Розділ 2. Особливості предмету правового регулювання кримінально-процесуального права

2.1. Поняття і структура предмету кримінально-процесуального права

Регулятивний вплив кримінального процесуального права здійснюється через систему кримінальних процесуальних відносин, учасники котрих діють в межах наданих їм прав і покладених на них обов'язків. Кримінальні процесуальні відносини є предметом правового регулювання.

Кримінальні процесуальні відносини мають юридичний і фактичний зміст.

Юридичним змістом цих відносин є зафіксовані у нормах кримінального процесуального права суб'єктивні права та юридичні обов'язки їх учасників.

Фактичний зміст процесуальних відносин - це реально здійснювані їх учасниками ДІЇ, спрямовані на реалізацію своїх суб'єктивних прав та юридичних обов'язків, що визначаються інтересами у кримінальному провадженні (публічними чи приватними) [19, c. 61].

Кримінальні процесуальні відносини:

- за функціональною спрямованістю норм права, на підставі яких вони виникають, є охоронними, оскільки завжди виникають з факту вчинення кримінального правопорушення (суспільно небезпечного діяння);

- за рівнем індивідуалізації суб'єктів можуть бути тільки відносними (права і обов'язки учасників всіх правовідносин у кримінальному провадженні є точно визначеними);

- за кількістю суб'єктів є як простими (відносини, що виникають між слідчим і допитуваним), так і складними (відносини між слідчим, прокурором, суддею і підозрюваним під час вирішення питання про взяття останнього під варту);

- за розподілом прав і обов'язків між суб'єктами - завжди є двосторонніми, оскільки кожна зі сторін правовідносин має як права, так і обов'язки;

- за характером дій зобов'язаного суб'єкта є як активними (слідчий зобов'язаний звернутися до експерта для проведення експертизи у випадках, передбачених ч. 2 ст. 242 КПК), так і пасивними (свідок зобов'язаний утриматися від розголошення без дозволу прокурора відомостей, які стали йому відомі у зв'язку з виконанням обов'язків - п. 3 ч. 2 ст. 66 КПК);

- за волевиявленням є управлінськими, для виникнення яких досить бажання лише уповноваженої сторони (накладення судом грошового стягнення на особу за невиконання покладеного на неї процесуального обов'язку без поважних причин - ч. 3 ст. 146 КПК); договірними, для виникнення яких необхідне виявлення (згода) сторін правовідносин (укладення угод - глава 35 КПК).

Структура предмету кримінального процесуального регулювання відповідає структурі процесуальних правовідносин, елементами якої є юридичний зміст (права і обов’язки учасників кримінального провадження) та фактичний зміст (кримінальна процесуальна діяльність) [19, c. 62].

В умовах демократичної, правової держави, де людина визнається найвищою цінністю, має діяти нова доктрина предмету правового регулювання. Якщо за нашою Конституцією людина є важливішою за державу цінністю, то права людини мають бути предметом правового регулювання, а суспільні відносини право має "вибудовувати" під ці права.

А не навпаки – права "підлаштовувати" під суспільні відносини роблячи їх лише незначним елементом "фундаментальної" (для радянської теорії права) доктрини предмету правового регулювання.

Окрім кримінальних процесуальних відносин, до змісту предмету правового регулювання входять кримінальна процесуальна діяльність та права і законні інтереси людини. Потреба реалізації останніх є генератором здійснення кримінальних процесуальних відносин та кримінальної процесуальної діяльності. Тому права і законні інтереси як головний елемент мають визначати структуру предмету кримінального процесуального регулювання.

Для того, щоб більш детально показати обумовленість структурних елементів предмету кримінального процесуального регулювання суб’єктивними правами необхідно розглянути структуру останніх.

Як правові відносини, так і суб’єктивні права людини мають структуру. У правовій теорії під структурою суб’єктивного права розуміють його побудову, що виражається у зв’язку елементів – юридичних можливостей (правомочностей) наданих суб’єкту [19, c. 63].

