3.2.Методи удосконалення гендерної політики України на прикладі Скандинавії.

Становлення України як демократично-орієнтованої держави висуває у європейських політично-соціальних організацій вимогу,що полягає у запровадженні рівності у політичній, соціальній та економічній сферах. Цей фактор розглядається світовим співтовариством як найкращий показник стійкості демократії та зрілості суспільства. То ж вивчення світового досвіду запровадження гендерного паритету в нашій державі є досить актуальним. Протягом двох останніх десятиліть проблеми гендерної рівності та формування гендерного паритету знайшли досить широке висвітлення у різній літературі,в тому числі і політологічній. Досить часто жінки приходять до влади після авторитарних режимів або загострення внутрішнього протистояння. З іншого боку гендерного паритету багато країн досягли через формування державного механізму гендерної рівності. Це перш за все Швеція, де сьогодні 47,3 % парламенту – жінки, і яка стала однією з країн політичної стабільності і загального добробуту. Загалом, гендерний паритет характеризує всі країни Північної Європи, у яких останні десятиліття жінки займають 40-50 % депутатських місць (за підсумками останніх виборів – 40,8 %). У парламенті Фінляндії, за підсумками останніх виборів 37% жінок. Виборчі кампанії у Фінляндії проходять дуже стримано: масові політичні збори – значна рідкість. Стіни фінського «фемінізованого» парламенту ніколи не чули дебатів,криків і тим більше бійок. Що стосується добробуту, то на чільне місце фіни ставлять передусім соціальну рівність, що досягається в результаті соціально орієнтованої державної політики. Очолює державу жінка Тар'я Халонен (з року).В січні 2006 року вона стала першим президентом-жінкою, яку обрали на другий термін. Країною керує коаліційний уряд, половина міністрів - жінки. За даними ООН 2000-2005 роки Скандинавські країни мали найкращі показники за «індексом людського розвитку», який визначається протяжністю життя, рівнем освіти та розвитку органів охорони здоров'я та соціального захисту. Лідирує серед всіх кран Норвегія, а Україна посідає 102 місце (із 174). Зважена соціальна політика скандинавських країн показує,що рівень освіти тут один із найвищих у світі та у Європі,адже відбувається дотримання високих стандартіву всіх сферах життя людини.

Проголосивши себе демократичною державою, Україна тим самим стала зобов'язана дотримуватися вимог міжнародного співтовариства щодо рівноправності громадян, у тому числі за статевою ознакою,також визнала нагальну необхідність в проведенні гендерних змін, інтеграції в усі програми розвитку українського суспільства на принципах свободи, рівності, справедливості та толерантності. Ці ідеї про рівність статей декларувалися ще з часів радянської влади, але справа далі декларацій не йшло.

Сучасна гуманізація, яка прийшла в Україну разом з проголошенням незалежності, передбачає реальні кроки на знищення пануючих століттями стереотипів щодо соціальних ролей жінки і чоловіка. Гендерні стереотипи - це сформовані в культурі узагальнені уявлення про те, як дійсно повинно бути в тому чи іншому питанні. Ідеал гендерної рівності- однаковий суспільний статус обох статей, однакові умови для реалізації прав людини, значні можливості реально впливати на політичний, економічий, соціальний розвиток і користуватися його результатами.

  У 80-х роках жінки всього світу поклали початок активному міжнародному руху за права жінок, який став ефективним, оскільки держави вперше в історії виявили підтримку захисту прав жінок і визнали його своїм «найважливішим завданням».Незважаючи на красиві обіцянки та зміни в міжнародному праві та практиці, жінки у усьому світі ще стикаються з досить прикрою реальністю. Крім того, їм часто бракує засобів і знань, необхідних для використання системи прав людини, для боротьби проти зловживань певними повноваженнями. Чимало жінок просто не знають про такі рухи або сприймають як щось незрозуміле, як те, що їх не стосується. Варто зазначити, що активна діяльність різноманітних жіночих об'єднань і організацій протягом останнього десятиліття зробила права жінок більшчіткими, тепер завдання світової громадськості полягає в тому, щоб зробити їх максимально реальними.

