Найпоширеніші способи виготовлення писанки:

-         фарбування яйця в один колір (червоний, синій, зелений, жовтий) характерне для всієї України )– крашанки, галки, галунки, сливки;

-         нанесення малюнка на пофарбоване в один колір тло яйця гострим предметом – дряпанки або скробанки;

-         розпис яйця пензликом олійними фарбами – кальовки;

накапування на пофарбоване яйце воску з наступним занурюванням його в фарби – від світлої до темної – крапанки.

Із кінця 19 століття поряд із писанками створюються дряпанки і мальованки.

Дряпанка – це крашанка, на якій орнамент видряпане голкою або металевим стержнем.

Мальованка – це яйце, розписане фарбами за допомогою пензля.

Білі писанки (галунки), що належать до вишуканих мистецьких творів, трапляються здебільшого на Київщині та Чернігівщині.

Після нанесення кольорового орнаменту решту яйця знебарвлюють міцним капустяним квасом або галуном, і тоді на сніжно-білому тлі розквітають неперевершеної краси та яскравості малюнки.

У наш час мистецтво писанок чарує око розмаїттям орнаментальних мотивів і буяння насичених фарб. У художньому відношенні писанки міцно пов’язані з іншими видами народного мистецтва певної місцевості, у них простежуються давні традиції та древні форми українського народного орнаменту. Писанки – це витвір  руки і  душі. Коломиєю – національним центром писанкарства.

 Українські народні тканини (ткацтво) мають  різне призначення, виготовляються народними майстрами ручним способом.

Ткацтво – сукупність виробничих процесів виготовлення тканини на ткацькому верстаті шляхом переплетення взаємно перпендикулярних текстильних ниток. До народних тканин належать сурові полотна, сукна, вовняні тканини, поштучні вироби (скатерки, рушники, хустки, пояси, рядна, намітки, плахти, запаски та ін.).

Історична довідка

Примітивне ручне ткацтво виникло ще за часів неоліту як вид плетіння. Вважають, що ручний ткацький верстат виник ще за 5 тисяч років до н.е. Рання стадія ткацького виробництва на східнослов’янських землях припадає на період трипільської культури. Археологічні знахідки цього періоду представляють значну кількість ткацького знаряддя – деталі первісних ткацьких верстатів, глиняні прясельця для веретен, ткацькі грузила. Самих тканин цього періоду не виявлено, але є відбитки їх на денцях керамічних посудин. В Київській Русі ткацтво було важливим ремеслом. З Х ст. зустрічаються згадки про наявність на Русі сукна, з якого шили свити і опанчі. Спочатку ткацтво було в Україні домашнім ремеслом, з часом воно розмежувалось на сільське і міське ремесла, що привело до виникнення і співіснування протягом кількох століть двох форм – народного домашнього промислу та цехового ремесла.

Килимарство - виготовлення килимів та килимових виробів(гобеленів, доріжок, паласів, шпалер, паласів, сумахів). Основною сировиною килимарства є вовна, бавовна, лляні волокна. Останнім часом застосовують ручний або машинний способи. Ручне виробництво килимів здійснюється на вертикальних і горизонтальних верстатах, машинне – на механізованих килимарських верстатах і жакардових машинах.

Килим – твір художнього ткацтва, призначений для оздоблення або утеплення житлових і громадських приміщень.

Історична довідка

Килими відомі з глибокої давнини. Знайдені на Алтаї в одному з Пазирицьких курганів ворсовий килим належить до V - IV століття. Це така званий Пазирицький килим – найдавніший килим ручної роботи. Пазирицький килим має майстерне композиційне вирішення: центральне поле заповнене великими розетками, бордюр орнаментований зображенням орлиного грифа і має кайму з ряду розеток. Ближче до країв  килима зображена лань, яка пасеться, а на широкому центральному бордюрі – вершники. Фон килима – теракотовий, орнамент золотисто-жовтого, темно-синього, голубого і кремового кольорів. В наш час цей килим зберігається в Ермітажі.

Збереглися відомості про існування килимів в Ассирії і Вавилоні, в античних містах, у скіфських оселях Північного Причорномор’я. найбільш відомі килими Сходу – перські, туркменські, азербайджанські, таджицькі, вірменські. Пізніше килими набули поширення у європейських народів, зокрема у слов’ян.

Гончарство - виготовлення з глини різних за призначенням гончарних виробів – посуду, кахлів, іграшок, малої скульптури. Виникло в епоху неоліту. Гончарство розвивалось там, де були придатні для цього глини. Сировину очищали від шкідливих домішок, місили, виробляли посуд чи інші вироби, сушили на сонці і потім випалювали, спочатку на відкритих вогнищах, пізніше у звичайних  печах і наприкінці у спеціальних гончарських горнах. З появою гончарного круга гончарство стало окремим ремеслом. Уже в добу неоліту гончарні вироби прикрашали прокресленим декором, відбитками шнура, гребінця.  В часи неоліту вироби гончарства  оздоблювали орнаментом, мальованими кольоровими фарбами мінерального походження.

Вироби з природних глин або сумішей їх з мінеральними домішками, випалені до твердого стану  мають назву - кераміка.

Якість керамічних виробів залежить від добору сировини й технології виготовлення. Основними технологічними видами кераміки є:

1. Гончарство;

2. Теракота;

3. Майоліка;

4. Фарфор;

5. Кам’яні маси.

Українська народна кераміка

На території України сліди гончарства археологи датують  VI – початку IV тисячоліття до н.е. Неолітичний посуд виготовлявся ліпним способом, або слабо випаленим. У часи мідної доби  значного розвитку набула трипільська кераміка, поширена в лісостеповій та степовій зонах Правобережної України. У I тис. до н.е. до  початку I тис. н.е. на степовій та лісостеповій території України та на Північному Причорномор’ї існувало високо розвинуте мистецтво численних племен – кіммерійців, скіфів, сарматів. Гончарство мало велике значення лише у осілого  населення.  Виробляли різноманітний посуд – горщики, корчаги, миски,  а також  прясельця, ґудзики. Посуд ліпили вручну. Оздоблювали пластичним орнаментом. З кінця VII ст. до н.е. поширюється виробництво   чорно лощеного посуду, прикрашеного різьбленим  геометричним орнаментом, інкрустованим  білою глиною.