Ряд багатозябровоподібні - hexanchiformes - многожаберникообразные

Родина Плащоносні акули - Сhlamydoselachidae - Плащеносные акулы

Плащоносна акула - Сhlamydoselachus anguineus - Плащеносная акула

Плащоносна акула отримала цю назву через широкі шкірні складки, що прикривають зяброві щілини. Перетинки першої пари зябрових щілин знизу з'єднуються між собою, утворюючи широку шкірну лопать. Зябрових щілин налічується по 6 з кожного боку.

Плащоносна акула може сягати 2 м в довжину, але звичайні розміри менші — 1,5 м для самиць і 1,3 м для самців. Тіло вугроподібне, витягнуте, а спинний і черевні плавці розташовані близько один від одного в задній частині тіла. Своєрідний хвостовий плавець фактично складається тільки з верхньої лопаті^[1].

Рот у цієї акули майже кінцевий, а не нижній, як у більшості інших. Гострі гачкоподібно вигнуті зуби, що мають по три вершини, нагадують трилапі якірці: у кожного зуба є три вигнуті вершини приблизно однакової довжини, в проміжках між якими знаходяться маленькі вершинки^[4].

Їжу цієї акули складають в основному головоногі молюски, а також риби^[3].

Розповсюдження. Випадки вилову плащоносної акули відомі в багатьох районах, розташованих у субтропічній і помірно тепловодній зоні. В Атлантичному океані її ловили біля берегів Південно-Західної і Північної Африки й Європи. Ця акула була помічена також у водах Південної Америки, Австралії, Японії і Каліфорнії.

Плащоносна акула зазвичай зустрічається в придонних шарах води на глибинах 120–1450 м (іноді називають цифри 400–1200 м^[1]), але іноді і в товщі води^[2].

Особливості. Плащоносна акула це небезпечна істота, родом з крейдяного періоду.  Ця хижачка займає одне з перших місць у рейтингу найбільш цікавих риб.  У відмінності від інших видів, за час свого існування, вона не еволюціонувала. І саме тому її називають живим викопним

РЯД ВОБЕГОНГОПОДІБНІ - ORECTOLOBIFORMES - ВОББЕГОНГООБРАЗНЫЕ Родина Китові акули - Rhincodontidae - Китовые акулы

Китова акула - Rhincodon typus - Китовая акула

Найкрупніший вид акул, а також найбільший вид сучасних риб, довжиною 16-20 метрів і вагою 34 тонн. Учені встановили, що китова акула в середньому живе 70 років. Не зважаючи на значні розміри, китова акула для людини абсолютно безпечна, оскільки живиться подібно акулам гігантській і великоротій виключно планктоном та іншими дрібними організмами, яких вона фільтрує, втягуючи в себе воду.

Китова акула має цікаве неоднорідне забарвлення. Верхня частина її тіла (зазвичай темно-синя або сіра) вкрита білими або жовтуватими смугами і плямами. Живіт світлого відтінку. Особливістю цієї найбільшої у світі риби є товщина її шкури, яка іноді може сягати 10 см.

Розповсюдження. Китові акули віддають перевагу температурі води від 21 до 25 °C і поширені по всьому світу, зустрічаючись майже у всіх теплих тропічних і субтропічнихморях. Особливо багато їх в регіонах з високим сезонним вмістом планктону.