  Одного разу Маргарет Тетчер, екс-прем'єр Великої Британії ,сказала: «Будь-яка жінка, яка розуміє проблеми в управлінні домашнім господарством, зрозуміє проблеми і в управлінні країною ». В Україні політики досить низької думки про представниць слабкої статі. Особливо чітко це простежується у Верховній Раді. На останніх виборах до ВРУ з 450 депутатських мандатів жінки отримали 43, що на сім більше, ніж було в минулому скликанні. Народні депутати жіночої статі зостаються великим виключенням з правил, складаючи лише 9,5% від загального числа парламентаріїв.

В складі місцевих рад кількість жінок більш значна, чим нижчий рівень ради,тим більше представництво жіночої статі. Наприклад, у Донецькій обласній Раді 19 жінок з 179 депутатів (10,6%), а в Червоноармійській міській Раді 12 жінок з 40 депутатів (33%). Авжеж ці цифри значним чином не впливають на загальну картину політичного представництва. Розглядаючи дані організації Inter-Parliamentary Union за 2012 рік, Україна знаходиться на 119-м місці з 145 можливих за кількістю депутаток, пропустивши вперед навіть Кенію і Екваторіальну Гвінею.

«Україна - одна з небагатьох країн, які звертають увагу на гендерну нерівність в вищих органах влади », - заявила Мелані Вервеер, посол США з особливих доручень, що спеціалізується на гендерних питаннях. Європейський досвід демонструє, що жінки своєю присутністю в вищих органах влади надають досить позитивний вплив на внутрішні справи в країні.Досить сильно вони здійснюють вплив на соціальну сферу. Наприклад, у Фінляндії, де представниці прекрасної статі становлять більше 40% всіх парламентаріїв, безробіття складає лише 3%. Скандинавські країни відрізняються високим рівнем держпідтримки людям,що мають низьку заробітну плату та не спроможні самостійно забезпечити себе ,крім того грошові засоби досить рівномірно розподіляються серед населення. «У країнах де в урядах жінки присутні в рівних пропорціях з чоловіками, економіка більш ефективна і стійка, а суспільство більше прагне до миру і стабільності », - заявив в одному з коментарів Пан Гі Мун, Генеральний секретар ООН. Щоб Україна перестала бути одною з найбільш мускулінних держав Європи, дослідники говорять вчинити перевіреним способом - встановити квоту для жінок у всіх органах влади. Наприклад, в Фінляндії раніше частка жінок у владі не перевищувала 5%, але нині уряд постановив, що 50% місць в органах державного управління має бути віддано жінкам. В результаті сьогодні країна є вражаючим зразком гендерної першості в світі. Експерти рекомендують Україні взяти до уваги цей приклад хоча б для того, щоб виконати зобов'язання перед ООН. Ще у 2000 році Київ приєднався до програми «Цілі розвитку тисячоліття», згідно з якою в 2015 році жінки в представницьких органах влади повинні складати 30-70%. Поки до реалізації цього завдання Україні досить далеко.

Жінка у владних відносинах повинна мати перспективуна самореалізацію; адже жіноча стать не можуть бути витіснена з системи владних структур лише тому, що соціум хворіє старою та невиліковної хворобою - патріархальною моделлю побудови соціуму. Виходить, що в сучасному житті ми відкидаємо жіночий розум, талант і освіту, хоча,жінки легше погоджуються на компроміс, ініціативніше, ніж чоловіки, більш комунікабельні та прості у встановленні конструктивного зв’язку . Саме такі риси сприяють успішному вирішенню будь-яких питань,особливо у владних органах .

  У кожному суспільстві є певні погляди щодо поведінки жінок і чоловіків у сфері управління.В більшості країн світу є стереотип, що керуючі посади повинен займати чоловік, а підлеглою має бути жінка. Від чоловіків очікують прагнення до влади і досягнення найвищих результатів, в той час як амбіційність серед жінок вважається явищем ненормальним. Такі суспільні стереотипи впливають на статистику щодо кількості жінок і чоловіків на державній службі взагалі і на керівних посадах особливо. Показною в цьому сенсі є ситуація в Україні, де серед державних службовців 72,8% - жінки, 27,2 - чоловіки; займають керівні посади 51,5% жінок і 48,5% чоловіків.

