Розділ ііі практичні особливості використання інтернет-простору в пасторальному служінні церкви

Розуміємо, що від самого початку призначенням ЗМІ була саме просвітницька діяльність. Церква, місія якої нести Добру Новину цілому світу, просвічувати кожного у правді, з виникненням інтернету має новий спосіб реалізувати це завдання. Адже бачимо як «сучасні ЗМІ – це та нестримна сила, що впевнено формує думку, світогляд і систему цінностей суспільства»³².

Соціальна комунікація передбачає загальну відповідальність кожної людини як на подачу, так і приймання тої чи іншої інформації. «Сутність інтернету якраз у тому, що його будують, головним чином, всі, хто ним користується, починаючи від пересічних творців електронних повідомлень, персональних веб-сторінок і звичайних відвідувачів Інтернет-сайтів»³³. Інтернет колективно вміщає пам’ять всіх її користувачів. Тому, яке уявлення про релігію ми можемо побачити, якщо проаналізуємо інформацію, що поступає через ЗМІ?

«Іслам – релігія фанатиків-убивць», «Православ’я – релігія, де всі з всіма пересварилися та все ще майно не розділили», «протестантизм – релігія непогана, допомагають дитячим таборам», «католицизм – хтозна-що за релігія, колись там інквізиція була, але зараз Папа ніби людина непогана, освідчена» тощо³⁴.

Так чому така думка у великої кількості людей? Напевно, що через слабку інформативну роботу відділів релігійних організацій. Якщо говорити про інтернет, де інформація, як зазначалося, ціниться більше за кількістю, ніж якістю, то замало джерел об’єктивного інформування. Вільям Джеймс сказав, що слід подавати інформацію «так, щоб інші тебе розуміли, а не просто висловлювати голу правду власного внутрішнього світу»³⁵. Також в своїй енцикліці «Redemptoris missio» Іван Павло ІІ писав по потребу подолання спокуси песимізму (RM 86): «Люди в сьогоднішньому світі відчайдушно потребують надії. І завданням християнських коментаторів є пояснювати їм, чому така надія є можливою».

«Комунікація – це ризкована пригода, у якій ніхто не може дати гарантій»³⁶. Тим більше, якщо ця комунікація віртуальна. Спількуючись різного роду символами, ми приречені на розсіяну інтерпретацію будь-якої інформації. Тому треба бути вкрай уважним.

Стрімке розширення цієї символічної сфери надало йому небачену раніше владу над реальністю…Створення комп’ютерних програм, рекламна індустрія, інтернет-комерція і шоу-бізнес, який виглядає, безповоротно здобули лідерство за прибутковістю і динамікою розвитку. Серйозно почали говорити про віртуальну війну і віртуальне кохання³⁷.

Складність та двобічність можливостей інтернету змушує Церкву серйозно поставитись до такого явища. На жаль, важко визначити за шкалою ефективності вплив, адже він практично не усвідомлюється користувачем. Небезпечно, коли Інтернет стає для великої маси людей «субрелігією»³⁸.

Сьогодні немало молодих людей, приголомшених необмеженими можливостями, які дають інформаційні мережі чи інші технології, налагоджують форми комунікацій, які не сприяють зростанню в людяності, а навпаки – загрожують поповненням відчуття самотності та ізоляції» – сказав Бенедикт XVI³⁹.

В першому розділі ми вже згадували про те, що перевага сучасних ЗМІ, які використовують різні візуальні, звукові ресурси, додаючи текст та віртуальну реальність, є в тому, що вони викликають якнайбільше емоцій, переживань, які в більшій мірі впливають емоційно, хоча менше раціонально, порівняно із звичайним текстом. Загалом традиційні церкви більше зорієнтовані на вербальний тип комунікації (принаймні коли ми говоримо про навчання вірних через катехизацію, де має бути раціонально осмислені правди віри тощо). У протестанських харизматичних спільнотах спостерігаємо вирішальний підхід за допомогою саме невербальних чинників із яскравим емоційним забарвленням, а відповідні знання віруючі отримують пізніше. Такий спосіб дає людині відчути чуттєво позитивний результат з різних сторін (втрата самотності, успішність на роботі, постійна радість тощо). Тому бачимо, що підхід нетрадиційних церков частіше використовує сучасні способи оголошення Слова Божого.

Наразі ми бачимо як прихильників, противників, так і поміркованих щодо сприйняття Божого Слова в Інтернеті. Противники зазвичай є ті, хто ставиться до сучасних винаходів більше з недовірою через поганий досвід або з нераціональних аргументів (в більшості це старші особи). Прихильниками є переважно ті, хто шукає пристановища у віртуальному світі, або ті, хто ще в ейфорії від пізнання нового явища Інтернет. Помірковані ж пройшли цей етап ейфорії, впевнено почувають себе у «павутинні», розуміють Інтернет таким, яким він є. Таку позицію можна назвати зрілою, до якої кожному із нас потрібно доростати⁴⁰.

Усвідомлення потреби праці над зв’язками із громадськістю, а також новими методами поширення Слова, робота над тим, щоб бути зрозумілим, – це не піддавання тимчасовим віянням моди, а розуміння своєї священичої тотожності та місії, вірність власному покликанню у нашому часі⁴¹.

