10. Методи кримінологічних досліджень: загальна характеристика.

Методи наукового пізнання будь-якої науки, у тому числі кри­мінології, складаються з чотирьох основних частин: 1) методи, що безпосередньо випливають із філософського діалектичного ме­тоду як загального методу пізнання; 2) загальнонаукові методи, якими користується будь-яка наука, вони є складовою і продуктом розвитку теорії наукового пізнання; 3) методи інших наук, що ви­користовуються однією наукою при пізнанні у своїх цілях об'єктів, які належать до предмета інших наук, але частково, у певному ра­курсі є предметом пізнання й цієї науки; 4) методи певної науки, які є результатом і частиною розвитку її власної теорії (теорій). До загальнонаукових теоретичних методів належать: синтез та аналіз; наукове абстрагування та перехід від абстрактного до конкретного, логічний метод; методи гіпотез, порівняння, історизму, системно-структурний метод. Другу частину загальнонаукових методів пізнання становлять емпіричні (грец. етреігіа — досвід) методи: загальнонауковий метод спостереження, метод експерименту. Третю частину методів будь-якої науки, у тому числі криміно­логії, як зазначалося, складають методи інших наук: соціологічні методи (різні моди­фікації методу спостереження, а серед них метод опитування, метод вивчення доку­ментів). Серед психологічних методів у кримінології частіше застосовується психологічне спостережен­ня, метод психологічного тестування, метод психологічного експерименту, біографічний метод, патопсихологічні методи. Статистичні методи: статистичне спостереження, метод оцінки достовірності вибіркової сукупності та репрезентативності (довіри) висновків, методи та конкретні процедури математичної статистики. Останню (четверту) частину методів наукового пізнання кож­ної науки, включаючи кримінологію, становлять методи (методичні положення, принципи, прийоми), опрацьовані власне цією наукою.

11. Програма та план кримінологічного дослідження. Кримінологічне дослідження починається з розробки програми і плану аналізу об'єкта, що вивчається. Від ступеня наукової обґрунтованості та рівня організаційно-технічного оформлення цих документів значною мірою залежить результативність дослідження. Загалом процедура кримінологічного дослідження зводиться до таких етапів (стадій): - підготовчий — визначення і вивчення проблеми, ознайомлення з літературними джерелами тематики, визначення наукової гіпотези і напряму дослідження; - розробка програми (проекту) дослідження, що складається з методологічного та процедурного розділів. У першому визначають мету й завдання дослідження, об’єкт і предмети дослідження, уточнюють основні поняття, якими оперуватимуть, а також джерела інформації з проблеми, що вивчається. Другий розділ охоплює загальний план дослідження, опис конкретних методів (методики), які використовуватимуться для збирання інформації та її аналізу, можливих висновків, рекомендацій, поетапний план і терміни дослідження, склад учасників, матеріально-технічне забезпечення; - визначення емпіричних об'єктів дослідження; - розробка методики конкретного дослідження; - апробація методик (пілотаж) і їх доопрацювання; - збирання первинної інформації; - кількісна та логічна обробка отриманих даних; - інтерпретація результатів, обґрунтування висновків, рекомендацій і пропозицій. План-програма майбутнього дослідження повинна сприяти його повноті й об'єктивності. Програма наукового дослідження — це викладення основних завдань, методологічних передумов і гіпотез дослідження з описом методик і логічної послідовності операцій з їх перевірки. У ній визначаються тема, мета і завдання дослідження; дається обґрунтування дослідження; формулюються гіпотези, які слід перевірити; вказуються характер і обсяг необхідної інформації з теми дослідження; описуються методи і науковий інструментарій дослідження, шляхи їх реалізації; намічаються склад групи дослідження і загальні строки проведення дослідження

