1. Відношення до дитини.

Педагогічна спадщина В. А. Сухомлинського різносторонньо і багатопланово. Вся система діяльності павлишского вчителя пройнята високими принципами комуністичного гуманізму, глибокою пошаною до особи дитини.

Коли його питали: ”Що найголовніше було в його житті? ”, він відповідав: ”Любов до дітей!”

Щира любов до дітей і справжня педагогічна культура, по Сухомлинському,  поняття нерозривні. Він вважав, що вчитель зобов'язаний уміти дорожити дитячим довір'ям, щадити беззахисність дітей, бути для нього втіленням добра і справедливості. Без цих якостей не може бути вчителі.

“Якщо вчитель став другом для дитини, якщо ця дружба осяяна благородним потягом, поривом до чогось світлого, розумному, в серці дитини ніколи не з'явиться зло. І якщо в школах є що насторожилися, що нащетинилися, недовірливі, а іноді і злі діти, то лише тому, що вчителі не взнали їх, не знайшли підходу до них, не зуміли стати їх товаришами.

В. А. Сухомлинський - гідний спадкоємець гуманістичної традиції. В Павлишевській середній школі виховання без покарань було педагогічним принципом всього педагогічного колективу. В підході до проблеми покарань в школі мала місце певна еволюція його поглядів. Спочатку він визнавав у принципі доцільність покарань, був переконаний, що вони в певних випадках можуть бути ефективним методом виховної дії, а останніми роками своїй діяльності рішуче відстоював наступну тезу: виховання несумісний з покараннями вчаться. Він мав зважаючи на такі види покарань, як грубе відчитування, висміювання, виставляння з класу, залишення провинилося після уроків для виконання якої-небудь роботи, спеціальні скарги в щоденнику вчителя.

Покарання Сухомлинський на відміну від його попередників розумів набагато глибше. «В середовищі педагогів, - відзначав Сухомлинський, - можна нерідко почути розмови про заохочення і покарання. А тим часом, найголовніше заохочення і найсильніше покарання в педагогічній праці - це оцінка». [

“Лихо багатьох вчителів в тому, що вони виміряють і оцінюють духовний світ дитини тільки оцінками і балами, ділять всіх учнів на дві категорії залежно від того, учать або не учать діти уроки”. [5, стор. 9].

В. А. Сухомлинський вважав, що правом користуватися гострим інструментом оцінки має тільки той педагог, який любить дітей. Вчитель повинен бути для дитини такою ж дорогою людиною, як мати. Віра школяра у вчителя, взаємне довір'я між ними, людяність і доброта - ось то, що необхідно вихователю, то що хочуть бачити діти в своєму наставнику. Одна з найцінніших його якостей - людяність, в якій поєднується серцева доброта з мудрою суворістю батьків.

Кажучи про оцінку як інструменті покарання, Сухомлинський вважав допустимим її застосування тільки для школярів старших класів. Оскільки в початкових

класах покарання незадовільною оцінкою особливо боляче поранить, ображав і принижує чесноту дитини. Не можна допускати, щоб дитина в самому початку свого шляху за допомогою» вчителя, що поставив двійку, втратив віру в себе. Діти приходять в школу самі різні: зібрані і незібрані, уважні і розсіяні, швидко схоплюючі і тугодуми, неохайні і акуратні. Єдині вони в одному. Всі діти без виключення приходять в перший клас з щирим бажанням добре вчитися. Красиве людське бажання - добре вчитися - осяває весь сенс шкільного життя дітей.

Оцінка у В. А. Сухомлинського завжди оптимістична, ця винагорода за працю, а не покарання за лінь. Він поважав «дитяче незнання». Місяць, півроку, рік в дитини «може щось не виходити, але прийде час - навчитися». Свідомість дитини - могутня, але повільна річка, і в кожного вона має свою швидкість.

Сухомлинський настирливо рекомендував батькам не вимагати від дітей обов'язково тільки відмінних оцінок, щоб відмінники не відчували себе щасливчиками, а успішних на трійки не пригноблювало відчуття неповноцінності».

Сухомлинський рекомендує педагогам викликати в школу батьків не з приводу поганої успішності або дисципліни їх дитини, а тоді, коли він скоює щось добре. Хай незначний на перший погляд, але добрий вчинок. У присутності дитини потрібно похвалити, підтримати і неодмінно написати в щоденнику.

Система виховання, в основі якої лежить оцінка тільки позитивних результатів, приводить надзвичайно рідко до психічних зривів, до появи «важких» підлітків.

Мир прекрасного для дитини починається в сім'ї. Тонкість відчуття людини, емоційна сприйнятливість, вразливість, чуйність, співпереживання, проникнення в духовний світ іншої людини - все це осягнуло перш за все в сім'ї.

Для дитини найбільш дорогою, близькою, прекрасною істотою явилася мати. Мати - це не тільки тепло, затишок, увага. Це - мир сонця, любові, добро, ласки, весь світ  в руках матері. І від того, який він, цей світ, залежить, яким виросте людина.

