- •4). Публічний виступ як важливий засіб комунікації переконання. Публічний виступ – це усне монологічне висловлення з метою впливу на аудиторію.
- •5). Мовне законодавство та мовна політика в Україні. Функціонування української літературної мови залежить від стану мовної політики в державі, освіті, культурних традицій народу.
- •8). Словники у професійному мовленні. Типи словників. У сучасній українській літературній мові є розділ мовознавства, що розробляє теорію укладання словників.
- •9). Роль словників у підвищенні мовленнєвої культури. У сучасній українській літературній мові є розділ мовознавства, що розробляє теорію укладання словників.
- •10). Мовний, мовленнєвий, спілкувальний етикет. Основою людських взаємин є спілкування.
- •13). Спілкування і комунікація. Успіхи людини в житті, її взаємини з іншими членами суспільства залежать від уміння спілкуватися.
- •14). Функції спілкування. Види і форми професійного спілкування. Функції спілкування
- •17). Публічний виступ як важливий засіб комунікації переконання. Публічний виступ – це усне монологічне висловлення з метою впливу на аудиторію.
- •21). Етикет ділового листування. Ділове листування вимагає дотримання норм і правил письмової мови.
- •1) Російським конструкціям з прийменником по в українській мові відповідають конструкції з прийменниками:
- •22). Функції та види бесід. Стратегія поведінки під час ділової бесіди. Серед індивідуальних форм усного професійного спілкування найбільш поширеною є ділова бесіда.
- •25). Особливості усного спілкування. Як уже зазначалося, спілкування за формою знакового представлення переділяється на усне, писемне та друковане.
- •28). Літературна мова і мовні норми. Українська мова належить до слов'янських мов. Вона є єдиною національною мовою українського народу. Українська національна мова існує:
- •32). Проблеми сучасного термінознавства. Науку, що вивчає термінологію, називають термінознавством. Біля витоків творення
- •36). Мова, мовлення і спілкування. Основним універсальним засобом спілкування людей, висловлення їх думок, почуттів є мова (усна і письмова).
14). Функції спілкування. Види і форми професійного спілкування. Функції спілкування
Функції спілкування (від лат. function - виконання, здійснення) - це зовнішній прояв властивостей спілкування, ті завдання, які воно виконує у процесі діяльності індивіда в соціумі.
Відомі різні класифікації функцій спілкування: одні науковці, виокремлюючи їх, розглядають спілкування в контексті його органічної єдності з життям суспільства в цілому та безпосередніми контактами людей, інші - як обмін інформацією, взаємодію та сприйняття людьми один одного, ще інші - з погляду мети спілкування. Узагальнюючи різні підходи до проблеми функцій спілкування, можна говорити про багатоаспектний характер цього феномену.
Відомий фахівець з теорії та практики спілкування Ф.С. Бацевич виокремлює такі функції спілкування: контактну (створення атмосфери обопільної готовності передавати і сприймати інформацію та підтримувати зв'язок до завершення акту спілкування; інформаційну (обмін інформацією, запитаннями і відповідями); спонукальну (заохочення адресата до певних дій); координаційну (узгодження дій комун і канті в): пізнавальну (адекватне сприйняття і розуміння змісту повідомлень); емотивну (обмін емоціями); налагодження стосунків (розуміння свого місця всистемі рольових, статус них, ділових, міжособистісних стосунків); регулятивну (залежно від мети, яку ставить перед собою адресант, він і організовує своє спілкування, дотримується певної стратегії й тактики).
Усі ці функції між собою тісно взаємодіють у процесі спілкування.
Професійне спілкування у сфері ділових взаємостосунків репрезентує й інші функції: o інструментальну (отримання і передавання інформації, необхідної для здійснення певної професійної дії, прийняття рішення); o інтегративну (засіб об'єднання ділових партнерів для спільного комунікативного процесу); o функцію самовираження (демонстрування особистісного інтелекту і потенціалу); o трансляційну (передавання конкретних способів діяльності); o функцію соціального контролю (регламентування поведінки, а іноді (коли йдеться про комерційну таємницю) й мовної акції учасників ділової взаємодії); o функцію соціалізації (розвиток навичок культури ділового спілкування); o експресивну (намагання ділових партнерів передати і зрозуміти емоційні переживання один одного.)