РЯД ЛАМНОПОДІБНІ - LAMNIFORMES – ЛАМНООБРАЗНЫЕ

Родина Морські лисиці - Alopiidae - Лисьи акулы, или морские лисицы

Звичайна морська лисиця - Alopias vulpinus - Обыкновенная морская лисица

 Головною відмітною особливістю морських лисиць служить дуже довгий хвостовий плавник. Його довжина становить близько половини загальної довжини тіла. Зуби у лисячих акул невеликі, мають одну вершину. Мигальної перетинки немає. Досягають 6 м в довжину, при максимальній вазі близько 450 кг. Це типова пелагічна акула з коричневою, сірою або чорною спиною і зі світлим черевом. Вона зустрічається як у відкритому океані, так і поблизу берегів і тримається зазвичай у поверхневих шарах води, здійснюючи іноді стрибки над поверхнею. Звичайну їжу морської лисиці складають різні зграєві риби і кальмари, яких вона пожирає у великій кількості. У шлунку одного екземпляра, завдовжки близько 4 м, було знайдено, наприклад, 27 великих скумбрій. Під час полювання ця акула використовує як основну зброю свій довгий хвіст. Наблизившись до косяка, морська лисиця починає крутитися навколо нього, вспінює воду бичеподібними ударами хвостового плавника. Поступово кола стають все менше і менше, а перелякана риба збирається у все компактнішу групу. Саме тоді акула починає жадібно заковтувати свою здобич. У такому полюванні бере участь іноді пара морських лисиць. Поширення. Лисяча акула звичайна широко поширена в усіх океанах, переважно в субтропічних районах. У теплу пору року ця акула здійснює міграції в моря помірного поясу. У Атлантичному океані, наприклад, вона доходить влітку дозатоки Св. Лаврентія і до Лофотенских островів (Північна Норвегія).

Родина Ламнові, або оселедцеві акули - Lamnidae - Ламновые, или сельдевые акулы Кархародон - Carcharodon carcharias - Кархародон

 Вид хрящових риб монотипного роду білих акул родини оселедцевих акул. У ЗМІ також відома як велика біла акула (дослівний переклад з англійської). Зустрічається в поверхневих прибережних і відкритих водах всіх океанів Землі (крім Північного Льодовитого). Біла акула є однією з найбільших хижих риб на Землі. У середньому вони виростають до 4,6 м завдовжки, хоча були зареєстровані зразки більше 6 м і вагою до 1900 кг  Статева зрілість у самок настає у віці 12-14 років, а у самців - 9-10 років. Тривалість життя оцінюється приблизно в 27 років Раціон в основному складається з морських ссавців. Крім того, вона полює на різноманітних риб і морських птахів. Це найнебезпечніший для людини вид акул, саме їй приписують більшість нападів на людей^.. Знаходиться на межі зникнення — на Землі їх близько 3500 особин Розповсюдження. Білі акули мешкають у відкритому океані і прибережних водах континентального і острівного шельфів з температурою 12-24°C, звичайно ближче до поверхні води, населяючи райони прибережжя помірного клімату. Деякі великі особини з'являються і в тропічних водах, крім того, вони регулярно здійснюють тривалі трансокеанічні подорожі. Цей вид зустрічається і на пристойній глибині — зафіксовано випадок вилову білої акули на 1280 метрах донними знаряддями вилову разом з Hexanchus griseus. Спостереження показують, що принаймні великі особини переносять досить широкий спектр температур навколишнього середовища — від холодних морів і океанського дна до узбережжя тропіків. Водночас особини менших розмірів (менше 3 м) частіше зустрічаються в помірних широтах^. Зовнішній вигляд.У білої акули велика голова конічної форми. Верхня і нижня лопаті хвостового плавця мають однакову ширину (як і у більшості оселедцевих акул). Черево пофарбовано в білий колір, спина і боки сірі (іноді з коричневим або синім відтінком). Подібний окрас ускладнює виявлення акули. Якщо дивитися зверху, темна тінь розчиняється в товщі моря, при погляді знизу силует акули малопомітний на тлі світлого неба, а при погляді збоку тулуб зорово розпадається на темну і світлу частину. У білих акул є три ряди зубів. У білих акул щільне сигароподібне тіло і 5 пар довгих зябрових щілин Перший спинний плавець має форму трикутника, його підстава починається позаду підстави грудних плавців. Грудні плавники великі, довгі, серпоподібної форми. Другий спинний і анальний плавники крихітні, анальний плавець розташований перед другим спинним плавцем. На хвостовому стеблі є кілі. У верхнього краю хвостового плавця є вентральна виїмка.

Цікаві відомості. Акула, яка стоятиме на місці, або буде перевернена догори черевом, через декілька хвилин потоне. Акули спроможні відчувати навіть невелику кількість крові, розчиненої у величезній кількості води - приблизно одна крапля крові в 115 літрах води. На відміну від інших морських мешканців, у акули немає плавального міхура, тому, щоб забезпечити себе киснем, вона постійно плаває із середньою швидкістю 3,5 км на годину. Акули стискають жертву із силою кілька тон на квадратний сантиметр.