При недоліку материнської уваги розвиток дитини завжди затримується - психічно, фізично, інтелектуально, емоційно. Деякі психіатри вважають, що декілька місяців позбавлення материнського впливу достатньо для того, щоб в психіці дитини відбулися зміни, які вже не можна повністю усунути в майбутньому. Для Сухомлинського культ матері - це результат серйозних роздумів  про необхідність зв'язку поколінь, про передачу духовної культури.

ПИТАННЯ №14

Комп'ютеру належить чільне місце серед сучасних тех­нічних засобів навчання. Перелік професій, пов'язаних з використанням комп'ютерів, дедалі ширшає. Тому вміти працювати з ними повинен кожний, і школа не може стоя­ти осторонь цієї справи. Узагальнивши сучасні уявлення про можливості комп'ютеризації в царині освіти, можна виявити такі чотири напрями використання комп'ютерів: 1) комп'ютер як об'єкт вивчення; 2) комп'ютер як засіб навчання; 3) комп'ютер як складова частина системи управління народною освітою; 4) комп'ютер як елемент методики наукових досліджень.

Враховуючи потребу в підготовці учнів до життя та ді­яльності в умовах комп'ютеризації виробничих і управ­лінських процесів, школа має забезпечити їх комп'ютер­ну готовність, тобто не лише ознайомити з основними сфе­рами застосування комп'ютерів, їх роллю в розвитку сус­пільства, знанням будови, принципу їх роботи, з поняттям про алгоритми і алгоритмічну мову, уміння будувати ал­горитми для вирішення завдань, а й навчити користува­тися комп'ютерними редакторами, складати програми на одній із мов програмування.

За допомогою комп'ютера як засобу навчання можна реалізувати програмоване і проблемне навчання. Комп'ю­тер використовують для навчального моделювання науково-технічних об'єктів і процесів. Використання комп'ю­тера в процесі навчання сприяє також підвищенню інте­ресу й загальної мотивації навчання завдяки новим фор­мам роботи і причетності до пріоритетного напряму нау­ково-технічного прогресу; активізації навчання завдяки використанню привабливих і швидкозмінних форм подан­ня інформації, змаганню учнів з машиною та самих із со­бою, прагненню отримати вищу оцінку; індивідуалізації навчання — кожен працює в режимі, який його задоволь­няє; розширенню інформаційного і тестового «репертуа­рів», доступу учнів до «банків інформації», можливості оперативно отримувати необхідні дані в достатньому обся­зі; об'єктивності перевірки й оцінювання знань, умінь і на­вичок учнів.

Водночас педагоги повинні враховувати й негативні мо­менти. Передусім робота з комп'ютером швидко стомлює учнів, може погано впливати на зір або навіть призводити до розладу нервової системи. Комп'ютеризоване навчання не розвиває здатності учнів чітко й образно висловлювати свої думки, істотно обмежує можливості усного мовлення, формуючи логіку мислення на шкоду збагаченню емоційної сфери. В умовах автоматизованого навчання швидко фор­муються егоїстичні нахили людини, загострюється індиві­дуалізм, розширюється конкурентність, сповільнюється ви­ховання колективізму, взаємодопомоги. Здебільшого інте­рес до програми з обмеженою інформативністю швидко зга­сає. Оскільки діалог з машиною синтаксично збіднений, учень нерідко почувається «дурнішим» за комп'ютер, що згодом може стати причиною стійкого негативізму до ма­шини.

Загалом спілкування з комп'ютером сприяє розвиткові інтелектуального, духовного та морального потенціалу уч­нів, виховує уміння планувати й раціонально будувати трудові операції, точно визначати цілі діяльності, формує акуратність, точність і обов'язковість.

ПИТАННЯ №15

Гімназія. Її діяльність регламентується «Інструкцією про організа­цію та діяльність гімназії» (1995). Гімназія — це середній загальноос­вітній навчально-виховний заклад II—/// ступенів, що забезпечує нау­ково-теоретичну, гуманітарну, загальнокультурну підготовку обда­рованих і здібних дітей.

Головні завдання гімназії:

• виховання морально й фізично здорового покоління;

• створення умов для здобуття загальної середньої освіти на рівні державних стандартів;

• розвиток природних позитивних нахилів, здібностей та обдарувань, творчого мислення, потреби й уміння самовдосконалюватися;

• формування громадянської позиції, виховання почуття власної гід­ності, готовності до трудової діяльності, відповідальності за свої дії;

• створення сприятливих умов для самовираження особистості учнів у різних видах діяльності, їхнього повноцінного, морального, пси­хічного, фізичного розвитку;

• надання учням можливості для реалізації індивідуальних творчих потреб;

• пошук і відбір для навчання обдарованих і здібних дітей;

• оновлення змісту освіти, розробка й апробація нових педагогічних технологій, методів і форм навчання та виховання.