12. Вибіркове дослідження. Методика формування виборки. Застосування вибіркового методу передбачає обов’язкове дотримання певних умов, основною з яких є репрезентативність вибірки (тобто вибірка повинна бути представницькою). А. Зелінський виокремлює три основні умови репрезентативності вибірки:- здійснювати вибірку необхідно тільки з великої генеральної сукупності. Недоцільно здійснювати вибірку з множини, що складається з менш як тисячі одиниць- відбирати вибіркову сукупність необхідно так, щоб кожна одиниця генеральної сукупності мала однакові шанси потрапити до вибірки. Іншими словами, вибірка не повинна бути тенденційною, залежною від волевиявлення і нахилів дослідника;- обсяг вибіркової сукупності повинен забезпечити її представницький характер (репрезентативність).Обсяг вибірки визначають за спеціальною формулою; він залежить від частки ознаки, що вивчається у генеральній сукупності, й заданої помилки репрезентативності. Для визначення обсягу вибірки можна також скористатися спеціальними таблицями.Відбір вибірки є важливим етапом дослідження. Неправильне застосування способів відбору призводить до суттєвого спотворення результатів дослідження. Застосовують чотири основні способи відбору: випадковий, ступеневий, типовий і серійний.

13.Анкетне опитування. Види анкетування. Структура анкети. Техніка формування питань в анкеті. Анкета - засіб опитування, що включає в себе формулювання питань і можливі варіанти відповідей, з яких респондент повинен вибрати найбільш підходящі або за зразком яких запропонувати власні.. структура (Питання –Відповідь) анкета має стандартну структуру і складається з таких компонентів:1. ЗверненняМета даного підрозділу - пояснити респонденту хто і з якою метою проводить дослідження, та надати поради щодо заповнення анкети. 2. Основна частина анкетиДана частина складається з запитань та варіантів відповідей.3. Демографічна частішаУ даному підрозділі збирається інформація щодо соціально-демографічного статусу респондента. Зокрема, ставляться запитання про стать, вік, освіту, сімейний стан, зайнятість, віросповідання, рівень доходів. 4. Інформація про анкету В анкетах, як правило, зазначений підрозділ знаходиться в кінці і заповнюється особою, яка проводить анкетування. Тут зазначаються дата заповнення, населений пункт, в якому проводилось анкетування, якщо необхідно - конкретна установа або підрозділ 

14. Інтерв'ю та його види. Техніка кримінологічного інтерв'ю. Інтерв'ю являє собою особливий підметод маркетингового опитування. Це проведена за визначеним планом бесіда, що припускає прямий контакт інтерв'юера з респондентом, причому запис відповідей ведеться або безпосередньо інтерв'юером (його асистентом), або механічно (на диктофон). Основна відмінність інтерв'ю полягає в тому, що, реалізуючи (як і анкетне опитування) функцію одержання первинної інформації, воно є певною формою соціально-психологічної взаємодії дослідника і респондента. а) особисте;б) телефонне;в) глибинне. Мета такого інтерв’ю – одержати найбільш порівняні відомості. Даний метод має декілька переваг . По-перше, інтерв’ю дозволяє більш глибоко проникнути у соціально-психологічні причини людської поведінки. По-друге, під час його проведення можна встановити ступінь відвертості респондента. По-третє, інформація, яка при цьому збирається, надходить більш швидко і повно, як правило, вона є безпосередньою та яскравою.

15. Техніка кримінологічного вивчення кримінальних справ та інших документів. Вивчення документів — є у багатьох випадках одним із джерел отримання необхідної кримінологічної інформації. Досліднику-кримінологу доводиться стикатися з різного роду офіційними і не  офіційними документами. Найчастіше — це матеріали кримінальних справ або окремі процесуальні документи, узагальнення слідчо-судової практики, висновки різного роду експертиз, матеріали контролюючих органів, листи і скарги громадян з приводу вчинених злочинів, повідомлення засобів масової інформації, виступи народних депутатів тощо. Вивчення та аналіз перелічених документів дає змогу одержувати корисну інформацію.Документ — це предмет, створений людиною та призна­чений для зберігання й передавання інформації. Документами є не тільки офіційна та неофіційна письмова інформація, а й фотографії, аудіо-, відеозаписи, книжки, рукописи, листи.Найчастіше в кримінологічних дослідженнях використо­вують інформацію, що міститься в архівних кримінальних справах. Вивчення архівних кримінальних справ є одним із найпоширеніших методів кримінологічного дослідження, що здійснюється на підставі спеціально розробленої відповідно до мети, завдань і предмета дослідження анкети