Багатоманітність функцій спілкування, беззаперечно, породжує значну кількість його видів. Враховуючи багатоаспектний характер спілкування, класифікувати його види можна за такими ознаками: 1. За участю чи неучастю мовних засобів, вербальне (словесне) і невербальне (міміка, жести, постава тощо), комбіноване. 2. За формою представлення мовних засобів: усне, письмове, друковане. 3. За темою: політичне, наукове, релігійне, філософське, навчально-педагогічне, виховне, побутове. 4. За метою: ділове і розважальне. 5. За кількістю учасників: внутрішнє (комунікант спілкується сам із собою), міжособистісне (спілкуються двоє), групове (3-5 учасників), публічне (20 і більше), масове (спрямоване не на певного індивіда, а на великі маси людей і найчастіше здійснюється за допомоги засобів масової комунікації). 6. За характером: опосередковане і безпосереднє, діалогічне, монологічне і полілогічне. 7. За мірою офіційності: офіційне (рольове) передбачає стосунки, що опосередковуються соціальними професійними ролями (начальник - підлеглий, викладач - студент, колега - колега) і неофіційне (приватне) (спілкування друзів, приятелів тощо). 8. За тривалістю: постійне (у колективі, у сім'ї), періодичне (кількаразові зустрічі), короткотривале (у транспорті, у черзі), довготривале (із друзями). 9. За свободою вибору партнера: ініціативне спілкування (співрозмовники мають змогу вибирати своїх партнерів, уникати спілкування з неприємними людьми) і вимушене спілкування (особа спілкується незалежно від своїх бажань) - розмова з керівником. 10. За соціальними чинниками: особистісно зорієнтоване (встановлення особистісних стосунків, насамперед товариських) і соціально зорієнтоване (встановлення статусних, рольових стосунків - лікар - пацієнт). 11. За результативністю спільної взаємодії та досягнутим ефектом: необхідне (міжособистісні контакти, без яких спільна діяльність практично неможлива); бажане (міжособистісні контакти, що сприяють успішному вирішенню професійних, виробничих проблем); нейтральнне (міжособистісні контакти не заважають, але й не сприяють розв'язанню проблеми); небажане (міжособистісні контакти, які заважають досягненню мети спільної взаємодії). 12. За додержанням норм - нормативне (відповідно до літературних норм); ненормативне (порушуючи нормативні норми); етикетне і нестикстнс. За різними ознаками класифікують науковці й форми спілкування. Ми скористаємося тією класифікацією, в основу якої покладено організаційний аспект професійної взаємодії. Згідно з цією класифікацією виокремлюють такі форми спілкування: ^ індивідуальні й групові бесіди; ^ телефонні розмови; ^ наради; ^ конференції; ^ збори; ^ дискусії; ^ полеміка.
Ф.С. Бацевич у підручнику "Основи комунікативної лінгвістики" подає класифікацію мовного спілкування за такими критеріями:
o залежно від форм втілення мовних засобів - зовнішнє спілкування (усне, писемне), внутрішнє (діалог людини із собою): o за способом взаємодії між кому ні кантами: монологічне, діалогічне, полілогічне; o з урахування специфіки каналів спілкування - мовлення безпосереднього спілкування (обличчям до обличчя); мовлення опосередкованого спілкування (записки, друкована продукція, телефон, радіо, телебачення, Інтернет тощо); o залежно від функції та змісту повідомлення - побутове, наукове, офіційно-ділове, естетичне. o за способом організації - стихійне (випадкова зустріч) і організоване (збори, мітинги, конференції тощо); o за сферами спілкування або стосунками комунікантів - дружне (розмова друзів, добрих знайомих, закоханих тощо); антагоністичне (спілкування ворогів, людей, які сваряться); офіційне (рольове).
Усі названі форми спілкування різняться мовними засобами, мають стильову специфіку.
15). Етапи спілкування. Будь-який акт спілкування складається з кількох етапів:
1. Ретельна підготовка до спілкування. Цей етап передбачає: ^ складання плану майбутнього акту спілкування; ^ збирання матеріалів з предмета спілкування та їх систематизація; ^ умотивування аргументів на користь своєї позиції та контраргументів іншої сторони; ^ обгрунтування свого варіанта рішення та розгляд реакції співрозмовника.
2. Орієнтація в ситуації і встановлення контакту, тобто початок спілкування.
На цьому етапі важливо:
/ дбати про створення доброзичливої атмосфери спілкування (доцільно поговорити про спільні інтереси, сказати щось приємне співрозмовникові); ^ не протиставляти себе співрозмовникові; ^ демонструвати повагу й увагу до співрозмовника (доброзичливий погляд і усмішка допоможуть установити контакт); ^ уникати критики, зверхності та негативних оцінювань.
