Родина Плискові - Motacillidae - Трясогузковые

Плиска жовта - Motacilla flava - Желтая трясогузка

Середовище існування

 Ареал жовтої плиски охоплює велику територію в Європі, Азії, Африці та на Алясці. Зимує цей вид в Африці, в Південній Азії, на Філіппінах і островах Малайського архіпелагу. В Україні гніздиться на всій території, крім гір та приморських районів; мігрує скрізь. Плиска жовта трапляється в різноманітних вологих біотопах з низькорослою рослинністю від таких як пасовища, луки, сінокоси, заболочені луки, до зволожених степів та трав’янистої тундри. Поза гніздовим сезоном трапляється на оброблюваних людиною землях. Поживу жовта плиска збирає на вологих луках та позбавлених рослинності відкритих просторах на берегах рік, озер та боліт, але також на сухих луках та полях.  

Опис

Довжина тіла – 17 см Розмах крил - 23 – 27 см Вага – 12 – 18 г

В дорослого самця підвиду flava голова сіра; над оком білувата "брова"; спина, поперек і надхвістя оливково - зелені; верхні покривні пера крил сірувато - чорні; підборіддя біле; низ тулуба яскраво - жовтий; махові пера бурі; стернові пера чорні, дві крайні пари з білою барвою; дзьоб і ноги чорні. Деякі підвиди, які не гніздяться в межах країни, але зустріч з якими можлива під час міграцій та зальотів, відрізняються забарвленням голови - у підвиду thunbergi голова темно - сіра; під оком і на покривних перах вуха чорна пляма; підборіддя жовте; у підвиду beema голова світло - сіра; "брови" і підборіддя білі. Доросла самка підвиду flava зверху оливково - бура; горло біле; низ тулуба жовтуватий. У молодого птаха верх оливково - бурий; низ вохристо - білий, на шиї і волі темні плями.

Спосіб життя

Своїми рухами жовті плиски нагадують своїх родичів – плисок білих, проте, на відміну від останніх, здобич найчастіше шукають на землі, а не в повітрі. Вони досить моторно пересуваються на поверхні землі і спритно літають низько над землею. Раціон харчування складають різні дрібні безхребетні тварини: павуки, клопи, веснянки, твердокрилі, мухи, гусінь, метелики, комарі і мурахи. Поживу, зазвичай, шукають на землі, швидко пересуваючись серед трави.

Розмноження

У місцях гніздівель жовті плиски з'являються після сходу снігу і появи зеленої трави - в лютому-травні в залежності від широти. В помірній смузі птахи зазвичай прилітають у другій половині квітня. Гніздо жовті плиски облаштовують на заболоченій території з багатим трав'янистим і чагарникових покровом, в невеликій заглибині на землі - під кущиком, в густій траві або біля купини. Перед початком будівництва самка протягом одного-двох днів ретельно обирає місце для гнізда, оглядаючи в окрузі кожен п'ятачок рослинності. Гніздо - плоска чашечка діаметром 80-110 мм і глибиною 30-45 мм. За будівельний матеріал використовуються різні частини лугових рослин; дно гнізда встеляється пучками шерсті або кінського волосу. Часто на дні гнізда можна виявити один-два зелених листочка злакових рослин або кілька пір'їн. Кладка складається з 5-6 зеленувато-білих або жовтувато-білих яєць з темним крапом. Інкубаційний період складає 10-13 днів, насиджує одна самка. Самець під час будівництва гнізда і насиджування перебуває поблизу, часто на вершині високої трави, охороняє територію і зрідка годує самку. У разі виникнення небезпеки самець починає кричати і літати навколо гнізда, а самка залишає гніздо, перебігає в траві на відстань в 10-20 м, злітає і приєднується до самця. За вилупилися пташенятами доглядають як самець, так і самка. Пташенята залишають гніздо приблизно через 13 днів, проте ще деякий час не здатні літати і годуються батьками. Іноді в кінці червня самка відкладає вдруге за сезон. Приблизно в середині літа батьки разом з підрослими нащадками починають кочувати болотистими місцями, а зимова міграція триває з середини серпня до середини жовтня.

Щеврик лісовий - Anthus trivialis - Лесной конек

Середовище існування

Ареал щеврика лісового охоплює лісові зони Євразії від атлантичного узбережжя на схід до південно-західного схилу Верхоянського хребта. Зимує в тропіках Африки та Азії. Гніздиться в різноманітних хвойних та листяних лісах, обираючи переважно розріджені місцини, узлісся, галявини, вирубки чи згарища. Оселяється також серед чагарників поблизу лісів і рідколісся, іноді також мохових боліт, на останніх лісовий щеврик часом гніздиться поряд зі щевриком гірським і трав’янками. Рідколісся і болота обирає для гніздування частіше в тому випадку, якщо там є самітні високі дерева. У горах лісовий щеврик гніздиться, зазвичай, до верхньої межі лісу, але нерідко населяє і альпійські луки. На прольоті трапляється в тих же біотопах, де й гніздиться, крім того, особливо на півдні поза гніздовим ареалом - у відкритих місцях, на луках, у рівнинних степах і навіть на пісках. В Україні гніздиться в лісовій та лісостеповій смугах, а також в значних лісових насадженнях степової смуги і в гірському Криму; мігрує на всій території.