Акула-мако, або сіро-блакитна акула - Isurus oxyrinchus - Акула-мако, или серо-голубая акула

За зовнішнім виглядом мако має гладеньку, довгувату форму з довгим конічним рилом. Мако має короткі грудні плавці і хвіст у формі півмісяця. Великий спинний плавець кріпиться окремо, другий спинний плавець значно менший, ніж перший. Зуби акули тонкі, злегка зігнуті, їх добре видно навіть при закритій пащі. Забарвлення акули маскувальне — зверху вона темно-синя, знизу біла.

Акула може досягати в довжину 4 м, тривалість її життя поки складно визначити, але приблизно вона живе до віку 11-23 років.

Як одна з найдинамічніших акул в океані, ця потужна риба може розвивати швидкість до 35 км/год(але існували випадки, коли хижак розвивав швидкість до 60 км/год) і може вистрибувати з води на висоту до 6 метрів.

Живлення акули базується в основному на кісткових рибах: макрель, тунець, риба-меч, а також інші акули, морська свиняі морські черепахи. Висока рухливість акули робить її цікавим джерелом спостереження. Очевидці , що спостерігали акул - мако у відкритому морі, розповідають, що риба може вистрибувати з води на висоту на 6 метрів, а іноді, подібно Марлін , навіть ходить на хвості.

Поширення. Мако досить поширені, в основному в тропічних і помірних прибережних водах. Вони надають перевагу не дуже глибоким водам, плавають близько до поверхні або ж на глибині не більше 150 м. Також вони люблять теплі води, рідко запливають в місця, де вода холодніша, ніж 16 градусів за Цельсієм. Мако зустрічається у всьому світі. У західній Атлантиці, їх можна знайти поблизу Аргентини і в Мексиканській затоці, а також неподалік від Нової Шотландії. У канадських водах ці акули зустрічаються не дуже часто. Справа в тому, що тут вода досить прохолодна для них. У водах, де водиться меч-риба, практично завжди буде акула-мако, оскільки меч-риба являє для них основне джерело харчування, а умови проживання у них досить схожі.

Родина Гігантські акули - Cetorhinidae - Гигантские акулы

Гігантська aкула - Cetorhinus maximus - Гигантская акула

Досягає у довжину 10 м (є непідтверджені дані про особин довжиною до 15 м) та ваги до 4 т. Особини менше 3 м трапляються дуже рідко. Хвостовий, спинний та грудні плавці великі. Рило конічне, витягнуте, у молодих особин може провисати вниз та трохи нагадує хобот. Очі невеликі. Рот та зяброві щілини дуже великі. Кожна зяброва дуга несе по передньому краю 1000—1300 рогових зябрових тичинок, що утворюють цідильний апарат. Зуби дрібні (до 5 мм), гострі, розташовані у 4 — 7 рядів та утворюють щось подібне до тертки. Шлунок дуже великий, може вміщувати до 1 м³ їжі. Печінка також велика, її вага може складати до 25% від маси тіла тварини. Забарвлення від темно-сталевого до чорного на спині, нижня частина тіла світліша. Розмноження велетенської акули вивчено недостатньо. Відомо, що парування проходить у весняний період, після чого самиця тривалий час виношує малюків. Розмножуються скоріш за все шляхом яйцеживородіння.  Гігантська акула неквапно борознить океанічні простори помірного поясу. Вона досить повільна і рідко плаває зі швидкістю більше 5 км/год. В прибережній акваторії і у відкритому морі ця акула часто вистрибує з води.     Гігантська акула годинами може нерухомо лежати у воді, тоді на поверхні видніється тільки її трикутний спинний плавник. Ця велика риба, плаваючи животом догори, дуже любить приймати сонячні ванни, тому рибалки називають її „сонячною рибою". Ці морські гіганти плавають поодинці, лише зрідка вони збираються у зграйки по 2-3, а молодняк живе за принципом гуртожитку і тримається зграями з 50 і навіть 100 особин.  Розповсюдження. Гігантська акула зустрічається в усіх морях і океанах помірного поясу обох півкуль. Особливості.    Паща: акула плаває з відкритою пащею.     Зяброві пелюстки: яскраво-червоні тонкі пластини, що поглинають розчинений кисень.     Цідильний апарат: планктон затримується вкритими клейким слизом зябровими тичинками акули.     Прийом їжі: вода, що містить кисень і їжу, потрапляє акулі в рот, де, за допомогою зябер, відбувається її фільтрація. Планктон затримується зябровими тичинками, а кисень активно поглинається поверхнею зябрових пелюсток. Вуглекислий газ виводиться з організму разом з водою через зяброві щілини, розташовані з боків голови риби.  Цікаві відомості. Гігантська акула, що плаває із швидкістю 5 км/год, фільтрує понад 1 000 тонн води за годину. Гігантська акула ніколи не мала великого промислового значення. Іноді на неї за допомогою гарпунів або мереж полюють шотландські, ірландські і норвезькі рибалки. З печінки гігантської акули, що досягає маси 700 кг, отримують цінний риб'ячий жир. Іноді гігантські акули повністю вистрибують з води, а потім знову занурюються в море. Можливо, таким чином вони позбавляються від паразитів, наприклад, міног. Взимку гігантська акула не харчується, тому втрачає зяброві тичинки. Нові відростають тільки навесні. Гігантська акула - друга за розмірами акула у світі. Вона поступається першістю найбільшій сучасній рибі - китовій акулі.

