56. Природні, соціальні, духовні виміри людського буття.

Визначення людини як особливої істоти дає уявлення про неї як про суперечливу єдність природного, соціального та духовного (варто додати — і душевного). 

Природне у людині виявляється у морфологічних, гене­тичних явищах, а також у інших процесах, властивих людському орга­нізму. Це фізіологічні процеси, що відбуваються у нашому організмі, основою яких є обмін речовинами, енергією та. інформацією між організмом і навколишнім середовищем.

Природне в людині ви­вчається природничими науками, серед яких сьогодні без­сумнівним лідером є генетика, яка вивчає механізм передачі від покоління до покоління природних задатків.

Соціальна сутність людини-вивчення її тілесної організації та деяких елементарних психічних властивостей і процесів (наприклад, від найпростіших інстинктів).

Людина є цілісною єдніс­тю біологічного, психічного та соціального. Однак людина не арифметична сума біологічного, психічного та соціально­го, вона інтегральна єдність, що приводить до виникнення нового якісного стану — людської особистості.

Духовність людини — це уміння мріяти, фантазувати, творчо удосконалювати світ, прагнучи зробити його кращим. Уміти створити свій внутрішній світ, не схожий на навколиш­ню дійсність, — це один із найважливіших проявів духовності.

Духовно розвинена людина —усвідом­лює саму себе і може свідомо керувати своїми вчинками, підпорядковуючи їх нормам моралі та права, спрямовуючи їх на досягнення суспільно значущих цілей, це людина, внутрішнім регулятором поведінки якої є совість (за висло­вом класика німецької філософії XVIII ст. І. Канта — це за­кон, який живе у нас самих; на думку французького філосо­фа XVIII ст. П. Гольбаха — це наш внутрішній суддя).

Перелік особистісних якостей духовно багатої людини, яка формується під впливом загальнолюдської культури, можна продовжити, проте це є змістом одного з наступних розділів — про духовність людини.

Індивід (атом)означає одиничне на відміну від сукупності, маси, тобто це окрема людина на відміну від колективу, соціальної групи, суспільства в цілому. Індивідуальність є наслідком, з одного боку, біологічної своєрідності організму, а з іншого — специфічних особливостей розвитку певного індивіда.

Поняття особистість фіксує лише соціальне в людині. Воно охоплює сукупність усіх соціальних ролей людини, всіх суспільних відносин, найважливішими з яких є ставлення до суспільного обов'язку, моральних норм. 

Формування особистості відбувається в процесі соціалі­зації за системи:

"Я — Я" — умова формування самосвідомості, внутріш­нього світу людини;

"Я — ТИ" — сфера формування морального почуття, почуттів любові, дружби, ненависті тощо;

"Я — МИ" — родинні, групові, кастові, класові, націо­нальні, державницькі почуття, звичаї, традиції, переконання;

"Я — УКРАЇНА" — громадянське, державницьке са­моусвідомлення;

"Я — ЛЮДСТВО" — родова самосвідомість, належність до гомо сапієнс;

«Я — СУСПІЛЬСТВО" — ставлення до світу створе­них речей та інших людей;

«Я — ПРИРОДА» — екологічна свідомість та ставлен­ня до навколишнього середовища;

«Я — УНІВЕРСУМ» — витоки світогляду, релігійних та філософських ідей, роздуми про сенс життя та смерть.

Отже, соціалізація є процесом засвоєння індивідом пев­ної системи знань, норм та цінностей, які дають змогу функціонувати йому як повноправному члену суспільства. Найважливішою формою соціалізації є звичаї та традиції. Суспільство —це світ звичаїв, що регулюють мораль, фор­ми спілкування, самовираження тощо. Іншою важливою фор­мою соціалізації людини є державно-правові норми. Ще од­нією універсальною формою соціалізації є мова як особлива інфраструктура суспільства.