Добрива і їх вартість

Добриво	Вартість, грн /т
Карбомід	6850
Амофоска	4560
Нітроамофоска	8900
Калійно-аміачна селітра	11200

6. Розрахунок планової собівартості 1ц продукції за видами

Собівартість продукції за видами сільськогосподарських культур визначається: а) зерна, насіння соняшнику – франко-тік (інше місце первинної доробки); б) соломи, сіна – франко-місце зберігання; в) цукрових буряків, картоплі, овочів, баштанних культур, коренеплодів – франко-поле (місце зберігання); г) плодів, ягід, винограду, овочів закритого грунту – франко-пункт приймання (зберігання); д) соломки та трести льону, конопель – франко-пункт зберігання чи переробки (у підприємстві); е) зеленої маси на корм – франко-місце споживання; є) зеленої маси на силос, трав’яного борошна, сінажу, гранул – франко-місце силосування, стажування, виробництва борошна, гранул. Зернові культури.

Більшість господарств планують та обліковують витрати не за кожною культурою, а виділяють озимі зернові, ярі зернові колосові, кукурудзу, зернобобові й важливіші в господарстві круп’яні культури, тобто планують собівартість продукції за групами культур з однаковою чи подібного технологією виробництва і незначною різницею в урожайності.

Собівартість зерна обчислюють франко-поле (тік чи інше місце первинної доробки) з урахуванням витрат на доробку зерна на току, засипку на зберігання чи доведення насіння до посівних кондицій. Витрати на доставку зерна з токів у зерносховища, засипку його на зберігання відносять на збільшення собівартості насіння, фуражу, тощо. Об’єктами обчислення собівартості продукції зернових культур є зерно, зернові відходи і солома (у кукурудзі – стебла). При розрахунках у першу чергу із загальної суми витрат виключають собівартість соломи (полови), виходячи з нормативних витрат на збирання, пресування, транспортування, скиртування й інші роботи відповідно до прийнятої в господарстві технології. Решту витрат розподіляють на зерно і зернові відходи пропорційно вмісту в них повноцінного зерна.

У разі вирощування насіння зернових культур загальну суму витрат, включаючи додаткові витрати, що безпосередньо пов’язані з одержанням насіннєвого зерна відповідних репродукцій (без вартості рядового зерна та зерновідходів), розподіляють між цими класами насіння (супер-еліта, еліта, першої та другої репродукції) пропорційно його вартості за реалізаційними цінами. Собівартість 1 ц. зерна кукурудзи визначають діленням витрат на вирощування і збирання продукції (без вартості кукурудзиння) на масусухого зерна повної стиглості. Перерахунок качанів кукурудзи повної стиглості в сухе зерно здійснюють за середнім відсотком виходу базової вологості (14 відсотків), який установлюють за даними реєстрів накладних на прийняте заготівельними організаціями зерно.

Майже всі технічні культури виділяють у самостійні об’єкти планування та обліку витрат. Щодо них собівартість 1 ц продукції обчислюють так само, як і для зернових. Із загальних витрат виключають вартість побічної продукції (гичка, солома, стебла тощо), оціненої за нормативними (розрахунковими) витратами на її заготівлю, а решту суми становить собівартість основної продукції. Якщо від вирощування технічної культури чи групи культур одержують декілька видів продукції (солома і насіння льону-довгунця, тютюнова і махоркова сировина), витрати між ними розподіляють пропорційно вартості продукції за реалізаційними цінами. Це стосується і лікарських та ефіроолійних культур.

Слід мати на увазі, що собівартість цукрових буряків (фабричних і маточних) обчислюють за фізичною масою коренеплодів. Зниження собівартості при цьому забезпечує не тільки поліпшення використання ресурсів, а й зумовлює підвищення їх забрудненості й засміченості. Згідно з чинною методикою обчислення собівартості це можливо також у разі обліку картоплі й кормових коренеплодів. Для визначення собівартості продукції льону та конопель одержане насіння оцінюють за нормативно-розрахунковою (плановою) вартістю, виходячи із витрат на підготовку та обмолот стебел, транспортування та обробку насіння. Решту (без вартості насіння) загальної суми витрат на вирощування льону чи конопель відносять на соломку. Собівартість соломки визначають діленням зазначених витрат на фізичну масу. Собівартість трести льону-довгунця чи конопель включає вартість соломки і витрати на її розстилання, перегортання, підняття із стелищ.

