Ліквідація куркульства як класу

Сталінська колективізація передбачала ліквідацію цілого класу заможних господарів, яких називали «куркулями».

Мета: передача колгоспам (державі) найприбутковіших селянських господарств разом із землею та реманентом, вилучення значних запасів сільськогос­подарської продукції, ліквідація найзаможнішого прошарку селян, яких радянська влада вважала дже­релом капіталізму на селі.

ЗО січня 1930 р. — постанова Політбюро ЦК ВКП(б), яка поділяла куркулів на три категорії, кожній з яких призначалася певна міра покарання:

1. Активні вороги радянської влади, учасники антирадянських виступів — 10-річне ув'язнення або розстріл.

2. Пасивні вороги радянського ладу, тобто ті, хто намагався в рамках радянського законодавст­ва

боронити свою власність — конфіскація май­на, виселення до північних та східних районів СРСР.

3. Лояльні до політики більшовиків, ті, що не чи­нили опору радянській владі, але не бажали всту­пати до колгоспів, — переселення за територію колгоспів, надання гіршої землі. У результаті під розкуркулення потрапило близь­ко 200 тис. господарств.

Наслідки колективізації:

• одержано кошти для індустріалізації;

• знищення найбільш працездатних селянських гос­подарств;

• занепад почуття індивідуалізму, властивого ук­раїнському селянинові;

• дезорганізація аграрного сектора (індивідуальні селянські господарства руйнувалися, а колгоспи технічно й організаційно були ще слабкими);

• наростання кризових явищ у сільському госпо­дарстві (зниження продуктивності праці, падіння валових зборів зерна тощо);

• утвердження командної економіки на селі при повному підпорядкуванні колгоспів державній владі;

• голодомор 1932-1933 pp.

Голодомор 1932-1933 pp.

Причини:

• волюнтаристська політика сталінського керівниц­тва;

• прискорена насильницька колективізація;

• завищений план хлібозаготівель для України на 1932 р.;

• 7 серпня 1932 р. вийшла постанова «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів та кооперації і зміцнен­ня суспільної (соціалістичної) власності», відо­ма в народі як «Закон про п'ять колосків» (згідно з цим законом за крадіжку колгоспного майна пе­редбачався розстріл із конфіскацією всього май­на або позбавлення волі терміном не менш ніж на 10 років), дії цього законодавчого акта підлягали навіть діти, що за пів кишені вкраденого зерна отримували строк у концтаборах. Амністія у таких справах заборонялась. На літо 1933 року за цим законом було засуджено 150 000 осіб.

• діяльність в Україні надзвичайної комісії на чолі з В. Молотовим, основною метою якої було ви­лучення хліба в селян за всяку ціну (обшуки, натуральні штрафи, загороджувальні загони, реквізиція насіннєвого, продовольчого й фуражно­го фондів колгоспів, блокади сіл-боржників тощо). Отже, хлібозаготівельна кампанія перетворилася на цілеспрямоване фізичне винищення україн­ського селянства.

Заходи влади:

• продовження хлібозаготівель;

• створення загороджувальних загонів, які не ви­пускали селян до міст;

• замовчування голоду;

• відмова від міжнародної допомоги.

• Наслідки голодомору:

• величезні людські втрати (за різними даними, в¹ 3,5 до 8 млн чоловік);

• знищення традиційного українського села з йо багатими народними звичаями;

• подолання опору колективізації і як наслідок перемога колгоспного ладу на селі.

Заходи держави, спрямовані на зміцнення кол­госпного ладу:

• зменшення податкового тиску на колгоспи після 1933 р. (колгоспам залишали продукцію, вироб­лену понад план державних поставок);

• зміцнення матеріальної бази на селі шляхом збільшення кількості МТС;

• запровадження відрядної оплати праці;

• поліпшення побутових умов на селі

Сталінський тоталітарний режим і масові репресії в Україні

Тоталітарний режим — це політичний режим, який передба­чає встановлення всеосяжного державного контролю над усіма сферами життя суспільства шляхом терору, знищення демо­кратичних свобод, зосередження влади в руках окремої групи ^політичної партії).

Утвердження сталінського тоталітарного режиму

Еконо­мічна сфера

• одержавлення усіх форм власності;

• утвердження командно-адміністративної системи в управлінні;

• жорстка трудова дисципліна;

• безкоштовне використання праці політв'язнів

Політич­на сфера

• монополія ВКП(б) на владу;

• створення унітарної держави, централіза­ція управління; культ вождя;

• репресії, терор (знищення будь-якої опо­зиції, створення каральних органів — ДПУ, НКВС);

• формування партійного і державного апарату на принципах особистої відда­ності (провідниками сталінської політики в Україні були JI. Каганович та С. Косіор)

Духовна сфера

• монополія комуністичної ідеології, що ба­зувалася на марксизмі;

• ідеологізація освіти; встановлення жорсткої цензури;

• боротьба з інакомисленням;

• контроль над засобами масової інформації;

• цілковите підкорення особистості інтересам колективу та держави;

• партійний контроль над діяльністю інтелі­генції, представників культури

Стан української культури 30-х років XX ст.

