2. Дитячий фольклор, як одна із основних функцій дитячої субкультури

Зміст дитячої субкультури – це світ який дитяче суспільство створювало для себе на протязі всього соціогенезу. Цей світ складається із традиційних народних ігор, хороводів, рухливих ігор, дитячого фольклору (лічилок, дражнилок, закличок, казок, страшилок, загадок); дитячого правового кодексу (знаків власності, повернення боргів, права старшинства в різновікових групах); дитячого гумору і міфотворчості; дитячого філософствування (питання типу “чому”, роздумів про життя та смерть); дитячої словотворчості (етимології, мовних перевертнів, неологізмів); естетичного уявлення дітей; надання прізвиськ ровесникам і дорослим, релігійних уявлень (дитячих молитов і обрядів).

Основною формою дитячої субкультури є гра, значення якої важко переоцінити. Гра як школа довільної поведінки, “школа моралі у дії” і своєрідне моделювання соціальних стосунків являється ведучою діяльністю дитини по вдосконаленню і керуванню власною поведінкою. [5]

Д. Б. Ельконін вивчав значення гри для дитини. У книжці “Психологія гри” він зазначає: “Гра у дитячому віці особливо сенситивна для сфери людської роботи і міжлюдських стосунків, встановлення, основним змістом гри є людина – її діяльність і відносини дорослих одне до одного, і через це гра є формою орієнтації в завдання й мотиви людської діяльності”. [6, C.8] В. Кудрявцев, Т. Алієва підкреслюють, що гра – це своєрідний спосіб подолання розриву між дорослими й дітьми. У грі діти засвоюють загальні сенси та мотиви діяльності, відтворюють соціальні відносини, що складаються у світі дорослих. Через гру діти входять у життя дорослих, задовольняючи свої потреби у причетності до цього життя.

В.Абраменкова зазначає, що “традиційна гра – це непросто відтворення дитячим співтовариством історично сформованих відносин дорослих, а переосмислення ними цих взаємин держави і визначення свого самобутнього місця у світі”.[7,C.62]

Завдяки дитячій субкультурі, яка передавала з покоління в покоління специфічні способи організації дитячої діяльності, норми і цінності світосприйняття, взаємовідносини з ровесниками, дитина знаходить свою сутність, конструює свій власний світ.

Так, наприклад:

• Дражнили і обзивалки, які висміюють ябедництво, плаксивість, жадібність, тобто виконуючі виховну функцію, допомагають дитині захищати себе при нападках ровесників у формі словесного самозахисту, тренують емоційну стійкість і володіння собою;

• Колискові пісні, потішки, примовки для самих маленьких мають світоглядне значення, так як знайомлять з найпростішою моделлю світоустрою: дім – захист і небезпечний зовнішній світ, котрий до певної пори дитині знати не потрібно; розкривають принципи сімейного життєустрою, формують базову довіру до близьких і до світу в цілому (місце дитини в домі – найліпше і найкрасивіше, мама – найкраща і турботлива, сім’я – захист і надійність);

• Дитяче збиральництво, схованки, секрети дають можливість дитині матеріалізувати свою таємну присутність в тому чи іншому місці і затвердити себе через ці предмети: “я є”, “я можу”, що допомагає дитині дошкільного віку переживати почуття самотності індивідуального існування, яке виникає в результаті формування особистісної автономії.

В. В. Абраменкова, розглядаючи соціоеволюційний смисл дитячої субкультури для людства, виділяє декілька її основних функцій:

По-перше, у зв’язку з тим, що дитяча субкультура надає дитині особливий психологічний простір, завдяки якому вона набуває соціальної компетентності в групі рівних собі, основною її функцією є соціалізуюча. Уже на самих ранніх етапах соціо- і онтогенезу дитяче суспільство разом із сім’єю (а часом і замість неї) бере на себе навчальні та виховні функції. Саме в дитячому середовищі іноді досить жорстко з допомогою субкультурних засобів – дитячого правового кодексу, дитячого фольклору, ігрових правил – відбувається підпорядкування дитини груповим нормам і оволодіння нею власною поведінкою, формування її як особистості. Окрім того, найважливішу і найпершу особистісну категорію – статеву приналежність – дитина засвоює багато в чому завдяки іншим дітям.

По-друге, дитяча субкультура надає дитині експериментальний майданчик для випробування себе, визначення меж своїх можливостей, встановлює зону варіативного розвитку, готуючи її до вирішення проблемних задач в нестандартних ситуаціях.

По-третє, простір дитячої субкультури створює для дитини “психологічне укриття”, захист від несприятливих впливів дорослого світу, тобто виконує психотерапевтичну функцію, а ступінь заглиблення дитини в субкультуру – своєрідний показник його гармонійних стосунків з іншими людьми.

По-четверте, дитяча субкультура виконує культуроохоронну функцію, передаючи з покоління в покоління нині втрачені жанри та обряди.