  Жінки більш вдало відчувають тонкощі взаємин з підлеглими та керівництвом, вони здатні запобігти можливих конфліктів з керівництвом та з колегами.Часто жінки знаходять для цього досить логічні способи . Жінки легше йдуть на контакт , швидше знаходять підхід до кожного співробітника. Крім того жінка більш наполегливо відстоює інтереси колективу, а природна чарівність допомагає знаходити компроміси в найскладніших ситуаціях.

 В глобальному масштабі ініціатором поширення ідей гендерної рівності та справедливості виступила Організації Об'єднаних Націй в програмі під назвою «Розвиток жінок» (WID), прийнята в 1974 році. Основні аспекти програми полягають у тому, що жінки - це невичерпний ресурс людства,що може здійснити вирішальний внесок в економічний розвиток спільноти. Ідеї ​​гендерної рівності, запропоновані експертами ООН, базувалися не тільки на сучасних нам політичних і психологічних наукових розробках, а й на дослідженнях молекулярно-клітинних біологів (гендерна біологія),які наголошують на тому, що у другій половиниі ХХ століття в крові чоловіків на рівні популяції рівень тестостерону неухильно знижується, а в крові жінок - підвищується. Психоемоційна поведінка жінок більш активна, а у чоловіків все більш пом’якшена. Вчені говорять, що найближчого тисячоліття гендерні відмінності на біологічному рівні максимально зблизяться. Жіночий організм більш стійкий до будь-яких факторів середовища: перегрівання, переохолодження, голодування, інфекцій, стресів, болю і т.п. в порівнянні з чоловічим.

Принцип гендерної рівності закріплений і в Конституції України. Стаття 3 Конституції закріплює рівність чоловіків і жінок у всіх сферах життя. Крім даної норми гендерна рівність стосується статті 21, 24, 51. Частина третя статті 24 Конституції. Україна, безпосередньо присвячена подоланню дискримінації щодо жінок в Україні та наголошує на тому, що рівність прав жінок і чоловіків забезпечується: наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей, у здобутті освіти і так далі. Але відповідно до законодавства лише жінкам надається можливість поєднувати працю з материнством. Законодавчо чоловіки позбавлені такої пріоритету.В даний час демографічна ситуація в Україні така,що зменшується чисельність населення і погіршенням стану здоров'я чоловіків. В середньому очікувана тривалість життя чоловіків на 11-12 років більша, а жінок на 7-8 років менше, ніж в розвинених країнах Європи. Середня тривалість життя чоловіків в Україні на 10-12 років менше жіночої, смертність чоловіків працездатного віку (28-45 років) в 4 рази вище. Різниця в тривалості життя жінок і чоловіків полягає у тому, що перш за все приділяється недостатня увага до збереження здоров'я чоловіка і до профілактики негативних чинників.

Для вирішення гендерної проблеми необхідно вирішення таких питань:

• Подолання елемента ієрархічності, за яким чоловіки історично розглядалися як істоти більш вищі;

• Формування та реалізація державної політики забезпечення гендерної рівності; адаптація законодавства України до законодавства Європейського Союзу в сфері гендерної рівності;

• Створення державно-правових механізмів застосування законодавства з питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків;

• Розробка та виконання державних програм щодо забезпечення гендерної рівності;

• Організація наукових досліджень з питань забезпечення рівних прав жінок і чоловіків;

• Залучення об'єднань громадян та міжнародних громадських організацій до всіх процесів формування гендерної політики; вплив гендерного підходу на розподіл державного бюджету;

• Проведення інформаційної роботи для ліквідації всіх форм дискримінації за ознакою статі.