  

РЯД КАРХАРИНОПОДІБНІ - CARCHARHINIFORMES - КАРХАРИНООБРАЗНЫЕ

Родина Сірі, або пилкозубі акули - Carcharhinidae - Серые, пилозубые акулы

Тигрова акула - Galeocerdo cuvier - Тигровая акула

• Спина молодої тигрової акули всіяна темними смугами. На своєму тілі вона має спеціальні органи, за допомогою яких знаходить здобич. Гострі зуби тигрової акули легко справляються з м'ясом і кістками тварин. За акулою закріпилася репутація лютої хижачки і людоїда.  Доросла тигрова акула є сірого або сірувато-коричневого кольору з білим черевом. Молоді особини мають смугасте забарвлення. Величезна тигрова акула живе в прибережних водах тропічного моря і більшу частину життя кочує з місця на місце. За день вона пропливає до 80 км, зупиняючись тільки для їди. Влітку акула слідує за теплими течіями до Нової Зеландії або на північ, до берегів Японії, з'являлася навіть поблизу Нью-Йорка. Тигрова акула зимує в екваторіальних водах, а полює серед коралових рифів Тихого і Індійського океанів і в Карибському морі. Тигрова акула володарює на коралових рифах. Іноді вона припливає в теплі затоки і канали, де нападає на тварин, що гріються на мілководді. Тигрова акула нерідко з'являється просто біля берегів і навіть заходить у вузькі протоки, її звичка нишпорити по мілководдю становить серйозну небезпеку для відпочиваючих на воді людей. Вночі тигрова акула полює біля морського дна.   Більшість риб є яйцеродними, тобто розвиток зародків відбувається в зовнішньому середовищі. Особливості.    Голова: клиновидної, добре обтічної форми, дозволяє рибі рухатися у воді на великій швидкості.     Електрорецептори: електрочутливі рецептори знаходяться в невеликих заглибленнях.Вони здатні реєструвати м'язові скорочення жертви, тому акула може полювати в повній темряві.     Грудні плавники: довгі парні плавники рухаються подібно до крил, служать несучими поверхнями і управляють зануренням на певну глибину.     Печінка: велика жирна печінка допомагає акулі триматися на плаву.     Хвостовий плавник: гетероцеркальний, із збільшеною верхньою лопаттю, сприяє прискоренню руху.     Спосіб руху: тигрова акула пливе, роблячи хвилеподібні рухи тілом; спинний плавник — служить віссю і центром тяжіння, тому акула може блискавично розгортатися. Цікаві відомості. Раніше вважалося, що акули - примітивні вбивці, які керуються хижим інстинктом. Нині панує думка, що акули атакують ними визначену, вибрану здобич. Шкіра акули всіяна тисячами дуже дрібних зубчатих лусочок. До винаходу наждачного паперу її використовували для шліфування дерев'яних поверхонь. Нюх є дуже важливим для акул. Центр нюху займає 2/3 об'єму мозку.