Гімназія створюється відповідно до соціально-економічних, націо­нальних, культурно-освітніх потреб у ній і за наявності концепції ді­яльності (наукового обґрунтування, комплексу провідних ідей, конс­труктивних принципів). її діяльність ґрунтується на принципах гума­нізму, демократизму, незалежності від політичних, громадських і релігійних організацій та об'єднань, взаємозв'язку розумового, мо­рального, фізичного й естетичного виховання, органічного поєднання загальнолюдських духовних цінностей із загальною історією й культу­рою, диференціації та оптимізації змісту й форм освіти, науковості, розвивального характеру навчання та його індивідуалізації.

Гімназія створюється у складі 1—7 класів (відповідно 5—11 класи середньої загальноосвітньої школи) для учнів віком від 10 до 17 (18) років. До 1 класу гімназії зараховуються учні, які закінчили початкову школу й витримали конкурсний відбір, незалежно від місця проживан­ня. Поглиблена підготовка учнів досягається в результаті вивчення спеціальних курсів, факультативів, курсів за вибором, а також відвіду­вання занять у клубах, студіях, гуртках, творчих об'єднаннях, товарист­вах тощо. В гімназії може проводитися підготовка учнів за індивідуаль­ними навчальними планами, пошукова та навчально-дослідна робота.

Типовим для гімназій є створення наукових товариств учнів. Це творче об'єднання старшокласників, що забезпечує їхній інтелектуа­льний і духовний розвиток, підготовку до активної діяльності в галузі науки та сприяє самовизначенню в майбутній професії.

Ліцей. Його діяльність регламентується «Інструкцією про організа­цію та діяльність ліцею» (1995). Ліцей — це середній загальноосвітній навчально-виховний заклад, що забезпечує здобуття освіти понад дер­жавний освітній мінімум, здійснює науково-практичну підготовку талановитої учнівської молоді.

Головні завдання ліцею: 

•    виховання морально й фізично здорового покоління;

• створення умов для здобуття учнями освіти понад державний освіт­ ній мінімум;

• здійснення науково-практичної підготовки талановитої молоді, зба­гачення на цій основі інтелектуального, творчого, культурного по­тенціалу держави;

• розвиток природних позитивних нахилів, здібностей і обдарувань учнів, потреби й уміння самовдосконалюватися, формування гро­мадянської позиції, власної гідності, готовності до трудової діяль­  ності, відповідальності за свої дії;

• надання учням можливостей для реалізації індивідуальних, творчих потреб, забезпечення умов для оволодіння практичними вміннями й навичками наукової, дослідно-експериментальної, конструкторсь­кої, винахідницької, раціоналізаторської діяльності, тобто певним рівнем професійної підготовки; пошук і відбір для навчання талановитої молоді;

• оновлення змісту освіти, розробка й апробація нових педагогічних форм і методів навчання та виховання.

До ліцею зараховуються учні віком від 14 до 17 (18) років. Ліцей планує свою діяльність самостійно. Основним документом, що ре­гулює навчальний процес, є навчальний план, який складається на підставі розроблених Міністерством освіти і науки України базових навчальних планів з урахуванням і конкретизацією профілю ліцею. Поглиблена підготовка учнів досягається в результаті вивчення спе­ціальних курсів, факультативів, курсів за вибором, відвідування занять у клубах, студіях, гуртках, а також стажування, практики в навчальних і наукових лабораторіях, на виробництві. В ліцеї може проводитися підготовка учнів за індивідуальними навчальними планами, пошукова та навчально-дослідна робота.

Поряд із традиційними методами й формами організації занять у ліцеї можуть застосовуватись інноваційні технології та проектування, конструювання, моделювання (теоретичне й технічне), пошуково-дос­лідна робота, в тому числі літня навчально-дослідницька практика та інші види навчальної діяльності.

Таким чином, гімназії та ліцеї є експериментальними майданчика­ми, на яких проектуються й апробуються новий зміст освіти, нові тех­нології, структурні моделі навчання, способи виховання, шляхи роз­витку учня тощо.

Які є школи

Почнемо з того, що відповідно до освітнього рівня, який забезпечується загальноосвітнім навчальним закладом, школи є:

• I ступеня — початкова школа (1-4 класи),

• II ступеня — основна школа (5-9 клас);

• III ступеня — старша школа (10-11 клас).

Ці школи можуть функціонувати як разом, так і окремо, тобто один навчальний заклад може забезпечувати повну середню освіту (з 1 по 11 клас) або лише початкову (з 1 по 4 клас).

Залежно від спеціалізації (або її відсутність) в Україні діють такі загальноосвітні навчальні заклади:

• школа I-III ступеня (звичайна, без спеціалізації);

• спеціалізована школа (школа-інтернат) I-III ступеня з поглибленим вивченням окремих предметів і курсів;

• гімназія (гімназія-інтернат) — навчальний заклад II-III ступеня з поглибленим вивченням окремих предметів відповідно до профілю;

• колегіум (колегіум-інтернат) — навчальний заклад II-III ступенів філологічних-філософського та (або) культурно-естетичного профілю;

• ліцей (ліцей-інтернат) — навчальний заклад III ступеня з профільним навчанням і допрофесійної підготовки (може надавати освітні послуги II ступеня, починаючи з 8 класу).