  Взагалі хороший управлінець визначається не статевою приналежністю, а знаннями та професійними навичками . Можливо, у чоловіків і виникають складні почуття, коли їм доводиться перебувати в підпорядкуванні у жінок, але це нетипові випадки. Хороший керівник в стані майстерно впоратися з такими ситуаціями. Безумовно, сучасна жінка – це жінка освічена, енергійна, креативна, цілеспрямована і інтелігентна. У неї активна життєва позиція і чітке бачення свого майбутнього. Ідея відсторонення жінки від влади безперспективна. Впровадження гендерних підходів в державне управління - це питання соціальної справедливості, вирішення якого необхідне для забезпечення рівноправного розвитку обох статей шляхом застосування ефективних методів державного втручання.

Отже , не можна сказати, що в нашому суспільстві жінки в меншій мірі прагнуть реалізувати себе в професійному плані, ніж в Західних країнах. Але, незважаючи на це, правове забезпечення реалізації гендерної рівності в країнах західного світу знаходиться на більш високому рівні, в порівнянні з Україною.

Стереотипи нашого суспільства негативно впливають на можливість кар'єрного росту для жінок. При працевлаштуванні у жінок менше шансів, ніж у чоловіків, отримати вакантне місце; досить часто роботодавець вказує, що конкурс оголошується виключно для чоловіків. І таких прикладів дискримінації жінок в процесі праці можна привести велику кількість, так як наявність декларацій гендерної рівності в законодавстві ще не гарантує подолання дискримінації жінок в трудових відносинах. Рішення даної проблеми вимагає інтеграції зарубіжного досвіду в українську практику з метою:

• створення ефективного правового механізму реалізації принципу гендерної рівності на практиці;

• вдосконалення форм державного нагляду ;

• запровадження ефективного механізму судового захисту від дискримінації.

Таким чином, для досягнення істотних змін в положенні жінок в Україні необхідно приймати послідовну державну політику в цій сфері з урахуванням зарубіжного досвіду.

За роки незалежності Україна зробила значний крок до осмислення необхідності здійснення гендерних змін. Однак на практиці сьогодні жінки не до кінця боряться за своє право на рівність. Основною проблемою є декларативний характер гендерної рівності прав жінок. Реальна ситуація в цілому є протилежною декларованим нормам. Жоден нормативний документ України не має статей дискримінаційного характеру по відношенню до жінок.

У відповідності з основними принципами захисту прав людини, закріпленими в Конституції України, діють Цивільний і Кримінальний кодекси України, Кодекс законів про працю України та Кодекс про шлюб та сім'ю Україна, закони про освіту, пенсійне забезпечення, державної допомоги сім'ям з дітьми, охорону праці. Частина третя статті 24 Конституції України, присвячена викоріненню дискримінації по відношенню до жінок в Україні, зазаначаючи, що рівність прав обох статей забезпечується шляхом надання жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадській та культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї [2]. Це означає, що будь-які привілеї за статтю неможливі, тобто жінка на рівні чоловіком може претендувати на право отримання освіти, винагороди за її працю спеціальними заходами з охорони праці та здоров'я жінок. Ці нормативні акти носять декларативний характер і не забезпечують механізм реалізації. Найбільш значне гендерна нерівність характерно для сфери праці і політики. Наприклад, при опитуванні громадян України з приводу роботи, яка вимагає високого рівня освіти і кваліфікації, 50% опитаних відповіли, що така робота більшою мірою підходить чоловікам; 30% вважають, що така діяльність найбільш подходяща для жінок; і тільки 20% вважають, що такий вид діяльності в рівній мірі підходить як чоловікам, так і жінкам [3, с. 171].

Проблемам забезпечення гендерної рівності у сфері праці приділяється значна увага. Протягом двох останніх десятиліть ООН активно проводить конференції, присвячені проблемам жінок. Велике значення для забезпечення реальної рівності чоловіків і жінок у трудових відносинах має конвенція МОП № 100 "Про рівну винагороду чоловіків і жінок за працю рівної цінності", прийнята в 1951 р [4] і декількома роками пізніше ратифікована нашою країною. Конвенція відноситься до числа "основоположних", ратифікація і виконання яких вважаються ознакою демократичності будь-якої держави.