Опис

Довжина тіла – 15 см Розмах крил – 25 – 27 см Вага – 12 – 29 г

У дорослих самця і самки влітку спинна сторона тіла блідо - пісочно-бура, поцяткована досить широкими темними смугами, надхвістя темних смуг не має, на найдовших пір'їнах верхніх покривних крила вони слабо виражені. Покривні крила, так само як і першорядні махові пера, бурі зі світлими облямівками, які на першорядних махових ледь виражені . Черевна сторона тіла вохристо-жовтувата , біліюча в середині тулуба і в надхвістя. На волі і на грудях широкі чорне ряботиння, на боках тіла вони значно вужчі, а з боків горла зливаються в смугу, що йде від основи підборіддя до вола. Крайня пара стернових біла або білувата , але внутрішнє опахало по діагоналі від основи зовнішнього опахала до внутрішньої сторони вершини буре; друга пара стернових з білою передвершинною плямою і слабо вираженою білою облямівкою зовнішнього опахала, решта стернових чорнувато-бурі, на середній парі світліші краю. У свіжому осінньому оперенні птах виглядає темнішим і яскравішими. Райдужна оболонка темно-бура, дзьоб бурий з роговим основою нижньої щелепи, ноги жовтувато-бурі - Молоді птахи більш буруваті, з широкими бурими облямівками пер крила і грубо поцятковані знизу.

Спосіб життя

Щеврик надто обережний птах. Якщо він помітить, що хтось був біля гнізда, то зовсім залишить його. Захисне забарвлення оперення птаха робить його майже непомітним на землі. Цікаво, що він ніколи не злітає просто з гнізда, а заздалегідь відходить від нього метрів на десять. Повертаючись назад, сідає на такій же відстані і підходить до гнізда. Харчується щеврик лісовий майже виключно дрібними безхребетними, з кінця липня споживає також насіння деяких рослин, таких як перестріч, осока, берези бородавчатої, тощо, проти в малих кількостях. З комах споживає переважно гусінь метеликів, довгоносиків, мурашок, павуків. Поживу підбирає виключно із землі.

Розмноження

Весною щеврик лісовий прилітає в першій половині квітня. Моногамний птах. Гніздові території займає одразу по прильоті, співає до середини липня. Манера співу характерна. Самець сидить на гілці дерева і, починаючи свою пісню, підіймається досить круто в повітря, а потім помалу опускається на інше дерево, закінчуючи свою пісню своєрідними «вигуками». Таким чином, токування лісового щеврика пов'язане з розрідженим розташуванням дерев. Гнізда - завжди на землі, зазвичай на лісових узліссях біля пнів або на купинах, у чагарниках, поблизу ровів, насипів і під бур'янами на лісових галявинах і в лісових балках, іноді на болоті або поблизу берегів річки. Зазвичай, гнізда розташовує серед деревостану, але не далі 30-50 м від узлісся або галявини, іноді ж вони бувають на лузі або галявині до 30 м від межі лісу. У горах в субальпійській смузі гнізда часто бувають по сторонах занедбаних скотарських стежок, що утворюють невеликі навіси і укриття. Гніздо має вигляд плоскої чаші, хоч траплялись знахідки гнізда щеврика лісового у вигляді глибокого циліндра в купині . Робиться гніздо з тонких стеблинок трави з домішкою моху і (не завжди) кінського волосу ; іноді це просто плоска ямка, вистелена сухими стеблинками і листям злаків, причому лоток виведений з тонких корінців і кінського волосу.

За літо дві кладки. У першій (наприкінці квітня-травні) кладці звичайно 5 яєць; в другій (у червні) 4-5. Шкаралупа ніжно-матова або трохи блискуча з цятками. Насиджують кладку обидва птахи. Тривалість насиджування 10-11 днів, пташенята виводяться не одночасно, а принаймні в два дні. Пташенята проводять у гнізді 9-10 днів; годують пташенят обоє батьків. Зазвичай батьки здобувають поживу на відстані 20-30 м від гнізда, іноді, однак, птахи не шукають корм біля гнізда і відлітають за ним на просіку на відстань 80-100 м. Осінній відліт триває весь жовтень.

Родина Сорокопудові - Laniidae - Сорокопутовые

Сорокопуд терновий - Lanius collurio - Обыкновенный жулан

Середовище існування

 Сорокопуд терновий живе на сухих відкритих місцевостях з чагарниковими заростями і високою травою, охоче селячись на лісових галявинах, у молодих лісопосадках і сільській місцевості. На його ділянці неодмінно повинні рости колючі чагарники: зарості дикої малини і ожини, кущі шипшини або терену. У гірській місцевості сорокопуд оселяється на висоті до 3000 м, найчастіше на альпійських луках. Зимують сорокопуди в тропічних регіонах Африки. На території України може траплятися скрізь.  