3. Обговорення питання (проблеми) На цьому етапі доцільно дотримуватися таких правил.
^ лаконічно й дохідливо викладати свою інформацію; ^ уважно вислуховувати співрозмовника і намагатися адекватно сприймати те, про що він говорить; ^ пам'ятати, що спілкуванню характерний діалоговий характер; ^ аргументувати свою позицію: наводити переконливі докази.
Аргументування - це важливий спосіб переконання за допомоги вмотивованих, обгрунтованих логічних доказів.
4. Прийняття рішення. Щоби прийняти правильне рішення, варто: *ґ запропонувати кілька варіантів вирішення проблеми; ^ уважно вислухати аргументи співрозмовника щодо можливого рішення; ^ визначити за настроєм співрозмовника момент для закінчення зустрічі й запропонувати кращий варіант прийняття рішення; / не виказувати ні найменшої роздратованості, навіть якщо мети не було досягнуто, триматися впевнено.
5. Вихід із контакту. Ініціатива завершення розмови за статусної несиметричності спілкувальників має належати особі жіночої статі, людині, старшій за віком, вищій за соціальним становищем. Наприкінці спілкування треба підсумувати результати зустрічі, попрощатися і висловити надію на подальші взаємини і спільну діяльність. Мета професійного спілкування - регулювання ділових стосунків у виробничо-професійній діяльності через розв'язання професійних завдань.
Успіх професійного спілкування залежить від: ^ мовця як особистості з індивідуальними ознаками; ^ його знання сучасної української літературної мови як основи мови професійного спілкування. *ґ уміння ефективно застосовувати ці знання залежно від мети, ситуації спілкування.
Щоб правильно спілкуватися і досягти мети спілкування, комунікант має володіти комунікативною професійно орієнтованою компетенцією.
16). Мистецтво аргументації. Аргументація у широкому вжитку означає майстерний добір переконливих доказів. В основі аргументації лежить складна логічна операція, що є комбінацією суджень як елементів доведення.
Доведення - це сукупність логічних засобів обгрунтування істинності будь-якого судження за допомоги інших істинних і пов'язаних з ним суджень. Структура доведення складається з тези, аргументів, демонстрації (форми доведення).
Теза - це судження, істинність якого потребує доведення.
Переконати когось у своїй правоті означає створити у нього впевненість в істинності тези. Порушення цього правила призводить до логічної помилки - втрати або підміни тези. Якщо втрата тези є мимовільною помилкою недосвідченого оратора, то підміна тези - цілеспрямованою дією особи, яка її висунула.
Аргументи (докази) - це ті істинні судження, якими послуговуються під час доведення тези. Розрізняють такі види аргументів: вірогідні одиничні акти, визначення, аксіоми та постулати, раніше доведені закони науки та теореми.
Докази мають відповідати таким логічним вимогам, як істинність, підтвердження висунутої тези, очевидна істинність поза висунутою тезою. Необхідно заздалегідь підготувати достатню кількість аргументів, які повинні бути вивіреними. Важливе значення має послідовність наведення аргументів.
Демонстрацією (формою доведення) називається засіб логічного зв'язку між тезою та аргументом, який веде до встановлення бажаної істини.
За формою докази переділяються на прямі та непрямі. Прямим називають такий доказ, в якому безпосередньо (прямо) обфунтовують істинність тези. Наприклад, довести, що 1992р. був високосним, можна на основі аргументу-визначення, що таке високосний рік, тобто діленням його двох останніх цифр на чотири. Непрямим називається такий доказ, в якому істинність обґрунтовується шляхом доведення помилковості протилежного твердження. Інколи непрямий доказ називають доведенням за допомоги доведення до абсурду. Наприклад, ми маємо твердження, що якщо дві прямі перпендикулярні до тієї ж самої площини, то вони паралельні. Припустимо протилежне: перпендикулярні прямі не паралельні. У такому разі вони перетикаються, тобто утворюють трикутник, у якому два кути біля основи складають 180°, а цього бути не може, бо тільки сума трьох кутів може становити 180°. Отже, перпендикулярні прямі є паралельними.
Спростування - це логічна операція, спрямована на зруйнування доведення шляхом встановлення хибності або необґрунтованості висунутої тези. Тезою спростування називають судження, за допомоги якого заперечується теза. Існують три засоби спростування: критика аргументів, спростування тези (пряме і непряме), виявлення неспроможності демонстрації.