Синя акула - Prionace glauca - Синяя акула

Загальна довжина цієї акули досягає 3,8 м, з вагою біля 200 кг. Голова подовжена. Морда вузька. Очі помірно великі, округлі, наділені мигальною перетинкою. Є 5 пар недовгих зябрових щілин. У ніздрів є невелика канавка і носові клапани — маленькі шкірні складки. Зуби верхньої щелепи майже трикутні, із звуженою верхівкою та та пилковими краями. На нижній щелепі — зуби шилоподібні, трохи увігнуті всередину пащі. Тіло тонке, струнке. Грудні плавці довгі та вузькі, серпоподібної форми. Перший спинний плавець починається у каудального краю грудних плавців. Гребінь між спинними плавцями відсутній. Перший плавець більше другого. У основі хвоста є невеликі нарости. Хвостове стебло довге, стиснуте з боків, без кіля, з поперечною виїмкою перед хвостовим плавцем. Верхня лопать хвостового плавця набагато більше нижньої лопаті, з виїмкою на кінчику, що утворює «вимпел-прапорець».Її спина має синій з відтінками сірого колір, який може варіювати від темного, майже чорного, до блакитного (звідси походить назва цієї акули). З боків тулуба забарвлення поступово переходить у світле, майже біле на череві.

Розповсюдження. Акула блакитна є океанічним та епіпелагічним видом, який зустрічається скрізь в помірних та тропічних водах від поверхні до глибини 350 метрів^[1]. У помірних морях сині акули наближаються до берега, де їх можуть спостерігати дайвери, в той час як в тропічних водах вони віддають перевагу великій глибині. Ареал синіх акул поширюється відНорвегії на півночі до Чилі на півдні. Сині акули трапляються біля берегів всіх континентів, крім Антарктиди. Найбільша концентрація цього виду в Тихому океані спостерігається між 20° і 50° північної широти, але чисельність схильна до сильних сезонних коливань. У тропіках ці акули рівномірно розподіляються між 20° пн. ш. та 20° пд. ш. Вони віддають перевагу температурному діапазону 7 — 16° C, але витримують температуру 21° C і вище. Є дані про регулярніміграції у водах Атлантики, що відбуваються за годинниковою стрілкою в межах течій.

Родина Молотоголові, або акули-молоти - Sphyrnidae - Молотоголовые акулы, или акулы-молоты

Гігантська акула-молот - Sphyrna mokarran - Гигантская акула-молот

Загальна довжина коливається від 4,5 до 6,1 м при вазі 230–600 кг. Голова та морда мають молотоподібну форму. Відрізняється від інших представників свого роду набагато більшею головою — завширшки складає 27% довжини тулуба. З боків розташовані очі. Зуби трикутні та сильно зазубрені, к краям щелеп стають більш зігнутими. На верхній щелепі — 17 рядків зубів, на нижній — 16-17. Має п'ять зябрових щілин, але всмоктуючий отвір відсутній. Тулуб масивний з великим та масивним першим спинним плавцем, що має розмір півмісяця. Шкіра вкрита ромбоподібними зубчиками. Хвостовий плавець асиметричний, має серпоподібну форму. Забарвлення спини темно-коричневе, бронзове або сіре, сіро-коричневе з боків до черева, яке білувате. Межа між спиною та черевом чітко позначено кольором. Ця акула пелагічна, прибережна. Трапляється на глибині до 100 м на континентальному шельфі та біля коралових рифів. Велика акула-молот є одинаком. Активна вночі. Живиться костистими рибами, акулами, скатами, головоногими молюсками, омарами, кальмарами, восьминогами.

Самці досягають статевої зрілості у віці 2,3-2,8 м, самиці — 2,5-3 м. Є яйцеживородною. Самиця після 11 місяців народжує 10-55 см завдовжки 60 см. Тривалість життя сягає 37 років.Є доволі небезпечною для людини. Розповсюдження. Широко поширена в усіх тропічних та субтропічних водах Тихого (від островів Рюкю до Австралії та Французької Полінезії; від Каліфорнійської затоки до Перу), Індійського та Атлантичного океанів (від Північної Кароліни (США) до Уругваю; від Марокко до Сенегалу), проте не досягає високої чисельності. Зустрічається у Середземному та Червоному морі. Цікаві відомості. Найчастіше гігантську акулу-молот можна зустріти у водах Карибського моря і Мексиканської затоки. Цей лютий і страшний хижак може виростати понад шість метрів. Вона вважається найбільшим різновидом. Чисто теоретично гігантська акула-молот дуже небезпечна для людини, але на практиці вона нападає надзвичайно рідко. Цікава зовнішність цієї акули - величезна довжина тіла, своєрідної форми голова, через яку вона і була так незвично названа, а також плавець у вигляді серпа, який багатьом знайомий. Для екстремалів серед драйверів акула-молот дуже популярна, почасти завдяки зовнішності, почасти через її хижість. Тим не менш, гігант є не лише небезпечним хижаком, але і дуже смачним обідом. Її ловлять у великих кількостях заради приємних на смак плавців, які дуже цінуються в ресторанному ринку - з них виготовляють суп з акулячих плавців.