Опис

Довжина тіла – 16—18 см Розмах крил – 28—31 см Вага – 28 г

Самець забарвлений яскравіше і контрастніше самки. Верхня частина тіла у самців червонувата. Голова сіра, через очі проходить типова для цієї родини пернатих чорна смужка - «маска». Нижня частина тіла дещо рожевувата, хвіст чорно-білий з малюнком. У самок і молодих птахів верхня частина тіла коричнева з звивистим малюнком. Нижня частина тіла темно-жовтого кольору з таким же малюнком.

Спосіб життя

Сорокопуд терновий любить тривалий час сидіти на верхівці якогось колючого чагарнику, який слугує йому за спостережний пункт. Сидячи не гілці цей маленький мисливець безперестанку хвацько махає хвостом. Незважаючи на близьку спорідненість з горобцями, сорокопуд - типовий хижак. Його здобиччю стають великі комахи: жуки, бабки, оси і джмелі, яких він хапає на льоту, а також миші та жаби. Комах сорокопуд проковтує цілком, а більшу здобич настромлює на гострі шипи, гілочки, колючий дріт або заклинює її в розвилці гілок, влаштовуючи своєрідну комору. Ця маленька хитрість дозволяє сорокопудові легко відривати і ковтати шматочки м'яса, а залишок відкладати «на майбутнє». Десертом до м'ясного меню служать різні ягоди. Оскільки основу раціону сорокопуда становлять комахи, чисельність цих птахів багато в чому залежить від погоди в даному регіоні. Наприклад, масивні зливи в травні чи липні перешкоджають розмноженню комах, і для сорокопудів настають важкі часи. Брак поживи в розпал гніздового сезону призводить до уповільнення зростання пташенят, а в крайніх випадках - до часткової або навіть повної загибелі виводка.

Розмноження

Навесні сорокопуди повертаються на місця гніздування, щоб вивести нащадків. Самці з'являються раніше самок, і незабаром можна спостерігати розбивку на пари. Гніздо будує самка, розміщуючи його в гущі гілок колючого чагарнику, рідше на деревах на висоті від 1 до 3,5 м. Гніздо має вигляд чашечки, сплетеної із зелених травинок, корінців, прутиків, листя і лишайників; за додатковий будматеріал нерідко слугують обривки шпагати, клаптики паперу або тканини. Усередині плетиво щільніше, а лоток вистелений китицями очерету і злаків, м'якими пір'їнками й шерстю. У травні-червні самка відкладає від 4 до 6 яєць, які акуратно покладені в гнізді віночком тупими кінцями назовні. Забарвлення яєць змінюється від рожевого і кремового до білого та ясно-зеленого з дрібними сірими, фіолетовими або бурими цяточками. Насиджує кладку тільки самка протягом 14-16 днів, а самець весь цей час тримається неподалік, приносячи їй поживу і підтримуючи чистоту в гнізді. Пташенята знаходяться в гнізді 12-16 днів і часто залишають його, ще не вміючи літати, тому батьки продовжують годувати їх ще близько трьох тижнів.

Родина Дроздові - Turdidae - Дроздовые.

Трав’янка лучна - Saxicola rubetra - Луговой чекан

Середовище існування

Ареал трав’янки лучної охоплює Європу і Західний Сибір, на південь до Північного Ірану. На території України гніздиться майже на всій території, крім Криму та Приазов'я, де можливі окремі випадки гніздування; мігрує скрізь. Гніздовим біотопом виду слугують рівнинні і горбисті луки, зазвичай сильно зволожені, рідко вкриті кущами і великими бур'янами, узлісся лісів, чагарники, також лісові галявини і вирубки, згарища, іноді цей птах трапляється і на галявинах серед суцільних лісів, ріллі та ярів.

Опис

Довжина тіла – 12,5 см Розмах крил – 21 – 24 см Вага – 10 – 27 г

В дорослого самця в шлюбному вбранні верх рудувато бурий, з темною строкатістю; над оком біла "брова"; вуздечка, щоки і покривні пера вух чорно - бурі; від підборіддя щоку знизу окреслює біла смуга; горло, воло і боки тулуба руді; груди і черево білі, з вохристим відтінком; поздовжні смуги біля основи крил і основа покривних пер першорядних махових білі; махові пера темно - бурі; центральні стернові пера бурі, верхня частина інших стернових пер біла, кінцева - темно - бура; рудуваті з темною верхівкою пера надхвістя накривають центральну частину хвоста; дзьоб і ноги чорні; у позашлюбному вбранні пера зі світлою облямівкою; воло і боки тулуба з темною строкатістю.