Останніми є наступні:

1) правомочність на власні позитивні дії (правовикористання);

2) правомочність на чужі дії (правовиконання);

3) правомочність домагання (правозахист).

Така структура властива окремим загальним правам людини у кримінальному процесі. Прикладом може бути загальне право на захист, що складається з таких елементів:

1) правомочність на самостійний захист або користування правовою допомогою захисника;

2) правомочність на роз’яснення слідчим, прокурором, слідчим суддею, судом процесуальних прав та забезпечення кваліфікованої правової допомоги з боку обраного або призначеного захисника;

3) правомочність на оскарження до слідчого судді бездіяльності слідчого, прокурора щодо не роз’яснення процесуальних прав та не забезпечення кваліфікованої правової допомоги у випадках, що передбачають залучення захисника за призначенням (п.1 ч.1 ст.303 КПК)

Іншим прикладом може бути загальне право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності, котре структурно охоплює:

1) правомочність на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого ((ч.1 ст.55 Конституції, ст.ст.24, 303, 309, 393, 425 КПК) (правовикористання); правомочність на роз’яснення органами кримінального судочинства права щодо оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності (ст.3 Конституції, ст.ст.104, 372, 374, 376, 419 КПК) (правовиконання); правомочність на оскарження до ЄСПЛ, Комітету з прав людини ООН дій чи бездіяльності органів кримінального судочинства України (ч.3 ст. 55 Конституції, ч.4 ст.21 КПК) (правозахист) [13, c. 271].

Наведена тричленна структура притаманна не всім загальним правам у кримінальному процесі. Структура деяких загальних прав у кримінальному процесі не охоплює правомочність на власні позитивні дії (правовикористання), але включає правомочність на чужі дії (правовиконання) та правомочність домагання (правозахист).

Таким є право на повагу до людської гідності, що не передбачає правомочність на позитивні процесуальні дії щодо реалізації поваги до людської гідності (правовикористання). Разом з тим, право на повагу до людської гідності містить правомочність на забезпечення органами кримінального судочинства поваги до людської гідності, що включає заборону піддавати особу катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує її гідність, поводженню чи покаранню, вдаватися до погроз застосування такого поводження, утримувати особу у принизливих умовах, примушувати до дій, що принижують її гідність (ст.28 Конституції, ст.3 ЄКПЛ, ст.7 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ч.1,2 ст.11 КПК) (правовиконання); правомочність на оскарження до ЄСПЛ, Комітету з прав людини ООН дій чи бездіяльності органів кримінального судочинства України (ч.3 ст. 55 Конституції, ч.3 ст.11 КПК) (правозахист).

Також двочленну структуру включають: право на свободу та особисту недоторканність, право на недоторканність житла чи іншого володіння, право на невтручання у приватне життя, право на недоторканність права власності, право не свідчити проти близьких родичів та членів сім’ї тощо.

Як бачимо двох і трьохчленева структура загальних прав складається із спеціальних процесуальних прав, котрі обумовлюють наявність певних процесуальних обов’язків. Останні разом зі спеціальними правами (повноваженнями) утворюють процесуальний статус учасника кримінального провадження або юридичний зміст кримінальних процесуальних правовідносин. А діяльність учасників кримінального процесу з приводу реалізації спеціальних процесуальних прав і обов’язків є провадженням у кримінальних справах (кримінальним провадженням) або фактичним змістом кримінальних процесуальних правовідносин.

Юридичний і фактичний зміст кримінальних процесуальних відносин є другорядним відносно загальних прав людини, тому останні назвати заслуговують називатися генеральними правами. Їх структура обумовлює структуру кримінальних процесуальних відносин та кримінальної процесуальної діяльності.

Отже, генеральні права є основним елементом предмету правового регулювання у кримінальному процесі і визначають його структуру [13, c. 272].

Невизнання генеральних прав головним структурним елементом предмету кримінального процесуального регулювання свідчило б про ігнорування найважливіших конституційних засад, відповідно до яких права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ст. 3 Конституції).