16. Психологічні методи, що застосовуються у кримінологічних дослідженнях (тестування, спостереження, експеримент). А. Зелінський пропонує всі методи поділяти за: обсягом; джерелами отримання інформації; способами обробки й аналізу кримінологічної інформації; дисциплінарною приналежністю.За обсягом кримінологічне дослідження може бути: суціль­ним, коли досліджується весь масив, так званої, генеральної сукупності, чи вибірковим, коли дослідження охоплює тільки певну частину генеральної сукупності.За джерелами отримання інформації розрізняють: опиту­вання, спостереження, вивчення документів, експеримент, експертні оцінки, а також психологічні й економічні методи збирання інформації.За способами обробки й аналізу кримінологічної інформації виокремлюють такі методи кримінологічного дослідження, як: статистика, типізація (класифікація), системно-структурний метод, математичне моделювання та загальнонаукові методи, що застосовують для опису й аналізу фактів, обґрунтування висновків і рекомендацій. Коротко розглянемо деякі методи кримінологічного дослідження. Спостереження як метод кримінологічного дослідження являє собою візуальне сприйняття та фіксацію дослідником даних про існуючі факти, явища, процеси. Спостереження буває двох видів: включене і невключене. При включеному спостереженні дослідник бере участь у події, що вивчається. Наприклад, при проведенні рейду міліції. При невключеному спостереженні дослідник вивчає явище, не приймаючи в ньому участь і не впливаючи на події. Зокрема - при спостереженні роз´яснювальної роботи співробітників органів і служб у справах дітей. Експеримент - це навмисне створення штучної обстановки задля перевірки наукової гіпотези з подальшим аналізом отриманої інформації.Застосування цього методу дослідження в кримінології має свої особливості. Не всі кримінологічні гіпотези можуть бути перевірені при моделюванні реальних ситуацій. У своїх діях дослідник обмежений етичними нормами і вимогами законодавства. Не можна, наприклад, експериментально перевіряти тезу про вплив алкогольного сп´яніння на свідомість злочинця під час учинення злочину. Тож зазвичай експеримент використовують для розробки запобіжних заходів.

17.Задачі та техніка проведення соціометричного опитування. Соціометричний метод опитування — один з різновидів опитування, який використовують для вивчення внутріколективних зв´язків з´ясуванням стосунків між членами колективу. Його застосовують для дослідження міжособистісних і міжгрупових стосунків з метою їх поліпшення. Він дає змогу соціологові вивчити склад малих соціальних груп, особливо у розрізі неофіційних стосунків, одержуючи соціологічну інформацію, яку іншим шляхом здобути майже неможливо.Центральне місце серед соціально-психологічних методів, що використовуються в управлінні персоналом, займають соціометричні тести, призначені для діагностики емоційних зв'язків, тобто взаємних симпатій і антипатій між членами групи. Призначення соціометричної процедури може бути трояким: а) зміна ступеня згуртованості-роз'єднаності в групі; б) виявлення "соціометричних позицій", тобто співвідносного авторитету членів групи по ознаках симпатії-антипатії; в) виявлення внутрішньогрупових підсистем — згуртованих утворень, на чолі яких можуть бути свої неформальні лідери. У вузькому значенні соціометричні методи є способами вивчення структури міжособових відносин в малій соціальній групі шляхом вивчення виборів, зроблених членами групи по тих або інших соціометричних критеріях. За соціометричного опитування кожному респондентові вручають соціометричну анкету (картку) і список членів соціометричної групи. Прізвища членів групи кодують (наприклад, номером у списку групи). Соціометрична картка, як і будь-яка соціологічна анкета, починається із звернення, в якому пояснюють мету опитування, викладають правила заповнення картки, гарантують анонімність. У кінці, після запитань, дякують респонденту за співробітництво. У картці повинно бути не більше 7—8 критеріїв.  Результати опитування заносять у соціоматрицю, яка компактно подає первинну інформацію і спрощує математичне опрацювання зібраних даних. Соціоматриця — таблиця, в якій у рядках розміщують відповіді кожного з членів групи. У горизонтальних рядках зазначають тих, хто обирає, у вертикальних — кого обирають. Кількість рядків відповідає кількості членів колективу. Соціометрична техніка допомагає проникнути у невидимі на соціальному рівні, але завжди існуючі групові структури міжособистісних стосунків з метою їх вивчення або перебудови. Особливо надійні дані надає соціометричний метод у поєднанні з іншими методами дослідження. Скажімо, формування космічних екіпажів, творчих, дослідницьких груп, а в окремих випадках і малих виробничих колективів, часто неможливе без проведення попередніх соціометричних опитувань.