В дорослої самиці в шлюбному оперенні "брови" вохристі; вуздечка і щоки бурі; горло, воло і груди рудуваті; на покривних перах першорядних махових білих смуг нема; в позашлюбному оперенні схожа на позашлюбного самця. Молодий птах подібний до дорослого в позашлюбному вбранні, але пера вола і грудей з темною облямівкою. Спосіб життя

Трав’янка лучна - досить довірливий птах, воліє сидіти на кінці сухої гілки, кілочка або верхівці високої рослини, звідки вистежує здобич. Після того як здобич вистежено і впіймано на землі або в повітрі, птах повертається на колишню присаду або займає нову, на якій знову завмирає в очікуванні. Харчовий раціон трав’янки лучної складають здебільшого комахи, зокрема жуки, іноді також прямокрилі і клопи. Також птахи споживають павуків, молюсків та хробаків.

Розмноження

Трав’янка лучна гніздиться окремими парами, не утворюючи колоній і при великій щільності населення. Гнізда облаштовує на землі в заглибині серед густої трави або біля кореня великих бур'янистих трав. Гніздо виглядає грубим і пухким, зведеним з сухих торішніх трав і зотлілих частин трав'янистих рослин, неглибокий лоток буває вистеленим дуже тонкими стеблинками злаків. Будує гніздо самка, а самець її зазвичай супроводжує. У повній кладці 5-6, іноді 4 або 7 яєць. У році одна кладка, але у випадку втрати першої може бути додаткова. Забарвлення яєць досить густе зеленувато-блакитне, іноді з світло-іржавими цятками. Насиджує одна самка; тривалість насиджування 12-13 днів, пташенят вигодовують обоє батьків, тривалість перебування пташенят в гнізді 12-13 днів (стривожені пташенята залишають гніздо раніше), але літати пташенята починають на 17-19-й день життя; після вильоту пташенят з гнізда батьки тримаються з ними і годують приблизно 2-3 тижні. У Харківській області не насиджені повніше кладки трапляються з кінця травня, приблизно по середину червня, пташенята, які вже добре літають, трапляються в кінці червня, а в середині серпня птахи починають згуртовуватись в зграї. Під Києвом гнізда зі свіжими яйцями знаходять вже в середині травня. На Поділля гнізда з повними кладками можна знайти 6-20 травня.

Кам’янка звичайна - Oenanthe oenanthe - Обыкновенная каменка

Середовище існування

Гніздовий ареал кам’янки звичайної охоплює Європу, Сибір, а також Канаду, Аляску в Північній Америці та Гренландію. В Україні гніздовий, перелітний птах на всій території. Зимує в Африці. Кам'янка звичайна - мешканець відкритих, зазвичай сухих ландшафтів: піщаних і кам'янистих ділянок, голих або з невисокою рослинністю, районів з рідколіссям і чагарниками, в тому числі високо в горах. На прольоті часто трапляється також на морських берегах, рівнинах, оброблюваних землях.

Опис

Довжина тіла – 14,5 – 15,5 см Ромах крил - 26 – 32 см Вага – 15 – 34 г

У дорослого самця в шлюбному вбранні голова зверху, задня частина шиї, спина і поперек сірі; лоб, «брови» і надхвістя білі; смуги, які проходять через очі, і крила чорні; горло, передня частина шиї і воло вохристі; груди і черево білуваті, з вохристим відтінком; хвіст у верхній частині білий, крім майже повністю чорних центральних стернових пер, кінцева частина хвоста чорна; дзьоб і ноги чорні. У позашлюбному оперенні у самця верх буруватий; смуги, які проходять через очі, темно-бурі; горло і воло світло-вохристі; на чорних перах крил неширока рудувата облямівка. Самка у шлюбному оперенні зверху бурувато-сіра, з білуватими «бровами»; вуздечка темно-бура; лоб, щоки передня частина шиї і воло бурувато-вохристі; махові пера і їх покривні темно-бурі; спід крил буруватий. У позашлюбному оперенні самка подібна до позашлюбного дорослого самця, але темно-бурих смуг на боках голови нема; на темно-бурих перах крил широка рудувата облямівка. Молодий птах подібний до дорослого у позашлюбному оперенні, але пера верху і на волі з темно-бурою облямівкою.

Спосіб життя

Кам’янки звичайні населяють відкриті, переважно сухі, трапляються в горах, в степу, в культурному ландшафті населяють безлісні пустки, кар'єри, кам'янисті розсипи, узбіччя і насипи залізничних колій. Охоче оселяється в населених пунктах, особливо в районах новобудов, будівельних майданчиків, промислових підприємств тощо. Живиться кам'янка переважно комахами, а також павуками, дрібними наземними молюсками та дощових червами. Восени також споживає ягоди. Цей вид здійснює одне з найдовших переміщень серед дрібних птахів. З усього гніздового ареалу, включаю Сибір, Аляску, Канаду і Г

