111. Синтетична (інтегральна) цивілізаційна циклічно-висхідна концепція про форми переходу від одного якісного ступеня функціонування цивілізації до іншого.

В советской исторической науке наибольшее распространение получила схема пяти формаций (так называемая «пятичленка»), которая была разработана советскими учёными на основе произведений Маркса и Энгельса, в частности работы «Происхождение семьи, частной собственности и государства» Фридриха Энгельса. Суть концепции заключалась в том, что любое человеческое общество проходит в своём развитии пять последовательных этапов — первобытно-общинную,рабовладельческую, феодальную, капиталистическую и коммунистическую формации. Данная схема в качестве непререкаемой догмы вошла во все учебные и справочные марксистские издания, а советские историки прикладывали значительные усилия, чтобы найти последовательную смену формаций в истории любого общества.

Так называемые «творческие марксисты» воспринимали пятичленную схему как главный ошибочный конструкт марксистской теории и именно против неё были направлены их основные критические высказывания. В очень высокой степени развитие творческого марксизма в СССР следует связывать с дискуссией об азиатском способе производства — шестой формации, существование которой постулировал Маркс, но отвергали советские учёные.

Исходя из озвученных в ходе дискуссии новых идей сформировались новые формационные схемы, отличные от схемы пяти формаций. В одних концепциях формаций шесть — между первобытностью и рабовладением исследователи располагают «азиатский (политарный) способ производства» (Семёнов, ? Коранашвили, ? Капустин,? Нуреев и др.). В других формаций четыре — вместо рабовладения и феодализма «большая феодальная формация» (Кобищанов) или единая докапиталистическая формация — «сословно-классовое общество» (Илюшечкин). Кроме однолинейных формационных схем, появились многолинейные, фиксирующие отличия развития западной цивилизации и незападных обществ. Многолинейный подход к всемирной истории наиболее последовательно отстаивал Л. С. Васильев.

В настоящее время (2011 год) одним из наиболее последовательных сторонников формационной теории остаётся Ю. И. Семёнов. Он создал глобальную формационную (эстафетно-формационную) концепцию мировой истории, согласно которой, ни одно общество не обязано проходить все формации, на чём настаивала советская историческая наука. Последние общества не проходят той стадии, на которой находились первые, не повторяют их движение. Выходя на магистраль человеческой истории, они сразу начинают движение с того места, на котором остановились ранее некогда передовые общества.

112. Бюрократичне суспільство як остання коротка цивілізаційна хвиля розвитку в світлі синтетичної (інтегральної) цивілізаційної циклічно-висхідної концепції.

Німецький соціолог, історик, економіст і юрист Макс Вебер (1864-1920) у працях «Аграрна історія Стародавнього світу», «Протестантська етика і дух капіталізму», «Господарство і суспільство» та ін., висловив такі погляди:

політика - прагнення до участі у владі чи здійснення впливу на її поділ;

держава - спосіб панування людей над людьми, що спирається на легітимне насилля;

є три типи легітимного панування: раціонально-легальний (правова держава); традиційний (заснований на існуючих порядках і системі влади); харизматичний (відданість певній особі, керівникові на основі властивого цій людині священного дару - харизми чи доблесті).

аналіз і критика бюрократії як технічно досконалого апарату здійснення влади; як відображення класової структури;

властивості бюрократії: керівництво офіційними справами відбувається незмінними методами; вирішення їх спирається на визначений комплекс установлених норм і принципів, які визначають обов'язки кожної функції; функціонер має владу не завдяки індивідуальним якостям, а своєму місцю в ієрархії влади; засоби, які служать для виконання влади, становлять власність організації, а не особисту власність окремих функціонерів; службові місця й посади не є особистою власністю тих, хто їх посідає, і не можуть бути проданими, подарованими чи переданими у спадок; весь процес функціонування бюрократичної організації побудований на кругообігу документів.

теорія плебісцитарної демократії з метою запобігання тиранії бюрократів: харизматичний лідер, вибраний прямим голосуванням усього народу, має доповнити недостатню легітимістську силу парламентарної демократії;

форми демократії без вождя дозволяють звести до мінімуму панування людини над людиною.

113. Капіталістична довга цивілізаційна хвиля розвитку в світлі синтетичної (інтегральної) цивілізаційної циклічно-висхідної концепції.

На основі теорії довгих хвиль М. Кондратьєва російські вчені (С. Меншиков та ін.) виділили такі цикли: цикл, який продовжувався з 1890 по 1945 рік (третій), хвиля піднесення: з 1890—1896 рр. до 1914—1920 рр., хвиля пониження: з 1914—1920 рр. до 1939—1946 рр.; цикл, який продовжувався з 1939 по 1985 рік (четвертий), хвиля піднесення: з 1939—1945 рр. до 1967—1973 рр., хвиля пониження: з 1967—1973 рр. до 1982—1985 рр. Наступний цикл розпочався з хвилі підвищення в 1982—1985.

