд → серцево-легенева реанімація протягом 2 хв.

Якщо до проведення електричної дефібриляції при фібриляції шлуночків/ шлуночковій тахікардії без пульсу пройшло більше 4—5 хв, то розвивається порушення скоротливої функції міокарда. Тому ефективність дефібриляції в цьому випадку може різко знижуватися, оскільки додаткове нанесення розряду може спричинити додаткове електричне ушкодження структур міокарда. У зв’язку з цим у разі тривання фібриляції шлуночків/шлуночкової тахікардії без пульсу протягом 4—5 хв чи більше рекомендується спочатку виконати компресію грудної клітки протягом 2 хв, а далі проводити електричну дефібриляцію.

Ефективність і безпека електричної дефібриляції залежать від низки чинників, серед яких необхідно виділити такі.

1.Провідне місце належить формі електричного імпульсу. Доведено, що біполярна дефібриляція, яка використовує меншу енергію (150-200 Дж), ефективніша і значно рідше спричиняє ушкодження і постреанімаційну дисфункцію міокарда, ніж еквівалентна енергія монополярного імпульсу.

2. Правильне розташування електродів на грудній клітці. Оскільки лише 4% трансторакального струму проходить через серце, а 96 % — через решту структур грудної клітки, адекватне розміщення електродів дуже важливе. При передньопередньому розташуванні один електрод встановлюється біля правого краю груднини під ключицею, другий — збоку від лівого соска по середній пахвовій лінії. У разі передньозаднього розташування один електрод встановлюють медіально щодо лівого соска, другий — під лівою лопаткою. Якщо у пацієнта імплантований кардіостимулятор, електроди дефібрилятора слід розміщувати на відстані 6— 10 см від нього.

3. Опір грудної клітки (трансторакальний опір). Цей показник залежить від маси тіла і в середньому становить 70-80 Ом у дорослої людини. Для зменшення трансторакального опору дефібриляцію необхідно проводити у фазу видиху, оскільки трансторакальний опір в цих умовах знижується на 16 %. Оптимальним вважається зусилля, що прикладається на електроди, 8 кг для дорослих і 5 кг для дітей віком1—8 років. Проте 84 % зниження трансторакального опору припадає на забезпечення хорошого контакту між шкірою та електродами за рахунок застосування електропровідних розчинів. Варто підкреслити, що використання «сухих» електродів істотно знижує ефективність дефібриляції і спричиняє опіки. Для зменшення електричного опору грудної клітки застосовують спеціальні самоклейні прокладки для електродів, електропровідний гель або марлю, змочену гіпертонічним сольовим розчином. У крайньому разі поверхню електрода можна просто змочити будь-яким електропровідним розчином (водою).

5. ШВЛ мішком Амбу та за допомогою S – подібні трубки.

Дихальний мішок Амбу. Двоклапанний мішок, що роздувається самостійно, може бути приєднаний до маски, інтубаційної трубки, ларінгеальної маски або Соmbitube. - приєднання резервуарного мішку забезпечує потік кисню до 8-10 л/хв., що підвищує концентрацію кисню у повітрі, що надходить, до 90%. Передбачається, що апарат має витримувати потік газу із швидкістю до 15 л/хв. без ушкоджень. - деякі пристрої мають запобіжний клапан який попереджує перевищення тиску, спеціальні вентилі для ПТКВ. - метод вибору ШВЛ у новонароджених і грудних дітей (особливо при відсутності досвіду рятівника)

Методика: - підібрати правильний розмір маски і мішка, які є: - для пацієнтів вагою більше 30 кг - для пацієнтів вагою 7-30 кг - для дітей вагою до 7 кг - відновити прохідність дихальних шляхів (розігнути голову, висунути вперед нижню щелепу по можливості – використати повітряпроводи) - мізинцем, безіменним і середнім пальцями однієї руки зафіксувати підборіддя, а великим та вказівними пальцями - притиснути маску навколо роту і носу пацієнта - С – захоплення – протилежною рукою ритмічно стискати мішок, слідкуючи за дихальними рухами грудної клітки 68 (необхідно слідкувати, щоб було достатньо часу для пасивного видиху пацієнта) Якщо необхідне продовження штучної вентиляції за допомогою дихального мішку з клапаном і маскою, перевага надається методиці, яку виконують дві особи: одна утримує обома руками маску на обличчі пацієнта, а асистент стискає мішок. При запропонованому способі досягається краща герметизація, підвищується ефективність вентиляції легень пацієнта та полегшується утримання виведеної нижньої щелепи.

Об'єм вентиляції: Частота дихальних рухів і дихальний об’єм, залежать від віку і ваги тіла пацієнта.

Вік	Частота дихань/хв.	Дихальний об’єм/мл
Новонароджений	45 – 50	20 – 35
Грудний вік	30 – 40	40 – 100
Дошкільний вік	20 – 30	150 – 200
Шкільний вік	16 – 20	300 – 400
Підліток	14 – 16	300 – 500
Дорослий	10 – 14	500 — 1000

Адекватний об'єм, що має надходити під час серцево-легеневої реанімації, повинен викликати рухи грудної клітки, які можна побачити, і складати близько 10мл/кг ваги тіла. Кожне вдування займає 1,5-2 секунди. Реаніматор повинен чекати, доки грудна клітка повністю опуститься, перед тим як зробити новий вдих. Зазвичай це займає 2-4 секунди. Відповідно, кожні 10 дихальних циклів займають близько 40-60 секунд. Тривалість видиху не має значення. Перед тим, як робити новий вдих, треба дочекатися повного опущення грудної клітки. Повітря, що видихається, містить приблизно 17 % кисню. Мета постачання найвищої концентрації кисню цілком досяжна. При цьому міркування про побічний вплив високих концентрацій кисню на стан гіпоксії у деяких пацієнтів із хронічними обструктивними захворюваннями легень не повинно прийматися до уваги під час СЛР

S-подібний повітряпровід (двійна трубка Сафара) Виготовлений таким чином, що ротовий отвір пацієнта закривається гумовим еластичним щитком, а штучна вентиляція легенів проводиться через спеціальну трубку (вводиться і використовується як і оротрахеальний повітропровід)

Методика: Покласти пацієнта на спину або на бік, ввести змащений повітропровід в ротову порожнину в оберненому положенні і повернути його на 180°, як тільки він пройде піднебіння - перевірити вільне проходження повітря (можливе додаткове виведення нижньої щелепи та підборіддя).

Ризик: - травма губ, зубів або піднебіння. - провокування нудоти, блювоти, або ларінгеального спазму внаслідок надмірно активних дій (при перших ознаках цих подій негайно видалити повітропровід) Протипоказання: - заблоковані щелепи, - крихкість зубів - виражений глософарінгеальний рефлекс. - масивна кровотеча з підглоткового простору. - небезпека регургітації шлункового вмісту або блювота