Розмноження

 Гніздиться окремими парами (іноді декілька пар розміщуються досить близько одна від одної). Гніздо будує на ділянках з розрідженою слабко розвиненою рослинністю або зовсім без неї під камінням або серед них, у купах цегли, під дахами невеликих будівель, на землі в різноманітних пустотах, в норах гризунів, під різноманітними плитами тощо. Гніздо являє собою нетривку, незграбну споруду у вигляді нагромадження сухих стебел, трави, корінців. Лоток сплющений, вистелений пір'ям, шерстю, волоссям або рослинним пухом, ватою. Діаметр гнізда 10,5—13,0, висота 6, діаметр лотка 7,0—8,0, глибина лотка 4,5 см. Розміри гнізда залежать від величини ніші або камери, в якій розміщене гніздо. У повній кладці 4—6, рідко 3 або 7 яєць. Шкаралупа матова, інколи зі слабким блиском, ніжно-світло-блакитна, з легким зеленуватим відтінком. Перші кладки з'являються у травні. Насиджує протягом 13—14 діб самка. Пташенят вигодовують обоє батьків протягом 15 діб.   Горихвістка звичайна - Phoenicurus phoenicurus - Обыкновенная горихвостка

Середовище існування

Ареал горихвістки звичайної охоплює Західну Палеарктику, де вона повсюдно поширена в Європі, та подекуди в Азії аж до Північно-Західного Китаю. В кінці серпня горихвістки звичайні прямують на зимівлі до Африки або Аравійського півострова. В Україні гніздиться майже на всій території, крім південних і південно-східних степових районів; під час міграцій трапляється скрізь. Горихвістка звичайна гніздиться в світлих лісах та лісових насадженнях, зокрема старовинних дібровах, як також в парках, великих садах та міських цвинтарях. Цей птах оселяється також в змішаних біотопах, таких як верескові пустки, понад струмками та узбіччями доріг, в місцинах з пагорбами та старовинними кам’яними стінами та будинками. Плодові сади зі старовинними методами господарювання є важливим гніздовим біотопом горихвістки звичайної в Центральній Європі. Поживу горихвістка звичайна здобуває в місцях з рідкою й низькою рослинністю, де здобич більш доступна, зокрема під деревами на узліссях та на свіжоскошених луках.

Опис

Довжина тіла – 14 см Рохмах крил - 20,5 – 24 см Вага – 10 – 20 г

У шлюбному вбранні дорослий самець підвиду phoenicurus зверху сірий; лоб білий, біля основи дзьоба - чорний; вуздечка, щоки, покривні пера вух і горло чорні; воло, груди і боки тулуба яскраво-руді; черево білувате; надхвістя руде; підхвістя світло-руде; махові пера бурі; хвіст яскраво-рудий, окрім бурих центральних стернових пер; дзьоб і ноги чорні; в підвиду sаmаmisіcus, що гніздиться в Криму, на другорядних махових перах біла облямівка, яка на складеному крилі утворює світлу пляму; в позашлюбному оперенні чорні й руді пера з вузькою білою верхівковою облямівкою. Доросла самка бура; воло, груди і боки тулуба рудуваті. Молодий птах подібний до дорослої самки, але пера верху з вохристими рисками; на вохристих перах низу вузька темна верхівкова облямівка.

Спосіб життя

В їжу горихвістка звичайна споживає різноманітних безхребетних, як також ягоди, фрукти та насіння. Збирає поживу серед кущів та низьких гілок дерев, іноді злітає на землю, щоб підхопити здобич з якою потім вертається на сідало. Вкрай рідко шукає їжу серед опалого листя. Іноді горихвістка звичайна може переслідувати комах в польоті, підбирати її з гілок та листя, та робити обльоти над рослинами в пошуку здобичі.

Розмноження

Шлюбний сезон проходить між квітнем і червнем. Самці горихвістки звичайної першими прибувають до місць гніздування і встановлюють територію, на яку за кілька днів прилітають самки. Самці здійснюють ряд прийомів для приваблення самки, які включають присідання та позування з розкритими крилами та яскравим хвостом перед потенційною «дружиною». Самець також вказує на потенційне місця для гнізда сидячи біля нього або поруч. Гніздо зазвичай розташоване на висоті від одного до шести метрів над землею в дуплі в дереві, в старому пеньку, поміж каміння, в стіні будинку чи в штучні гніздівлі. Гніздо виглядає як пухка споруда зведена з трави, корінців, моху та іншої рослинності та вистелена шерстю та пір’ям.

