Ергономічні особливості праці людини
Праця людини – особливий вид життєдіяльності. Потенційна можливість людини здійснювати фізичну або розумову роботу за певний проміжок часу називається працездатністю. Розрізняють працездатність протягом робочої зміни, протягом доби, місяця, року, а також багатолітню працездатність.
Працездатність залежить від багатьох факторів, у тому числі фізичного і психічного розвитку, тренованості організму та самопочуття, мотивації, а також від умов праці.
Зміну працездатності в часі називають динамікою працездатності. Як при фізичній, так і при розумовій діяльності динаміка працездатності містить декілька фаз:
фаза „впрацьовування” або наростаючої працездатності. Протягом цього періоду відбувається пристосування людини до умов праці, перебудова фізіологічних функцій від попередньої діяльності до виробничої. Залежно від характеру праці та індивідуальних особливостей організму ця фаза може тривати від кількох хвилин до 1,5 години;
фаза стійкої працездатності. Для неї характерна наявність відносної стабільності чи навіть певне зниження напруженості фізіологічних функцій організму. Цей стан сполучається із високими трудовими показниками (збільшення виробітку, зменшення бракованої продукції, зниження витрат робочого часу на виконання трудових операцій, скорочення простоїв обладнання, помилкових дій тощо). Залежно від ступеню важкості праці фаза стійкої працездатності може тривати 2..2,5 та більше годин;
фаза розвитку втоми та пов’язаного з цим погіршення працездатності триває від кількох хвилин до 1...1,5 годин і характеризується погіршенням функціонального стану організму і ефективності його трудової діяльності.
Динаміку працездатності П протягом робочої зміни t графічно можна показати у вигляді кривої П = f(t), яка наростає у перші години (І фаза), стабілізується на досягнутому високому рівні (ІІ фаза) та спадає до обідньої перерви (ІІІ фаза). Перерву можна вважати фазою відновлення працездатності. Після неї описана динаміка працездатності повторюється. При цьому фаза впрацьовування протікає швидше, а фаза стійкої працездатності нижча за рівнем і менш тривала. У другій половині робочого дня зниження працездатності настає раніше і розвивається швидше у зв’язку із погіршенням функціонального стану людини.
Рис. 1.1. Динаміка працездатності впродовж робочої зміни
Працездатність людини протягом тижня не є стабільною, а піддається певним змінам. У перші дні тижня працездатність плавно збільшується у зв’язку із поступовим входженням у роботу. Досягаючи найвищого рівня на третій день, працездатність поступово знижується, різко спадаючи до останнього дня робочого тижня. Залежно від характеру та ступеню важкості праці коливання тижневої працездатності бувають більшими чи меншими.
При п’ятиденному робочому тижні з двома вихідними днями характер зміни працездатності зберігається. Однак у зв’язку із дводенною перервою в роботі може відбуватися деяке порушення динамічного стереотипу, і період впрацьовування на початку тижня може дещо збільшуватися.
У річному циклі, як правило, найбільш висока працездатність спостерігається всередині зими, а в жаркий період року вона знижується.
Підтримка працездатності людини на високому рівні – одна з головних цілей створення норм, правил, інструкцій з охорони праці. Дотримання раціональних режимів праці та відпочинку є передумовою високої працездатності в будь-якій сфері трудової діяльності.
Важкість праці характеризують за витратами енергії, яку накопичив організм за рахунок харчування. Для цього всі види робіт поділяють на категорії залежно від інтенсивності енерговитрат (табл. 1).
Таблиця 1
Класифікація робіт за важкістю та енерговитратами
Категорія робіт |
Вид робіт |
Енерговитрати |
|
Легка |
Іа |
Роботи виконуються сидячи, з незначним фізичним напруженням |
До 120 ккал/год (139 Вт) |
Іб |
Роботи виконуються сидячи, стоячи, або пов’язані з ходьбою і деяким фізичним напруженням |
До 150 ккал/год (140 – 174 Вт) |
|
Середньої важкості |
ІІа |
Роботи пов’язані з постійним пересуванням, переміщенням дрібних (до 1 кг) виробів або предметів у положенні сидячи або стоячи, які вимагають деякого фізичного напруження |
151-200 ккал/год (175 – 232 Вт) |
ІІб |
Роботи пов’язані з постійною ходьбою, переміщенням і перенесенням вантажів масою до 10 кг, які супроводжуються помірним фізичним напруженням |
201-250 ккал/год (233 – 290 Вт) |
|
Важка |
ІІІ |
Роботи із систематичним пересуванням, переміщенням і перенесенням значних (понад 10 кг) вантажів, які вимагають великих фізичних зусиль |
Більше 250 ккал/год (290 Вт) |
Енерговитрати людини при роботі є прямо пропорційними масі тіла людини і її пульсу:
Е = 0,059∙m∙t(0,12∙П – 7);
де Е – енерговитрати у кДж;
m - маса тіла, кг;
t - час виконання роботи у хвилинах;
П – пульс, уд/хв.
Реалізація основних ергономічних вимог до режимів праці й відпочинку дозволяє забезпечити необхідний рівень працездатності, зменшити втому, зберегти здоров’я людей.
При розробці режимів праці й відпочинку необхідно встановити:
тривалість безперервної роботи протягом доби (тобто тривалість робочої зміни);
інтервали між періодами безперервної роботи впродовж зміни;
кількість робочих змін на добу (виходячи із виробничої необхідності);
тривалість та форми відпочинку впродовж робочої зміни.
Тривалість безперервної роботи для операторів комп’ютерного набору, наприклад, не повинна перевищувати 4-6 год. В іншому випадку працездатність через втому суттєво знижується.
Тривалість безперервної роботи, яка не допускає відхилення уваги (диспетчери авіапольотів), слід скорочувати. Наприклад, оператор, який слідкує за екраном монітора, або іншими індикаторами найуважніше і безпомилково працює протягом перших 30 хвилин чергування. Далі, внаслідок втоми зорового аналізатора, кількість помилок зростає майже вдвічі і залишається незмінною до кінця другої години. Потім спостерігається нове зростання кількості помилок через загальну втому оператора. Тому для підтримки високої ефективності роботи для такого виду діяльності може бути рекомендований 30-хвилинний період чергування біля пульту з наступною 30-хвилинною перервою.
При організації перерв між періодами праці слід передбачати різні форми відпочинку – активні й пасивні. Під активною формою відпочинку розуміють переключення на інший вид діяльності (в т.ч. рухомі ігри, теніс тощо). Пасивна форма відпочинку може полягати у перегляді журналів, прослуховуванні заспокійливої музики, або ж у припиненні будь якого виду діяльності, розслабленні м’язів у зручній позі, релаксації.