44. Роль адвокатури у боротьбі зі злочинністю. Профілактичні функції адвоката.

Певний внесок у справу попередження злочинності вносить адвокатура. Беручи участь на попередньому слідстві і в суді в якості захисників, представників потерпілих, цивільних позивачів і відповідачів, адвокати тим самим досліджують причини та умови злочинів. Певний попереджувальний ефект має також участь адвокатів у розгляді справ про адміністративні правопорушення, цивільних справ. Правомірному вирішення спорів, конфліктних ситуацій, що можуть призвести загрозою вчинення злочинів, сприяють консультації та роз’яснення, надані адвокатами по самому широкому колу правових питань, надання ними різноманітної юридичної допомоги в інших формах. Адвокат повинен орієнтуватися на захист клієнта від порушень. Для виявлення порушень адвокат намагається побачити помилки з боку обвинувачення. Помилки сторони обвинувачення (прокурора, слідчого, дізнавача) можна умовно розділити на дві групи: 1) процесуальні порушення, 2) помилки при оцінці доказів. 

45. Кримінологічне прогнозування: види, задачі, функції.

Кримінологічне прогнозування — це процес отримання, обробки й аналізу інформації з метою визначення майбутнього стану злочинності чи ймовірності вчинення конкретного злочину. Існують три основних види кримінологічного прогнозу­вання:- прогнозування розвитку науки кримінології;- прогнозування злочинності;- індивідуальний прогноз.

У процесі кримінологічного прогнозування виконуються такі завдання:- з’ясування показників, які характеризують розвиток або зміну злочинності в ретроспективі, виявлення на основі цього небажаних тенденцій і закономірностей, встановлення способів їх зміни в необхідному напрямку;- з’ясування всіх обставин, що мають істотне значення для розробки перспективних планів;- розроблення загальної концепції боротьби зі злочинністю, складовою частиною якої є вибір оптимального розвитку право­охоронних органів;- встановлення можливих змін у рівні, структурі та динаміці злочинності в майбутньому та виявлення обставин, які сприяють таким змінам.Основними функціями прогнозування є:- складання планів боротьби зі злочинністю та запобігання їй.

- організація боротьби зі злочинністю взагалі, що здійснюється не тільки державними органами, а й громадськими організаціями.- планомірність боротьби зі зло­чинністю. Тільки на основі прогнозу можна вирішити питання прийняття своєчасних рішень про вплив на злочинність, її види, причини, що її породжують, й умови, які їй сприяють.

- зміцнення та розвиток системи органів, які реалізують запобіжні заходи боротьби зі злочинністю.

46. Кримінологічне планування та його характеристика.Планування - це одна із функцій управління, яка полягає у визначенні послідовності здійснення наміченої на конкретний період програми дій конкретних суб´єктів із зазначенням її мети, змісту, обсягів, методів і засобів, строків виконання та ін. Основними завданнями кримінологічного планування є: а) розроблення такої сукупності взаємопов´язаних заходів запобігання, які допомогли б встановити належний контроль як над злочинністю в цілому, так і над окремими її формами, групами чи видами злочинів; б) активізація діяльності правоохоронних і правозастосовчих органів у боротьбі зі злочинністю; в) забезпечення координації діяльності правоохоронних і контролюючих органів, громадських і самодіяльних організацій у боротьбі зі злочинністю. До кримінологічного планування всіх рівнів висувають такі основні вимоги:- планування має бути колективним як за колом учасників складання плану, так і за колом його виконавців;- виконавці плану повинні мати необхідні повноваження;намічені заходи обов'язково мають взаємоузгоджуватись суперечити один одному;заходи слід планувати, зважаючи на конкретну ситуацію в регіоні (відомстві)), та своєчасно коригувати з огляд її змін.Суб´єктами кримінологічного планування виступають Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, центральні виконавчі органи влади, місцеві органи влади і управління, органи місцевого самоврядування..Головними етапами планування є: 1) організаційно-підготовчий; 2) інформаційно-аналітичний; 3) безпосереднє розроблення планових заходів; 4) виконання планових заходів; 5) оцінка виконання і висновки. Безпосередня розробка плану профілактики злочинів здійснюється на основі даних кримінологічного прогнозування та аналізу кримінологічно важливої статистичної інформації про стан злочинності. Обираються конкретні заходи протидії злочинності, визначається черговість, терміни їх виконання, конкретні виконавці та відповідальні за реалізацію цих заходів. Складається спеціальний документ – план, який містить перелік профілактичних заходів, терміни їх виконання, виконавців тощо. Після цього план проходить процедуру узгодження, обговорення, коригування, доопрацювання. Остаточний варіант плану затверджується відповідальним органом чи посадовою особою і підлягає виконанню. Кримінологічне планування реалізується у формі управлінських документів-планів (програм) і поділяється на такі види: рівнем і масштабом: регіональне, місцеве, на певному об'єкті;за органом влади, що затверджує план (програму): загальнодержавне та місцеве;за складом учасників і їхньою роллю: комплексне, міжвідомче, відомче;