Ми повинні розуміти, що відвідувачами інтернет-сторінок є різні люди: починаючи з активних діячів та практикуючих християн в Церкві, закінчуючи тими, хто рідко буває в церкві, а є такі, що кажуть: «маю Бога в серці», або взагалі такі, що представляють себе свідомими і несвідомими противниками Церкви чи релігії загалом. Також відвідують інтернет-сторінки люди різного віку, освіти, соціального статусу і т.д.⁴². Тому зараз Церква зацікавлена у присутності компетентних в медіа-фахівців можливостях серед духовенства та мирян. Перед Церквою стоїть завдання вишколу професійних медіа-капеланів. Якщо говорити про медіа-капеланство, то воно може користуватись досвідом, співпрацюючи як із прес-службами, так і з капеланами інших напрямків служіння.

Швидкість – це одна з переваг інтернету: про ту чи іншу подію можна дізнатися в ту ж секунду в режимі онлайн. Порівняно з традиційними медіа в Інтернеті ми побачимо швидше і більше зворотної реакції на наші повідомлення, і навіть зможемо спілкуватися із цільовою аудиторією напряму. Інтернет не має кордонів. В інтернеті ніхто не скоротить і не відформатує наше повідомлення, а межі цільової аудиторії ми можемо розширити починаючи від декількох осіб, долучені до беміди з нашого дозволу, закінчуючи всесвітнім доступом до нашої інформації. Крім того, доба інтернету внесла свої корективи у читацькі звички: «люди перестають читати довгі тексти (особливо без гіперлінків). Їм легше дізнатися про суть, а потім, якщо стане справді цікаво, прочитати глибшу аналітику»⁴³. Адже в постмодерний час сивлоли, емоційні образи сприймаютьються набагато краще, аніж ряд раціональних аргументів.

Люди часто є настільки відкритими, що навіть не помічають небезпеки, яка ховається за всією детальною інформацією, яку вони викладають. Дані профілю, фотографії, оновлення статусу є короткими повідомленнями до всіх, хто перебуває у списку друзів. Коли особа отримує доступ до чужої особистої інформації чи номера телефону, то є ризик стати жертвою домагання або залякування, а персональні дані особи можуть бути використані у злочинних цілях⁴⁴.

На жаль, часом в інтернеті трапляється явище поширення веб-сайтів, помічених названих “католицький”, які мають походження зовсім не від Католицької Церкви. «Бачимо, скільки християн підписані на "пабліки"  зовсім не християнського змісту. На жаль, часто на життєві питання відповіді бувають неправильними, насаджуються саме з тих сторінок»⁴⁵.

Все ж правильне користування сучасним засобом комунікації приносить великі плоди. Наприклад, існує перша католицька соціальна мережа http://www.deospace.com/. Формуються навіть молитовні зустрічі в Skype. в Інтернеті запущено новий християнський проект - легальна бібліотека «Еквілібр». Група християн у Бразилії запустила соціальну мережу Facegloria, в якій заборонені лайки та будь-які різновиди еротики, блокується 600 нецензурних слів, а замість «лайку» є «Амінь». Архиєпископ Клаудіо Марія Челлі якось сказав, «що соціальні мережі повністю відповідають логіці євангелізації, яка є місією, що не обмежена ні часом, ні простором, що характерно і для соціальних інтернет-спільнот. Християнину, на думку голови Папської Ради, тут треба просто бути, ділячись знаннями, ведучи діалог, будуючи нові взаємини. На думку ватиканського ієрарха, важливим є перебування священиків у соціальних медіа. Але вони, звичайно, повинні зберегти свою ідентичність у мережі і проводити пастирську роботу. Тому потрібно, щоб священики були технічно і професійно підготовленими і компетентними для цієї місії, звернув увагу голова Папської Ради: «Рятівна любов Христа досягає людину там, де вона перебуває, навіть у мережі…людина має знайти суспільство, яке прийме її і допоможе жити в повноті взаєминами з Христом»⁴⁶. «Було б абсурдом, якщо б в інтернеті, де часто сучасна людина проводить багато часу, не було б можливості пізнати свого Бога чи просто почерпнути інформації щодо свого спасіння»⁴⁷.

Коли ми говоримо про соціальну мережу, то вже розуміємо, що вона створена для спілкування. «Тобто адміністратори християнських спільнот у соціальних мережах мають можливість легко переписуватись з користувачами тих чи інших каналів, що дає, як би то сказати, "живішу атмосферу"»⁴⁸. Порівняно із користуванням ресурсів зі сайтів у соціальній мережі користувач «може додати той чи інший матеріал собі на сторінку. Плюс перейти на сторінку спільноти є зручніше, ніж переходити на інший сайт»⁴⁹.

Та попри стрімкий прогрес у ЗМІ, ми не можемо замінити справжнього спілкування – віртуальним. Але так як такий обмін інформацією є часто використовуваний, Церква може використати інтернет як хорошу альтернативу в голосінні Божого Слова до людей, адже «Євангелізація повинна проникати у всі сфери людства, потребує ввійти в сопричастя з цілістю своєї культури, традиції та історії»⁵⁰.