Для дітей з особливими потребами працюють такі загальноосвітні навчальні заклади:

• школа-інтернат I-III ступеня — навчальний заклад з частковим або повним утриманням за рахунок держави дітей, які потребують соціальної допомоги;

• спеціальна школа (школа-інтернат) I-III ступеня — навчальний заклад для дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку;

• загальноосвітня школа (школа-інтернат) I-III ступеня — навчальний заклад з відповідним профілем для дітей, які потребують тривалого лікування;

• школа соціальної реабілітації — навчальний заклад для дітей, які потребують особливих умов виховання (окремо для дівчаток і хлопчиків);

• вечірня (змінна) школа II-III ступеня — навчальний заклад для громадян, які не мають можливості навчатися в школах з денною формою навчання;

• навчально-реабілітаційний центр — навчальний заклад для дітей з особливими освітніми потребами, зумовленими складними проблемами розвитку.

Залежно від форми власності школи можуть бути державними, комунальнимита приватними.

ПИТАННЯ № 16 Гендерне виховання – це процес, спрямований на формування якостей, рис, властивостей, що визначають необхідне суспільству ставлення людини до представників іншої статі. Тому у сферу гендерного виховання входять не лише такі специфічні відносини між представниками чоловічої і жіночої статі, як подружні, але й будь-які інші: в суспільному житті, праці, відпочинку тощо. Отже, мета гендерного виховання, на думку В. Кравця, полягає не лише у формуванні правильного розуміння сутності моральних норм та установок у сфері взаємин статей, але й потреби керуватися ними в усіх сферах діяльності.

Метою гендерної діяльності з гендерного виховання у класі є розвиток мотивації до обговорення проблемних ситуацій. Організація гендерної діяльності учнів підвищує ефективність виховного процесу, сприяє формуванню гендерної культури школярів.

Чому саме гендерне виховання стає пріоритетним? В 10 класі діти починають замислюватися над власним життям, у них виникає перше почуття кохання та перші спроби побудувати стосунки, з досвіду яких, можливо, вони потім будуватимуть своє особисте життя, свою родину. Гендерний підхід дає людині більшу свободу вибору і самореалізації, допомагає бути достатньо гнучким і вміти використовувати різні можливості поведінки. Гендерне виховання дозволяє сформувати уявлення про те, що стать не є основою для дискримінації в будь-якій сфері життя й дає можливість моїм учням здійснити вільний вибір шляху і форм самореалізації.

Здійснити гендерний підхід у вихованні дітей – означає ставити особистість й індивідуальність дитини в розвитку й вихованні вище традиційних рамок статі.

1. Цікавою і корисною є робота в группах. Клас потрібно об`єднати в 4 групи. Роздати комплекти карток, на яких написані риси характеру, притаманні чоловікам та жінкам. Пропонуться скласти портрет ідеального чоловіка та жінки. Учні клеять картки з рисами на лист паперу під заголовком «Чоловік» або «Жінка». Листочки з наклеєними рисами вивішую на дошку. Далі пропоную поміняти заголовки місцями. Над чоловічими рисами – «Жінка», над жіночими – «Чоловік».

• Які проблеми виникнуть у людини в нашому суспільстві, яка народилася і виросла з такими рисами? Чи легко жити, якщо тебе вважають «неправильним»? А чи стала така людини гіршою?

2. Ефективно діє вправа, коли я пропонувала учням розробити правила виховання дітей, щоб хлопчики з дівчатками були вільними від гендерних стереотипів і виросли щасливими, реалізованими людьми. Результат був таким:

• В цьому суспільстві кожен вибирає справу на свій смак, незважаючи на те, хто він – хлопець чи дівчина.

• Батьки мають купувати іграшки, виходячи з нахилів та інтересів дитини, а не тому, що вона хлопчик або дівчинка.

• Хлопчики та дівчата грають разом у спільні ігри.

• Дорослі мають слідкувати за собою, пам’ятаючи, що дитина за ними спостерігає.

ПИТАННЯ №17.

найважливішим періодом у плані формування шкільного колективу є молодша школа. Саме молодшої школі дитина вперше знайомиться відносини із своїми майбутніми товаришами в навчанні, першої вчителькою, оцінкою із боку педагога, учнів, саме у початковій школі визначається її новий статус як у основі власного набутків у навчанні, і з урахуванням особистісних якостей. Будучи досить навіюваною і залежним ще від дорослого, молодший школяр у більшою мірою піддається виховним впливам, формуванню таких якостей як поважність, доброта, прагнення допомогти, колективізм.

В основі нашої педагогічної філософії — дитина: найвища цінність на Землі. Насамперед потрібно на­магатися бачити особистість, яка є індивідуальною, неповторною. Тому в основу виховної роботи школи покладена концепція особистісно зорієнтованого ви­ховання та педагогіка і психологія життєтворчості, які передбачають активне включення школяра у ви­ховний процес на засадах співпраці, діалогу, партнер­ства, високої вимогливості та глибокої поваги і взаєморозуміння. Актуальним стало створення умов для розгортання процесів самовиховання, самовдос­коналення, самореалізації особистості, набуття нею досвіду діяльності, яка орієнтована не лише на особистісний успіх, а й дозволяє ефективно гармонізу­вати своє власне «я» з потребами суспільства.