Критика аргументів, які висунуті опонентом в обґрунтуванні його тези, з реалізовується доведенням їхньої хибності або неспроможності. Але хибність аргументів ще не означає хибності самої тези.
Спростування тези досягається відкиданням фактів, встановленням хибності (або суперечності) наслідків, що випливають з тези, спростуванням тези через доведення антитези.
Виявлення неспроможності демонстрації полягає в тому, що встановлюються помилки у формі самого доведення.
Правила доказового міркування, що стосуються тези: по-перше, теза повинна бути логічно визначеною, ясною і чіткою; по-друге, вона повинна лишатися тотожною самій собі упродовж усього доведення.
Правила щодо аргументів: вони мають бути істинними і не суперечити один одному, достатньою основою для підтвердження тези, такими судженнями, істинність яких доводиться самостійно, незалежно віл тези.
Правило щодо форми обґрунтування тези: вона повинна бути висновком, що логічно випливає з аргументів за загальними правилами виводу або має бути одержаною згідно з правилами непрямого доведення.
Порушення правил умовиводу: по-перше, це помилки в дедуктивних висновках (з припущення, що коли число закінчується на 0, то воно ділиться на 5, не випливає, що коли число ділиться на 5, то воно обов'язково закінчується цифрою "0") по-друге, це помилки в індуктивних висновках через підміну реальних відношень (висловлювання "після того" не означає, що це здійснюється "з причини того"); по-третє, паралогізми, софізми і парадокси.
Паралогізм - це ненавмисна логічна помилка в міркуванні, яка виникає внаслідок порушення законів і правил логіки та зазвичай призводить до хибних висновків. Софізм - навмисно хибно зроблений умовивід, який має видимість істинного. Парадокс - це міркування, в якому доводиться як істинність, так і хибність певного судження.
Обговорення теоретичних і практичних проблем іноді переростає у дискусію - широке публічне обговорення якого-небудь спірного питання, висловлення різних думок з приводу певного питання. Логічною основою дискусії є правильно побудований процес доведення тези та її спростування. Суб'єктами дискусії є пропонент, опонент та аудиторія.
Пропонент (від лат. propponens - той, хто щось стверджує, доводить) - учасник дискусії, доповідач, дисертант, дипломник, що висунув і відстоює певну тезу, ідею або концепцію.
Опонент (від лат. орропеs - той, що протиставляє, заперечує) -особа (учасник дискусії, співдоповідач або рецензент), яка заперечує або спростовує думки пропонента, чи оцінює її.
Існують різні ступені незгоди опонента з пропонентом: незгода у формі сумніву (в пасивній формі висловлюється певний сумнів щодо тези пропонента); деструктивна незгода (руйнується теза пропонента); конструктивна незгода (не тільки руйнується теза пропонента, а й висувається і доводиться інша, власна, теза).
Якщо опонент не погоджується з аргументом пропонента, то останній може обрати той чи інший варіант поведінки: відмовитися від аргументу; замінити його іншим; знайти додаткові факти на користь висунутого аргументу.
Аудиторія - це третій, колективний суб'єкт дискусії, оскільки як пропонент, так і опонент не тільки намагаються переконати один одного, а й схилити всіх присутніх на свою сторону.
Досягнення певної мети суттєво полегшується, якщо ретельно продумати і майстерно застосувати адекватні цій меті засоби її досягнення.
Мовленнєва стратегія - це комплекс мовленнєвих лій, спрямованих на досягнення комунікативної мети. Стратегії орієнтовані на майбутні мовленнєві дії, пов'язані з прогнозуванням ситуації.
Мовленнєва тактика - конкретні мовленнєві дії під час спілкування, спрямовані на реалізацію стратегії і досягнення комунікативної мети. Основні тактики аргументаційної стратегії
o Тактика контрастивного аналізу ґрунтується на прийомі зіставлення. Зіставлення фактів, подій, результатів, прогнозів сприймається адресатом як переконливий аргумент.
o Тактику вказівки на перспективу спрямовано на те, щоб висловити стратегічну мету, позиції і наміри мовця. Вказівка на перспективу містить пропоноване рішення і передбачуваний результат.
o Тактика обґрунтованих оцінок, за допомоги якої промовець прагне об'єктивно оцінити предмет і мотивувати оцінку. Відомо, що суб'єктивна думка не переконлива, тоді як аргументована оцінка набуває статусу логічного доказу.