Вільшанка звичайна - Erithacus rubecula - Обыкновенная зарянка

Середовище існування

Вільшанка поширена у більшій частині Європи і в західній частині Сибіру, на схід – приблизно до долини Єнісею. Крім того, ареал її поширення – Мала Азія, Кавказ, північ Ірану, а також Північно-Західна Африка. Європейський ареал в основному не заходить північніше 63° пн. ш. Зимує вільшанка в більшій частині Європи, в Північній Африці, Малій Азії і Ірані. Населяє лісову зону: листяні, хвойні і змішані ліси. Іноді, особливо під час прольоту і зимівлі, зустрічається в населених пунктах. В Україні гніздовий, перелітний птах лісової і лісостепової смуг, а також значної частини степової смуги та гірського Криму. Мігрує на всій території. Оселяється у вологих, зарослих чагарником місцях, по лісових ярах, біля лісових боліт і озер, у парках, садах тощо

Опис

Довжина тіла – 14 см Розмах крил – 20-22 см Вага - 16-22 г Тривалість життя в неволі – до 20 років

Вільшанка – птах розміром з горобця. Має округлу форму тіла, рихле оперення і характерний вигляд: яскрава помаранчево-червона пляма охоплює груди, горло, “щоки” і лоб. Верх тіла оливковий, відділений від низу сіруватою смугою, що проходить показу ока, вниз через бік шиї і вола. Черево і підхвістя білуваті. Дзьоб чорний. Ноги бурі, тонкі, високі і широко розставлені. Постава пряма, крила дещо опущені. З розпушеним оперенням, особливо взимку, шию не видно і птах схожий на кульку. Статевого диморфізму немає. Молодий птах зверху бурий, з рудуватими плямами. Пера горла, вола, грудей і боків тулуба рудувато-вохристі, з темно-бурою облямівкою.

Спосіб життя

На землі вільшанка малопомітна і, користуючись цим, вона майже весь час тримається в нижньому ярусі або знизу. Тут вона годується різноманітними дрібними гусеницями, жуками, метеликами, під опалим минулорічним листям знаходить дрібних земляних черв'яків, з зелені кущів знімає слимаків, тлю та інших листоїдів-шкідників. На парканах і стінах будинків розшукує павуків і висячих лялечок денних метеликів. Ловить мух, комарів, проте літаючих комах переслідує гірше, ніж бігаючих. Неперетравлені тверді залишки комах вона викидає через рот у вигляді пелеток. В кінці літа і осінню вільшанка починає споживати ягоди – чорницю, ялівець, черемху, смородину, дерен, крушину та інші. Вільшанка довірлива до людини і допитлива, проте не терпить своїх родичів і яро захищає свою територію. Самці досить гарно співають у вечірні години, а також після настання темряви.

Розмноження

Зазвичай вільшанки влаштовують свої гнізда прямо на землі, під корінням дерев або в основі кущів, рідше – в гнилих пнях, тріщинах чи дуплах дерев, а іноді і в живоплотах. Стінки гнізда досить рихлі, зроблені з сухого листя, стебел трави, моху. Лоток вистелений м`якими травинками, корінчиками, волосинками або шерстю. Самка відкладає 4-6 світло-рожевих, матових, з бурими цятками яєць. Впродовж сезону пара часто робить дві кладки. Насиджує їх самиця. Годують пташенят обидва дорослих. Молоді птахи залишають гніздо у віці 12-15 днів, але ще 8-10 днів тримаються з батьками, після чого починають вести самостійний спосіб життя.

Соловейко східний - Luscinia luscinia - Обыкновенный соловей

Середовище існування

 Соловейко східний поширений на гніздуванні в Європі та Азії, зимує в Африці. Є вікарним видом по відношенню до соловейка західного. В Україні гніздиться на всій території, крім Карпат і більшої частини Криму; під час міграцій трапляється скрізь. Соловейко східний – вологолюбний птах. Максимальної чисельності він досягає в заплавних лісах. Улюблені місця її проживання - заплавні і низовинні вологі діброви смуги хвойно-широколистяних лісів і діброви європейської лісостепу. Основна схема гніздової мікростації східного соловейка - густі, тінисті зарості калини, черемхи, крушини і жимолості в заплаві річки, біля невеликого струмочка або лісового джерела. Соловейко охоче гніздиться і в густих заростях вологолюбних трав. Важливо лише те, щоб в хащах травостою, який вдало маскує птаха і затінює землю, залишався вільний від трави простір. Найкращі умови такого типу виникають в заростях кропиви, деяких зонтичних і заплавних чагарниках. Прекрасним прикладом сприятливих гніздових мікростацій є тінисті зарості бузини в вологих низинних та байрачних місцевостях. У лісовій зоні соловейко широко розселяється в заплавах лісових струмків і річок, низовинних вільшаниках.

Опис

Довжина тіла – 16-20 см Ромах крил - 25-29 см Вага – 22-30 г

Дорослий птах зверху бурий, надхвістя зі слабким рудуватим відтінком; низ білуватий, з нечіткими темними плямами на волі; боки тулуба буруваті; махові пера бурі; хвіст бурий, з рудим відтінком; дзьоб і ноги бурі. Молодий птах буруватий, строкатий, на перах темна облямівка. Соловейко східний дуже подібний до соловейка західного, від якого відрізняється темними плямами на волі, але найдостовірніше — піснею.

