Розділ 2 козацьке військо
2.1. Чисельність війська та організація бойових походів
За польської влади реєстрове військо діставало плату з державного скарбу так, як і інші наймані частини. Коли ж утворилася козацька держава, військова служба стала безоплатна. Козаки позаймали великі простори давніх королівських і панських земель, порозводили на цих «займанщинах» свої господарства і мали з них достатній прожиток. Маючи ці землі, вони були зобовязані проходити службу безплатно. Частину державних земель залишено на загальні військові потреби, так наприклад «рангові» маєтності діставала старшина, що займала вищі уряди. Плата, яку діставало військо, в різних часах була різна. За польських часів у 1570-1580 pp. козак-рядовик діставав від 10 до 20 злотих щорічно.
Детальний аналіз тексту «Щоденника військових видатків С. Яблоновського в 1693-1696 рр.» дав змогу розкрити структуру витрат однієї з ланок виконавчої влади Речі Посполитої на козацьку організацію Правобережної України. Отже, за чотири роки великим коронним гетьманом було виплачено козакам 43 667 та лярів. Цікаво, що якщо у 1693 р. виплати козакам становили приблизно 1/4 частину від загальної суми, витраченої на потреби польського війська, то в 1696 р. вони зменшилися в 2,5 раза і дорівнювали вже 1/10 частині виплат на коронну армію, жовнірам якої водночас заплатили 52 992 таляри. Гроші на утримання козаків С. Яблоновському видавалися зі Скарбу Речі Посполитої; надходили вони туди з Відня та Ватикану. Текст козацького реєстру (компуту) 1694 р. свідчив про те, що на службі Речі Посполитій перебувало 2000 козаків з Правобережної України. До них належали підрозділи наказного гетьмана Самуся — 500 кіннотників, С. Палія — 300, А. Абазина —200, а також 100 козаків під керівництвом регіментаря Вільги. Піших козаків очолювали Циганчук — 200, Ярема — 200, Іскра — 200, Барабаш - 150, Крук - 150 осіб. Цей список, на відміну від реєстру 1689 р., не подає детального складу старшини, а також не фіксує кількості козацької «черні» у полках.
Наскільки великим був склад усього війська запорізьких козаків, з певністю сказати не можна, з одного боку тому, що запорожці дуже неохоче ділилися із сторонніми людьми даними про всілякі порядки в Січі, — усе їхнє життя для іноземців становило так звані «військові секрети»; з другого боку тому, що в самій Січі не було, чи, в усякому разі, самі запорожці казали, що не було ніяких журналів, ніяких списків, куди б вписували імена прийшлих у Січ новачків і старих козаків, які її покидали. Окрім того, визначити кількість усього Запорізького Війська важко ще й тому, що багато козаків-зимівчан взагалі не з'являлося у Січ по кілька років і взагалі не були знаними військовій старшині, а щодо окремих січових козаків, то й сама старшина перебувала в цілковитому невіданні й не могла сказати, живі вони на даний час чи безвісти пропали під час окремих походів на ворогів, які часто здійснювалися без відома Коша. Більш чи менш конкретні відомості про чисельність запорізьких козаків містять окремі джерела. 1534 року всіх запорізьких козаків налічувалося не більше 2000; 1535 року близько 3000; 1594 року іноземці налічували у них 3000, а вони самі казали про 6000 ; 1675 року кошовий отаман Іван Сірко, задумавши великий похід на Крим, зібрав 20 000 запорожців, з ними й щасливо повернувся у Січ. 1727 року Христофор Манштейн визначає усю чисельність Запорізького Війська від 12 000 до 15 000; 1732 року самі запорожці свідчили, що у них «добрих і озброєних воїнів» набереться до 10 000, а 1735 року повідомляли, що «про число всього війська точно ніяк посвідчити не можна, тому що воно щоденно прибуває і зменшується», але сподіваються зібрати 7000 добре озброєних козаків. 1755 року кошовий отаман Пилип Федорів у своєму рапорті заявляв, що в усьому «компуті» або складі, зі старими й жінками в зимівниках, Війська Запорізького набереться 27 000 чоловік. 1762 року з нагоди вступу на престол імператриці Катерини II на вірність їй присягало 20 281 чоловік запорізьких козаків. 1766 року секретар Василь Чернявський визначав кількість усіх запорожців, «кои по всей земле к Сечи принадлежащей живут и к отправлению воинской служби способны и надежны, выключая старых, дряхлых и малолетних», близко 10 000 чоловік. 1769 року в готовому до походу проти турків Війську Запорізькому козаків було 12 249, крім того, 2000 козаків залишалося в Січі й 3000 по паланках «у водній варті на човнах», а всього 17249 чоловік. Близько 1774 року запорожців «військових і піших» налічували 40 000, але в похід ішло 14 000 чоловік, інші ж залишалися біля майна та власних жител; а всіх разом налічувалося до 100 000 чоловік. 1775 року у відомості генерал-майора Петра Текелі всіх жителів запорізької землі, тобто козаків і посполитих, чоловіків і жінок показано 59 637; того ж року в маніфесті імператриці Катерини II стверджувалося, що до запорожців прийшло 50 000 нових родин і що після падіння Січі 6000 запорожців пішло за Дунай (з тих, що досі жили по віддалених зимівниках).