Учнівське самоврядування – це старт для початку професійного зростання, можливість вчитися, бути відповідальним за себе і за інших.

Учнівське самоврядування є універсальною фор­мою активності, яку можна з однаковим успіхом вва­жати як способом організації буття шкільного колек­тиву, так і чинником творчої самореалізації особис­тості. Воно має на меті через широко розвинуту сис­тему органів самоуправління забезпечити включення учнів у різноманітну глибоко змістовну діяльність ко­лективу; умови масового залучення учнів до ор­ганізаторської роботи, до управління справами ко­лективу; сформувати права і визначитися з обов'яз­ками учнів; сформувати почуття господаря класу, школи, міста, держави.

Досвід свідчить, що самоврядування дозволяє учням розвинути такі соціальні якості людини, як то­лерантність, критичність та конструктивність мис­лення, повага до власної та чужої праці, оптимізм, гу­манізм, здатність до самоаналізу і самовиховання. Воно спонукає до осмислення власної ролі у життєдіяльності колективу і є реальним фактором формування демократичних, правових засад і тра­дицій у міжособистісному спілкуванні старшоклас­ників, їх підготовки до розбудови громадського суспільства нашої України. І, нарешті, учнівське са­моврядування є організацією, що складається з учнів, створена учнями й існує для учнів.

Головне завдання в організації учнівського самов­рядування полягає в тому, щоб через розвиток соціальної активності учнів виховувати в них почут­тя власної гідності, надати їм можливість виявити се­бе на ділі.

І так, основні завдання, які вирішує учнівське самоврядування:

1. Сприяє навчальній та творчій діяльності учнів.

2. Формує особистість з глибоко усвідомленою гро­мадянською позицією.

3. Забезпечує комплексний виховний вилив на учнів шляхом їх залучення до усвідомленої і систематичної участі у вирішенні важливих питань життя класу та школи.

4. Формує ініціативну, здатну приймати нестандартні рішення, особистість.

5. Забезпечує захист прав і інтересів учнів.

6. Створює широке поле можливостей для самореалізації школярів в конкретних справах.

6. Виховує почуття власної гідності, вчить досягати індивідуальної та суспільної мети.

7. Відвертає дітей від асоціальних форм поведінки.

Організація учнівського самоврядування в дитя­чому колективі надзвичайно складний і багатопла­новий процес. Він вимагає від педагогічного колективу значних колективних зусиль, єдності в цій роботі.

Головними вимогами для успішного розвитку учнівського самоврядування мають бути:

• зацікавленість у його розвитку адміністрації, пе­дагогічного колективу та більшості учнів;

• чіткий розподіл обов’язків по керівництву орга­нами учнівського самоврядування;

• оптимальна структура учнівського самоврядування з урахуванням специфіки навчального закладу;

• чітка система роботи учнівського самоврядування в масштабі школи (єдина докумен­тація, вимоги, дні засідань):

• організація системи змагань через органи учнівського самоврядування;

• гласність у його роботі (стенди підсумків зма­гань, стінгазети, бюлетені тощо):

• нагородження, заохочення переможців через систему роботи учнівського самоврядування.

• систематичне навчання організаторській діяльності його активу.

ПИТАННЯ №18

Педагогічний вплив – педагогічно доцільна організація життєдіяльності учнів, у процесі якої вони набувають необхідних моральних та інших рис і якостей, знань, навичок і звичок. Основною вимогою до методики педагогічного впливу є розвиток гуманних, товариських стосунків між педагогами та учнями. Педагогічний вплив адресований конкретній особі чи колективу.

Як же співвідносяться одне з одним вплив і педагогічна взаємодія? Під «впливом» звичайно розуміють зміну поведінки певної людини під впливом іншої. Вплив може бути спрямованим (переконання, навіювання) і неспрямованим (наслідування, зараження), у той час як педагогічна взаємодія завжди характеризується регламентованістю (організова­ністю), що продиктована самою структурою освітнього процесу. Тому ці поняття перебува­ють в умовах взаємозумовленості:

– педагогічна взаємодія й вплив можуть бути рівнозначними, підсилюючи й підкріп- люючи одне одного в тому разі, якщо педагог (який уже перебуває в силу обставин у систе­мі педагогічних взаємодій) має сугестивні властивості;

– педагогічна взаємодія може передувати впливові: коли ціннісні орієнтації педаго­га в певний період починають впливати на процес формування цінностей і світосприйнят­тя студентів або школярів (у практиці педагогіки такий процес має ненаукові назви «дорос­ли», «дозріли» тощо);

– у підлітковому віці вплив може передувати педагогічній взаємодії: під час вибору навчальної спеціалізації (після одержання неповної загальної середньої освіти); чи більш частковий епізод: школяр, захоплений вивченням історії, іноземної мови тощо, як прави­ло, по-іншому будує свої відносини з учителем історії, іноземної мови, ніж учень з іншими когнітивними інтересами.