Спосіб життя

Соловейко східний здобуває поживу переважно на землі, подачу дощових черв’яків, личинки, лялечок та дорослих комах, зокрема жуків, міль, мурах та мух. Восени, до раціону птаха також входять ягоди смородини, порічок та бузини. Перед тим, як перетнути Сахару під час міграції, солов’ї накопичують жирові запаси. Експериментально доведено, що магнітні сигнали стимулюють птахів до цього. Симуляція магнітного поля в Північному Єгипті заохочувала птахів, що мігрували зі Швеції розбудовувати свої запаси жиру.

Розмноження

 Гніздяться солов'ї східні окремими парами, які у сприятливих місцях можуть бути розташовані на відстані 50—100 м одна від одної. Гніздо будують, зазвичай, на землі біля коріння кущів, дерев, іноді під купами хмизу, рідко — невисоко над землею (15 см або дещо вище) у розгалуженні кущів. Гніздо, здебільшого, розміщується не в ямці, як у більшості птахів, що гніздяться на землі, а серед лісової підстилки таким чином, що його краї бувають на одному рівні з поверхнею. Гніздо є досить грубою спорудою. Зовнішній її шар складається з декількох рядів напівперегнилого листя дерев. На краях гнізда до них додаються гілочки, сухі стебла трав'янистих рослин, часто листя осоки. Основа гнізда зазвичай також складається з листя. Лоток висланий дуже тонкими стеблами злаків та їх листочками, корінцями, шерстю, іноді з домішками кінського волосу. Пір'я для вистилки не використовуються. У повній кладці 4—5, інколи 6 яєць. Шкаралупа блискуча, іноді майже матова. Забарвлення її варіює від оливково-коричневого до темно-шоколадного кольору. Плям або крапок на шкаралупі немає. Повні свіжі кладки зазвичай з'являються в другій та третій декадах травня. У випадку розорення гнізда можлива повторна кладка. Насиджує самка протягом 13—14 діб.

Чикотень - Turdus pilaris - Рябинник

Середовище існування

Чикотень поширений у лісовій та лісостеповій зонах Європи та Азії. Зимує у південних районах області поширення. В Україні гніздиться лісовій і лісостеповій смугах також подекуди в степовій смузі; мігрує і зимує по всій території. Населяє різноманітні типи листяних, мішаних та хвойних лісів. Віддає перевагу світлим, розрідженим ділянкам лісу, часто розташованим поблизу галявин, вирубок або узлісся. Особливо охоче гніздиться по сусідству з житлом людини, а також в різноманітних насадженнях культурного ландшафту (в лісопарках, старих алеях парків, на цвинтарях, в невеликих скверах). Основна умова гніздування цього птаха — це волога місцевість. Наявність води чи вологість ґрунту необхідна чикотню не лише для зібрання мокрої землі при побудові гнізда, вона визначається особливістю їхнього живлення — дощовими червами і наземними молюсками.

Опис

Довжина тіла – 25,5 см Розмах крил – 39 – 42 см Вага - 75 – 140 г

Птах середнього розміру. Статевий диморфізм не виражений. У дорослого птаха голова зверху, щоки, шия ззаду і з боків, поперек і надхвістя сірі, на голові чорні риски; над оком білувата «брова»; спина, плечі і верхні покривні пера другорядних махових каштанові; горло, воло і груди зверху рудуваті, з темно-бурою строкатістю; боки тулуба і підхвістя білуваті, з темно-бурими стрілоподібними плямами; низ грудей і черево білі; покривні пера споду крил білі; махові пера темно-бурі; хвіст чорно-бурий; дзьоб жовтий, на кінці бурий; ноги темно-бурі. Молодий птах зверху сірувато-бурий, зі світлими рисками; низ білуватий, на волі і боках тулуба темні плями. Від решти дроздів відрізняється поєднанням сірого і каштанового кольорів у забарвленні верху.

Спосіб життя

Поживу чикотні збирають під час гніздового періоду на землі. По землі дрозди переміщуються ривками, постійно крутячи головою і роздивляючись ґрунт, рухами дзьобу розкидають або навіть перевертають листя. Головною їжею є дощові черви і наземні молюски. У багатьох випадках дощовими червами живляться не лише дорослі птахи, але і вигодовують ними своїх пташенят. Поїдають чикотні також різних жуків, їх личинок, гусениць, лялечок, багатоніжок, мокриць та інших безхребетних, що живуть у ґрунті. Коли достигають ягоди, починаються масові кочівлі чикотнів, що збираються і зграї. У цей час вони поїдають полуницю, чорницю, смородину, вишні, малину. Восени вони можуть живитись м'якими і солодкими яблуками. Головним кормом чикотнів взимку є плоди горобини. Її врожаї визначають місця концентрації і умови зимівлі цих птахів у північних і центральних районах їх ареалу. Від цих урожаїв залежать не лише розміри кочівних і зимуючих зграй, а і загальна їх чисельність.