РЯД КАТРАНОПОДІБНІ - SQUALIFORMES - КАТРАНООБРАЗНЫЕ

Родина Колючі, або катранові акули - Squalidae - Колючие, или катрановые акулы

Звичайна колюча акула, або катран - Squalis acanthias - Обыкновенная колючая акула, или катран

Як і всі акули, катран має обтічну форму тіла, що вважається однією з досконалих для риб.

Довге і струнке тіло акул може легко розтинати воду і пливти з великою швидкістю. Паща її міститься на нижньому боці загостреного рила і півмісяцем загинається назад у постійному лютому оскалі. Всередині пащі є кілька рядів зубів, якими риби хапають, рвуть, ріжуть, подрібнюють їжу. Зуби в акул виростають на зміну вирваним, сточеним або тим, що випали.

Забарвлення сірувато-коричневе, спина темніша, з боків тіла поодинокі білі плями, черево світле.

В основі спинних плавців є кістяні загнуті шипи, уколи якими можуть викликати некроз тканин^[2].

Для людини ця акула не становить небезпеки. Людина може лише поранитися колючками або променями плавців під час необережного перебирання улову.

Тримається зграями в придонних шарах води, але зустрічається і біля поверхні. Поява його біля берегів збігається з температурою води близько +14…+ 15 °C, тобто навесні та восени. Взимку зграї з риб різних розмірів (від 60 до 135 см) тримаються на глибинах 100—200 м, де температура води +7…+8 °С. Тут вони живляться хамсою й ставридою. А влітку, з травня по серпень, на глибинах 40—45 м переважають самиці завдовжки понад 100 см. У цей час дорослі самиці та молодь тримаються на глибинах понад 40 м. Тут вони живляться переважно шпротом і мерлангом, які не витримують значного прогрівання води й опускаються в придонні шари води. Живе у Чорному морі.

РЯД ПИЛКОНОСОПОДІБНІ - PRISTIOPHORIFORMES – ПИЛОНОСООБРАЗНЫЕ

Родина Пилконосі акули, або акули-пилконоси - Pristiophoridae - Пилоносые акулы, или акулы-пилоносы

Акула-пилоніс - Pristiophorus japonicus - Акула-пилонос

Загальна довжина досягає 1,36-1,53 м. Голова сплощена. Морда-пилка сильно витягнута та сплощена з 23-43 бічними зубчиками. Перед ніздрями присутні вусики. Очі на верхній стороні. Тулуб стрункий, циліндричний. В наявності є 2 спинних плавця, а анальний плавець відсутній. Забарвлення сіро-коричневе, що переходило до червоно-коричневого. Черево білого кольору. Краї спинних плавців яскравіше. З боків морди-пилки колір темніше, ніж всередині. Загальна довжина досягає 1,36-1,53 м. Голова сплощена. Морда-пилка сильно витягнута та сплощена з 23-43 бічними зубчиками. Перед ніздрями присутні вусики. Очі на верхній стороні. Тулуб стрункий, циліндричний. В наявності є 2 спинних плавця, а анальний плавець відсутній. Забарвлення сіро-коричневе, що переходило до червоно-коричневого. Черево білого кольору. Краї спинних плавців яскравіше. З боків морди-пилки колір темніше, ніж всередині. Розповсюдження. Мешкає біля узбережжя Японії, Корейського півострова, Тайваню та північного Китаю.

РЯД СКВАТИНОПОДІБНІ - SQUATINIFORMES - СКВАТИНООБРАЗНЫЕ Родина Скватинові, або морські ангели - Squatinidae - Скватиновые, или морские ангелы