У спеціалізованих господарствах, де овочеві, баштанні, плодові ти ягідні культури є розвиненими галузями, витрати планують і обліковують щодо кожної культури. У господарствах, де ці галузі допоміжні, об'єктами планування витрат є овочі відкритого грунту, овочі закритого ґрунту, баштанні продовольчі культури, плодові культури, ягідники й виноградники. Віднесені на основну продукцію витрати розподіляють між її видами пропорційно виручці від її реалізації. Собівартість 1 ц продукції кормових культур обчислюють діленням витрат на вирощування, збирання і транспортування продукції до місць зберігання на валовий збір. З площ однорічних і багаторічних трав збирають по декілька видів продукції, тому витрати між ними розподіляють пропорційно валовому збору умовної продукції. Для її обчислення застосовують такі коефіцієнти: однорічні трави на сіно 1 ц – 1,0; насіння 1 ц – 9,0; солома 1 ц – 0,1 і зелена маса 1 ц – 0,25; багаторічні трави відповідно – 1,0; 75,0; 0,1 і 0,3.

Собівартість продукції тваринництва включає витрати на утримання поголів’я худоби, птиці, кролів, звірів. Обчислюючи її від загальної суми витрат віднімають вартість гною та іншої побічної продукції. У собівартість гною і пташиного посліду включають вартість підстилки, нормативні (розрахункові) витрати на транспортування, подрібнення підстилки, прибирання, навантаження, транспортування й зберігання гною. У витрати також включають амортизаційні відрахування, вартість ремонтів та інші витрати на утримання гноєсховищ. Вартість іншої побічної продукції (такої, як вовна – линька, пух, перо, міражні яйця, м’ясо півників яєчних порід, забитих у добовому віці, м’ясо забитих звірів, шкури забитих тварин) визначається за цінами можливої реалізації та іншого використання, її вартість відносять на зменшення витрат на утримання відповідних видів і груп худоби (птиці).

У молочному скотарстві обчислюють собівартість 1 ц молока й однієї голови приплоду. Собівартість однієї голови приплоду прирівнюється до вартості 60 кормо-днів утримання корови. Собівартість одного кормо-дня розраховують діленням усієї суми витрат на утримання основного стада корів на кількість кормо-днів. Для визначення собівартості 1 ц. молока необхідно загальну суму витрат на утримання корів (без вартості приплоду і побічної продукції) розділити на кількість центнерів одержаного молока.

Продукцією вирощування та відгодівлі худоби (великої рогатої худоби, свиней) є приріст живої маси, одержаний за рік. Цей приріст визначається як різниця між живою масою поголів’я на кінець року та тим, яке вибуло протягом року (включаючи загиблих), і живою масою приплоду та масою тварин і птиці, що надійшли в групу впродовж року та які були на початок року. Собівартість 1 ц приросту живої маси визначають діленням загальної суми витрат на утримання відповідної групи худоби (без вартості побічної продукції) на кількість центнерів приросту живої маси.

Собівартість живої маси молодняку тварин і тварин на відгодівлі всіх вікових груп визначають виходячи з витрат на їх вирощування і відгодівлю в поточному році (без вартості побічної продукції), вартості худоби, що були в групі на початок року та надійшли з основного стада чи з інших груп, ферм і підприємств та вартості приплоду (без вартості загиблих тварин). Кількість живої маси становить масу тварин, що реалізовані, забиті, переведені в інші групи та залишені на кінець року. Собівартість 1 ц живої маси худоби визначають діленням їх вартості па кількість центнерів живої маси (без маси тварин, що загинули). На підставі розрахованої вартості 1 ц живої маси обчислюють собівартість худоби, яка реалізується, переведена в основне стадо, забита на м’ясо, а також тієї, що залишається на підприємстві на кінець року. У м'ясному скотарстві одну голову приплоду оцінюють виходячи з його живої маси і планової собівартості 1 ц живої маси телят при відлученні.

Собівартість приросту живої маси телят до 8-місячного віку (включаючи масу одержаного приплоду) складається із витрат на утримання корів і нетелів (останніх за 2 місяці до розтелення переводять в основне стадо) і телят до 8-місячного віку (без вартості побічної продукції та молока, які оцінюється за реалізаційними ціпами). Собівартість 1 ц живої маси визначають діленням суми витрат, віднесених на приплід і приріст живої маси телят до 8-місячного віку і балансової вартості телят, що були в цій групі на початок року, на загальну живу масу телят до 8 місяців, відлучених від маток (без маси тварин, що загинули) та тих, що залишились під матками на кінець року. Розрахована собівартість 1 ц використовується для оцінки телят, що залишились під матками на кінець року та переведені в старші групи. Що ж до методики визначення собівартості приросту маси та живої маси молодняку старше 8 місяців та худоби на відгодівлі, то вона не відрізняється від викладеної вище.

Собівартість продукції – це грошово матеріальні затрати, які підприємство несе на виробництво продукції, при цьому витрати планують по окремих статтях, а собівартість по кожному виду визначають дотримуючись певних методик. Зниження собівартості продукції тваринництва можна досягнути, якщо зміцнювати кормову базу й забезпечувати повноцінну годівлю тварин, підвищувати їхню продуктивність праці, поглиблювати спеціалізацію, впроваджувати матеріальне заохочення та інші заходи.

Таблиця13