Розмноження

Гніздяться окремими парами, але частіше невеликими колоніями (по 10—30 пар), зрідка досить крупними колоніями (до 100 пар). Гнізда розміщують на деревах, частіше на висоті 1—6 м. Гніздо у чикотнів будує самка. Самець при цьому супроводжує, охороняє її і місце гніздування. Гніздо являє собою досить масивну будівлю. Гніздовий матеріал (суха трава, гілочки і мокру землю) самка збирає недалеко від гнізда. У теплу і суху погоду побудова гнізд іде досить швидко. Але в тих випадках, коли дрозди будують особливо товсту глиняну прокладку, що частіше відбувається у холодних і дощових районах або в холодні роки, побудова гнізда триває 7—10 днів і після закінчення гнізда птахи просушують його ще декілька днів. У теплі роки кількість глини може значно зменшуватись і тоді гніздо будується дуже швидко — протягом 2—4 а іноді навіть і 1 дня. Кладку з 4—7 зеленуватих з бурими плямами яєць в травні — червні насиджує тільки самка протягом 13—15 днів. Самець в цей час оберігає її, бере активну участь у захисті колонії. Під час насиджування він не годує самку і їй потрібно самій добувати собі їжу. Вилуплення пташенят неодночасне і триває протягом 48 годин. Пташенята, які щойно вилупились, мають масу, в середньому, 6,2 г. Годують пташенят і самка і самець протягом 12—13 днів. Пташенята покидають гніздо зазвичай на 13—14 день після народження, ще не вміючи літати.

Дрізд чорний - Turdus merula - Черный дрозд

Середовище існування

Чорний дрізд добре пристосувався до життя у найрізноманітніших умовах. У далекому минулому він був мешканцем густих дрімучих лісів, однак інтенсивні рубки лісових масивів призвели до того, що тепер цей птах без остраху хазяйнує в міських парках і садах всього Європейського континенту, задовольняючись навіть крихітними острівцями зелені в центрі великих міст. Окрім того, нинішня популяція урбанізованих дроздів значно перевищує ту, яка жила у лісах в минулі часи.

Опис

Довжина тіла – 24-25 cм Розмах крил – 34-38,5 см  Вага – 88-100 г Тривалість життя – 8 років (середня), максимальний рекорд – 20 років.

У чорних дроздів дуже добре виражений статевий диморфізм. У самців забарвлення однотонно чорне, блискуче, а у самиць на спині темно-буре, черевний бік іржаво-вохристий, на світлому горлі видніються темні плямки і смужки. У самця весь дзьоб помаранчево-червоний, а дзьоб самиці біля основи нижньої щелепи забарвлений у жовтий колір. Очі у птахів облямовані вузькими жовто-оранжевими кільцями. Ноги темно-бурі, гомілка вкрита коротким пір’ям. Палці довгі та тонкі, три з них направлені вперед, один – назад.

Спосіб життя

Чорні дрозди, які гніздують в лісі, відносяться до ліку перелітних птахів і восени вирушають зимувати у теплі краї. Міські дрозди, як правило, ведуть осілий спосіб життя, хоча багато з них вважає за благо проводити зиму в м’якому південному кліматі. Повертаючись навесні до місць гніздівлі, самці дуже дзвінко та мелодично співають. Тихими вечорами вони часто пестять наш слух ніжними трелями, схожими на звуки флейти, іноді вплітаючи в них різкі скрекочучі звуки, підслухані у великому місті. Раціон чорних дроздів великий та різноманітний. Навесні та влітку вони завзято полюють на дрібних безхребетних, особливо полюбляють дощових червів, а в кінці літа та восени переходять на рослинну їжу: ягоди полуниці, смородини, вишні, черешні, горобини, бузини, терену. Восени птахи посилено харчуються, щоб накопичити на зиму достатній запас жиру. У морозні дні дрозди, що зимують на місцях гніздування, намагаються економити енергію, сильно настовбурчившись відсиджуються в тихих куточках, де нема вітру, а теплий повітряний прошарок між пір’ям рятує їх від холоду.

Розмноження

Своє громіздке гніздо чорний дрізд, як правило, поміщує в розвилках дерев, густому живоплоті, тріщинах старих стін, а у містах залюбки оселяється на балконах будинків. У альтанках та заростях витких рослин. Гніздо будується із сухих травинок і корінців, хазяїн штукатурить його глиною, змішаною зі шматочками моху, а дно вистилає м’якими сухими билинками. Самиці лісових дроздів роблять першу кладку на початку квітня, а міські жителі – вже у кінці березня. Число яєць у кладці коливається від 4 до 7. Забарвлення яєць світло-блакитне з бурими крапинками. Зазвичай кладку насиджує тільки самиця протягом 14 днів. Пташенята залишаються у гнізді до двох тижнів, поки батьки їх інтенсивно годують. Щойно ставши на крило, юні дрозди залишають гніздо, але ще 2-3 тижні перебувають під батьківською опікою і тримаються поблизу рідного дому, навіть коли старші птахи вже повністю заклопотані піклуванням про наступний виводок.