47. Поняття та кримінологічна характеристика злочинності неповнолітніх

 Боротьба зі злочинністю неповнолітніх — одна з центральних проблем боротьби зі злочинністю загалом. Показники злочинності неповнолітніх відбивають певною мірою ситуацію в суспільстві загалом, причому не тільки й можливо не так сьогодні, як завтра, післязавтра, тобто в майбутньому.    Злочинність неповнолітніх є самостійною кримінологічною проблемою, оскільки відрізняється від злочинності дорослих, що зумовлюється віком злочинців, який знаменує соціально-психологічні особливості цієї категорії і їх статус у суспільстві.    Вік неповнолітніх злочинців зумовлений правовими чинниками — від 14 років (вік, з якого починається кримінальна відповідальність практично за всі діяння, які реально вчиняють неповнолітні) до 18 (вік юридичного повноліття: ст. 1 Закону України “Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні” від 15 лютого 1993 р. у редакції від 23 березня 2000 p.). Нині в Україні налічується близько 13 млн неповнолітніх.

До основних належать такі типи неповнолітніх злочинців:    - особи, які взагалі спрямовані позитивно, скоюють злочин з легковажності, через непідготовленість до правильного виходу із ситуації, що склалася, а також через випадковий збіг обставин;    - особи, яких до злочину призвела ситуація, що виникла в результаті нестійкості загальної спрямованості особи;    - особи з негативною спрямованістю, що не досягла рівня усталеності (це особи з передкримінальним досвідом);    - особи із сформованою стійкою антисоціальною спрямованістю (мають кримінальний досвід).

48. Причини та умови злочинності неповнолітніх.

 До загально-соціальних причин та умов, які сприяють поширенню злочинності неповнолітніх, належать:    - значний розрив у матеріальному забезпеченні дітей, вихідців із різних соціальних груп (соціальне розшарування);    - бездоглядність як відсутність належного контролю з боку сім'ї та освітніх установ за поведінкою, зв'язками, проведенням часу неповнолітніх. Вона відзначається в 4/5 випадків злочинів неповнолітніх;    - безпритульність неповнолітніх потерпілих, яка сприяє створенню ситуації та приводів для злочинів;    - низький рівень роботи освітніх установ (формалізм, нечесність, непрофесіоналізм, нехтування індивідуальним підходом до виховання та навчання тощо);    - розпад системи працевлаштування підлітків;    - відсутність достатньої мережі клубних, спортивних і громадських установ для підлітків;    - проникнення в середовище молоді стандартів буденної поведінки, не сумісних з ціннісними орієнтаціями нашого суспільства (культ сили, жорстокості, культ наркотиків, сексу тощо);    - тривала відсутність занять у неповнолітніх, які залишили навчання, також зумовлює виникнення антигромадських поглядів і звичок, які можуть реалізуватися в ситуативних злочинах або спричинити входження до злочинної групи;    - збільшення частки дітей і підлітків з відставанням в інтелектуальному, вольовому та психічному розвиткові.

49. Мотивація злочинів неповнолітніх.

Мотиви злочинних діянь, вчинених підлітками і юнаками, як правило, досить розрізнені та поверхові. Вони являють собою картину з яскраво вираженою дитячою мотивацією. Мотиви злочинів неповнолітніх значною мірою проявляються на основі групових дій. Як правило, найбільш розповсюджені престижні та наслідувальні мотиви, а також намагання до самоствердження серед товаришів та однолітків. Значний вплив па мотивацію має і той факт, що більшість молодих людей вчиняють злочин в стані сп'яніння, тобто тоді, коли підліток і юнак деякою мірою втрачають контроль над вчинками і їхніми спонуканнями. Звідси досить високий відсоток і так званих невмотивованих злочинів, тобто діянь, внутрішні причини яких неповнолітній не може чітко визначити. Звичайно, тут завжди потрібно мати на увазі й те, що мотиви злочинної, як і іншої поведінки, далеко не завжди усвідомлюються не тільки неповнолітніми, а й дорослими.

50. Особа неповнолітнього злочинця.

Для неповнолітніх злочинців характерні істотні викривлення моральної та правової свідомості:

тлумачення совісті, виходячи з особистих бажань або групової солідарності;

орієнтація на швидке отримання задоволення;

послаблення почуття сорому, нестриманість, брутальність і жорстокість, нестійкість та несамокритичність;

байдужість до переживань і страждань інших людей;

прагнення самоствердитися за рахунок більш слабких;

погляд на законодавчі заборони як формальні;

ігнорування соціальної ролі закону, він протиставляється доцільності, а групові норми - нормам закону;

неадекватне розуміння дозволеної та недозволеної поведінки;

формування вороже-недовірливого ставлення до правоохоронних органів;

значне послаблення вольових якостей;

поширена переконаність у можливості уникнути покарання за вчинене тощо.

Питома вага осіб чоловічої статі серед неповнолітніх злочинців становить 90-95 %. Частка неповнолітніх дівчат, які вчиняють злочини, 5 - 10 %.

51. Ювенальна юстиція.

Ювена́льна юсти́ція (лат. juvenālis — юнацький; лат. Jūstitia — правосуддя) — правова система щодо захисту прав дітей, включає в себе установи і організації, що здійснюють правосуддя у справах проправопорушення, скоєні неповнолітніми.