Кредитування фізичних осіб

Кредит виступає опорою сучасної економіки, невід'ємним елементом економічного розвитку. Його використовують як великі підприємства та об'єднання, так і малі виробничі, сільськогосподарські і торгові структури; як держави, уряду, так і окремі громадяни.

Кредитори, що володіють вільними ресурсами, тільки завдяки їх передачі позичальнику мають можливість отримати від нього додаткові грошові кошти. Кредит, що надається в грошовій формі, являє собою нові платіжні кошти.

Для того, щоб проаналізувати теоретичні основи організації кредитування фізичних осіб, представляється необхідним дослідити цю тему через призму аналізу таких понять, як принципи, суб'єкти та об'єкти кредитування.

Принципи кредитування відображають сутність кредиту, а також вимоги об'єктивних економічних законів у сфері кредитних відносин, без розуміння яких неможливо розібратися в основах кредитування фізичних осіб. Вони не залишаються незмінними, а видозмінюються: старі відмирають з'являються нові, зберігається колишня їх форма при зміні сутності і т.п. Більшість економістів до принципів кредитування відносять: терміновість, цільовий характер, платність, забезпеченість і диференційований режим кредитування Позичальників.

Деякі автори в їх числі ще називають повернення кредиту. На наш погляд, це властивість, органічно притаманне кредиту як економічної категорії, тобто його істотна риса. Економічною основою даного принципу є безперервність кругообігу коштів, вивільнення їх у грошовій формі після його завершення. Тому правильніше говорити про такому принципі, як повернення кредиту у визначений термін, тобто терміновості кредиту [1] . Принцип терміновості означає, що кредит видається на чітко зазначений термін. Цей термін обумовлюється в кредитному договорі. Існує кілька способів зазначення строку погашення кредиту фізичними особами, а саме:

- Повернення всієї суми основного боргу і відсотків за ним на фіксованою ставкою у чітко встановлені періоди часу;

- Повернення суми основного боргу у чітко визначені проміжки часу, для кожного з яких встановлена ​​своя процентна ставка, тобто це кредит з плаваючою процентною ставкою (ролл-Овернь);

- Повернення в чітко встановлені періоди часу тільки суми відсотків по кредиту і повернення після закінчення терміну дії кредитного договору всієї суми основного боргу за кредитом;

- Вказується не час повернення кредиту і відсотків по ньому, а тільки умови їх повернення. Наприклад, повернення кредиту на першу вимогу кредитора (онкольний кредит), порядок погашення кредиту (овердрайф, контокорентний кредит). Терміновість кредиту означає його повернення.

Принцип цільового характеру кредиту передбачає видачу позичок на строго визначені цілі, які так само, як і об'єкти, можуть широко варіюватися. Кожен потенційний Позичальник, просячи кредит, обов'язково вказує конкретну мету. Банк, видавши кредит, покликаний перевіряти цільове його використання, у випадках ж порушення умов кредитного договору повинен застосовувати санкції.

Принцип поворотності кредиту полягає в тому, що після закінчення строку кредитного договору позикові гроші повинні бути повернуті кредитору в повній сумі (основний борг) і з відсотками. У разі неповернення кредиту в строк Позичальнику нараховуються пені (тобто штрафні санкції), розмір яких встановлюється в кредитному договорі.

Основними видами забезпечення кредиту є порука, гарантія, застава, страхування відповідальності позичальників за непогашення кредит. Принцип забезпеченості кредиту сформувався в період кредитної реформи 1930-1932 рр.. але сутність його до теперішнього часу не змінилася.

Поручителем може виступати будь-який господарюючий суб'єкт (банк, асоціація, підприємство тощо). Порука - це договір з односторонніми зобов'язаннями, за допомогою яких Поручитель бере на себе зобов'язання перед Кредитором оплатити за необхідності заборгованість Позичальника. Договір поруки служить доповненням до кредитного договору і застосовується, коли Позичальником є ​​громадянин фізична особа.

Забезпечення кредиту у формі застави предусматрвіает право Банку (Кредитора) на безумовне списання коштів у необхідних розмірах з рахунків поручителя у разі непогашення у встановлений термін Позичальником зобов'язання по отриманому кредиту.

Застава, як спосіб забезпечення виконання зобов'язань перед Кредитором регулюється Законом РФ від 29 травня 1992 р. № 2872 - 1 «Про заставу».

В основі заставних операцій лежать наступні основні положення:

- Заставне право на майно переходить разом з ним до будь-якого нового набувача цього майна;

- Гарантією виконання вимог кредитора-заставоутримувача є тільки певне майно боржника, тобто тільки те майно, яке відповідно до законодавства РФ може бути відчужене;

- Кредитор (заставодержатель) у разі неповернення Позичальником (заставодавцем) боргу має право звертати стягнення на заставлене майно, в тому числі шляхом його продажу, тобто відчуження його від заставодавця.