Проте при цьому не враховано, що впродовж трьох довготривалих циклічних коливань існував технологічний спосіб виробництва, оснований на машинній праці. Очевидно, всі три хвилі доцільно об'єднати в один загальний технологічний цикл тривалістю понад 160 років. Його матеріальною основою є три етапи розвитку технологічного способу виробництва: становлення і формування; функціонування і розвитку; поступового занепаду і створення передумов для виникнення нового загального технологічного циклу, що розпочався із середини 50-х років (часу розгортання НТР) і ґрунтується на автоматизованій праці. Виокремлення таких трьох етапів єдиного технологічного циклу відповідає вимогам закону заперечення заперечення, логіці розвитку економічних явищ і процесів відповідно до тріади таких понять діалектики, як теза, антитеза і синтез. Якщо в межах окремих етапів відбуваються якісні зміни базисних поколінь техніки і технології, транспортних засобів тощо, то протягом загального технологічного циклу — кардинальні зміни речових факторів виробництва всіх галузей народного господарства.

114. Корпоративно-станова довга цивілізаційна хвиля розвитку в світлі синтетичної (інтегральної) цивілізаційної циклічно-висхідної концепції.

В рамках цивілізаційного підходу серед різних кон концепцій циклів (О. Шпенглер, А. Тойнбі, Л. Гумільов, А. Яковець) найбільш виділяються цикли цивілізацій Елвіна Тофлера. Тоф-флер виділяв сільськогосподарських, індустріальну і постінд стріальную цивілізації. За Тоффлеру, перша почалася 8-9 тис. років тому, з неолітичної революції, яка породила сільсько господарську цивілізацію. Друга хвиля - індустріальна ци вілізація - виникла з промисловою революцією. Триста років тому стався вибух, хвилі від якого обійшли всю землю, знищуючи стародавні суспільства та народжуючи якісно нові цивілізації. Таким вибухом була промислова революція. З кінця XX століття починається «третя хвиля»: багато чого в цій віз Ніка цивілізації протирічить традиційній індустрі альний цивілізації. «Третя хвиля» несе з собою новий образ життя, заснований на поновлюваних джерелах енергії; на новому інституті, який міг би бути названий «електронним кіт Теджена», коли стираються грані між будинком і роботою, на заради кально перетворених школах та корпораціях майбутнього. Особливо змінюється життя людства у зв'язку з розвитком глобальної мережі Інтернет.  Разом з тим, розглядаючи цивілізаційний підхід, дале ко не завжди можна говорити про економічний цикл, оскільки ключове властивість циклу - повторюваність - тут відсутня. До того ж дані види циклів значно менш вивчені і далеко не всі вчені погоджуються з позиціями авторів.  Загальний висновок полягає в тому, що цикли пов'язані з інвести ціями. При цьому угорський економіст Шипош звернув увагу на таку закономірність: два циклу меншої тривалості, взяті разом, утворюють один більш тривалий цикл. Два циклу Китчина утворюють цикл Жуглара, два циклу Жуглара утворюють цикл Кузнеця, два цикли Кузнеця - цикл Кондратьєва. Следова тельно, в економічному зростанні є певна послідовність ність. 

115. Загальна характеристика промислово-індустріального суспільства як першої фази індустріальної історичної епохи.

Індустріальне (промислове) суспільство — суспільство, що безпосередньо визначається рівнем технічного, індустріального розвитку. Індустріальне суспільство — однієї з двох основних типів суспільств (поряд з капіталістичним суспільством), аналізується соціологами Заходу для порівняння природи сучасних суспільств з походженням і природою традиційних (родоплемінних, феодальних) суспільств. Термін індустріальне (промислове) суспільство введений у соціологію ще Сен-Сімоном. Природу і характер індустріального суспільства сформулювали Огюст Конт, Герберт Спенсер, Еміль Дюркгейм та ін. У 50 — 60-х роках XX ст. у США і Західній Європі у соціології висунута соціологами Ральфом Дариндорфом, Раймоном Ароном, Уолтом Ростоу, Деніелом Беллом та ін. концепція індустріального суспільства. З позицій сучасних теоретиків, індустріальне суспільство, капіталізм — його верхня, перехідна форма, обмежена суспільствами Європи XIX ст. і початку XX століть. Тоді, як, за Ральфом Дарендорфом, «індустріальне виробництво - не просто гість, який приходить, але, ймовірно, залишається з нами у тому чи іншому вигляді назавжди». Тому поняттю індустріальне суспільство як об'ємнішому віддається перевага перед капіталістичним суспільством. Капіталістичне суспільство — це суспільство, де індустріальне виробництво — переважаюча форма економічної організації перебуває у приватній власності, де підприємець відразу і власник, і головний суб'єкт управління трудовим процесом і робітниками. Але збіг власника і управлінця тимчасовий. Зі зростанням масштабів індустрії власність на капітал надалі не гарантує контролю над системами влади і авторитету на підприємствах. Промислове виробництво, у кінцевому рахунку, в економічно провідних фірмах — гігантах, починають контролювати менеджери — адміністратори. Тут теорія індустріального суспільства змикається з технократичними концепціями Арнольда Берла та ін.   Прихильники теорії індустріального суспільства визначають основні положення: по-перше, найзначніші історичні зміни у сучасному світі зв'язані з переходом від традиційних аграрних суспільств до індустріальних, заснованих на машинному виробництві, фабричній організації та дисципліні труда, національній системі господарства з вільною торгівлею і загальним ринком. Тому поняття індустріальне суспільство зв'язане з теорією модернізації як провідною концепцією суспільного розвитку; по-друге, існує певна логіка індустріалізації, що веде суспільство до збільшення подібності в основних інститутах. Чим вище індустріалізовані суспільства, тим більше тяжіють до одноманіття індустріальності; по-третє, перехід від традиційного до індустріального суспільства — прогресивний рух в історії, що асоціюється з руйнуванням традиційних спадкових привілеїв, проголошенням рівних громадянських прав і демократизацією суспільно-політичного життя. В індустріальному суспільстві станові перегородки зникають завдяки зростанню мобільності соціальної, на базі широкої доступності освіти починає переважати рівність можливостей. Загальна тенденція розвитку сучасного індустріального суспільства — це усунення зовнішніх соціальних за походженням нерівностей. Конфлікти і напруження в індустріальному суспільстві мають тенденцію врівноваженості. По-четверте, суттєвим елементом переходу від традиційного до індустріального суспільства виступає зміцнення національної ліберально-демократичної держави.