На початку роботи педагога з дитячим колективом, коли вихованці ще до нього не звикли і стимульована вимогою діяльність невідома їм, найефективнішою є пряма вимога. Вона має бути чітко сформульована і висловлена спокійним, упевненим тоном, який не викликає заперечень (наприклад: «Петренко і Василенко сьогодні прибирають клас»). Характерні ознаки цієї форми вимоги — позитивність (ідеться про те, що повинні робити учні, а не про те, чого не слід робити) та інструктивність (розкриваються не лише мета діяльності, а й спосіб її виконання). З розвитком учнівського колективу, стосунків дітей і педагога, а також з появою у вихованців негативного чи позитивного ставлення до організованої педагогом діяльності використовують різні форми опосередкованої вимоги. Розрізняють три групи опосередкованих вимог. Перша пов'язана з виявом позитивного ставлення педагога до вихованця (прохання, довір'я, схвалення). Вимоги другої групи не виявляють чіткого ставлення вихователя до дітей, але ґрунтуються на вже існуючому ставленні вихованця до стимульованої діяльності (порада, натяк, умовна вимога, вимога в ігровій формі). Третя група демонструє негативне ставлення педагога до діяльності вихованця, до прояву певних його моральних якостей (осуд, недовіра і погроза). Перша група опосередкованих вимог — позитивні, друга — нейтральні, третя — негативні.

ПИТАННЯ №19

Створення виховуючих ситуацій — важливий чинник формування суспільної поведінки. Кожна з таких ситуацій передбачає визначення педагогом умов, необхідних для здійснення запланованого, продумування ним своїх дій і поведінки в новій ситуації, виникнення в учнів нових почуттів, зумовлених новою педагогічною ситуацією, які стають підґрунтям нових думок, мотивів поведінки і подолання недоліків.

Прийоми створення виховуючих ситуацій поділяють на дві групи: 1) творчі прийоми (доброта, увага і піклування; вияв уміння й переваги вчителя; активізація прихованих почуттів; пробудження гуманних почуттів; вияв засмучення; зміцнення віри у власні сили; довіра; залучення до цікавої діяльності); 2) гальмівні прийоми (паралельна педагогічна дія, наказ, ласкавий докір, натяк, показна байдужість, іронія, розвінчання, вияв обурення, попередження, вибух).

Позитивні наслідки в індивідуальній виховній роботі з учнями дають вияв доброти, уваги та піклування. Це, а також допомога дорослих або товаришів, викликає у вихованця почуття вдячності, створює атмосферу взаємної поваги й довіри. Теплі почуття, що виникли до педагога чи товаришів, згодом поширюються на інших людей. В окремих учнів можуть бути складні стосунки з батьками, вони не відчувають родинного тепла і піклування про себе. Якщо педагогу вдається провести відповідну роботу з такими батьками і вони починають інакше ставитися до своїх дітей, це викликає позитивну реакцію, діти краще поводяться.

Кожен учень захоплюється певною галуззю знань. Коли він не може чогось збагнути, то звертається по допомогу до педагога. Якщо педагог виявить уміння і знання у галузі, яка цікавить вихованця, це викликає в нього здивування, захоплення, піднімає в його очах авторитет педагога.

Учні не байдужі до свого становища в колективі, до ставлення до них дорослих і однолітків. Кожен переживає своє становище в колективі по-своєму, приховуючи заповітні думки й почуття. Спостереження за поведінкою учнів, бесіди з ними та їх батьками дають змогу виявити, чим вони найбільше дорожать. Створена вихователем педагогічна ситуація, що активізує ці думки і почуття, робить їх провідними і вирішальними, допомагає формувати позитивні риси особистості.

Окремі учні не вірять у власні сили. Нерідко вони самі заявляють, що у них нічого не вийде, що ні на що не здатні. Такі учні часто байдужі до зауважень вчителів, до оцінок, почуваються неповноцінними, стають пасивними.

Щоб запобігти цьому, важливо мобілізувати їх здібності, зміцнити віру у власні сили. Для цього створюють педагогічну ситуацію, в якій такий учень зміг би в чомусь виявити себе, переконатися, що є у нього здібності. Дуже важливо, щоб його перші успіхи помітили товариші. Відчувши їх повагу та інтерес до себе, він сповнюється почуттям гідності, інакше оцінює себе, міцніє віра у власні сили, з'являється бажання поводитися інакше, стати іншим.

Прийом довір'я базується на вірі, що в кожній людині є щось хороше, на що можна спертися і досягти істотних успіхів.

В індивідуальній роботі використовують прийом залучення учня до цікавої діяльності, яка захоплює його, в якій він «забуває» про свої негативні потяги, в нього народжуються благородні прагнення, виявляються позитивні якості.