«Розстріляне відродження» Початок 30-х років — згортання політики укра­їнізації (національне відродження почало виходити за межі командно-адміністративної системи, що на­бирала сили).

30-ті роки XX ст. в історії української культури називають «розстріляним відродженням».

«Розстріляне відродження» — це роки наступу сталінського ре­жиму на всі сфери культурного життя України, коли під пресом те­рору опинилися науковці, освітяни, діячі сфери культури; в країні розгорталася боротьба проти «націоналістичних ухилів»; це був період, який пройшов під знаком жорстокого переслідування діячів національної культури.

Жертвами сталінського терору стали представ­ники української національної культурної еліти:

М. Світальський (геолог);

М. Кравчук (математик);

Д. Яворницький (історик);

М. Яловий (прозаїк і дра­матург);

М. Хвильовий (письменник);

JI. Курбас (ре­жисер);

М. Бойчук (художник);

Г. Косинка (пись­менник);

Д. Фальковський (письменник);

М. Зеров (письменник);

М. Семенко (письменник);

К. Бурсь­кий (письменник) та інші.

Освіта

• Завершення кампанії з ліквідації неписьмен­ності.

• Запровадження обов'язкової початкової освіти в сільській місцевості та загального семирічно­го навчання у містах (постанова ЦК ВКП(б) «Про загальне обов'язкове навчання» від 25 липня 1930 р.).

• Нестача кваліфікованих педагогів із вищою освітою.

• Скорочення кількості українських шкіл (у зв'яз­ку зі згортанням політики українізації).

• Заідеологізованість освіти.

• Відновлення діяльності університетів (Харківсько­го, Київського, Одеського, Дніпропетровського).

Наука

• Провідна установа — Академія наук УРСР, до складу якої входило 26 інститутів (начолі з О. Бо­гомольцем).

• Відкриття у 1928 р. у Харкові Українського фізико-технічного інституту (УФТІ), в якому працю­вали видатні вчені І. Курчатов, JI. Ландау та ін.

• Створення в Києві Інституту клінічної фізіології під керівництвом О. Богомольця (1931 p.).

• Заснування в Києві Інституту електрозварювання під керівництвом Є. Патона (1934 p.).

• Організація в Одесі Українського інституту хво­роб очей і тканинної терапії з ініціативи видатно­го окуліста В. Філатова.

• Плідна робота математиків М. Крилова, М. Бого­молова, Д. Граве.

• Дослідження в галузі космонавтики (Ю. Кондра­тюк).

• Продовження досліджень у галузі епідеміології (М. Гамалія, Д. Заболотний).

• Плідна праця в галузі суспільних наук істориків Д. Багалія, Д. Яворницького, М. Грушевського.

• Актуальні розробки в галузі генетики й селекції рослин і тварин (М. Вавилов, О. Богомолець. О. Палладій та ін.).

Література

• Ліквідація літературно-художніх об'єднань і ор­ганізація Спілки радянських письменників Укра­їни (1934 p.).

• Державний контроль над видавництвами.

• Панівне становище методу соцреалізму.

• Широке визнання творів Ю. Яновського, А. Голов­ка, Остапа Вишні, П. Тичини, В. Сосюри та ін.

• Хвиля переслідувань українських письменників.

Мистецтво

• Заснування у 1929 р. «Українського мистецько­го об'єднання» (М. Козин, В. Коровчинський. Г. Світлицький та ін.).

• Відкриття у 1935 р. у Харкові пам' ятника Т. Шев­ченкові (скульптор — М. Манізер).

• Створення Спілки радянських композиторі! України (1932 p.).

• Репресії проти Леся Курбаса і театру «Березіль (1933 p.). ,

• Розстріл українських кобзарів і лірників (1934 p.).

• Створення Спілки художників України (1938 p.).

• плідна діяльність хорової капели «ДУМКА», як до 1938 р. керував Н. Городовенко.

• Заснування Спілки композиторів України (1939 р

• Відкриття меморіального музею та пам'ятника Т. Шевченку в Каневі (1939 p.).

• Відкриття пам'ятника Т. Шевченку в Києві (1939 р.).

• Відкриття у Львові театру опери та балету (1940

Антицерковна політика в Україні

• Курс на формування атеїстичного світогляду.

• Зростання державного тиску на діяльність православної церкви, яка не вписувалася в рамки офіційної ідеології (запровадження у 1928 Адміністративного кодексу УРСР, який міст розділ «Про культи»).

• Утиски Української автокефальної православної церкви (УАПЦ), в результаті яких у 1930 р. церква змушена була самоліквідуватися.

• Кривава розправа над священиками, церковним керівництвом (арешт близько 2000 священників УАПЦ, у т. ч. митрополитів В. Липківського, М. Борецького, І. Павловського).

• Масове знищення культових споруд, у результаті якого були зруйновані численні пам'ятки церковної архітектури.

• Наслідком антицерковної політики влади стали глибокі моральні деформації в суспільстві, зрос- стання бездуховності.