18. Поняття, основні властивості та функції злочинності. Відмінність злочинності від злочину.Злочинність — це відносно масове, історично мінливе соціальне явище, яке має певну територіальну і часову поширеність, являє собою цілісну, засновану на статистичних закономірностях систему одиничних суспільно небезпечних діянь, заборонених кримінальним законом. Злочинність є історично мінливим явищем. Злочинність є соціальним явищем. Злочином є передбачене КК суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину Зміст функцій злочинності безпосередньо пов’язаний з її соціальними наслідками і проблемами криміногенної детермінації. З огляду на це, видається можливим визначити наступні функції злочинності.Функції: 1. Злочинність є одним із способів задоволення потреб людини. Очевидно, що за допомогою злочинності людина здатна забезпечити себе матеріально, вирішити сексуальні, побутові, житлові проблеми 2. Злочинність є одним із способів заперечення застарілих правил і норм. Ця функція злочинності проявляється переважно в умовах суспільства, що реформується, коли на зміну старим, відживаючим соціальним нормам приходять нові соціальні правила. 4. Злочинність стимулює суспільство до подолання породжують її негативних факторів. Дана функція обумовлена ​​тим, що існування злочинності дозволяє виявити ті негативні сторони явищ і протікають в суспільстві процесів, які детермінують злочинність. 5. Злочинність є одним із способів перерозподілу суспільного продукту. Багато в чому породжується об’єктивно існуючим соціальним нерівністю і протиріччям між потребами людей і нерівними можливостями для їх задоволення, злочинність «сприяє» згладжування цієї нерівності, виступаючи способом перерозподілу економічних та інших благ на користь певної категорії людей.

19. Показники злочинності та їх загальна характеристика. Рівень злочинності — це загальна кількість злочинів і осіб, які їх вчинили, за певний проміжок часу в країні або в її окремому регіоні. Абсолютними кількісними показниками стану злочинності є:кількість злочинів, зареєстрованих на певній території за певний час;кількість виявлених осіб, які вчинили злочини на певній території за певний час Коефіцієнт інтенсивності злочинності – це показник, який визначається відношенням абсолютної кількості зареєстрованих злочинів у певному населеному пункті чи регіоні до чисельності його населення, що досягло віку кримінальної відповідальності.

20.Латентна злочинність та її види. Латентна злочинність — це сукупність злочинів, які не ввійшли у процесі аналізу злочинності до статистичних даних через відсутність до певного моменту інформації про них. Способи визначення латентності злочинів.

Реальний рівень латентної злочинності визначається кількістю злочинів, що залишилася поза сферою застосування кримінального закону, і кількістю злочинців, яких не було притягнуто до кримінальної відповідальності.Латентна злочинність — це сукупність злочинів, які не ввійшли у процесі аналізу злочинності до статистичних даних через відсутність до певного моменту інформації про них.В юридичній літературі розрізняють три види латентності: природну (об'єктивну); граничних ситуацій; штучну (приховану).

Природна латентність — це сукупність випадків, коли правоохоронним органам не були відомі факти вчинення злочинів (неповідомлення потерпілими та іншими особами про вчинений злочин). Латентність граничних ситуацій — це випадки, коли факт злочину виявляється певною особою, але з різних причин не сприймається нею як злочин (пожежі, кишенькові крадіжки).Штучна латентність — це сукупність випадків, коли правоохоронний орган, маючи інформацію про вчинений злочин, не реєструє його і не ставить на облік з будь-яких причин.

21.Поняття особистості злочинця. Особистість злочинця та суміжні поняття.особистість злочинця, з одного боку, - поняття загальносоціологічної, з іншого – юридичну. Це означає, що особистість злочинця не можна розглядати у відриві від соціальної сутності людини, поза зв'язку з усією системою суспільних відносин, учасником яких вона є.Громадські відносини впливають на соціальний образ конкретної особи, його морально-психологічні риси і властивості (погляди, переконання, ціннісні орієнтації, життєві очікування, інтелектуальні та вольові властивості). Це відбувається незалежно від того, сприймає або усвідомлює особистість даний процес. Тому особистість злочинця слід сприймати як продукт реальної дійсності, що має свою соціальну природу.