Правова база
Якщо уважно проаналізувати суть вышерассмотренных механізмів державного регулювання, то можна помітити, що в їх основі лежать нормативно- правові акти або закони. Тобто правова база, що є результатом законодавчої діяльності, служить основоположним механізмом державного регулювання економіки. Тому необхідно розрізнювати створення законів, як державну функцію, а вже самі закони- метод державного регулювання. Державне втручання в економіку буде тільки тоді необхідним і що стабілізує, коли нормативно- правові акти будуть розроблятися з усвідомленням і обліком економічних законів. Лише в цьому випадку, державне втручання буде доцільним, сприяючи згладжуванню нестач чистого ринкового механізму. Серед кодексів законів найбільшої уваги заслуговує антимонопольне законодавство, за допомогою якого держава захищає конкуренцію. Початок йому був встановлений в США, що з'явилося реакцією з боку споживачів і профспілок на посилення влади монополістів в економіці. Найвищою точкою гострого суспільного обурення монополіями стало прийняття в 1890 році антитрестовского закону Шермана. У різних країнах зміст антимонопольного законодавства має свої особливості, однак обов'язковими є наступні положення:
-- охорона і заохочення конкуренції;
-- контроль над фірмами, що займають пануюче положення;
-- захист і сприяння розвитку середнього і малого бізнесу.
Багато які автори також виділяють і інші механізми реалізації державою своїх функцій, які виступають в формі бюджетній, ценообразовательной, торговій політик, політики зайнятості, які складають сукупну державну економічну політику. Але, на мій погляд, при певній глибині їх деталізування стане очевидним, що всі ці «політики» базуються на трьох основних, виділених мною. Так бюджетна політика є складовою частиною фіскальною, проте як і фінансова, податкова; торгова політика реалізовується за допомогою відповідної законодавчої бази, устанавлюющей розміри мита як на ту, що увозиться, так і продукцію, що вивозиться.
Висновок
Як відмічалося раніше, всі реально функціонуючі сьогодні економічні системи - це системи «змішані», тобто вони включають в себе дві ланки: ринок і держава. Кожне з цих ланок виконує свої, властиві тільки йому функції. Неоходимость цих ланок господарського механізму сьогодні ніхто не оспорює. Суперечка в економічній науці йде лише навколо питання про межі і напрями державного втручання в економіку.
Показником, який може служити індикатором глибини державного втручання, є так звана «квота держави», яка показує, яка частина ВВП розподіляється централизованно через державний бюджет. Цей показник залежить від політики, що проводиться державою у всіх сферах суспільних відносин. І взагалі, на мій вигляд, міра державного втручання обумовлюється формою правління, політичним устроєм, державним пристроєм, а також менталітетом тієї або інакшої нації або народності. Вторам, не менш важливим показником, є частина засобів виробництва, що знаходиться в державній власності. Саме за допомогою держпідприємств держава має можливість здійснювати свою економічну політику найбільш эфективными економічними методами, оскільки в цьому випадку воно є повноправним субьектом економічних відносин. Практичними прикладами ефективності державного втручання можуть служити, наприклад, «Новий курс» Ф. Рузвельта, який вивів країну з найглибшого економічного кризисна 1929- 1933 років. Він провів фактичну централізацію банків, здійснив їх ревізію, звільнив від слабих. Заборонив вивіз золота, ввів контроль над цінами і насамперед на сільгосппродукцію, забезпечив кредитування фермерів, упорядив ціни на сільгосптехніку. Також в приклад можна привести НЕП часів Радянської влади, «тэтчеризм» в Велікобрітанки, «рейганомику» в США. Все це свідчить про незаперечну важливість ролі держави, особливо в періоди різких циклічних коливань економічної коньюктуры.
Розвиток ринкової економіки у другій половині ХХ віку виявив тенденцію розширення масштабів, що чітко визначилася діяльності держави і посилення його ролі в економічній сфері. У святи з процесами глобализации і інтеграції національних економік, не обходиться, на мій вигляд зосередити увагу на зовнішньоекономічній політиці держав. Ця сторона найбільш переплетена з політикою і використовується, особливо розвиненими країнами що претендують на «гегемонію», як кошти демонстрації своїх амбіцій. Рішення, що приймаються на цьому рівні, як правило не піддаються обьяснению коштами економічної теорії, вони швидше приймаються під керівництвом стратегічних цілей.
Особливо скрутна ситуація в цьому відношенні склалися на Україні. Надаючи кредити на проведення реформ і реструктуризируя борги, міжнародні фінансові організації в особі «сильних миру цього», примушують владу приймати кабальні закони. Ще одним негативним наслідком розширення ролі держави в економіці є існування фінансової олігархії і пов'язаної з цим політики лоббирования корпоративних інтересів чиновниками фактично у всіх ланках влади, що породжує таке явище як корупцію, що є, на мій погляд, головним «гальмом» економічного зростання нашої економіки. Також необхідно відмітити істотне зростання ролі транснаціональних корпорацій (ТНК), які в сучасних умовах, за оцінками експертів, отримують можливості втручання у всі сфери нарівні з державою.
Таким чином, можна зробити висновок, що в останні десятиріччя роль держави в економіці настільки зросла, що в умовах сучасних тенденцій, породжує існування безлічі негативних моментів, які вже дуже складно пояснити, користуючись інструментами економічної теорії. Тому необхідно розробляти сучасні концепції подолання цієї проблеми.