Тому всі свідчення про чисельність Запорізького Війська, навіть протягом якогось одного століття, надто суперечливі. Самі запорожці, що й природно, часто перебільшували чисельність усього свого війська: «У нас, що лоза, то козак, а де байрак, то там по сто, по двісті козак».
На період існування Томаківської Січі припадають численні й результативні походи на турецькі й татарські фортеці Причорномор'я. Використання човнів під час походів на кримські улуси було таким частим і ефективним, що вже у 1510 р. хан задумав модернізувати Очаківську фортецю, перегородити Дніпро ланцюгами, а малі річки засипати камінням. У 1524 р. правитель Великого князівства Литовського і Польського королівства Сигізмунд І, під впливом успішних дій маленької козацької флотилії на Дніпрі проти 40-тисячного татарського війська, пропонує оселити 1-2 тис. козаків на островах, аби вони на човнах воювали з кримцями.
У другій половині XVI ст. запорожці створюють власний флот. Вони пересувають війська і вантажі, перекривають переправи, атакують ворожі суда в пониззі Дніпра і захоплюють фортеці. Відтоді козацтво все частіше з'являється в Чорному морі. Спочатку від його нападів потерпають міста Північного Причорномор'я, але незабаром ударів козацького флоту зазнають усі турецькі чорноморські міста, у тому числі османська столиця. З цього часу почали здійснюватися комбіновані походи сушею і морем до татарських та турецьких володінь.
До морських походів, як свідчить Боплан, козаки готувалися централізовано, спочатку збирали припаси, зброю, будматеріали. Після обрання на раді старшини козацтво ділилося на екіпажі, кожен з яких будував свій човен-«чайку». Щодо останніх, то французький інженер подає опис великого судна на 50-70 вояків і 4-6 малих гармат. Човен мав пояс з очерету, що виконував роль поплавця, захищав борти від хвиль, а під час бою - екіпаж від куль і стріл. Щоправда, було б неправильно вважати цей варіант «основним» кораблем козаків кінця XV - першої половини XVII ст. Аналіз джерел свідчить, що на озброєнні козацтва були і менші човни на 20-30 осіб. Напевно, величина човна залежала від мети плавання - суто річкове і прибережне чи морське. Окрім того, мали вдосконалювати і сам човен, оскільки швидко розвивалася вогнепальна зброя. Змінювалися також масштаби й умови битв. Якщо у XV-XVI ст. козаки билися з турецькими кораблями в дніпровських плавнях, то вже в XVII ст. чайкам доводиться зустрічатися з турецькими ескадрами у відкритому морі. В плавнях козаки нападали зазвичай із засідки, ховаючись в очереті, в морі - намагалися наблизитися до ворога непомітно вночі або проти сонця. Якщо такої можливості не було, атакували подібно до кінної лави. Під час атаки частина вояків сідала за весла, а частина вела стрільбу. Як і на суші, козаки максимально використовували рушнично-артилерійський вогонь проти живої сили противника. Наблизившись до ворожого судна, козаки брали його на абордаж. Захопивши турецькі галери і вітрильники, запорожці часто використовували їх для подальших морських походів, а перед поверненням знищували. Загалом, морська справа козаків є унікальним явищем в історії. Чорне море було «турецьким» морем. Вийти в нього козаки могли тільки через кілька річок, гирла яких контролювали турецькі фортеці з потужною артилерією. Вздовж берегів кочували татари, а на виході часто чатували османські ескадри. Пробившись на початку походу крізь ці перепони, козаки опинялися немов у заткнутій посудині. Будь-яка поломка човна становила смертельну небезпеку, оскільки безпечного берега, куди б можна було спокійно пристати, не існувало. Такі умови загартовували козацтво загалом і його флотоводців зокрема.
Крім запасів зброї та військових припасів, запорожці запасалися одягом і харчами, сухарями, копченим м’ясом, крупами. Категорично заборонялося брати спиртні напої, а за порушення цього закону винний карався на смерть — п’яницю викидали за борт. Для морських походів козаки вибирали осінній час, коли хмарні дні й темні ночі допомагали їм зненацька нападати на ворога. Дочекавшись ночі, козаки несподівано нападали на ворожі кораблі. Поки одна половина відважних січовиків веслувала, друга добре озброєна, кидалася на абордаж галери і захоплювала її.
Характерним для козацьких походів були військові хитрощі. Так, наприклад, щоб підійти до ворога непоміченими, вони могли покілька годин перебувати під водою й дихати через очеритину, а потім нападати. Козацькі походи були зразком військового мистецтва, якого намагалась навчитись уся Європа. Мобільність, прагнення воювати з ворогом на його території, мудре командування – основні причини вдалих козацьких «вилазок» та серйозних військових експедицій. Звичайно, усі походи козаків на татар відбувалися під керівництвом безстращних гетьманів, яких дуже поважали козаки.