Окрім генеральних прав, структурними елементами предмету правового регулювання у кримінальному процесі є законні інтереси.

Останні мають власну структуру, котра представниками теорії права поділяється на такі елементи:

1) необхідність суб’єкта задовольняти власну потребу певним соціальним благом шляхом використання усіх законних способів;

2) звертатися за захистом порушених або запере чуваних законних інтересів до компетентних органів.

Не заперечуючи проти зазначеної структури законних інтересів, зазначимо, що останню доцільніше розглядати за аналогією зі структурою суб’єктивного права, але з урахуванням відмінності законних інтересів від суб’єктивних прав.

Основна відмінність суб’єктивних прав і законних інтересів полягає у тому, що вони представляють собою різні правові дозволи.

Законні інтереси – це можливість, гарантована у меншому ступені, ніж дозволена поведінка в рамках суб’єктивного права.

Виокремлюються два основоположних аспекти, що дозволяють вести мову про різний характер зазначених категорій:

1) "незакріпленість" конкретних законних інтересів в нормах права, що свідчить лише про незаборонену, правомірну поведінку, у ході якої реалізується інтерес учасника правовідносин, але не про поведінку, модель котрої визнається суб’єктами правотворчого процесу, гарантуючи можливість і характер певних дій на державному рівні;

2) відсутність зобов’язаної особи по відношенню до "носія" законного інтересу.

Виходячи з вищенаведеного, щодо законних інтересів можна зазначити наступне. У загальному (абстрактному) вигляді законні інтереси включають такі структурні елементи [13, c. 273]:

1) закономочність на власні позитивні дії чітко невизначеного характеру (використання загальної можливості);

2) закономочність на чужі дії чітко невизначеного характеру (виконання та дотримання загальної можливості);

3) закономочність домагання невизначеного характеру (захист загальної можливості).

Співвідношення структурних елементів суб’єктивних прав та структурних елементів законних інтересів свідчить, що їх структурні юридичні дозволи (правомочності, закономочності) відрізняються ступенем визначеності. Якщо структура суб’єктивних прав містить конкретні правомочності на власні позитивні дії, які гарантуються визначеними правомочностями на чужі дії та правомочностями домагання, то законні інтереси включають загальні закономочності на власні дії, котрі забезпечуються не чітко визначеними закономочностями на чужі дії та закономочностями домагання. Зазначена відмінність суб’єктивних прав від законних інтересів не перешкоджає останнім обумовлювати юридичний (процесуальний статус) і фактичний (процесуальна діяльність) зміст кримінальних процесуальних відносин.

У процесуальному статусі учасника кримінального провадження загальна юридична можливість учасника кримінального провадження підкріплюється загальною юридичної повинністю. Це випливає із змісту ст. 2 КПК, де зазначається, що одним із завдань кримінального провадження є охорона законних інтересів учасників кримінального провадження. Тобто органи кримінального судочинства повинні забезпечувати реалізацію законних інтересів потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача, свідка, експерта, підозрюваного, обвинуваченого та інших учасників.

У випадку неможливості реалізувати свої законні інтереси учасники кримінального провадження можуть звертатися до слідчого, прокурора та суду задля захисту прагнень, що не суперечать положенням кримінального процесуального законодавства [13, c. 274].

Необхідність учасників кримінального провадження реалізовувати свої законні інтереси спонукає їх до здійснення кримінальних процесуальних дій щодо задоволення потреб певним соціальним благом. Такі дії охоплюються фактичним змістом кримінальних процесуальних відносин.

Таким чином, структурними елементами предмету кримінального процесуального регулювання є генеральні права та законні інтереси (головний елемент), процесуальний статус учасників кримінального провадження та порядок кримінального провадження (другорядні елементи). Кримінальні процесуальні відносини також можуть розглядатися як окремий другорядний елемент структури предмету правового регулювання.