Дитячому вікові притаманне прагнення до діяльності, бажання в чомусь виявити себе, знайти вихід своїй енергії. Важливо створити відповідні умови для позитивного спрямування такої діяльності. Тому цей прийом застосовують лише за умови, що в школі працюють різні гуртки (предметні, спортивні, художні, технічні).

А. Макаренко часто користувався прийомом паралельної педагогічної дії, під яким розумів непрямий вплив на виховання через колектив. Подолання негативної риси характеру чи поведінки окремого учня здійснюється не безпосереднім зверненням до нього, а організацією впливу на нього колективу. Педагог у такому разі має претензії до колективу і вимагає від нього відповіді за поведінку його членів. Відповідно колектив впливає на свого члена, а він певним чином реагує на думку колективу.

Суть прийому удаваної байдужості в тому, що педагог завдяки своїй витримці робить вигляд, що нічого не помітив, і продовжує розпочату роботу. Вихованець здивований, що на його витівку не реагують, він не чекав цього, його задум не вдався, він відчуває незручність і недоречність своєї поведінки.

Колектив учнів складається з окремих осіб, які мають ті чи ті негативні риси характеру, що проявляються в щоденній поведінці. Такі факти педагог повинен помічати і реагувати на них відповідним чином, зокрема застосовуючи прийом осуду дій і вчинків, поглядів і переконань. Педагоги або члени колективу на зборах чи наодинці осуджують учнів, які поводяться негідно. Пережите при цьому почуття допомагає таким школярам у майбутньому утримуватися від подібних вчинків, виховує почуття відповідальності за свою поведінку.

А. Макаренко запропонував і використовував у практичній діяльності педагогічний прийом вибуху. Його суть — у створенні відповідної педагогічної обстановки, в якій особистість перебудовується швидко і докорінним чином. Як зауважував К. Ушинський, «сильне душевне потрясіння, надзвичайний порив духу, високе піднесення одним ударом знищують найпікідливіші схильності й закоренілі звички, ніби стираючи, спалюючи своїм полум'ям усю попередню історію людини, щоб почати нову, під новим прапором»1.

Такі психологічні зміни можуть статися лише в педагогічній обстановці, яка викликає в учня нові сильні почуття. Педагог має добре знати вихованця, щоб вплинути на головне почуття (радість, смуток, сором, гнів), щоб він по-новому оцінив себе, переконався у необхідності поводитись інакше. Важливу роль відіграє і несподіваність педагогічної обстановки для вихованця.

ПИТАННЯ № 20

Кожен, кому доводиться мати справу з дітьми, знає, що за допомогою заохочень і покарань вихователь добивається дисциплінованої, відповідальної поведінки дитини. При цьому важливо враховувати, що у вихованні дітей у школі та сім'ї, як і в суспільстві, «ми маємо на увазі дисципліну, побудовану не на страху, який позбавляє людей впевненості, породжує нечесність - мова йде про дисципліну, побудованої на високій свідомості та відповідальності людей ». Необхідність використання заохочень і покарань у кожному конкретному випадку випливає не з якоїсь «шкали» пороків і чеснот, за які слід строго відміряні доза каральних мір і нагород, а з реально виявляється в даній педагогічної ситуація потреби в корекції поведінки дітей.

Методи заохочення і покарання давно використовуються у виховній практиці. Основні методи виховання спрямовані на те, щоб створити нове у вихованні. До заохочень і покарань вдаються у тих випадках, коли хочуть посилити позитивні спонукання або, навпаки, загальмувати негативні. Тому до використання заохочення і покарань вдаються не завжди. Необхідно мати на увазі, що заохочення і покарання зачіпають всю особистість дітей і глибоко ними переживаються.

У школі використовуються різноманітні види заохочень. Найбільш поширеними є похвала, подяка, різні види нагород (похвальна грамота, нагородження медаллю після закінчення школи). У практиці роботи використовують і такі заохочення, як почесне право відкрити змагання, вести програму ранку і ін Заохочувати учнів можна лише за справжні успіхи, звичайні справи школярі мають виконувати як самі собою зрозумілі. У школі можуть зустрітися такі учні, яких немає за що заохочувати. Досвідчені вчителі не чекають, коли учень у чомусь відзначиться, щоб його відзначити. Вони організовують його поведінка і відзначають перші успіхи.

З цієї точки зору слід критично поставитися до деяких форм заохочень. Іноді в школі класи зараховують у передові на тривалий термін, заносять учнів на дошку Пошани на рік і більше. Такі прийоми викликають у заохочувані самовдоволення і штовхають їх на те, щоб приховувати погані вчинки у поведінці. Не слід також зловживати преміюванням. Часте використання цього прийому привчає дітей вчитися за подарунки чинагороди, обіцяні вихователем, і призводить до формування користолюбства.

Використовуючи заохочення, вихователь веде роботу таким чином, щоб викликати в дітей прагнення керуватися високими ідейно-моральними мотивами, а не зовнішніми спонуканнями.

Покарання - захід впливу на вихованців чи дитячий колектив, які вчинили той чи інший проступок.  А.С. Макаренко стверджував, що розумна система покарань допомагає оформитися міцному людському характеру, виховує почуття відповідальності, загартовує волю, людську гідність, вміння чинити опір спокусам і долати їх.