116. Загальна характеристика інформаційно-індустріального суспільства як другої фази індустріальної історичної епохи.

Індустріальне (промислове) суспільство — суспільство, що безпосередньо визначається рівнем технічного, індустріального розвитку. Індустріальне суспільство — однієї з двох основних типів суспільств (поряд з капіталістичним суспільством), аналізується соціологами Заходу для порівняння природи сучасних суспільств з походженням і природою традиційних (родоплемінних, феодальних) суспільств. Термін індустріальне (промислове) суспільство введений у соціологію ще Сен-Сімоном. Природу і характер індустріального суспільства сформулювали Огюст Конт, Герберт Спенсер, Еміль Дюркгейм та ін. У 50 — 60-х роках XX ст. у США і Західній Європі у соціології висунута соціологами Ральфом Дариндорфом, Раймоном Ароном, Уолтом Ростоу, Деніелом Беллом та ін. концепція індустріального суспільства. З позицій сучасних теоретиків, індустріальне суспільство, капіталізм — його верхня, перехідна форма, обмежена суспільствами Європи XIX ст. і початку XX століть. Тоді, як, за Ральфом Дарендорфом, «індустріальне виробництво - не просто гість, який приходить, але, ймовірно, залишається з нами у тому чи іншому вигляді назавжди». Тому поняттю індустріальне суспільство як об'ємнішому віддається перевага перед капіталістичним суспільством. Капіталістичне суспільство — це суспільство, де індустріальне виробництво — переважаюча форма економічної організації перебуває у приватній власності, де підприємець відразу і власник, і головний суб'єкт управління трудовим процесом і робітниками. Але збіг власника і управлінця тимчасовий. Зі зростанням масштабів індустрії власність на капітал надалі не гарантує контролю над системами влади і авторитету на підприємствах. Промислове виробництво, у кінцевому рахунку, в економічно провідних фірмах — гігантах, починають контролювати менеджери — адміністратори. Тут теорія індустріального суспільства змикається з технократичними концепціями Арнольда Берла та ін.   Прихильники теорії індустріального суспільства визначають основні положення: по-перше, найзначніші історичні зміни у сучасному світі зв'язані з переходом від традиційних аграрних суспільств до індустріальних, заснованих на машинному виробництві, фабричній організації та дисципліні труда, національній системі господарства з вільною торгівлею і загальним ринком. Тому поняття індустріальне суспільство зв'язане з теорією модернізації як провідною концепцією суспільного розвитку; по-друге, існує певна логіка індустріалізації, що веде суспільство до збільшення подібності в основних інститутах. Чим вище індустріалізовані суспільства, тим більше тяжіють до одноманіття індустріальності; по-третє, перехід від традиційного до індустріального суспільства — прогресивний рух в історії, що асоціюється з руйнуванням традиційних спадкових привілеїв, проголошенням рівних громадянських прав і демократизацією суспільно-політичного життя. В індустріальному суспільстві станові перегородки зникають завдяки зростанню мобільності соціальної, на базі широкої доступності освіти починає переважати рівність можливостей. Загальна тенденція розвитку сучасного індустріального суспільства — це усунення зовнішніх соціальних за походженням нерівностей. Конфлікти і напруження в індустріальному суспільстві мають тенденцію врівноваженості. По-четверте, суттєвим елементом переходу від традиційного до індустріального суспільства виступає зміцнення національної ліберально-демократичної держави.