Існує два види застави:

1. заставу з залишенням майна у заставодавця;

2. застава з передачею закладеного майна заставодержателю (застава).

Всі перераховані вище види кредитування функціонують не ізольовано, а в комплексі, причому вони повинні забезпечувати головна вимога взаємовідносин суб'єктів господарювання в ринковій економіці - взаємну вигідність. Суб'єкти цих відносин просторово можуть бути віддалені один від одного на різні відстані, однак характер їхніх взаємних зобов'язань від цього не змінюється. У кредитній угоді суб'єкти відносин завжди виступають як кредитор і позичальник.

Становлення кредитора і позичальника відбувається насамперед на базі товарного обігу. Процес купівлі-продажу товарів не завжди приводить до негайного отримання продавцем їх грошового еквівалента, покупець не завжди має можливість відразу заплатити за товар, оплата здійснюється тільки після закінчення певного терміну. Так, продавець стає кредитором, покупець - боржником.

Товарне звернення не являє собою єдину базу виникнення кредитора і позичальника. Кредитор і позичальник з'являються у всіх випадках, коли на одному полюсі (в одного суб'єкта) відстрочено отримання еквівалента; на іншому - його сплата.

Кредитор - сторона кредитних відносин, що надає кредит. Кредиторами можуть стати суб'єкти, що видають кредит, тобто реально надають щось у тимчасове користування. Для цього щоб видати кредит, кредитору необхідно розташовувати певними засобами. Їх джерелами можуть стати як власні накопичення, так і ресурси, запозичені в інших суб'єктів відтворювального процесу. У сучасному господарстві банк-кредитор може надати кредит не тільки за рахунок своїх власних ресурсів, але і за рахунок залучених коштів, що зберігаються на його рахунках, а також мобілізованих за допомогою розміщення акцій та облігацій.

Позичальник - сторона кредитних відносин, отримує кредит і зобов'язана повернути отриманий кредит. Боржник і позичальник - близькі, але не однакові поняття. Підприємства та окремі громадяни можуть, наприклад, затримати оплату комунальних послуг, податків, страхових платежів, однак ніякого кредитних відносин тут не виникає. Кредитор у цих випадках нічого не передає, власником залишається той же суб'єкт. Борг - це стан не тільки економічних, але і чисто людських відносин; борг - це більш широке поняття, що характеризує обов'язок взагалі. Стосовно до кредитній угоді мова повинна йти не про боржника, а про позичальника.

Історично позичальниками були окремі особи, які відчувають потребу в додаткових ресурсах. З утворенням банків відбувається концентрація не тільки кредиторів, але і значне розширення складу позичальників. У сучасних умовах крім банків позичальниками виступають підприємства, населення і держава. Традиційно банки при цьому стають колективними позичальниками, оскільки займають не для себе, а для інших.

Вступаючи в кредитні відносини, кредитор і позичальник демонструють єдність своїх цілей, єдність своїх інтересів. У рамках кредитних відносин кредитор і позичальник можуть мінятися місцями: кредитор стає позичальником, позичальник - кредитором. У сучасному грошовому господарстві один і той же суб'єкт може виступати одночасно і як кредитор, як і позичальник. Відносини між кредитором і позичальником, їх зв'язок один з одним представляють собою відносини двох суб'єктів, що виступають, по-перше, як юридично самостійні особи, по-друге, як учасники кредитних відносин, що забезпечують майнову відповідальність один перед одним, по-третє, як суб'єкти , що проявляють взаємний економічний інтерес один до одного. Зв'язки між суб'єктами кредитних відносин характеризуються стійкістю, постійністю, визначаються рамками кредиту як цілісної системи, як особливих відносин, що володіють певними властивостями.

Позичальником не може бути будь-який бажаючий отримати позику. Позичальник повинен не тільки виступати самостійним фізичною особою, а й володіти певним майновим забезпеченням, економічно гарантує його здатність повернути кредит на вимогу кредитора. На практиці позичальниками можуть бути окремі особи, які підтверджують свою дієздатність, свій дохід як гарантію повернення кредиту.

Кредитор - сторона, що надає кредит, позичальник-сторона, даний кредит отримує; в рамках єдиної мети кожен при цьому має свій інтерес, обумовлений своїм особливим становищем у господарстві. Наприклад, кредитор зацікавлений в більш високому позичковому відсотку, а для позичальника важливо отримати дешевший кредит.

Принципи, суб'єкти та об'єкти кредитування пов'язані між собою і виступають важливою складовою частиною теоретичних основ організації кредитування фізичних осіб.