У школі покарання виражається у формі словесного осуду. Види його різні: зауваження, осуд, пропозиція встати біля парти, біля дошки, виклик для навіювання на педагогічну раду, догану в наказі директора. Не рекомендується карати учнів працею.

Найбільш поширеною мірою покарання є зауваження вчителя. По-перше, воно повинно бути звернене до конкретного порушника вимог педагога, правил для учнів, по-друге, робитися у ввічливій, але офіційної категоричній формі і здійснюватися за допомогою прямого безпосереднього вимоги.

видалення з класу - один із заходів покарання, доцільність використання якої викликає серед вчителів і батьків гарячі суперечки. Видалення з класу можливе лише у випадку явного, відкритого, демонстративного непокори учня вимогам вчителя, коли учень поводиться зухвало, образливо стосовно вчителя і своїх товаришів, коли педагог почуває, що йому забезпечена підтримка суспільної думки класу.  Догана- полягає в моральному осуді вчинку учня. Тому педагогічна дія даного покарання не можна зводити лише до формального акта оголошення догани, до його запису в щоденнику або в наказі по школі. Якщо доганою завершується гостре, принципове обговорення поведінки учня на нараді при директорі чи педагогічній раді, за участю його товаришів, ця міра покарання стає дуже сильною. Для того щоб у дітей формувалося переконання, що догана - це дуже серйозна міра покарання, ні в якому разі не слід оголошувати догану "для остраху", як часом, на жаль, трапляється. Обговорення негативного вчинку учня може і не завершуватися доганою, а обмежуватися лише оголошенням йому усного зауваження чи оформленням дисциплінарної записи в щоденник. Такий запис не повинна відображати емоційної напруженості вчителя, а містити лише осуд, виражений у стриманій, офіційній формі.

Заохочення – це ц визнання, позитивна оцінка поведінки або якості учня з боку педагога або колективу товаришів, які виражені публічно або в особистій формі.

Методи заохочення і покарання

Метод заохочення - позитивна оцінка тих кращих якостей. які з'явилися в навчанні і вчинках якого навчають, метод покарання - це виявлення помилок у поведінці і засудження антигромадських вчинків. Заохочення стимулюють правильну лінію в поведінці. покарання гальмують прояви недисциплінованості. несумлінності і інших негативних якостей. Ці методи педагогічного впливу служать тому, щоб допомогти учнем усвідомити свої переваги та вади. стимулювати або гальмувати певну поведінку, привчати контролювати свою поведінку. Продумана система заохочень і покарань, стверджує А.С.Макаренко. не тільки законна, але й необхідна. Вона допомагає загартовувати людський характер, виховує людську гідність, почуття відповідальності громадянина. Оцінки завжди мають побічну дію: вони викликають увагу до власної персони, актуалізують самооцінки і нерідко егоцентріруют. Тому не можна зловживати як позитивними, так і негативними оцінками. Якщо виникає питання, з чого починати, то починати треба з похвали. Випереджувальна похвала педагога - завжди несе в собі позитивний виховний заряд - віру, намічає хорошу перспективу для особистості. Педагогічна віра допомагає потенційної можливості стати дійсністю. Разом з цим треба проявляти обережність і почуття міри при схваленнях. Не зайве звернути увагу на ряд правил в цьому зв'язку: не слід хвалити: - за те, що отримано від природи (розум, здоров'я і т.д.); - за те, що досягнуто не своїми зусиллями, своєю роботою. - Більше двох разів за одне й те ж досягнення: - через жалість: - через бажання сподобатися . Той хто хвалить, далеко не завжди стає улюбленим. Похвала має властивість наркотику: отримавши її порцію, хочеться ще і ще. Тому слід утримуватися в заохочен- ня там, де це можна зробити. Не менш значимі в практичній педагогічній діяльності покарання, до яких провідним доводиться вдаватися в тих чи інших конкретних педагогічних ситуаціях. Але кожен раз слід задуматися над тим, як не можна карати. І в цьому відношенні існують безліч рекомендацій, серед яких найважливіші зводяться до наступних: - покарання не повинно шкодити здоров'ю - ні фізично, ні морально: - якщо є сумнів : варто чи не варто карати, то слід уникати покарання: - за один акт впливу - одне покарання (якщо навіть одночасно було скоєно кілька проступків); - якщо час згаяно, то запізнилося карати не слід; - покараний - прощений; - при покаранні не допускати образи і приниження особистості; -не можна карати і лаяти: коли караних хворий; коли їсть: після сну, перед сном: під час гри, під час роботи: відразу після фізичної чи душевної травми; коли він проявляє нездатність, безглуздість. Дурість, недосвідченість: коли не справляється зі страхом, з неуважністю, з лінню, з рухливістю, з дратівливістю , з будь-яким недоліком, докладаючи при цьому щире старання; - не покарання повинен боятися ховуваний, а засмучення педагогів і провини перед колективом.